Історії жінок

Юля ще солодко спала, як раптом пролунав наполегливий дзвінок телефону. Дівчина взяла телефон. На екрані було імʼя її свекрухи Марини Петрівни. Юля зітхнула і взяла слухавку. – Ой, Юлечко, у нас велика радість! – вигукнула Марина Петрівна. – Ти просто собі не уявляєш! Жінка кілька разів повторила цю фразу. Юля нервово чекала, коли ж свекруха скаже, що там таке. – Нагадай, будь ласка, в якому салоні ти купувала весільну сукню? – раптом запитала свекруха. – Напевно, у тебе залишилася картка на знижку? – Так, залишилася, – розгублено відповіла Юля. Вона так і сіла на ліжку від почутого

Був вихідний і Юля ще солодко спала. Раптом пролунав наполегливий дзвінок телефону.

Дівчина сонно зітхнула, потягнулася і взяла з тумбочки телефон.

На екрані було імʼя її свекрухи Марини Петрівни. Юля ще раз зітхнула і взяла слухавку.

– Ой, Юлечко, у нас велика радість! – одразу ж вигукнула Марина Петрівна. – Така радість у нас, така радість! Ти просто собі не уявляєш!

Жінка кілька разів повторила цю фразу, з нетерпінням чекаючи, поки невістка уточнить, що ж такого важливого могло статися?

Але Юля нервово чекала, коли ж свекруха скаже, що там таке.

– Нагадай, будь ласка, в якому салоні ти купувала собі весільну сукню? – запитала свекруха. – Напевно, у тебе залишилася картка на знижку?

– Так, залишилася, – розгублено відповіла Юля.

Вона так і сіла на ліжку від почутого.

– Наша Марійка! – не тямлячи себе від радості, вигукнула Марина Петрівна. – Вона скоро вийде заміж!

Така новина дуже здивувала Юлю. Зовиці було тридцять сім років, хоча зовні вона так не виглядала.

Марійка була тендітна, мініатюрна, зі стрижкою під каре. Вона була захоплена роботою, багато років працювала у великій компанії бухгалтеркою, і говорила, що для неї особисте життя – це книги.

– Ти хочеш дізнатися, за кого? – напівпошепки спитала свекруха. – Я тобі фото вже надіслала. Звуть Микола, йому тридцять п’ять років. Дуже гарний хлопець. Працює в економічній сфері. Де точно, не скажу, та це й не важливо. Значить, є й гроші. Вчора Марійка приводила його зі мною знайомитись!

– Та ви що?! – награно захопилася Юлія, зрозумівши, що Марина Петрівна дуже поспішає з висновками про швидке весілля.

– Так! Ось такі у нас добрі новини! – із захопленням констатувала жінка. – Обов’язково скажи моєму синові, що сестра виходить заміж, але тільки, коли він прокинеться.

– Добре, – невістка зиркнула на чоловіка, який продовжував мирно спати в ліжку.

Будити Степана улюблена матуся не хотіла навіть для того, щоб повідомити таку важливу новину.

Щойно чоловік розплющив очі, як Юля відразу розповіла йому про дзвінок Марини Петрівни.

– Серйозно? Я думав, що мою сестру ніхто вже ніколи заміж не покличе, – саркастично посміхнувся Степан. – Якщо чесно, я певен, що й не покличе. Незабаром, а точніше, через місяць, ми почуємо емоційну й сумну історію про те, як цей Миколка раптом кудись зник.

Однак слова чоловіка не підтвердилися: через пів року сестра все ще зустрічалася з тридцятип’ятирічним обранцем і навіть запросила брата з невісткою на вечерю.

Широкоплечий Микола родичам одразу ж припав не до душі. Їм здалося, що він ставиться до Марійки з легкою іронією, яку ані свекруха, ані дівчина не помічали.

Вечеря пройшла в напруженій атмосфері, бо Степан і Юля відчували себе ніяково поруч з ним.

До того ж кілька разів залицяльник Марійці дозволяв собі недоречні висловлювання з приводу її зовнішності.

Дівчина у відповідь поправляла круглі окуляри і безглуздо посміхалася, вдаючи, що нічого не сталося.

Ледь дотерпівши до кінця вечері, Степан з Юлею з усіма попрощалися і пішли додому.

– Не схожа ця парочка на закоханих, – зіщулилася дівчина, вирішивши поділитися своїми думками з чоловіком.

– Цілком з тобою згоден. Маячня якась. Мені взагалі не здалося, що він збирається пов’язувати з Марійкою своє життя, – скривився Степан. – Не знаю, навіщо вона йому потрібна…

За той час, поки зовиця зустрічалася з Миколою, жінка трохи змінилася.

Почала користуватися тінями, тушшю та помадою, хай іноді це й було не зовсім доречно.

…Через два місяці, у вихідний, заплакана зовиця з’явилася на порозі квартири брата.

– Що трапилося? – люб’язно поцікавилася Юля, яка зрозуміла, що все це якось пов’язане з Миколою.

– Є ігристе, чи щось міцніше? – розмазуючи туш під очима, запитала Марійка.

– Проходь, – позіхнувши, Юля впустила засмучену родичку в квартиру.

– Все! – не роззувавшись, Марійка пройшла на кухню і сіла за стіл. – Миколка мене покинув.

– Кинув? Чому? Коли? – невістка витягла з шафи пляшку білого і два фужери.

– Вчора, – важко зітхнула жінка і тихо заплакала. – Я взагалі не очікувала, що так буде. Все було гаразд…

– Чому кинув? – перепитала Юлія.

– Тому що одружується, – крізь сльози посміхнулася Марійка.

– Одружується? – слова зовиці ввели дівчину в ступор.

Вона, звісно, чекала на якусь підставу від Миколи, але таке… Це вже був якийсь перебір.

– Вчора він мені сказав, що сьогодні буде дуже зайнятий, і що якщо не буде мені відповідати на повідомлення та дзвінки, щоб я не турбувалася, – Марійка зробила паузу і осушила келих. – Я запитала в нього, чим він так буде зайнятий? Він відповів – весіллям.

– Ну, може, він мав на увазі, що піде до когось на свято? – припустила дівчина, вирішивши, що зовиця, можливо, зробила невірні висновки з розмови з Миколою.

– Ти думаєш, що я в нього не спитала? – ображено надула губи Марійка. – Я спитала, і він відповів, що весілля його.

– Це, мабуть, жарт…

– Спочатку я теж так подумала, але після кількох фотографій зрозуміла, що це не так, – після цієї фрази зовиця голосно заплакала, чим підняла з ліжка рідного брата.

Чоловік, не зрозумівши, що відбувається і звідки йде дивний звук, вискочив з кімнати і кинувся на кухню.

Побачивши сестру, яка плакала, він з полегшенням видихнув. Марійка скочила з стільця і кинулася обіймати його.

– Кинув Микола? – Степан випередив довгу розповідь сестри.

– Так, він одружується, ось тільки не зі мною, – жінка знову сіла на стілець.

– Як мама? – примружився чоловік, уявивши, як зараз переживає Марина Петрівна.

– Плаче…

– Виходить, цей Миколка зустрічався і з тобою, і з іншою дівчиною, з якою й одружується? – раптом осяяло Юлю.

– Виходить, що так, – відстовбурчила нижню губу Марійка і знову заридала. – Я спитала в нього про це…

– Що відповів цей недолугий? – проскреготів зубами Степан.

– Сказав, що я йому потрібна, щоб робити бухгалтерські звіти, і його весілля нічого не змінює, – посміхнулася жінка.

– Як ти відреагувала? – наполегливо запитала Юля.

– Відмовилася, звісно. Навіщо мені одружений… Мабуть, мені щастя точно ніколи не бачити, – Марійка потяглася до ігристого.

Декілька тижнів жінка дуже переживала з приводу розлучення з Миколою, але потім взяла себе в руки.

А через рік вона несподівано для всіх вискочила заміж за свого колегу й народила гарненьку донечку!

Вам також має сподобатись...

Віра смажила на кухні котлетки, як раптом на столі завібрував телефон її чоловіка Володимира. – Коханий, тобі тут хтось дзвонить! – гукнула вона. Але Володимир не чув дружину – він був у ванні. Віра взяла слухавку і раптом почула незнайомий жіночий голос: – Володечко, я так скучила! Так скучила, що аж не можу… Віра аж присіла від почутого. – Хто це? – запитала вона, але на тому кінці зразу поклали слухавку… Віра сиділа на кухні і дивилася в одну точку. Вона не могла повірити в те, що відбувається. А потім вона почула від чоловіка несподіване

До Віри у гості прийшла її сестра Марія з сімєю. Посиділи, поговорили, відпочили. – Дякую Віро! Але нам вже час! – сказала Марія прощаючись. – Наступного разу у нас зустрінемося. Віра прибрала зі столу, помила посуд, і вирішила подзвонити до Марії, запитати, як добралися. – Все добре. Вже вдома. – відповіла Марія. – Бувай. Віра також попрощалася з сестрою і збиралася класти слухавку як почула, що Марія продовжує розмовляти. І Віра зрозуміла, що сестра розмовляє вже не з нею. Слова Марії були звернені до її чоловіка, і Віра почула таке, чого вона ніколи не забуде

Оксана прийшла в гості до матері. Мати накривала смачний стіл, вітчим зробив каву. – А що це ви мене так приймаєте? – здивувалася такому прийому Оксана. – Цінуємо тебе дуже, – єлейним голоском відповіла мама. Невдовзі всі сіли за стіл. – Доню, нам потрібно з тобою серйозно поговорити, – раптом сказала мама. Оксана помітила, що в цей момент її вітчим Віктор, підвівся з-за столу і пішов у іншу кімнату. – Щось сталося? – захвилювалася вона. – Поки що ні, але станеться, якщо ти не допоможеш, – несподівано сказала мама і все розповіла доньці. Оксана вислухала її і застигла від почутого

Поліна зустріла свою однокласницю, яку давно не бачила. Вони трохи побалакали і та їй розповіла, хто заміж вийшов, хто розлучився. Поліна слухала одним вухом. Раптом однокласниця назвала ім’я Віктора. – А що Віктор? – стрепенулась Поліна. – Та кажу тобі – одружився. А вона така собі. Зате її тато дуже багатий! Додому Поліна не памʼятала, як дійшла. А залишившись одна – розплакалась