Життєві історії

Микола приїхав на ювілей до своєї матері. Гості гарненько посиділи… Вранці Микола з дружиною почали прибирати в хаті. Коли все вже було зроблено, раптом прийшла сестра Миколи Катерина. – А що ви тут робите?! – запитала вона з порога. – Посуд прибрали, перемили все, – здивувався Микола. – А-а-а, ви вирішили бути добрими, так? – єхидно запитала сестра. – Я прийшла все прибрати! – То все вже, – сказав брат. – Сідай, чаю поп’ємо і ми поїдемо. Катерина похмуро сіла за стіл. Микола з дружиною поїхали… А коли вони приїхали до матері через місяць, то ахнули від побаченого

Баба Галя відзначила свій вісімдесятип’ятирічний ювілей. Зібралася вся її велика родина, а це п’ятеро дітей, їхні сім’ї, онуки, правнуки. Зібралися, відзначили та й роз’їхалися в різні боки.

Залишилися лише молодший син із дружиною. Вирішили вони впорядкувати будинок після гостей.

Будинок у баби Галі великий, його ще покійний чоловік будував для великої родини.

Але, як тільки будівництво добігло кінця, його не стало. Молодшому Миколі тоді всього два роки було.

Залишилась Галя одна у великій хаті з купою дітлахів.

Бабусю свою жити і за дітьми доглядати до себе покликала. Так і жили. Галя працювала, а бабуся пенсію давала.

Виросли всі та й роз’їхалися. Бабусі не стало. Залишилась Галя одна у великому будинку. Внуків їй на літо привозили, сумувати ніколи. Але й онуки приїжджати перестали. У всіх своє життя.

Тільки старша дочка поряд жила, та наймолодший недалеко.

Якось вийшло, що з п’ятьох дітей старша Катерина думала, що мати її найбільше любить. Усім себе в приклад ставила, хоча й не було за що.

Катерина намагалася бути кращою, тільки не за рахунок себе, а за рахунок, що братів і сестер завжди виставляла в невигідному становищі.

От і до старості дожила, а все не може обійтися без сварок. На ювілеї із сестрою посварилася, і не лише з нею. А причиною були подарунки для матері…

Старша сестра запропонувала купити матері великий телевізор. Почалася суперечка.

– Мамі не розібратися буде. Та й не дивиться вона, зір уже не той. Потрібно спочатку спитати, а вже потім купувати. Треба, щоб їй було потрібно і корисно.

– Що можна старій подарувати? Ви про що? У неї все є!

– Ти її дочка старша, а так про маму кажеш.

– Просто вихопилося. Ваші пропозиції?

– Може мамі ремонт зробити у подарунок?

– Та що тут ремонтувати?! – відповіла Катя.

Але всі пропозиції їй не подобалися.

– Значить, телевізор найкращий варіант. Давайте скинемось, я найближче живу, ми виберемо і привеземо.

Усі замовкли. Кожен думав про своє.

– Чому мовчимо?

– Та не потрібен мамі телевізор. Вона і старий не вмикає. Зір у неї кепський.

– Але ж ми в гості ходимо. От і всі дивитимемося.

– Катя. Це ти поряд, а ми двічі на рік приїжджаємо. Нам не до телевізора. Ми з мамою розмовляємо, а не передачі дивимось.

– Які ви незговірливі! Купуйте самі подарунки! Я вже все вирішила…

Сім’я Катерини привезли у подарунок телевізор. Розміром зовсім не великий, як вона описувала та й не дуже новий. Цілий вечір нахвалювала сама себе, що подарунок дуже потрібний, дорогий.

– А міг би й більшим бути, якби всі мене послухали. Могла б мати і без окулярів його навіть дивитися.

Баба Галя сиділа ошатна, дивилася на гостей, раділа привітанням, подарункам. Була рада і телевізору.

– Дякую, доню. Дякую. Цей поряд із старим поставлю. Серветкою нової накрию.

Пухову жилетку вона одягла одразу, та так і не знімала.

Хустку теж погладила, м’яка, до лиця притулила, розплакалася.

– Гуляти буду взимку…

Багато подарунків було невеликих, але здавалося дуже потрібних.

Чашка з тонкої порцеляни з незабудками, великий портрет Галі в молодості, чайник, щоб трави заварювати…

Всі наче Галі догодили. Втомилася вона, гості сидіти залишилися, а вона спати пішла.

І тут Катерина вирішила обговорити подарунки.

– Ну, що це за подарунок на ювілей – чашка. Вона має гори посуду. Могли й дорожче подарувати, ювілей таки.

– Зате від щирого серця. І звідки у студентів гроші. А бабусі сподобалося.

– Ага, це вона так сказала.

– Катя. А тобі що? Подарували і все. Їй зараз просто увага потрібна.

– Ага, у вигляді торта!

– Ти хоч знаєш, скільки коштує цей торт. Дівчатка дві доби його самі готували.

– Самі! Значить нічого й не коштує. Хіба це подарунок?! З’їв та й забув!

Катерина зі всіма посварилася і пішла. Її образили, і її подарунок найкращий, як вона вирішила.

Після її відходу, всі інші гості теж зазбиралися додому. Свято пройшло добре, головне, що задоволена була Галя – мама, бабуся, прабабуся. А Катерина – це так, дрібниці…

Микола з дружиною відправивши всіх лягли спати. За кермо не сядеш, вони приїхали своєю машиною, а Микола трохи хильнув біленької.

Вранці вони почали прибирати в будинку. Коли все вже було зроблено, і вони збиралися їхати додому прийшла Катерина.

– А що ви тут робите? – запитала вона з порога.

– Посуд прибрали, перемили все. Адже мамі важко самій після всіх прибрати. Усі роз’їхалися.

– А ви вирішили бути добрими? Я прийшла все прибрати!

– То все вже. Сідай, чай поп’ємо і ми поїдемо.

– Так, доню, сідай. Торт дуже смачний. Саме нам усім і вистачить. Не все з’їли.

– Фу! Нічого гіршого я не бачила!

– Ну чому ж? Дуже смачно…

– Обережно. Хто знає, може, всі терміни в нього вийшли.

– Ну, тоді викинути треба.

– Ні, мамо, ми поїмо. І ти їж, – сказав Микола. – Торт свіжий.

Катерина пила просто чай і мовчала.

Микола з дружиною поїхали, сперечатися із сестрою не хотіли…

…А приїхавши до матері через місяць, вони не виявили телевізора.

– Мамо, а де подарунок Каті? – ахнули вони.

– Так вона його одразу ж забрала. Не потрібен, каже він тобі, значить, забираю. Так і сказала. Серветку скинула і відвезла. На кухню назад поставлю, сказала. А мені не шкода, навіщо він мені…

…Ось такий хороший непотрібний подарунок. Подарувала та й забрала назад. Головне, що на святі добре виглядало…

Вам також має сподобатись...

Віра сиділа на дивані і думала про щось своє. Пролунав телефонний дзвінок. – Віро? Це Олег. Я знаю, що не повинен тебе турбувати, але мені треба поговорити. Це дуже важливо. Приїжджай. Моя адреса…, – раптом сказав у слухавці колишній чоловік Віри Олег. Віра довго думала, що могло Олегу знадобитися від неї. – Двадцять років не з’являвся, а тут намалювався, – думала жінка. Проте цікавість взяла гору, і наступного дня вона вже піднімалася сходами старого будинку де жив Олег. Але Віра навіть здогадатися не могла, навіщо колишній чоловік покликав її до себе

Галина Іванівна з чоловіком стояли на зупинці. Недавно вони нарешті переїхали зі старого будинку в новобудову. Нова квартира була просто чудова! Але Галина Іванівна, їдучи зі старого будинку, навіть заплакала, кинувши прощальний погляд на колишню оселю. Все життя там минуло, донька там народилася. Зрозуміло, що нове краще, але серце щось аж стрепенулося… Галина Іванівна повернулася до свого чоловіка, щось хотіла сказати, але побачивши його обличчя одразу все забула! Бо її Віктор Сергійович, округливши очі, дивився кудись убік. Галина Іванівна теж подивилася у напрямку його погляду, й остовпіла від побаченого

Валентина готувала вечерю, деруни з м’ясом, улюблену страву її сина Андрія. – І де ж це Андрій? – глянувши на годинник подумала Валя. – Вже мав би бути вдома. Жінка вирішила подзвонити до сина і запитати, коли він повернеться. Але телефон Андрія не відповідав. – Та що ж це таке?! – почала хвилюватися Валентина. Пройшла година, за нею ще одна, Андрія все не було. Валя ходила по квартирі, не знаходячи собі місця. Раптом пролунав дзвінок телефону. – Андрій! – вигукнула Валя, підняла слухавку і почула те, що навіть уявити собі не могла

Юля була вдома сама. Вже стемніло, а її матері Ліди все не було. Дівчинка не могла зрозуміти, що трапилося. – Мама пішла в магазин по продукти, – міркувала Юля. – Ми з нею часто ходимо туди. Але до магазину недалеко, за годину можна туди й назад сходити… Вона подивилася на годинник. – Уже чотири години минуло, – пробурмотіла дівчинка. Юля зайшла на кухню. Вона нагріла чайник, дістала з холодильника котлетку. Перекусила, попила чаю й пішла спати… Прокинулася дівчинка, коли сонце вже сяяло у вікні. Вона одразу глянула на материне ліжко й застигла від побаченого