Життєві історії

Поліна була в гостях у бабусі з дідусем. Наступного дня вона прокинулася рано. – Піду додому, – сказала Поліна. – До дня народження треба підготуватись. На вечір і ви приходьте! – Прийдемо! – сказала бабуся. – З днем народження, внучечко! Поліна ледь не бігла додому. Вона заскочила в квартиру. У коридор вибігли її брати. Обличчя в них були загадкові. – Поліно, з днем народження! – кинулись вони до неї. Брати взяли Поліну за руки і повели… У батьківську кімнату! Урочисто відкрили двері… Поліна зайшла всередину й оторопіла від побаченого. – Це що ще таке?! – тільки й сказала вона

На старенькому телефоні Поліни заграла мелодія:

– Поліно! – пролунав голос матері. – Ти вдома?

– Так.

– У холодильники мʼясце. Постав варитися! Роман з Тимком сьогодні весь день на своїй секції. Коли добре звариться, приготуй борщ. Готуй побільше, всі прийдуть зголоднілі!

– Гаразд…

Поліна важко зітхнула і попрямувала на кухню:

– Чому мене батьки не люблять? Для братів все – адже вони «близнюки й красені», і «маленькі» на додачу. А які вони малі?! Вже дванадцять років, вищі за мене.

Квартира трикімнатна, а у мене навіть свого кута немає. Одна кімната для них, велика кімната, адже вони улюбленці.

Маленька кімната – батьківська спальня.

А мої ліжко та стіл – у залі, де весь вечір увімкнений телевізор, і своєї шафи у мене немає.

Все життя за братами стежу. Думала: виростуть, легше буде. Яке там?! Тепер доводиться всім готувати їсти. Адже всі зайняті.

Батьки на роботі, ці спортсмени ростуть, а про мене ніхто й не згадує!

Мені теж хочеться, щоб про мене подбали. Тато іноді тільки на свята помічає, що я теж людина, а так цілими днями втомлений.

Його можна зрозуміти, йому треба заробляти гроші. Маму теж можна зрозуміти – з трьома дітьми нелегко.

Що в мене післязавтра день народження, схоже, теж забули, адже мені чотирнадцять років виповнюється.

Народилася я в травні і доведеться мені все життя отак. Куплять завтра якийсь подарунок і торт, який мої «маленькі братики» весь і з’їдять.

Запросити б подружок і Ярослава. Батькам подібне й на думку не спаде, вони мене все маленькою вважають.

Цікаво, а що мені подарують? Подарували б смартфон, бо свій телефон соромно в школі з кишені дістати. Може бабуся Валя з дідусем Олексієм щось подарують.

Є ще дідусь Дмитро й бабуся Галя, але вони в обласному центрі живуть разом із сином та онуками у великому будинку.

Іноді буваю у них в гостях. Коли приїжджаю сама, вони раді, а коли з братами – не дуже.

У них самих двоє таких хлопців, і бабуся Галя переживає, що вони в будинку гармидер зроблять…

…Ось і борщ готовий. Поліна дрібно нарізала свіжий кріпчик.

Вхідні двері з шумом відчинилися й на кухню забігли брати:

– Поліно, як смачно пахне.

– Їсти хочеться.

– Руки вимийте! – скомандувала старша сестра.

Брати кинулися у ванну. Поки вони з шумом мили руки, Поліна налила у великі тарілки борщ, поклала туди по ложці сметани і посипала кріпчиком. І тут же братики кинулися за стіл, замиготіли ложки…

– Вчорашню гречку з котлетами будете? – запитала Поліна.

– Так, – відповів Тимко.

І Роман на знак згоди махнув головою.

Поліна розігріла у мікрохвильові гречку. Забрала порожні тарілки з-під борщу, поставила з гречкою, які теж швидко спорожніли.

Брати допили вчорашній компот і пішли у свої кімнати.

Поліна прибрала зі столу. Налила собі борщ і спокійно поїла.

Прийшли батьки. Вони завжди разом приходять. Накрила на стіл і їм.

– Поліно, треба до бабусі Валі з’їздити! – сказала мати, сідаючи за стіл. – Щось вона там просила допомогти!

– Гаразд…

– Збирайся прямо зараз! Можеш ночувати в них залишитися.

Дочка кивнула головою і пішла збиратися…

…До дідуся Олексія та бабусі Валі їй подобалося в гості ходити. Бабуся її любила і всьому навчала. Вечорами вони втрьох разом із дідусем грали настільні ігри. Програвав здебільшого дідусь, не тому, що погано грав, а тому, що бабусі завжди хотілося виграти. Ось з онукою й боролася за перше місце, а дідусь піддавався.

Цього вечора одразу сіли за гру, і тут Поліні спала на думку цікава ідея:

– А навіщо батьки відправили мене сюди сьогодні ввечері до дідуся й бабусі?

Награлися всі, попили чаю і лягли спати…

…– Бабусю, а що тобі допомогти, – запитала Поліна вранці за сніданком.

– Ну, зараз вирішимо.., – розгубилася та, а посміхнувшись, додала: – Зараз усі разом у магазин підемо.

– Навіщо?

– Як навіщо?! Тобі подарунок купувати! У тебе ж завтра день народження!

Посмішка осяяла обличчя дівчинки:

– Хоч бабуся з дідусем згадали про мій день народження. Цікаво, а навіщо вони зі мною вирішили вибрати. Зважаючи на все, куплять туфлі. У решті бабуся розбирається і розмір мій знає. Добре подивимось…

…Пішли одразу після сніданку. Але чомусь спочатку зайшли в парк, поїли морозива. І тільки потім дід промовив:

– Ходімо тепер по подарунок! – він кивнув на магазин. – В «електроніку».

– Навіщо діду? – а очі прямо засяяли від передчуття чогось незвичайного.

– Телефон тобі купимо!

– Дідусю, справді?! А який?!

– Який вибереш, тож разом і ходімо…

Вони зайшли в магазин. Поліна кинулася до вітрини, де телефони дешевше, а очі самі зовсім на іншу вітрину дивляться.

– Вибирай, який треба! – усміхнулася бабуся. – У нас дід тепер багатий, у нього і пенсія, і зарплата.

Тут і дідусь підійшов із продавцем. Вибрали такий, про який Поліна й не мріяла. Тут все й налаштували.

Повернулися додому до бабусі з дідусем. Поліна про все на світі забула. Схаменулась, коли на її новому телефоні мелодія заграла. Дзвонила мама. У голову одразу стільки думок прийшло:

– Щось про мене з учорашнього вечора й не згадували…

– Так, мамо, – відповіла Поліна.

– Поліно, ти сьогодні теж у бабусі переночуй.

– Гаразд, – і знову думка за думкою: – Мене немов і бачити не хочуть. Дві ночі перед своїм днем народження у бабусі. Може, зовсім забули, що мені завтра чотирнадцять років виповнюється?

– Так, дочко, ти запроси своїх подружок на день народження. Приблизно за годину. А надвечір бабусю з дідусем. Посидимо, чаю поп’ємо у сімейному колі.

– Мамо, дякую!

– Ти скільки людей плануєш запросити?

– Ой, навіть не знаю…

– Давай, щоб із твоїми братами було шість чоловік. Я завтра вранці все приготую.

– Мамо, давай я зараз повернуся тобі допоможу!

– Ні, ні, – якось категорично промовила мати. – Ночуй у бабусі!

Весь вечір Поліна дзвонила подругам. Обидві її подруги із захопленням прийняли її запрошення. І тут іменинниця задумалася:

– Мама сказала шість чоловік разом із братами, а виходить тільки п’ять.

Довго сиділа в нерішучості, але все ж таки набрала ще один номер:

– Полінко, ти?! – пролунав здивований, але щасливий голос.

– Ярославе, у мене завтра день народження. Приходь!

– Звичайно, прийду!

…Наступного дня вона встала рано. Бабуся чомусь забурчала:

– Що ти так зрання встала?

– Піду додому. До дня народження треба підготуватись. На вечір, приходьте!

– Прийдемо, прийдемо! З Днем народження тебе внучечко!

– З Днем народження, Поліно! – з ванної вийшов дід. – Ось ти й виросла…

Поліна ледь не бігла додому, адже треба до Дня народження приготуватися, а ще передчуття було, мабуть, чогось неймовірного. Адже дні народження для того й створені!

Вона заскочила в квартиру. У коридор вибігли брати, і обличчя в них такі загадкові. Кинулися до неї:

– Поліно, з днем народження!

Взяли її за руки і повели… У батьківську кімнату. Якось урочисто відкрили двері.

Поліна зайшла всередину й оторопіла від побаченого.

– У батьків нові штори, – одразу помітила вона. – І шафа нова, і тумбочка. Коли вони встигли все купити й зібрати? А це що таке?!

Погляд застиг на її власному ліжку, повільно перейшов на її стіл, що стояв навпроти.

– Це що таке? – Поліна дивилася навкруги й не розуміла, що відбувається.

– Твоя кімната, дочко? – сказала Валентина.

Тільки зараз Поліна зауважила, що й батьки стоять поряд і щасливими очима дивляться на неї. Мати змахнула руками. І всі дружно прокричали:

– З Днем народження!!!

– Це мені?!

– Ти ж наша улюблена донечка! – із захопленням промовив батько.

Поліна з широко відкритими очима обійшла свою кімнату, зазирнула в шафу і раптом запитала:

– Тату, мамо, а як же ж ви!

– Так у нас велика кімната, – усміхнулася Валентина. – Будемо з батьком вечорами спокійно дивитись телевізор.

– Дякую! – і знову питання: – А звідки гроші?

– Дідусь Дмитро й бабуся Галя трохи надіслали.

Поліна одразу дістала телефон і набрала номер:

– Бабусю, дякую! У мене така гарна кімната стала!

– З днем народження тебе, внученько! Ти вже доросла стала. Приїжджай в гості.

– Обов’язково приїду!

– Ось дідусь телефон забирає…

– Поліно, зі святом! Будь красивою та щасливою!

– Дякую дідусю!

…До потрібної години накрили з матір’ю стіл.

І ось гості – дві найкращі подруги і… Хто він поки, Поліна навіть подумки не могла сказати, підійшов, поцілував у щічку і простягнув букет квітів:

– З Днем народження, Поліно!

Ніколи Полина не мала такого веселого дня народження. Подруги спочатку були трохи сумні, але невдовзі зрозуміли, що з молодшими братами іменинниці не засумуєш.

Після урочистого чаювання, всі вирушили гуляти.

Поліна повернулася пізно. Батьки з бабусею та дідусем сиділи за столом.

– Ой, вибачте мені! – взялася за щоки іменинниця.

Їй приготували чаю і поставили поруч тарілочку зі шматочком торта.

Дідусь із бабусею пішли, а невдовзі прийшли брати:

– Як ми їсти хочемо!

Доїли все, що було на столі і попрямували в свою кімнату.

– Мамо, відпочивай, я приберу! – з якоюсь радістю в голосі промовила дочка.

Поліна зрозуміла, що свято закінчилося і почалися будні. Оце і є доросле життя…

Вам також має сподобатись...

Світлана повернулася додому. Прислухалася. На кухні шуміла вода, дзвенів посуд. – Цікаво, хто там господарює? – подумала Світлана. Тихенько відчинила двері і застигла. – Мама? – здивувалася Світлана. – Так, як ти смієш показуватись мені на очі після того, що ти вчора наробила? – А що такого я зробила? – нерозуміла мама. Світлана дивилася на матір і не могла зрозуміти, чи вона правда не розуміє, що наробила, чи притворяється

В Андрія з Олесю народилася донечка Уляна. На честь такої події батьки Андрія зробили молодим сюрприз. Вони подарували їм гарний дитячий візочок. Оглянувши його пізніше з усіх боків, Андрій залишився задоволений подарунком, але раптом виникла проблема. – Лесю, тут деталі не вистачає! – гукнув дружині чоловік. Поки він дзвонив батькам, Леся вирішила зайти інтернет. І тут вона помітила дещо дивне. Насупившись, Леся продовжувала вивчати свою сторінку. Незабаром вона натрапила на якесь листування… Леся застигла від побаченого й одразу ж покликала чоловіка. – Андрію! Дивись що я знайшла! – тільки й вигукнула вона

Ігор повертався з роботи пізно. По дорозі додому він зайшов у квітковий магазин. Там він купив для своєї коханої дружини Ірини найкрасивіший букет троянд і поспішив додому. Ігор зайшов у підʼїзд, весело наспівуючи якусь пісеньку. – От Іринка моя зрадіє! – думав він. – Зараз здивую її квітами і поведу в дорогий ресторан… Ігор підійшов до квартири і спробував відкрити двері своїм ключем, але потрапити всередину він не зміг! Двері були зачинені на засув… На порозі стояло кілька сміттєвих пакетів. Ігор зазирнув в один з них і оторопів від побаченого

Наталка готувала на кухні вечерю, коли зайшов син. – Мамо, а чому ти ніколи свій день народження не святкуєш? – раптом запитав він. – Ти знаєш, що я не люблю це свято, – байдуже відповіла Наталка. – Мамо, а чому? – продовжував ставити питання син. – Це сумна історія… навіть не хочу згадувати. Давай закриємо цю тему, – відповіла Наталка. – Ну мамо, розкажи! – не відступав син. І Наталка все розповіла, син аж ніяк не очікував такої відповіді