Баба Галя відзначила свій вісімдесятип’ятирічний ювілей. Зібралася вся її велика родина, а це п’ятеро дітей, їхні сім’ї, онуки, правнуки. Зібралися, відзначили та й роз’їхалися в різні боки.
Залишилися лише молодший син із дружиною. Вирішили вони впорядкувати будинок після гостей.
Будинок у баби Галі великий, його ще покійний чоловік будував для великої родини.
Але, як тільки будівництво добігло кінця, його не стало. Молодшому Миколі тоді всього два роки було.
Залишилась Галя одна у великій хаті з купою дітлахів.
Бабусю свою жити і за дітьми доглядати до себе покликала. Так і жили. Галя працювала, а бабуся пенсію давала.
Виросли всі та й роз’їхалися. Бабусі не стало. Залишилась Галя одна у великому будинку. Внуків їй на літо привозили, сумувати ніколи. Але й онуки приїжджати перестали. У всіх своє життя.
Тільки старша дочка поряд жила, та наймолодший недалеко.
Якось вийшло, що з п’ятьох дітей старша Катерина думала, що мати її найбільше любить. Усім себе в приклад ставила, хоча й не було за що.
Катерина намагалася бути кращою, тільки не за рахунок себе, а за рахунок, що братів і сестер завжди виставляла в невигідному становищі.
От і до старості дожила, а все не може обійтися без сварок. На ювілеї із сестрою посварилася, і не лише з нею. А причиною були подарунки для матері…
Старша сестра запропонувала купити матері великий телевізор. Почалася суперечка.
– Мамі не розібратися буде. Та й не дивиться вона, зір уже не той. Потрібно спочатку спитати, а вже потім купувати. Треба, щоб їй було потрібно і корисно.
– Що можна старій подарувати? Ви про що? У неї все є!
– Ти її дочка старша, а так про маму кажеш.
– Просто вихопилося. Ваші пропозиції?
– Може мамі ремонт зробити у подарунок?
– Та що тут ремонтувати?! – відповіла Катя.
Але всі пропозиції їй не подобалися.
– Значить, телевізор найкращий варіант. Давайте скинемось, я найближче живу, ми виберемо і привеземо.
Усі замовкли. Кожен думав про своє.
– Чому мовчимо?
– Та не потрібен мамі телевізор. Вона і старий не вмикає. Зір у неї кепський.
– Але ж ми в гості ходимо. От і всі дивитимемося.
– Катя. Це ти поряд, а ми двічі на рік приїжджаємо. Нам не до телевізора. Ми з мамою розмовляємо, а не передачі дивимось.
– Які ви незговірливі! Купуйте самі подарунки! Я вже все вирішила…
Сім’я Катерини привезли у подарунок телевізор. Розміром зовсім не великий, як вона описувала та й не дуже новий. Цілий вечір нахвалювала сама себе, що подарунок дуже потрібний, дорогий.
– А міг би й більшим бути, якби всі мене послухали. Могла б мати і без окулярів його навіть дивитися.
Баба Галя сиділа ошатна, дивилася на гостей, раділа привітанням, подарункам. Була рада і телевізору.
– Дякую, доню. Дякую. Цей поряд із старим поставлю. Серветкою нової накрию.
Пухову жилетку вона одягла одразу, та так і не знімала.
Хустку теж погладила, м’яка, до лиця притулила, розплакалася.
– Гуляти буду взимку…
Багато подарунків було невеликих, але здавалося дуже потрібних.
Чашка з тонкої порцеляни з незабудками, великий портрет Галі в молодості, чайник, щоб трави заварювати…
Всі наче Галі догодили. Втомилася вона, гості сидіти залишилися, а вона спати пішла.
І тут Катерина вирішила обговорити подарунки.
– Ну, що це за подарунок на ювілей – чашка. Вона має гори посуду. Могли й дорожче подарувати, ювілей таки.
– Зате від щирого серця. І звідки у студентів гроші. А бабусі сподобалося.
– Ага, це вона так сказала.
– Катя. А тобі що? Подарували і все. Їй зараз просто увага потрібна.
– Ага, у вигляді торта!
– Ти хоч знаєш, скільки коштує цей торт. Дівчатка дві доби його самі готували.
– Самі! Значить нічого й не коштує. Хіба це подарунок?! З’їв та й забув!
Катерина зі всіма посварилася і пішла. Її образили, і її подарунок найкращий, як вона вирішила.
Після її відходу, всі інші гості теж зазбиралися додому. Свято пройшло добре, головне, що задоволена була Галя – мама, бабуся, прабабуся. А Катерина – це так, дрібниці…
Микола з дружиною відправивши всіх лягли спати. За кермо не сядеш, вони приїхали своєю машиною, а Микола трохи хильнув біленької.
Вранці вони почали прибирати в будинку. Коли все вже було зроблено, і вони збиралися їхати додому прийшла Катерина.
– А що ви тут робите? – запитала вона з порога.
– Посуд прибрали, перемили все. Адже мамі важко самій після всіх прибрати. Усі роз’їхалися.
– А ви вирішили бути добрими? Я прийшла все прибрати!
– То все вже. Сідай, чай поп’ємо і ми поїдемо.
– Так, доню, сідай. Торт дуже смачний. Саме нам усім і вистачить. Не все з’їли.
– Фу! Нічого гіршого я не бачила!
– Ну чому ж? Дуже смачно…
– Обережно. Хто знає, може, всі терміни в нього вийшли.
– Ну, тоді викинути треба.
– Ні, мамо, ми поїмо. І ти їж, – сказав Микола. – Торт свіжий.
Катерина пила просто чай і мовчала.
Микола з дружиною поїхали, сперечатися із сестрою не хотіли…
…А приїхавши до матері через місяць, вони не виявили телевізора.
– Мамо, а де подарунок Каті? – ахнули вони.
– Так вона його одразу ж забрала. Не потрібен, каже він тобі, значить, забираю. Так і сказала. Серветку скинула і відвезла. На кухню назад поставлю, сказала. А мені не шкода, навіщо він мені…
…Ось такий хороший непотрібний подарунок. Подарувала та й забрала назад. Головне, що на святі добре виглядало…
