Виходячи заміж у молодості, Таїсія знала, що буде щаслива і проживе з Андрієм прекрасне життя.
І що не стане їх в один день…
І справді, вона не помилилася у виборі чоловіка. Помилилася тільки в тому, що Андрій пішов набагато раніше за неї в кращий світ…
Таїсія завжди виглядала добре. Була задоволена собою і життям, сином, який ріс слухняним і ніколи не засмучував батьків, чоловіком, який любив її та оберігав від усього.
Завжди вона була впевнена у собі, у своїй привабливості. І це зовсім не було пов’язано з її зовнішніми даними, вона мала таку внутрішню установку, внутрішній стан.
Вона любила чоловіка й себе. Щаслива жінка – так говорили про неї…
Але потім настала чорна смуга, коли їй виповнилося п’ятдесят три роки.
Вона ніби розучилася радіти. Заслабла тяжко мати, Таїсія доглядала її, а ще сім’я, робота… Через три місяці мати згасла…
Переносила вона догляд матері важко. Хоч Таїсія й знала, що на неї чекає попереду, але спочатку не могла змиритися, їй не вірилося, що матері вже немає.
Не минуло й року після відходу матері, як не стало її сина, єдиного і коханого. Йому було всього двадцять вісім років… Їхав машиною і опинився на узбіччі.
Таїсії було ще важче ховати сина, добре хоч поряд був чоловік, який у всьому її підтримував і брав на себе більшу частину турбот.
Довго приходила до тями Таїсія. Якась тривожність оселилася в її душі.
Речі, які раніше приносили задоволення, перестали її цікавити.
– Як я живу, як складається моє життя, що на мене чекає попереду? Добре хоч Андрій поряд! Чомусь у мене все зі знаком «мінус». Мене не залишає почуття, що має ще щось трапитися… Щось турбує мене, – часто думала Таїсія і ділилася з чоловіком.
– Тася, а ти розслабся і не думай про погане. Очисти свої думки від негативу, – не втомлювався повторювати їй Андрій. – У спокійному стані набагато легше знайти рішення твоїх переживань. Розумієш, якщо думатимеш про погане, тоді й сама притягуватимеш до себе невдачі. Ти, напевно, думаєш, що у твоєму житті триває важкий період. Від цього потрібно позбавлятися, попереду світле життя. Ну, так трапилося у нас з тобою, треба змінити підхід до життя, – частенько розмовляв з нею чоловік, особливо вечорами після роботи.
Але Таїсія, як не намагалася, не могла позбутися тривоги.
Працювала вона медсестрою. Її всі поважали, цінували, але останнім часом почали помічати, що вона змінилася.
…Якось Таїсія поверталася додому з важкими пакетами продуктів у руках.
Вона дійшла до підʼїзду і зупинилася відпочити біля лавки.
– Та-а-к, чудово, – промовила вона, зазирнувши в один з пакетів. – Капусточку молоду й квасольку не забула. Зараз наварю свіженького борщику. Ох мій Андрійко його й любить…
Жінка посміхнулася, взяла пакети і зайшла у підʼїзд. Жили вони з чоловіком Андрієм на пʼятому поверсі. Дійшовши до третього поверху, Таїсія раптом відчула що щось не так…
Вона поспішила до квартири. Двері чомусь були привідчинені.
Таїсія зайшла в коридор і аж присіла від побаченого.
Там був її Андрій…
…– Серце, – повідомив їй потім лікар.
Як і що було далі, Таїсія майже не пам’ятала. Її молодша сестра Віра жила в сусідньому будинку, і їй повідомили про те, що сталося у родині Таїсії.
Вона швидко прийшла, переживала за сестру. Третє вже лихо в сімʼї…
…На роботу Таїсія після поминок чоловіка більше не вийшла – не змогла.
У душі її оселилася самотність. Ось так у п’ятдесят п’ять років доля Таїсії дала тріщину.
– Я вам раджу змінити місце проживання, – рекомендував їй лікар. – Краще б у сільську місцевість поїхати, там свіже повітря. У селах люди добріші. У наші часи в містах навіть сусіди майже не спілкуються між собою, часом і не знають, хто за стіною живе. Вам просто необхідне свіже повітря, можна квіти розводити, на грядках поратися, та мало яких є в селі занять.
Таїсія слухала лікаря і розуміла – ось він порятунок.
– Дякую за рекомендації та підказку. Я зовсім забула про будинок у селі. Там стоїть мій батьківський дім, щоправда, невеликий. Коли чоловік був живий, ми іноді там проводили відпустку, він щось там майстрував. А я збирала трави. Чай трав’яний завжди пили. Дякую! Як я сама про це не подумала, – подякувала вона лікарю.
У маленькому селі за п’ятдесят з лишком кілометрів від міста, будиночок весь у зелені тепер для Таїсії був єдиною відрадою.
На березі невеликої річки стояв її будинок і дивився вікнами на річку, і далі за ним був лісок. Таїсія трохи підбадьорилася. Вона взялася за прибирання в будинку, а потім за роботу на городі та дворі.
Робота і метушня на свіжому повітрі поступово ніби відновлювали її душу. Вона вже почала краще спати, вже не снилися їй погані сни.
Поруч жили сусіди, чоловік із дружиною теж у віці, тримали корову й сусідка Тетяна, приносила їй щодня парне молоко.
– Тетяно, мені незручно просто так брати молоко, візьми будь-ласка з мене гроші. Ну так не можна, – казала вона сусідці, а та тільки відмахувалася.
– Ой, Тасю, у нас все одно зайве молоко. Ми вдвох із чоловіком, чи багато нам треба? Діти рідко приїжджають. Бери і пий на здоров’я, не ображай мене.
Минув час. Трохи відійшла душею Таїсія. А одного ранку до неї в хвіртку зайшов новий сусід.
Він недавно купив пусту хату неподалік неї. Видно було, що він майстер ще той. Будинок його ставав на очах все красивішим і затишнішим. Сам він пенсіонер років шістдесяти.
– Доброго ранку, сусідко! – голосно гукнув він, сподіваючись, що Таїсія почує його в хаті.
Вона визирнула у вікно, махнула рукою, мовляв зараз вийду. Вийшовши на ґанок, Таїсія спустилася сходинками.
– Доброго ранку, сусідко, – тепер уже тихіше сказав він. – Мене звуть Михайло, я садівник-початківець, вирощую корисні та лікарські рослини. У вас, кажуть, вода дуже хороша в колодязі, дозвольте мені спробувати, ось я навіть із відром прийшов. А як ваше ім’я?
У Таїсії справді у дворі була глибока криниця, її колись викопали ще її батьки, там і справді була вода чиста і дуже холодна, мабуть, десь джерела внизу.
– Таїсія моє ім’я, будь ласка, мені не шкода, набирайте води, – сказала вона серйозно.
– Дякую за щедрість, зараз ми з криниці нап’ємося водички… – Михайло так і сипав своїми жартами.
Набравши у відро води, сказав:
– До побачення Таїсія. Ми тепер із вами сусіди, сподіваюся жити будемо дружно, а як же ж інакше? Тим більше я вдівець, живу один і потребую спілкування.
Вона кивнула головою і попрямувала до будинку. Наступного дня Михайло знову прийшов у двір до Таїсії з кущиком бузку в руці.
– Я приніс вам невеликий саджанець бузку, бо дивлюся у вас немає. Бузок має бути у дворі, він приносить щастя.
Трохи поміркувавши і озирнувшись, придивився місце для бузку.
– Ось тут якраз добре буде, а ви не проти Таїсіє? А давайте перейдемо вже на ти, ми ж сусіди?
Таїсія знову кивнула головою. А він усе говорив і говорив. Розповідав про бузок.
– Я вам принесу ще кущик верби, її треба ближче до криниці посадити. Верба чудово почуватиметься поруч із колодязем, і водичка в колодязі набереться цілющої сили. Ти помічала, що верба завжди росте біля води.
Михайло по воду став приходити щодня. Поступово він завів Таїсію у чарівний світ цілющої природи. Все розповідав і розповідав і вона відчувала, що її страхи та самотність поступово відступають. Вона навіть уже й чекала на нього.
Якось він приніс живий кущик розмарину.
– Таїсіє, цей розмарин посади на грядці, це просто чудодійна рослина.
Він розповідав про розмарин, а Таїсія дивуючись запитала:
– Ну, звідки у пенсіонера стільки знань про трави?
– А це моя дружина Ганнуся мене навчила всьому, вона дуже любила життя, цікавилася травами і мене привернула до цього.
Вона в мене родом із села, виховала її бабуся, яка зналася на травах. От і навчила внучку.
Не стало моєї Ганнусі сім років тому. Набридло мені одному в місті, от я й купив тут будинок, мій сусід порадив.
Сказав, що в селі простіше жити, і люди добріші. Ну, воно так і є, – говорив Михайло.
Розмарин повернув Таїсію до життя, їй теж подобалася ця ароматна рослина, але швидше за все це Михайло повернув її до нормального життя.
Тепер вони разом вирощують ароматні, лікарські трави. Разом п’ють трав’яний чай у Михайла в альтанці у дворі.
А по воду він так і ходить у двір до Таїсії, хоч і живе вона тепер у його домі.
А Тетяна так і приносить щоранку молоко своїм сусідам…
