Життєві історії

Віра фарширувала на кухні перці, як раптом пролунав дзвінок у двері. Жінка здивовано витерла руки і пішла в коридор. – Мамо, це ти?! – здивувалася Віра, побачивши на порозі квартири свою матір Галину Петрівну. Мати була рідкісною гостею в квартирі дочки. – Проходь, – промовила Віра. – Віро, ти думаєш тільки про себе! – заявила з порога Галина Петрівна. – Як так можна, скажи мені, будь ласка? І головне дивиться так, ніби нічого не відбувається, ніби я невідомо що таке говорю! – Мамо, що в тебе вже сталося? – Віра дивилася на матір і не розуміла, що відбувається

Віра фарширувала на кухні перці, як раптом пролунав дзвінок у двері.

Жінка здивовано витерла руки і пішла в коридор.

– Мамо, це ти! – здивувалася Віра, побачивши на порозі квартири свою матір.

Мати була рідкісною гостею в квартирі дочки.

– Проходь, – промовила Віра.

– Віро, ти думаєш тільки про себе! – заявила з порога Галина Петрівна. – Як так можна, скажи мені, будь ласка? І головне дивиться так ніби нічого не відбувається, ніби я невідомо що таке говорю!

– Мамо, що в тебе вже там сталося? – Віра дивилася на матір і не розуміла, що відбувається.

– Що сталося? Ми втрьох тулимося у двокімнатній квартирі, а ти як пані живеш тут у трикімнатній.

– Он воно що… Мамо, ти ж знаєш, що цю квартиру мені залишила бабуся, тому що я до останнього жила тут з нею, – відповіла дочка, накриваючи каструлю з вечерею кришкою і змішуючи газ. – І доглядала її тільки я.

– А ти що хотіла?! – ахнула мати. – Щоб я все покинула і почала допомагати тобі?! Але ж у мене є чоловік і дочка!

– Мамо, я чудово знаю, що мій вітчим і твоя друга дочка для тебе набагато дорожчі за мене, – сказала Віра. – Ти ж мене й відправила до своєї матері, а моєї бабаусі після народження Юлі. А мені ж тоді було всього дев’ять років, і я теж потребувала материнської ласки…

– А хіба тобі погано було з бабусею? – запитала Галина Петрівна.

– З бабусею мені було добре, от тільки рідну матір вона мені замінити не могла!

– Віро, досить скаржитися! – сказала гостя. – Значить так, ми вирішили переїхати в цю квартиру, а ти поки що поживеш у нашій…

– Мамо, а чому ви мене не запитали, чи згодна я на переїзд? – сплеснула руками Віра. – До речі, бабуся передбачала таку ситуацію і перед тим, як її не стало, вона попросила мене не пускати сюди ані мого вітчима, ані свою улюблену доньку, тобто тебе!

– Віро, може ти все це вигадала? А якщо не придумала, то маєш зрозуміти, що у старих людей бувають чудасії і не треба звертати на ці чудасії уваги.

– Мамо, ти не права. Бабуся до останньої миті була в ясному розумі і все у неї було гаразд.

– Віро, ось подумай сама. Та закінчила університет на бюджеті. Зараз у тебе високооплачувана робота. А ось твоя сестра навчається платно. І ми зараз живемо, строго економлячи. Ти хоч раз поцікавилася, як у нас справи з грошима?!

– Мамо, а коли ти мене віддала своїй матері, ти хоч раз поцікавилася, на що ми живемо з нею, га? А жили ми тільки на її пенсію. У тебе між іншим є чоловік. Ось він нехай і турбується про свою сім’ю. А я вам не зобов’язана нічим допомагати…

– І в кого ти тільки така безсердечна вдалася? – обурювалася мати.

– У тебе, мамо, у тебе. Ти все життя тут була рідкісною гостею. А я ж чекала кожного твого приходу. І гостинців від тебе чекала… Та ти б і зараз не прийшла сюди, якби не оця квартира…

– Але, послухай, Віро, я ж тобі не чужа… Чого ж ти так зі мною? Чого виставляєш?

– Мамо, а я тебе не жену. Хочеш залишайся тут, хоч назавжди. Я буду тільки рада…

– Як же ж я лишусь у тебе? У мене ж там дочка…

– Мамо, а я хто тобі? Ти мене просто викреслила зі свого життя. І навіть не помітила цього.

– Яка ж ти все таки невдячна. Я ж до дев’яти років виховувала тебе і дбала про тебе. А потім обставини змінилися…

– А потім, – продовжила Віра. – Ти зрадила мене. Ти просто слухалася і робила все, що скаже твій новий чоловік, якому я була не потрібна…

– Та що ти таке говориш?! Я тебе не чужим людям віддала, а своїй мамі. І на той час вона ще була не слаба.

– Мамо, ну ти хоч сьогодні залишися тут? Я тебе вечерею зараз нагодую. Он перців нафарширувала цілу каструлю… І ми з тобою просто поговоримо до душі без жодних претензій.

До речі, мамо, я виходжу заміж. І скоро у мене буде дитина. Тож у цій квартирі житиме моя родина… Чому ти мовчиш, мамо?

Галина Петрівна байдуже дивилась на доньку про щось думаючи. Вона уважно оглянула все навколо, розвернула, і просто пішла…

Галину Петрівну не втішила слова доньки. Це одкровення рідної кровиночки розчарувало її.

Адже, при такому розкладі справ, на цю квартиру вона вже не могла розраховувати…

А Віра сумно зітхнувши, сіла вечеряти. Така вже в неї доля, що ж тут зробиш.

Вам також має сподобатись...

Настя з чоловіком поїхали обирати подарунок на день народження молодшій доньці. Тільки-но вони відʼїхали з дому, як Анастасії зателефонувала старша дочка Рита. – Все добре? –  захвилювалася жінка. – Бабуся з дідусем приїжджали привітати Ганусю. Привезли подарунок! – повідомила Рита. Настя поцікавилася у дочки чи довго були родичі. – Ні, хвилин п’ятнадцять, – зніяковіло відповіла дівчинка, і Настя зрозуміла, що дочка щось недомовляє. – Рито, все нормально? – перефразувала запитання мати. – Як би так і як би ні, – ледь чутно промовила дочка, важко вдихнула і все розповіла матері. Анастасія вислухала доньку і застигла від обурення

Сергій прийшов додому пізно. Він зайшов у квартиру і посміхнувся – з кухні чувся смачний аромат свіженького борщику… Раптом Сергій згадав, про що мав поговорити з дружиною і його обличчя одразу спохмурніло. Він сів за стіл вечеряти і нерішуче почав розмову. – Аллочко, кохана, у мене до тебе є одне прохання, – сказав Сергій дружині. – Та все, що завгодно, коханий! – посміхнулась дружина. – Розумієш, Алло, я навіть не знаю, як тобі сказати… – замʼявся Сергій. – Як думаєш ми змогли б жити втрьох? – Як це втрьох? – Алла здивовано дивилась на чоловіка, нічого не розуміючи

Микола вийшов зі спальні і побачив, що його дружина стоїть перед дзеркалом в коридорі, і кудись збирається йти. – І куди це ти з самого ранку? – звернувся Микола до дружини. – Йду подавати на розлучення…, – спокійно відповіла вона. – Що? – не зрозумів чоловік. – Бачиш, любий мій, годину тому до мене приходила вона, і дуже просила тебе відпустити! – Люда підозріло глянула на Миколу. – Хто приходив? – перпитав він. – Коханка твоя… Хто ж ще? – відповіла Людмила. – Моя хто? У мене коханки ніколи не було, – Микола здивовано дивився на дружину, нічого не розуміючи

Тарас дістав з холодильника упаковку яєць. Він хотів приготувати яєчню. Але не встиг чоловік поставити сковорідку на плиту, як раптом пролунав дзвінок у двері. – Тільки б не тітка Ганна, – подумав Тарас, і пішов відкривати. На його подив, за дверима стояла не сусідка, тітка Ганна, а незнайома молода жінка. – Здрастуйте, – сказала гостя. – Вибачте, що турбую, мене звуть Ольга. Я винаймаю кімнату в Ганни Віталіївни. Вона сказала, щоб я терміново бігла до вас! – До мене? – здивувався Тарас. – І чого це до мене бігти? Чоловік здивовано дивився на жінку, не розуміючи, що відбувається