Життєві історії

Оля повернулася додому раніше за чоловіка. Поки чекала ліфт, зазирнула до поштової скриньки — прийшов лист. Покрутила дивний конверт у руках і поклала до своєї сумки. За хвилину жінка була вже у квартирі. Сіла за кухонний стіл, відкрила конверт і почала розглядати лист. – Привіт! Я вдома! – Олю відволік голос чоловік, який пролунав з коридору. Віктор зайшов на кухню. – Що там дивишся? – усміхнувся він. – Та ось, твої фото розглядаю, – намагаючись посміхнутися, сказала Оля. – Про тебе пишуть. Оля повернула аркуш та показала чоловікові фото. Віктор глянув на них і застиг на місці

Оля повернулася додому раніше за чоловіка. На мить, поки чекала ліфт, зазирнула до поштової скриньки — прийшов лист. Покрутила дивний конверт у руках і поклала до своєї сумки.

Про лист вона відразу забула, бо поспішала приготувати вечерю. Сьогодні зненацька захотілося запекти м’ясо з ананасами під кисло-солодким соусом і подати його неодмінно на сирно-цибулевій подушці.

М’ясо потребувало трохи більше часу, ніж зазвичай йшло у господині на приготування, та й Олі захотілося приготувати ще солоний пиріг, щоб можна було взяти завтра з собою на роботу, тому вона швидко переодяглася і стала до плити.

Чоловік затримувався.

Сьогодні Оля цьому була рада, вечеря ще не була готова. Раніше вимовляла Віктору, дорікала тим, що затримується на роботі. Якби це ще хоч якось відображалося на зарплаті, Оля зрозуміла б, але грошей не ставало більше. Дружина навіть запропонувала чоловікові пошукати нове місце.

“Настав час розширювати житлоплощу, про дитину замислюватися”, – наводила доводи Оля. Віктор кивав, погоджувався, але нове місце роботи шукати не думав.

Їм обом по двадцять п’ять. Три роки спільного життя. Обидва молоді, енергійні, що тільки-но випурхнули зі стін університету і влаштувалися на першу в житті роботу. Очевидно, Віктор вважав, що рано ще змінювати непогану посаду, не час.

Для м’яса потрібно було зробити сирно-цибулеву подушку, а для цього цибулю накришити півкільцями. Раптом сталася біда, ніж зісковзнув…

Оля застрибала на місці, потім швидко відчинила кран і засунула палець під холодну воду…

М’ясо довго чекати не могло, тож Ольга вирушила шукати пластир. Кілька штук у неї були в сумочці, вона це знала, тому висипала весь її вміст на підлогу і знайшла заповітні смужки.

М’ясо вже стояло в духовці. Палець трохи заспокоївся. А на підлозі так і валявся весь вміст сумки. Оля сіла на підлогу і почала однією рукою збирати все назад. Лист потрапив під руку майже відразу. Вона згадала про нього та відкрила. У конверті було кілька аркушів, додані фотографії. Оля прочитала текст, покрутила в руках лист зі знімками.

– Як смачно пахне! – Вигукнув Віктор, ще не встигнувши увійти в квартиру.

Він роззувся і хотів було зробити крок у бік кухні, але там, біля столу, на підлозі сиділа Оля. Схвильована, з заплаканими очима. Дружина сиділа перед сумкою, тримала в руках якийсь лист і явно була засмучена.

– Ти чого на підлозі? — спитав нарешті Віктор.

— Та ось, твої фото розглядаю, — намагаючись посміхнутися, сказала Оля. – Про тебе пишуть. Впіймали, так би мовити, тебе на гарячому. Машина наша, ти не пристебнутий, ще й дівчину якусь не пристебнуту везеш. — Оля повернула аркуш та показала чоловікові фото.

Віктор несподівано змінився на обличчі і сів на стілець в коридорі:

— Мені… мені треба було тобі давно сказати, я не… хотів, щоб ти так дізналася.

— Думаєш, якби не надійшов лист, я б не дізналася?

— Пробач, Оля, ну правда, так негарно вийшло. Так, у мене інша… Я зустрічаюся з нею вже три місяці. Ми з нею працюємо разом. Квартиру доведеться продати, іпотеку ми не закриємо.

Віктор сидів, дивився в стіну, замість підійти до дружини і сказати все їй в обличчя.

Оля часто кліпала очима, до кінця не усвідомлюючи те, що вона зараз почула.

– Давай залишимось друзями. Я не хотів, вибач, — Віктор нарешті подивився на дружину.

Оля так само сиділа нерухомо на підлозі, розгублено тримала в руках листи.

— Здається пора діставати м’ясо з духовки, вже запах чую, — обережно сказав Віктор.

Олі вже було все одно, що там буде з м’ясом чи пирогом. Не до їжі, коли родину зруйновано.

Оля мовчки встала і на ватяних ногах підійшла до плити. Вимкнути тумблер виявилося не так просто, наче сили покинули її. Пиріг вийняти теж коштувало великих зусиль.

Віктор так і сидів у коридорі, мовчав. Мовчання ніби накаляло повітря в квартирі. Олі так багато хотілося сказати чоловікові, але вона не могла.

Раптом Віктор встав і сказав:

— Я тоді піду, речі заберу завтра чи у вихідні, як тобі буде зручно.

— Зачекай, — сказала Оля і схопила з підлоги конверт і папір. — Лист забери. Потрібно до кінця місяця сплатити штрафи за не пристебнутий ремінь. За себе та за цю твою…

Віктор широко розплющив очі. Зараз був час дивитися на його реакцію. Смішний вираз обличчя швидко змінився на розгубленість.

Оля подумала, що цей лист та ситуація була вчасно. Лист розлучення. Інакше б тривав обман ще дуже довго. А так. Є час ще встигнути. Встигнути побудувати нову родину та пізнати щастя.

Віктор взяв папери, навіть не глянувши на них, відчинив двері і вийшов. З кухні потягло запахом пирога, треба було його давно виймати з духовки. Оля пройшла на кухню і сіла за стіл. Вечерю ніхто не скасовував.

Вам також має сподобатись...

Віктор повернувся додому з відрядження. Чоловік зайшов в квартиру із шикарним букетом в руках. – Кохана, я вдома! – гукнув він до дружини. В коридор вийшла Ірина. – Привіт, а я вечерю готую, – сказала сумно жінка. – Це тобі! – Віктор вручив дружині букет. – Дякую, – байдуже сказала Ірина. Раптом, Віктор помітив, що Ірина якось дивно поводиться. – Ірино, щось сталося? Ти якась не така, – запитав він. – Все гаразд, – відповіла Ірина, розвернулася і пішла на кухню. – Ірино, я ж все бачу, – сказав їй вслід чоловік. Але Віктор навіть уявити не міг, що приховує від нього його дружина

Ольга повернулася з відпустки додому. Жінка тільки-но відкрила двері в квартиру, занесла свою валізу в коридор, як раптом пролунав телефонний дзвінок. – Віктор? А йому що вже треба? – здивувалася вона, побачивши на екрані, номер колишнього чоловіка. – Привіт, – сказав Віктор, як тільки Ольга підняла слухавку. – Привіт! Щось сталося? – запитала жінка. – Мама тяжко занедужала, просить тебе прийти. Сходиш? – несподівано сказав Віктор. – Твоя мама? Хоче мене бачити? – не повірила Ольга. – Так, – підтвердив чоловік. Жінка вирішила виконати прохання колишньої свекрухи. Але Оля навіть уявити не могла, для чого свекрусі знадобилася ця зустріч 

Віка зібралася в гості до Ірини. Жінка прийшла не з пустими руками, а принесла з собою тортик. Двері їй відкрив чоловік Ірини – Дмитро. Побачивши його, Віка аж коробку випустила. Однак вона досить швидко взяла себе в руки. – Ой, яка я незграбна! – сказала вона. – Сподіваюся, всередині все не дуже помʼялося! За святковим столом розмова між жінками зайшла про роботу й особисті справи. Знайома Ірини, випивши парочку келихів ігристого, несподівано заявила: – У вашого чоловіка є доросла коханка! Я бачила, як він забирає її з роботи. Завжди з квітами і цілує в щічку. Ірина від несподіванки застигла. Її обличчя побіліло

Антоніна Вікторівна запросила своїх дітей у гості, обговорити її ювілей. До обіду всі були в зборі. – Мені скоро сімдесят років. Можливо це мій останній ювілей, – почала розмову Антоніна. – Тому я хочу шикарне свято. Я підрахувала: родичі, друзі, виходить у межах сорока людей. – Ого! – здивувався син Ігор. – Ціле весілля! – Так от, – продовжувала Антоніна. – Грошей на таке свято немає, зате є ідея, як вирішити це питання. – Яка ще ідея? – запитала донька Катя. Антоніна Вікторівна зробила глибокий подих і виклала свій план. Діти вислухали матір і аж роти повідкривали від почутого