Життєві історії

Віра фарширувала на кухні перці, як раптом пролунав дзвінок у двері. Жінка здивовано витерла руки і пішла в коридор. – Мамо, це ти?! – здивувалася Віра, побачивши на порозі квартири свою матір Галину Петрівну. Мати була рідкісною гостею в квартирі дочки. – Проходь, – промовила Віра. – Віро, ти думаєш тільки про себе! – заявила з порога Галина Петрівна. – Як так можна, скажи мені, будь ласка? І головне дивиться так, ніби нічого не відбувається, ніби я невідомо що таке говорю! – Мамо, що в тебе вже сталося? – Віра дивилася на матір і не розуміла, що відбувається

Віра фарширувала на кухні перці, як раптом пролунав дзвінок у двері.

Жінка здивовано витерла руки і пішла в коридор.

– Мамо, це ти! – здивувалася Віра, побачивши на порозі квартири свою матір.

Мати була рідкісною гостею в квартирі дочки.

– Проходь, – промовила Віра.

– Віро, ти думаєш тільки про себе! – заявила з порога Галина Петрівна. – Як так можна, скажи мені, будь ласка? І головне дивиться так ніби нічого не відбувається, ніби я невідомо що таке говорю!

– Мамо, що в тебе вже там сталося? – Віра дивилася на матір і не розуміла, що відбувається.

– Що сталося? Ми втрьох тулимося у двокімнатній квартирі, а ти як пані живеш тут у трикімнатній.

– Он воно що… Мамо, ти ж знаєш, що цю квартиру мені залишила бабуся, тому що я до останнього жила тут з нею, – відповіла дочка, накриваючи каструлю з вечерею кришкою і змішуючи газ. – І доглядала її тільки я.

– А ти що хотіла?! – ахнула мати. – Щоб я все покинула і почала допомагати тобі?! Але ж у мене є чоловік і дочка!

– Мамо, я чудово знаю, що мій вітчим і твоя друга дочка для тебе набагато дорожчі за мене, – сказала Віра. – Ти ж мене й відправила до своєї матері, а моєї бабаусі після народження Юлі. А мені ж тоді було всього дев’ять років, і я теж потребувала материнської ласки…

– А хіба тобі погано було з бабусею? – запитала Галина Петрівна.

– З бабусею мені було добре, от тільки рідну матір вона мені замінити не могла!

– Віро, досить скаржитися! – сказала гостя. – Значить так, ми вирішили переїхати в цю квартиру, а ти поки що поживеш у нашій…

– Мамо, а чому ви мене не запитали, чи згодна я на переїзд? – сплеснула руками Віра. – До речі, бабуся передбачала таку ситуацію і перед тим, як її не стало, вона попросила мене не пускати сюди ані мого вітчима, ані свою улюблену доньку, тобто тебе!

– Віро, може ти все це вигадала? А якщо не придумала, то маєш зрозуміти, що у старих людей бувають чудасії і не треба звертати на ці чудасії уваги.

– Мамо, ти не права. Бабуся до останньої миті була в ясному розумі і все у неї було гаразд.

– Віро, ось подумай сама. Та закінчила університет на бюджеті. Зараз у тебе високооплачувана робота. А ось твоя сестра навчається платно. І ми зараз живемо, строго економлячи. Ти хоч раз поцікавилася, як у нас справи з грошима?!

– Мамо, а коли ти мене віддала своїй матері, ти хоч раз поцікавилася, на що ми живемо з нею, га? А жили ми тільки на її пенсію. У тебе між іншим є чоловік. Ось він нехай і турбується про свою сім’ю. А я вам не зобов’язана нічим допомагати…

– І в кого ти тільки така безсердечна вдалася? – обурювалася мати.

– У тебе, мамо, у тебе. Ти все життя тут була рідкісною гостею. А я ж чекала кожного твого приходу. І гостинців від тебе чекала… Та ти б і зараз не прийшла сюди, якби не оця квартира…

– Але, послухай, Віро, я ж тобі не чужа… Чого ж ти так зі мною? Чого виставляєш?

– Мамо, а я тебе не жену. Хочеш залишайся тут, хоч назавжди. Я буду тільки рада…

– Як же ж я лишусь у тебе? У мене ж там дочка…

– Мамо, а я хто тобі? Ти мене просто викреслила зі свого життя. І навіть не помітила цього.

– Яка ж ти все таки невдячна. Я ж до дев’яти років виховувала тебе і дбала про тебе. А потім обставини змінилися…

– А потім, – продовжила Віра. – Ти зрадила мене. Ти просто слухалася і робила все, що скаже твій новий чоловік, якому я була не потрібна…

– Та що ти таке говориш?! Я тебе не чужим людям віддала, а своїй мамі. І на той час вона ще була не слаба.

– Мамо, ну ти хоч сьогодні залишися тут? Я тебе вечерею зараз нагодую. Он перців нафарширувала цілу каструлю… І ми з тобою просто поговоримо до душі без жодних претензій.

До речі, мамо, я виходжу заміж. І скоро у мене буде дитина. Тож у цій квартирі житиме моя родина… Чому ти мовчиш, мамо?

Галина Петрівна байдуже дивилась на доньку про щось думаючи. Вона уважно оглянула все навколо, розвернула, і просто пішла…

Галину Петрівну не втішила слова доньки. Це одкровення рідної кровиночки розчарувало її.

Адже, при такому розкладі справ, на цю квартиру вона вже не могла розраховувати…

А Віра сумно зітхнувши, сіла вечеряти. Така вже в неї доля, що ж тут зробиш.

Вам також має сподобатись...

– Мамо! Як ти могла так вчинити зі мною! – вигукнула Настя, тільки-но зайшла в квартиру. Вона якраз повернулася із зустрічі з батьком, з яким Наталка була в розлученні вже близько десяти років. – Доню ти про що? – Наталка відволіклася від ноутбука, і вийшла до доньки. – Не прикидайся, тато мені все розповів! – мало не плачучи сказала Настя. – Розповів, як ти мене обманюєш! – Доню, та про що ти? Про який обман ти говориш? – округлила очі Наталя. Настя хвилинку помовчала, зібралася з думками і все розповіла матері. Наталя вислухала доньку і аж присіла від почутого

Денис прийшов в гості до своєї бабусі не сам. Біля нього на порозі стояла якась худенька дівчина. – Бабусю, познайомся, це Ліза! Ліза, це моя бабуся Лілія Вікторівна. – Здрастуйте, – посміхнулася Ліза. – Дякую вам величезне! – Ну, проходьте, – відповіла бабуся. – От тільки я не зрозуміла, а за що ви мені дякуєте?! Денис із Лізою переглянулися

Алла Сергіївна приїхала в село до дочки Ірини. Вони попили чаю, Ірина накинула куртку, і поспішила на роботу. Алла Сергіївна зітхнула. Вона пішла в іншу кімнату і лягла на диван. Гарячий чай і втома зробили свою справу. Жінка заснула… Прокинулася Алла через те, що на подвір’ї загриміло щось на зразок відра. Вона встала й підійшла до вікна. Нікого. Наче здалося. Дочки теж не було. Але коли десь неподалік пролунали якісь звуки, стало зрозуміло – хтось є! Алла Сергіївна накинула куртку, вийшла на ґанок і застигла від здивування

Андрій Степанович повернувся додому. Чоловік відкрив квартиру своїм ключем, зайшов в коридор. – Сюрприз! Тату, вітаємо тебе з ювілеєм! – в коридорі зʼявилися всі його діти. – Дякую, а що ж ви мене не попередили, що прийдете, я хоча б підготувався, стіл накрив, – усміхнувся Андрій Степанович. – Не хвилюйся, ми самі все підготували, – відповіла донька Оля. – Тату, ми маємо для тебе ще один сюрприз, – загадково додав син Ігор. – Ще один сюрприз? Цікаво… – відповів Андрій Степанович. – Зайди у кімнату і сам все побачиш, – сказала донька. Андрій Степанович зайшов у кімнату і…застиг від побаченого