Життєві історії

Соня повільно йшла додому і думала, що їй робити далі. З роздумів Соню вивів телефонний дзвінок. Дзвонила її найкраща подруга Ольга. – Може, не відповідати? Оля по голосу зрозуміє, що щось не так! – подумала Соня, глянувши на екран мобільника. Ось тільки подруга не вгамувалася. Продовжувала дзвонити. – Оля, я зараз не можу говорити, давай я тобі пізніше передзвоню? – піднявши слухавку сказала Соня. – Пробач, Соня, але я маю тобі щось сказати. Це важливо. Це про твого чоловіка, – тихо сказала Ольга і все розповіла подрузі. Соня вислухала її і застигла від почутого

– Ми майже не бачимося останнім часом, – засмучено сказала Соня, дивлячись як чоловік збирається на роботу. – Ти працюєш ночами, приходиш додому тоді, коли я йду. Може, тобі все ж таки варто замислитися про зміну місця роботи? З твоєю освітою – і працювати барменом у клубі…

– Почекай трохи, кохана, – вибачливо посміхнувся чоловік. – Усього три місяці, обіцяю. А там звільниться одне хороше містечко у компанії, де працює мій друг. А поки мені немає сенсу роботу міняти, сама розумієш.

– Добре, на три місяці мене вистачить, думаю. Просто я так сумую.

Чоловік легенько цмокнув дружину в щоку, перевірив, чи взяв телефон і вийшов із квартири. Ось тільки прямував він далеко не на роботу. Ні, пункт його призначення був набагато цікавішим.

Завівши машину, Юра скинув коротку смс-ку, і дочекавшись позитивної відповіді, задоволено усміхнувся. На нього чекали.

– Що, Соня ще не здогадалася? – засміялася Оля, кидаючись в обійми чоловіка. – Яка ж вона наївна!

– А ти що хочеш, щоб вона все дізналася? – вигнув Юра. – Ти ж розумієш, що тоді буде?

– Ти розлучишся з Сонею і одружишся зі мною? – жартівливо спитала дівчина, вдивляючись у вічі свого гостя. Вона так сподівалася побачити у них підтвердження своїм словам…

– І не мрій, – усміхнувся Юрій, трохи відштовхуючи дівчину. – У тебе є один великий недолік, що ніколи не дозволить стати моєю дружиною.

– Ти це про що?

Радість від зустрічі трохи вщухла. Оля все-таки сподівалася колись зайняти місце своєї подруги. Ну і що, що це підло? У коханні, як відомо всі засоби хороші! А вона Юру кохає…

– Про твого сина, звичайно, – здавалося, чоловік був здивований недогадливістю Олі. – Ти ж знаєш, я нелюблю дітей. Вічно їм щось треба, вічно плачуть, заважають добре провести час.

– Андрійко все одно з бабусею живе, я працюю, – у Олі остаточно зіпсувався настрій. Раніше Юра ніколи не говорив про своє ставлення до дітей. Але Соня якось згадувала, що вони планують незабаром стати батьками. Може це просто відмазка? – А хіба ви з Сонею не зважилися на дитину? Вона мені казала.

– Ну, вона багато що каже, Соня це любить, – чоловік по-господарськи влаштувався на дивані. – Справді, у нас якось зайшла про це розмова, але я просто покивав і нічого не обіцяв. Я хочу бачити поряд з собою гарну жінку.

– Гаразд, давай припинимо цю безперспективну розмову і займемося чимось приємнішим, ніж пусті балачки.

Оля вирішила, що це буде їхня остання зустріч. Навіщо гаяти час на людину, яка прямо говорить, що в них нічого не вийде? А ще дівчина вирішила, що обов’язково розповість усі подробиці їхніх зустрічей та розмов Соні. Нехай вона втратить подругу, але буде чесно.

**********************

– О, Соня, привіт! – променисто посміхнувся Олег, найкращий друг Юри. -Давно не бачилися! Щось ти зовсім припинила в гості заглядати! Віра про тебе постійно питає.

– Ну якщо Віра питає… – м’яко засміялася дівчина. Віра – це її п’ятирічна похресниця. Чесно кажучи, вона й сама сумувала за веселою дівчинкою, але вважала, що йти в гості без чоловіка якось некрасиво. – Як тільки у нас із Юрою збігатимуться вихідні, ми обов’язково зазирнемо.

– Вихідні? – здивувався чоловік. – Які у Юрки можуть бути вихідні, адже він вже місяць як звільнився! Сказав, що трохи відпочине перед тим, як улаштуватися в компанію.

– Місяць? – Соня відчула, що земля йде з-під її ніг. – А куди він тоді постійно ночами йде?

– Емм, – зніяковіло відповів Олег. Здається, він щойно дуже підставив друга… Але з іншого боку, зраджувати такій гарній дівчині справжній злочин! Юра зовсім не думає, що може втратити дружину! – Я… Коротше, я не знаю що сказати. Начебто й друга зраджувати не хочеться, але й обманювати тобі я не буду.

– Дякую за чесність, – насилу проковтнула дівчина. Вона згадувала, як старанно готувався перед виходом чоловік, як просив не дзвонити і не відволікати від роботи… Як забороняв їй з’являтися в тому барі, аргументуючи це тим, що в тому місці збираються не пристойні люди. А вона ж така гарна! – Здається, сьогодні у мене буде дуже напружений вечір. Можливо, навіть із сваркою.

– Ти його пробачиш?

– А це буде залежати від особистості тієї особи та причини його зради, – Соня гірко посміхнулася. – Хоча… Швидше за все, ні. Я не заслужила такого відношення.

– Я розумію, – коротко кивнув Олег. – Просто знай – мої двері для тебе завжди відчинені. Навіть якщо ви розійдетесь остаточно.

– Дякую.

********************

Соня повільно брела у бік будинку. Вперше за сім років вона не хотіла повертатися до квартири, яку вона ретельно облаштовувала. Вона знала, що побачить Юру, який вкотре збирається на “роботу”. Він посміхатиметься, полізе обійматися і знову скаже, що дуже її любить. Ось тільки беззастережно вірити його словам, дівчина більше не може.

З тяжких думок Соню вивів телефонний дзвінок. Оля. Може, не відповідати? Її подруга по голосу обов’язково зрозуміє, що щось не так і почне докопуватися. А Соні й так погано!

Ось тільки подруга не вгамувалася. Продовжувала дзвонити, наче хотіла поділитися якоюсь надважливою інформацією.

– Оля, я зараз не можу говорити, давай я тобі пізніше передзвоню? – Ні на що особливо не сподіваючись, спитала дівчина.

– Пробач, Соня, але я маю тобі щось сказати. Це важливо, – голос у Раї був дуже дивний. – Юра… Ми з ним вже якийсь час…

– Чудово! – зупинила дівчину Соня. – У мене сьогодні просто день сюрпризів! Спочатку дізналася, що чоловік обманює. А тепер ще й подругу втратила! Оля, тобі чого не вистачало? У тебе кавалерів повно було! Навіщо тобі мій чоловік знадобився?

– Я його люблю, – так само тихо відповіла Оля. – Сильно. Ось тільки я йому не потрібна. Зі мною він тільки розважався. І я не можу його за це пробачити… Вибач.

– Ще краще! Та що за день такий?

Соня істерично розсміялася. Перехожі квапливо оминали її, і обов’язково оберталися, деякі навіть діставали телефони. Якийсь чоловік, боязко поглядаючи на дівчину, запропонував викликати швидку.

– Я в порядку, – впоравшись з емоціями, сухо промовила Соня. – У вас що, поганих днів не буває?

Дівчина поспішила піти. Ось тепер їй дуже хотілося подивитися чоловікові в очі і запитати, чого йому не вистачало. Але й питати нічого не довелося, Юра все зрозумів по одному погляду.

– Мені з тобою нудно, у тебе одна кар’єра на думці, – виправдовувався чоловік. – Оля для мене нічого не означає, я люблю тебе одну! Соня! Повір мені, я більше не зроблю такої помилки!

– Ти вважаєш мене наївненькою дівчинкою, яка повірить кожному слову зрадника? Я не можу тобі довіряти. Ти обманював мене місяці. Місяці! – Соня похитала головою. – Нудно тобі… А мені думаєш, весело було? Це все! Я вирішила ще до дзвінка Олі! Я подаю на розлучення! Можеш йти до неї, або ще до когось… Мені не важливо!

Оля була задоволена. Соня виставила чоловіка і йому нічого не залишалося, як прийти до неї. От як тільки потім не пошкодувати б…

Вам також має сподобатись...

Марина з Ігорем пили чай, раптом на кухню зайшла мама Ігоря, Віра Василівна. – О, мамо, як ти тихо зайшла…, – здивувався син. – Добрий вечір! Так у вас двері відкриті були! – сказала Віра Василівна. – Я до чаю вам варення з смородини принесла! – Варення – це добре, дякую! – люб’язно відповіла свекрусі Марина. – У нас смажена курочка є, їсти будете? – Дякую, Марино нічого не треба. Я тут це, дещо сказати прийшла…. Я виходу заміж! – несподівано оголосила Віра Василівна. – Як заміж, мамо!? За кого?! – Ігор з Мариною здивовано переглядалися між собою, не розуміючи, що відбувається

Віктор напросився в гості до Марії. – Отут я і живу, – сказала Марія і скромно посміхнулася. – Непогано, – кивнув зі схваленням Віктор. – І багато з тебе хазяї беруть? – Не дуже багато, – ухильно відповіла Марія, не називаючи суму. – Ходімо на кухню. – Зачекай, – раптом пробурмотів Віктор і став уважно розглядати шафи

Ольга Петрівна гарно вдягнулася і вийшла на вулицю. Вона йшла до своїх квартирантів, забрати квартплату. Жінка дійшла до будинку і, їдучи на п’ятий поверх, думала, чим смачненьким себе порадує, коли отримає гроші. Ольга Петрівна дуже любила червону рибку, морепродукти і могла собі це дозволити. А чому ні?! Вона вже в тому віці, коли невідомо, скільки залишилося і заощаджувати їй нічого… Ольга Петрівна натиснула кнопку дзвінка. У неї був свій ключ від квартири, але навіщо нахабніти, коли квартиранти хороші? На цей раз чекати довелося чомусь довше, аніж зазвичай… Нарешті двері відкрилися і Ольга Петрівна ахнула від несподіванки

Тетяна прийшла на роботу радісна. – Таню, що це ти, аж світишся? – запитала одна з колег. – У мене є привід для радості, – усміхнулася жінка. – І що це за привід? Поділишся? – поставила питання інша колега. – Я скоро стану мамою! – вигукнула Тетяна. Колеги одразу кинулися вітати майбутню маму. Останньою, підійшла її колега Алла. Алла була вся в сльозах. – Таня пробач, я не знала! Якби знала, я б ніколи, ти пробач і нічого не питай, – приголомшила вона Тетяну. – Алло, за що я маю тебе вибачати? – Тетяна здивовано дивилася на подруг, не розуміючи, що відбуваєтся