Життєві історії

– Мамо! Як ти могла так вчинити зі мною! – вигукнула Настя, тільки-но зайшла в квартиру. Вона якраз повернулася із зустрічі з батьком, з яким Наталка була в розлученні вже близько десяти років. – Доню ти про що? – Наталка відволіклася від ноутбука, і вийшла до доньки. – Не прикидайся, тато мені все розповів! – мало не плачучи сказала Настя. – Розповів, як ти мене обманюєш! – Доню, та про що ти? Про який обман ти говориш? – округлила очі Наталя. Настя хвилинку помовчала, зібралася з думками і все розповіла матері. Наталя вислухала доньку і аж присіла від почутого

– Мама! – ще з коридору пролунав роздратований голос Наталки п’ятнадцятирічної дочки. – Чому ти даєш мені так мало грошей на кишенькові витрати? Тато сказав, що він тобі платить достатньо аліментів. А ти просто жадібна і витрачаєш мої гроші на себе! – незадоволене обличчя Насті нарешті показалося з-за дверей. Дочка дивилася на неї запитливо.

Наталя з небажанням відволіклася від ноутбука, на якому дивилася якийсь фільм і підійшла до дочки. З досвіду вона знала, що такі теми краще припиняти відразу – простіше поговорити начистоту, ніж потім ображатися один на одного.

– Що саме тебе цікавить? Куди я витрачаю гроші, які тато платить на тебе? Чи на що я їх витрачаю? – Наталка терпляче дивилася на дочку.

…Настя тільки-но повернулася з зустрічі з батьком, з яким Наталка була в розлученні вже близько десяти років. І швидше за все, у поганому настрої дочки винен саме колишній чоловік Наталі, Славко.

– Тато сказав, що він тобі взагалі щомісяця по вісім тисяч на мене надсилає! І де вони? Ти їх собі забираєш? Так, мамо?

Наталя посміхнулася, думаючи, що дочка зовсім не має уявлення про витрати. Довелося спочатку вислухати її обурення у свій бік, а потім посадити за письмовий стіл.

– Пиши, скільки ти витрачаєш на місяць на дорогу до школи.

– Навіщо? – Насті це явно не подобалося.

– Ти напиши, а я тобі потім скажу.

Дочка недовірливо хмикнула і написала якусь суму на аркуші.

– Добре, тепер порахуй, скільки грошей ти витрачаєш на їжу у їдальні. Потім запиши витрати на одяг, канцелярію та всякі свої «бажання», типу нової помади та туші. Ще згадай, що ти їздиш на всякі екскурсії і хоча б кілька разів на місяць розважаєшся з друзями. То кіно, то ковзанка, то якісь виставки. А ще востаннє коли ти нездужала… Ось, до речі, чек із аптеки. І ще вітаміни на дві тисячі після того. Пиши пиши…

Настя вже давно не писала, вона сиділа, постукуючи ручкою по столу. У її великих очах було нерозуміння.

– Мамо, але тут явно більше вісьми тисяч. Набагато!

– Ага, тому що грошей, які твій тато перераховує, причому не щомісяця, вистачить на півтора максимум два тижні. І це ми ще не рахували за продукти, які ти їси вдома.

Настя почервоніла, розуміючи, що батько її просто підставив.

– Дочка, мені тобі нічого не шкода, – Наталка погладила її по голові і зазирнула у вічі. – Я розумію, що іноді тобі не всього вистачає, але я намагаюся.

– А навіщо тато сказав, що ти користуєшся його грошима і мені не даєш їх?

Наталка знизала плечима, їй не хотілося навіть зараз говорити щось погане про колишнього чоловіка. Все-таки він був батьком Насті, і поки вони нормально спілкувалися, принаймні вона так думала. Або їй так хотілося думати.

– Мамо, я вже велика, можеш сказати мені! Ну скажи, га?

Наталка спочатку скептично окинула поглядом дочку, а потім зрозуміла, що її маленька дівчинка справді сильно подорослішала останнім часом.

– Настя, ми з твоїм батьком і раніше сварилися через гроші. Дуже часто він казав, що я сиджу на його шиї, хоча я отримувала лише на кілька тисяч менше за нього. Я пішла б від нього ще тоді, але не вийшло.

– Чому? – Настя здивовано подивилася на матір, а потім скривилася. – Через мене, так?

– Настя, ти – це найкраще, що в мене є, – вона казала чисту правду. – Загалом, ще п’ять років ми один одного потерпіли, а потім твій тато пішов.

– Я пам’ятаю, як ви сварилися один на одного, – раптом сказала Настя.

Наталя здивовано закліпала очима.

– Ти ж тоді була маленька…

– Ну, п’ять років – це не так вже й мало, – філософськи хмикнула донька. – Я пам’ятаю, як ви сварилися, а потім ти кинула чашку, і вона розлетілася об стіну. А тато на тебе сварився, що ти все псуєш і неправильно робиш.

– Боже, – видихнула Наталка, думаючи, що тепер дочка буде гірше до неї ставитися.

– Ти не хвилюйся, – Настя ніби розгадала її думки, – я знаю, що він неправду казав. Він просто обманював.

– Серйозно?

– Так, я ж бачу, що ти робиш усе добре, – посміхнулася Настя.

Вони трохи помовчали, а потім вона жалібно спитала:

– Мамо, і що тепер робити?

– Із чим, що робити?

– Тато весь час про тебе погано каже, – зізналася Настя. – І ще він щоразу питає, чи привела ти чоловіка.

Наталя почервоніла, а донька знизала плечима:

– Та все нормально, мамо! Мені просто не подобається, що він про тебе каже різні речі. Я бачу, що це не так. А тепер ще звинувачує тебе, що ти мої гроші витрачаєш! Вибач…

– Настя, я на тебе не ображаюся, – Наталя посміхнулася доньці.

– Що татові сказати? Якщо чесно, я не люблю до нього ходити, – було наступне зізнання Насті. – Він увесь час з якоюсь новою тіткою. То Віра в нього була, то Олена, то ще хтось, не пам’ятаю вже як звали… І він їх порівнює з тобою. Завжди. Каже, дивися, яка в мене дівчина, не те, що твоя мама!

Наталя посміхнулася і похитала головою:

– Що ж він тоді так часто їх змінює? Якщо вони такі добрі?

Настя теж засміялася і сказала:

– А з татом ми час давно разом не проводимо. Він зазвичай сидить у телефоні або розмовляє зі своїми подружками. А я шукаю собі заняття, коротше просто по квартирі тиняюся. Або тата навіть вдома немає. Я приходжу, а там якась Віра сидить і невдоволено чекає, поки я піду.

– Чого ж ти до нього ходила? – Наталка зі співчуттям подивилася на доньку.

– Не знаю, – вона опустила голову, – Раніше він якось мене любив, а тепер ні.

– Сонечко, – Наталка притягла до себе похмуру Настю, – У тебе завжди буду я. А тато ще зрозуміє, який скарб він упустив. Ти, головне, не зважай на його витівки.

– Знаєш, я поки не буду до нього ходити, – раптом промовила Настя. – Мені здається, що я йому навіть набридла.

– Він твій тато, – Наталка з докором подивилася на дочку. – А якщо потім шкодуватимеш, що не спілкувалася з рідним батьком?

– Мамо, він пішов від нас, коли мені було п’ять. І потім не дуже хотів спілкуватися. Це ж ти його переконувала мене брати. Я пам’ятаю, як ти йому дзвонила. Я не хочу слухати його звинувачення на твою адресу.

Наталка знизала плечима і сказала:

– Настя, це твоє життя і я не хочу тиснути на тебе. Вирішуй сама, що тобі робити. Я буду рада будь-якому твоїм рішенням.

– Дякую, – дівчинка засяяла.

…Вона не ходила до батька кілька тижнів, і Славко навіть не зателефонував, щоб дізнатися, чому його дочка перестала відвідувати його. Наталя з Настею переконалися, що йому байдуже, і дочка якось заспокоїлася і перестала переживати з цього приводу. А що поробиш, адже батьків не вибирають…

Вам також має сподобатись...

Марина, після роботи, приїхала до будинку своєї матері, забрати доньку. Поліна вже чекала на маму, стоячи біля хвіртки. Марина зупинилася біля воріт, донька сіла в авто. – Привіт. Ну, як відпочила? – весело запитала Марина і рушила з місця. – Нормально, – буркнула Поліна. Марина кинула погляд на дзеркало. Поліна сиділа з опущеними плечима. – Доню, щось сталося? – запитала вона. – А це ти в бабусі краще запитай! Нехай вона розкаже, що вона зробила! – невдоволено сказала Поліна. – В сенсі, доню? Що ти таке кажеш? Що зробила бабуся? – Марина здивовано дивилася на дочку, не розуміючи, що відбувається

Зоя Вікторівна без попередження з’явилася у вихідний день на порозі квартири свого сина Андрія й невістки Оксани. – До вас є розмова! – не привітавшись раптом промовила жінка. Молоді, які тільки-но прокинулися, здивовано перезирнулися. Ніхто не міг зрозуміти, що ж таке трапилося, що Зоя Вікторівна автобусом з самого ранку примчала аж у місто! – Може хочете кави? – поцікавилася Оксана, глянувши на свою засмучену свекруху. – Нічого я не хочу… Хіба ігристе десь у вас є… – промовила жінка. – Що ж трапилося?! – ахнув Андрій. Молоді здивовано дивилися на матір і не розуміли, що відбувається

Олена готувала вечерю, коли у двері подзвонили. На порозі стояла її зовиця Ірина з маленьким сином. – Привіт, а ми у гості! – весело сказала Ірина. – Привіт. Проходьте, – усміхнулася Олена. Жінки пройшли на кухню. Олена пригостила родичів чаєм. – Оленко, я навіть і не знаю, як тобі дякувати! – несподівано сказала Ірина. – Ти так допомогла нам! – В сенсі? – здивувалася Олена. – Ну, як же ж! Сергій розповів мені, що ти погодилася віддати нам свою квартиру! – несподівано сказала Ірина. – Яку квартиру? Ти про що? – Олена здивовано дивилася на зовицю, не розуміючи, що відбувається

Ганна прокинулася від того, що її безцеремонно трусили за плече. – Ганнусю, прокинься, мені потрібно в тебе дещо спитати! – звучав просто біля вуха хрипкий голос. – Га?.. Що?.. Хто це?.. – пробурмотіла вона невдоволеним сонним голосом. – Як це хто? Це я, Борис! – вигукнув обурено чоловік. – Ганно, прокинься негайно! – Що таке? – ніяк не могла прокинутися дружина. – Я хочу дізнатися – де лежить наше свідоцтво про шлюб? – несподівано запитав Борис. – Борисе, навіщо тобі посеред ночі наше свідоцтво про шлюб? – Ганна повільно прийняла в ліжку сидяче положення, і здивовано подивилася на чоловіка, не розуміючи, що відбувається