Життєві історії

– Мамо! Як ти могла так вчинити зі мною! – вигукнула Настя, тільки-но зайшла в квартиру. Вона якраз повернулася із зустрічі з батьком, з яким Наталка була в розлученні вже близько десяти років. – Доню ти про що? – Наталка відволіклася від ноутбука, і вийшла до доньки. – Не прикидайся, тато мені все розповів! – мало не плачучи сказала Настя. – Розповів, як ти мене обманюєш! – Доню, та про що ти? Про який обман ти говориш? – округлила очі Наталя. Настя хвилинку помовчала, зібралася з думками і все розповіла матері. Наталя вислухала доньку і аж присіла від почутого

– Мама! – ще з коридору пролунав роздратований голос Наталки п’ятнадцятирічної дочки. – Чому ти даєш мені так мало грошей на кишенькові витрати? Тато сказав, що він тобі платить достатньо аліментів. А ти просто жадібна і витрачаєш мої гроші на себе! – незадоволене обличчя Насті нарешті показалося з-за дверей. Дочка дивилася на неї запитливо.

Наталя з небажанням відволіклася від ноутбука, на якому дивилася якийсь фільм і підійшла до дочки. З досвіду вона знала, що такі теми краще припиняти відразу – простіше поговорити начистоту, ніж потім ображатися один на одного.

– Що саме тебе цікавить? Куди я витрачаю гроші, які тато платить на тебе? Чи на що я їх витрачаю? – Наталка терпляче дивилася на дочку.

…Настя тільки-но повернулася з зустрічі з батьком, з яким Наталка була в розлученні вже близько десяти років. І швидше за все, у поганому настрої дочки винен саме колишній чоловік Наталі, Славко.

– Тато сказав, що він тобі взагалі щомісяця по вісім тисяч на мене надсилає! І де вони? Ти їх собі забираєш? Так, мамо?

Наталя посміхнулася, думаючи, що дочка зовсім не має уявлення про витрати. Довелося спочатку вислухати її обурення у свій бік, а потім посадити за письмовий стіл.

– Пиши, скільки ти витрачаєш на місяць на дорогу до школи.

– Навіщо? – Насті це явно не подобалося.

– Ти напиши, а я тобі потім скажу.

Дочка недовірливо хмикнула і написала якусь суму на аркуші.

– Добре, тепер порахуй, скільки грошей ти витрачаєш на їжу у їдальні. Потім запиши витрати на одяг, канцелярію та всякі свої «бажання», типу нової помади та туші. Ще згадай, що ти їздиш на всякі екскурсії і хоча б кілька разів на місяць розважаєшся з друзями. То кіно, то ковзанка, то якісь виставки. А ще востаннє коли ти нездужала… Ось, до речі, чек із аптеки. І ще вітаміни на дві тисячі після того. Пиши пиши…

Настя вже давно не писала, вона сиділа, постукуючи ручкою по столу. У її великих очах було нерозуміння.

– Мамо, але тут явно більше вісьми тисяч. Набагато!

– Ага, тому що грошей, які твій тато перераховує, причому не щомісяця, вистачить на півтора максимум два тижні. І це ми ще не рахували за продукти, які ти їси вдома.

Настя почервоніла, розуміючи, що батько її просто підставив.

– Дочка, мені тобі нічого не шкода, – Наталка погладила її по голові і зазирнула у вічі. – Я розумію, що іноді тобі не всього вистачає, але я намагаюся.

– А навіщо тато сказав, що ти користуєшся його грошима і мені не даєш їх?

Наталка знизала плечима, їй не хотілося навіть зараз говорити щось погане про колишнього чоловіка. Все-таки він був батьком Насті, і поки вони нормально спілкувалися, принаймні вона так думала. Або їй так хотілося думати.

– Мамо, я вже велика, можеш сказати мені! Ну скажи, га?

Наталка спочатку скептично окинула поглядом дочку, а потім зрозуміла, що її маленька дівчинка справді сильно подорослішала останнім часом.

– Настя, ми з твоїм батьком і раніше сварилися через гроші. Дуже часто він казав, що я сиджу на його шиї, хоча я отримувала лише на кілька тисяч менше за нього. Я пішла б від нього ще тоді, але не вийшло.

– Чому? – Настя здивовано подивилася на матір, а потім скривилася. – Через мене, так?

– Настя, ти – це найкраще, що в мене є, – вона казала чисту правду. – Загалом, ще п’ять років ми один одного потерпіли, а потім твій тато пішов.

– Я пам’ятаю, як ви сварилися один на одного, – раптом сказала Настя.

Наталя здивовано закліпала очима.

– Ти ж тоді була маленька…

– Ну, п’ять років – це не так вже й мало, – філософськи хмикнула донька. – Я пам’ятаю, як ви сварилися, а потім ти кинула чашку, і вона розлетілася об стіну. А тато на тебе сварився, що ти все псуєш і неправильно робиш.

– Боже, – видихнула Наталка, думаючи, що тепер дочка буде гірше до неї ставитися.

– Ти не хвилюйся, – Настя ніби розгадала її думки, – я знаю, що він неправду казав. Він просто обманював.

– Серйозно?

– Так, я ж бачу, що ти робиш усе добре, – посміхнулася Настя.

Вони трохи помовчали, а потім вона жалібно спитала:

– Мамо, і що тепер робити?

– Із чим, що робити?

– Тато весь час про тебе погано каже, – зізналася Настя. – І ще він щоразу питає, чи привела ти чоловіка.

Наталя почервоніла, а донька знизала плечима:

– Та все нормально, мамо! Мені просто не подобається, що він про тебе каже різні речі. Я бачу, що це не так. А тепер ще звинувачує тебе, що ти мої гроші витрачаєш! Вибач…

– Настя, я на тебе не ображаюся, – Наталя посміхнулася доньці.

– Що татові сказати? Якщо чесно, я не люблю до нього ходити, – було наступне зізнання Насті. – Він увесь час з якоюсь новою тіткою. То Віра в нього була, то Олена, то ще хтось, не пам’ятаю вже як звали… І він їх порівнює з тобою. Завжди. Каже, дивися, яка в мене дівчина, не те, що твоя мама!

Наталя посміхнулася і похитала головою:

– Що ж він тоді так часто їх змінює? Якщо вони такі добрі?

Настя теж засміялася і сказала:

– А з татом ми час давно разом не проводимо. Він зазвичай сидить у телефоні або розмовляє зі своїми подружками. А я шукаю собі заняття, коротше просто по квартирі тиняюся. Або тата навіть вдома немає. Я приходжу, а там якась Віра сидить і невдоволено чекає, поки я піду.

– Чого ж ти до нього ходила? – Наталка зі співчуттям подивилася на доньку.

– Не знаю, – вона опустила голову, – Раніше він якось мене любив, а тепер ні.

– Сонечко, – Наталка притягла до себе похмуру Настю, – У тебе завжди буду я. А тато ще зрозуміє, який скарб він упустив. Ти, головне, не зважай на його витівки.

– Знаєш, я поки не буду до нього ходити, – раптом промовила Настя. – Мені здається, що я йому навіть набридла.

– Він твій тато, – Наталка з докором подивилася на дочку. – А якщо потім шкодуватимеш, що не спілкувалася з рідним батьком?

– Мамо, він пішов від нас, коли мені було п’ять. І потім не дуже хотів спілкуватися. Це ж ти його переконувала мене брати. Я пам’ятаю, як ти йому дзвонила. Я не хочу слухати його звинувачення на твою адресу.

Наталка знизала плечима і сказала:

– Настя, це твоє життя і я не хочу тиснути на тебе. Вирішуй сама, що тобі робити. Я буду рада будь-якому твоїм рішенням.

– Дякую, – дівчинка засяяла.

…Вона не ходила до батька кілька тижнів, і Славко навіть не зателефонував, щоб дізнатися, чому його дочка перестала відвідувати його. Наталя з Настею переконалися, що йому байдуже, і дочка якось заспокоїлася і перестала переживати з цього приводу. А що поробиш, адже батьків не вибирають…

Вам також має сподобатись...

Галина сиділа вдома, в’язала шкарпетки. Раптом хтось постукав у вікно. –  Хто б це міг бути? – подумала жінка. Галина визирнула, на вулиці стоїть зовсім молоденька дівчина. – Чия ж це? – не впізнала дівчинку Галина. Вийшла надвір. – Ти до кого? – запитала вона у гості. – Тітка Галина тут живе? – запитала дівчина. – Так, це я. А ти з якого питання? – запитала Галя. – Я ваша внучка! – тихо промовила дівчина. – Як внучка? У мене немає дітей! – Галина здивовано дивилася на дівчину, нічого не розуміючи

Світлана повернулася з роботи пізно, потрібно було доробити квартальний звіт. Жінка відкрила двері своїм ключем, роззулася, пройшла на кухню. – Ти що тут в темряві сидиш? – здивувалася Світлана, коли ввімкнула світло і побачила на кухні свого чоловіка. – Тебе чекаю! Ну що, розповідай, де була! – єхидно промовив Віктор. – На роботі була. Я ж тебе попереджала, – спокійно сказала дружина. – Не прикидайся! Я все знаю! – раптом вигукнув Віктор. – Що знаєш? Ти про що? – здивувалася Світлана, нічого не розуміючи

Наталя цілий день крутилася на кухні, накрила стіл. Аякже ж?! Сьогодні її син Денис приведе свою наречену, знайомитися. Все вже було готово, коли у двері подзвонили. – Павло! Відкрий, прийшли! – гукнула до чоловіка Наталка. Павло зустрів молодих. – Мамо, тату, знайомтеся! Це Оля, – представив він дівчину. – Дуже приємно. Ходімо за стіл, – сказала Наталя. Сіли за стіл, перекусили, порозмовляли. І Денис пішов проводжати Олю. – Гарна дівчина, – сказав потім Павло до дружини. – Нехай одружуються. А ввечері він випадково почув, як Наталка  з кимось розмовляє телефоном. Чоловік прислухався до розмови і застиг від почутого

В сина Олени було весілля. Вона не спала всю ніч. Чи все готове? Чи той посуд? Чи сподобається гостям її коровай?! Нарешті вони з чоловіком приїхали в кафе. Підійшла їхня черга вітати молодят. Олена взяла коровай, сказала побажання, подарувала гроші. А потім попросила їх взяти по шматочку короваю і погодувати один одного. – Ні! – раптом почула вона голос невістки. – Я не хочу чоловікові нічого солити! Олена не знала, що й сказати. Та раптом почувся голос тамади