На старенькому телефоні Поліни заграла мелодія:
– Поліно! – пролунав голос матері. – Ти вдома?
– Так.
– У холодильники мʼясце. Постав варитися! Роман з Тимком сьогодні весь день на своїй секції. Коли добре звариться, приготуй борщ. Готуй побільше, всі прийдуть зголоднілі!
– Гаразд…
Поліна важко зітхнула і попрямувала на кухню:
– Чому мене батьки не люблять? Для братів все – адже вони «близнюки й красені», і «маленькі» на додачу. А які вони малі?! Вже дванадцять років, вищі за мене.
Квартира трикімнатна, а у мене навіть свого кута немає. Одна кімната для них, велика кімната, адже вони улюбленці.
Маленька кімната – батьківська спальня.
А мої ліжко та стіл – у залі, де весь вечір увімкнений телевізор, і своєї шафи у мене немає.
Все життя за братами стежу. Думала: виростуть, легше буде. Яке там?! Тепер доводиться всім готувати їсти. Адже всі зайняті.
Батьки на роботі, ці спортсмени ростуть, а про мене ніхто й не згадує!
Мені теж хочеться, щоб про мене подбали. Тато іноді тільки на свята помічає, що я теж людина, а так цілими днями втомлений.
Його можна зрозуміти, йому треба заробляти гроші. Маму теж можна зрозуміти – з трьома дітьми нелегко.
Що в мене післязавтра день народження, схоже, теж забули, адже мені чотирнадцять років виповнюється.
Народилася я в травні і доведеться мені все життя отак. Куплять завтра якийсь подарунок і торт, який мої «маленькі братики» весь і з’їдять.
Запросити б подружок і Ярослава. Батькам подібне й на думку не спаде, вони мене все маленькою вважають.
Цікаво, а що мені подарують? Подарували б смартфон, бо свій телефон соромно в школі з кишені дістати. Може бабуся Валя з дідусем Олексієм щось подарують.
Є ще дідусь Дмитро й бабуся Галя, але вони в обласному центрі живуть разом із сином та онуками у великому будинку.
Іноді буваю у них в гостях. Коли приїжджаю сама, вони раді, а коли з братами – не дуже.
У них самих двоє таких хлопців, і бабуся Галя переживає, що вони в будинку гармидер зроблять…
…Ось і борщ готовий. Поліна дрібно нарізала свіжий кріпчик.
Вхідні двері з шумом відчинилися й на кухню забігли брати:
– Поліно, як смачно пахне.
– Їсти хочеться.
– Руки вимийте! – скомандувала старша сестра.
Брати кинулися у ванну. Поки вони з шумом мили руки, Поліна налила у великі тарілки борщ, поклала туди по ложці сметани і посипала кріпчиком. І тут же братики кинулися за стіл, замиготіли ложки…
– Вчорашню гречку з котлетами будете? – запитала Поліна.
– Так, – відповів Тимко.
І Роман на знак згоди махнув головою.
Поліна розігріла у мікрохвильові гречку. Забрала порожні тарілки з-під борщу, поставила з гречкою, які теж швидко спорожніли.
Брати допили вчорашній компот і пішли у свої кімнати.
Поліна прибрала зі столу. Налила собі борщ і спокійно поїла.
Прийшли батьки. Вони завжди разом приходять. Накрила на стіл і їм.
– Поліно, треба до бабусі Валі з’їздити! – сказала мати, сідаючи за стіл. – Щось вона там просила допомогти!
– Гаразд…
– Збирайся прямо зараз! Можеш ночувати в них залишитися.
Дочка кивнула головою і пішла збиратися…
…До дідуся Олексія та бабусі Валі їй подобалося в гості ходити. Бабуся її любила і всьому навчала. Вечорами вони втрьох разом із дідусем грали настільні ігри. Програвав здебільшого дідусь, не тому, що погано грав, а тому, що бабусі завжди хотілося виграти. Ось з онукою й боролася за перше місце, а дідусь піддавався.
Цього вечора одразу сіли за гру, і тут Поліні спала на думку цікава ідея:
– А навіщо батьки відправили мене сюди сьогодні ввечері до дідуся й бабусі?
Награлися всі, попили чаю і лягли спати…
…– Бабусю, а що тобі допомогти, – запитала Поліна вранці за сніданком.
– Ну, зараз вирішимо.., – розгубилася та, а посміхнувшись, додала: – Зараз усі разом у магазин підемо.
– Навіщо?
– Як навіщо?! Тобі подарунок купувати! У тебе ж завтра день народження!
Посмішка осяяла обличчя дівчинки:
– Хоч бабуся з дідусем згадали про мій день народження. Цікаво, а навіщо вони зі мною вирішили вибрати. Зважаючи на все, куплять туфлі. У решті бабуся розбирається і розмір мій знає. Добре подивимось…
…Пішли одразу після сніданку. Але чомусь спочатку зайшли в парк, поїли морозива. І тільки потім дід промовив:
– Ходімо тепер по подарунок! – він кивнув на магазин. – В «електроніку».
– Навіщо діду? – а очі прямо засяяли від передчуття чогось незвичайного.
– Телефон тобі купимо!
– Дідусю, справді?! А який?!
– Який вибереш, тож разом і ходімо…
Вони зайшли в магазин. Поліна кинулася до вітрини, де телефони дешевше, а очі самі зовсім на іншу вітрину дивляться.
– Вибирай, який треба! – усміхнулася бабуся. – У нас дід тепер багатий, у нього і пенсія, і зарплата.
Тут і дідусь підійшов із продавцем. Вибрали такий, про який Поліна й не мріяла. Тут все й налаштували.
Повернулися додому до бабусі з дідусем. Поліна про все на світі забула. Схаменулась, коли на її новому телефоні мелодія заграла. Дзвонила мама. У голову одразу стільки думок прийшло:
– Щось про мене з учорашнього вечора й не згадували…
– Так, мамо, – відповіла Поліна.
– Поліно, ти сьогодні теж у бабусі переночуй.
– Гаразд, – і знову думка за думкою: – Мене немов і бачити не хочуть. Дві ночі перед своїм днем народження у бабусі. Може, зовсім забули, що мені завтра чотирнадцять років виповнюється?
– Так, дочко, ти запроси своїх подружок на день народження. Приблизно за годину. А надвечір бабусю з дідусем. Посидимо, чаю поп’ємо у сімейному колі.
– Мамо, дякую!
– Ти скільки людей плануєш запросити?
– Ой, навіть не знаю…
– Давай, щоб із твоїми братами було шість чоловік. Я завтра вранці все приготую.
– Мамо, давай я зараз повернуся тобі допоможу!
– Ні, ні, – якось категорично промовила мати. – Ночуй у бабусі!
Весь вечір Поліна дзвонила подругам. Обидві її подруги із захопленням прийняли її запрошення. І тут іменинниця задумалася:
– Мама сказала шість чоловік разом із братами, а виходить тільки п’ять.
Довго сиділа в нерішучості, але все ж таки набрала ще один номер:
– Полінко, ти?! – пролунав здивований, але щасливий голос.
– Ярославе, у мене завтра день народження. Приходь!
– Звичайно, прийду!
…Наступного дня вона встала рано. Бабуся чомусь забурчала:
– Що ти так зрання встала?
– Піду додому. До дня народження треба підготуватись. На вечір, приходьте!
– Прийдемо, прийдемо! З Днем народження тебе внучечко!
– З Днем народження, Поліно! – з ванної вийшов дід. – Ось ти й виросла…
Поліна ледь не бігла додому, адже треба до Дня народження приготуватися, а ще передчуття було, мабуть, чогось неймовірного. Адже дні народження для того й створені!
Вона заскочила в квартиру. У коридор вибігли брати, і обличчя в них такі загадкові. Кинулися до неї:
– Поліно, з днем народження!
Взяли її за руки і повели… У батьківську кімнату. Якось урочисто відкрили двері.
Поліна зайшла всередину й оторопіла від побаченого.
– У батьків нові штори, – одразу помітила вона. – І шафа нова, і тумбочка. Коли вони встигли все купити й зібрати? А це що таке?!
Погляд застиг на її власному ліжку, повільно перейшов на її стіл, що стояв навпроти.
– Це що таке? – Поліна дивилася навкруги й не розуміла, що відбувається.
– Твоя кімната, дочко? – сказала Валентина.
Тільки зараз Поліна зауважила, що й батьки стоять поряд і щасливими очима дивляться на неї. Мати змахнула руками. І всі дружно прокричали:
– З Днем народження!!!
– Це мені?!
– Ти ж наша улюблена донечка! – із захопленням промовив батько.
Поліна з широко відкритими очима обійшла свою кімнату, зазирнула в шафу і раптом запитала:
– Тату, мамо, а як же ж ви!
– Так у нас велика кімната, – усміхнулася Валентина. – Будемо з батьком вечорами спокійно дивитись телевізор.
– Дякую! – і знову питання: – А звідки гроші?
– Дідусь Дмитро й бабуся Галя трохи надіслали.
Поліна одразу дістала телефон і набрала номер:
– Бабусю, дякую! У мене така гарна кімната стала!
– З днем народження тебе, внученько! Ти вже доросла стала. Приїжджай в гості.
– Обов’язково приїду!
– Ось дідусь телефон забирає…
– Поліно, зі святом! Будь красивою та щасливою!
– Дякую дідусю!
…До потрібної години накрили з матір’ю стіл.
І ось гості – дві найкращі подруги і… Хто він поки, Поліна навіть подумки не могла сказати, підійшов, поцілував у щічку і простягнув букет квітів:
– З Днем народження, Поліно!
Ніколи Полина не мала такого веселого дня народження. Подруги спочатку були трохи сумні, але невдовзі зрозуміли, що з молодшими братами іменинниці не засумуєш.
Після урочистого чаювання, всі вирушили гуляти.
Поліна повернулася пізно. Батьки з бабусею та дідусем сиділи за столом.
– Ой, вибачте мені! – взялася за щоки іменинниця.
Їй приготували чаю і поставили поруч тарілочку зі шматочком торта.
Дідусь із бабусею пішли, а невдовзі прийшли брати:
– Як ми їсти хочемо!
Доїли все, що було на столі і попрямували в свою кімнату.
– Мамо, відпочивай, я приберу! – з якоюсь радістю в голосі промовила дочка.
Поліна зрозуміла, що свято закінчилося і почалися будні. Оце і є доросле життя…
