Життєві історії

Віра фарширувала на кухні перці, як раптом пролунав дзвінок у двері. Жінка здивовано витерла руки і пішла в коридор. – Мамо, це ти?! – здивувалася Віра, побачивши на порозі квартири свою матір Галину Петрівну. Мати була рідкісною гостею в квартирі дочки. – Проходь, – промовила Віра. – Віро, ти думаєш тільки про себе! – заявила з порога Галина Петрівна. – Як так можна, скажи мені, будь ласка? І головне дивиться так, ніби нічого не відбувається, ніби я невідомо що таке говорю! – Мамо, що в тебе вже сталося? – Віра дивилася на матір і не розуміла, що відбувається

Віра фарширувала на кухні перці, як раптом пролунав дзвінок у двері.

Жінка здивовано витерла руки і пішла в коридор.

– Мамо, це ти! – здивувалася Віра, побачивши на порозі квартири свою матір.

Мати була рідкісною гостею в квартирі дочки.

– Проходь, – промовила Віра.

– Віро, ти думаєш тільки про себе! – заявила з порога Галина Петрівна. – Як так можна, скажи мені, будь ласка? І головне дивиться так ніби нічого не відбувається, ніби я невідомо що таке говорю!

– Мамо, що в тебе вже там сталося? – Віра дивилася на матір і не розуміла, що відбувається.

– Що сталося? Ми втрьох тулимося у двокімнатній квартирі, а ти як пані живеш тут у трикімнатній.

– Он воно що… Мамо, ти ж знаєш, що цю квартиру мені залишила бабуся, тому що я до останнього жила тут з нею, – відповіла дочка, накриваючи каструлю з вечерею кришкою і змішуючи газ. – І доглядала її тільки я.

– А ти що хотіла?! – ахнула мати. – Щоб я все покинула і почала допомагати тобі?! Але ж у мене є чоловік і дочка!

– Мамо, я чудово знаю, що мій вітчим і твоя друга дочка для тебе набагато дорожчі за мене, – сказала Віра. – Ти ж мене й відправила до своєї матері, а моєї бабаусі після народження Юлі. А мені ж тоді було всього дев’ять років, і я теж потребувала материнської ласки…

– А хіба тобі погано було з бабусею? – запитала Галина Петрівна.

– З бабусею мені було добре, от тільки рідну матір вона мені замінити не могла!

– Віро, досить скаржитися! – сказала гостя. – Значить так, ми вирішили переїхати в цю квартиру, а ти поки що поживеш у нашій…

– Мамо, а чому ви мене не запитали, чи згодна я на переїзд? – сплеснула руками Віра. – До речі, бабуся передбачала таку ситуацію і перед тим, як її не стало, вона попросила мене не пускати сюди ані мого вітчима, ані свою улюблену доньку, тобто тебе!

– Віро, може ти все це вигадала? А якщо не придумала, то маєш зрозуміти, що у старих людей бувають чудасії і не треба звертати на ці чудасії уваги.

– Мамо, ти не права. Бабуся до останньої миті була в ясному розумі і все у неї було гаразд.

– Віро, ось подумай сама. Та закінчила університет на бюджеті. Зараз у тебе високооплачувана робота. А ось твоя сестра навчається платно. І ми зараз живемо, строго економлячи. Ти хоч раз поцікавилася, як у нас справи з грошима?!

– Мамо, а коли ти мене віддала своїй матері, ти хоч раз поцікавилася, на що ми живемо з нею, га? А жили ми тільки на її пенсію. У тебе між іншим є чоловік. Ось він нехай і турбується про свою сім’ю. А я вам не зобов’язана нічим допомагати…

– І в кого ти тільки така безсердечна вдалася? – обурювалася мати.

– У тебе, мамо, у тебе. Ти все життя тут була рідкісною гостею. А я ж чекала кожного твого приходу. І гостинців від тебе чекала… Та ти б і зараз не прийшла сюди, якби не оця квартира…

– Але, послухай, Віро, я ж тобі не чужа… Чого ж ти так зі мною? Чого виставляєш?

– Мамо, а я тебе не жену. Хочеш залишайся тут, хоч назавжди. Я буду тільки рада…

– Як же ж я лишусь у тебе? У мене ж там дочка…

– Мамо, а я хто тобі? Ти мене просто викреслила зі свого життя. І навіть не помітила цього.

– Яка ж ти все таки невдячна. Я ж до дев’яти років виховувала тебе і дбала про тебе. А потім обставини змінилися…

– А потім, – продовжила Віра. – Ти зрадила мене. Ти просто слухалася і робила все, що скаже твій новий чоловік, якому я була не потрібна…

– Та що ти таке говориш?! Я тебе не чужим людям віддала, а своїй мамі. І на той час вона ще була не слаба.

– Мамо, ну ти хоч сьогодні залишися тут? Я тебе вечерею зараз нагодую. Он перців нафарширувала цілу каструлю… І ми з тобою просто поговоримо до душі без жодних претензій.

До речі, мамо, я виходжу заміж. І скоро у мене буде дитина. Тож у цій квартирі житиме моя родина… Чому ти мовчиш, мамо?

Галина Петрівна байдуже дивилась на доньку про щось думаючи. Вона уважно оглянула все навколо, розвернула, і просто пішла…

Галину Петрівну не втішила слова доньки. Це одкровення рідної кровиночки розчарувало її.

Адже, при такому розкладі справ, на цю квартиру вона вже не могла розраховувати…

А Віра сумно зітхнувши, сіла вечеряти. Така вже в неї доля, що ж тут зробиш.

Вам також має сподобатись...

Ольга взялася навести порядок в гардеробі чоловіка. – Зараз я все поперу, – міркувала вона. – Все, що не випралося, просто викину. А завтра ми підемо в магазин по обновки, – вирішила жінка. Ольга нахилилася, щоб дістати штани чоловіка з пралки і застигла від здивування. Всередині пральної машини була купа грошей

– Надю, ти допомагати збираєшся? – гукнула Ліда до доньки, зайшовши в будинок. Надія мовчала. Ліда зайшла в кімнату до Наді і помітила, що та збирає сумку. – А ти це куди? – здивувалася мати. – До Марини до міста поїду, на день народження, – усміхнулася Надя. – Ага, до Марини значить, ну-ну, – Лідія Іванівна поправила хустку на голові. – Я ненадовго, мамо, приїду і допоможу тобі, – ніби виправдовуючись, додала Надя.  Ага…, – прошепотіла Ліда, і вже голосніше, додала. – Доню, я все знаю! – Мамо, ти це про що? – Надя здивовано дивилася на матір, нічого не розуміючи

Надія приїхали в своє рідне село. Там вона не була багато років. Дівчина навіть свою хату знайти не могла… Раптом до неї підійшла якась жінка. – Надю, ти, чи що?! – вигукнула вона. – Пам’ятаєш мене – я тітка Катя. Вони попили чаю, тітка Катя показала, де колишній будинок Наді, і дівчина пішла. Вона вийшла за хвіртку, але тут її зустріла якась дивна бабуся. – Ти що, Надька? – якось неприємно запитала вона. – Живеш, цвітеш, добре тобі, так? Не те, що моєму Віті! І все через тебе і твою матір! Надя застигла від несподіванки

Сергій одружився з Оксаною, як то кажуть, по-зальоту. Молоді прожили разом всього лише пів року і розлучилися. А через два тижні після цього народилася донечка Марічка… Декілька років Сергій жив сам. А він потім зустрів Поліну. Познайомилися вони на роботі. Жінка прийшла працювати у відділ Сергія з іншого підприємства. Вони почали зустрічатися. Сергію дуже подобалася Поліна. Але от його батьки дуже засмутилися. Друзі ж тільки й хитали головою! А все тому що вони дізналися про кохану Сергія одну дуже несподівану деталь