Життєві історії

Даша повернулася додому з роботи. Жінка швидко переодяглася, приготувала вечерю. – Так, треба піти в теплиці розсаду підлити, – вирішила вона. Даша вийшла з будинку, пішла на город. Раптом жінка помітила, що двері в теплицю відчинені. – Невже Павло знову забув двері закрити? – подумала жінка. Даша рішуче зайшла у теплицю і застигла на місці. Ось чого-чого, а такого вона точно не очікувала побачити

– А що, тобі шкода? У тебе є чоловік, достаток, живеш як сир у маслі. А мені треба про себе самій дбати. Що ти збіднієш, якщо я трохи овочів із вашого городу собі заберу. – так виправдовувала свій вчинок Люда, подруга Даші з дитинства, яка жила по сусідству.

*****

– Пощастило тобі, Дашо. Такого роботящого чоловіка відхопила. Не гульбанить, сім’янин чудовий. Живи і радій, – так вона завжди казала Даші.

Люда була з тієї породи людей, яким всі довкола винні. І це було в неї з самого дитинства. – Даша, дай мені свої санки, вони в тебе добре ковзають і зручно сидіти. Я покатаюсь і потім віддам.

І не важливо, що Даші теж хотілося кататись на своїх санчатах. Людині вимоги треба було терміново виконати, а то подружка говорила образливі слова. Подорослішавши, Даша іноді йшла в неї на поводі, а іноді спокійно говорила – ні.

Це “ні” дуже обурювало Люду. Вона демонстративно йшла до себе в будинок і не спілкувалася кілька днів. Даша спокійно чекала, коли ту трохи відпустить, і вона сама прийде миритися.

Дівчата вийшли заміж, кожна жила своїм життям. Даша з чоловіком жили дружно, а у Люди в сімейному житті вирували пристрасті. Її чоловікові треба було мати залізне терпіння, щоб не вестись на постійні провокації дружини. Зараз у неї один настрій, за п’ять хвилин уже інший. Чоловік ніяк не міг їй догодити. Він почав гульбанити.

Вони розлучилися і Люда розпочала активну бурхливу діяльність у пошуках другого чоловіка. Симпатична жінка, свій будинок, який їй дістався від батьків. Здавалося б, живи та радій. Але залицяльники чомусь не затримувалися. Місяць-два поживуть разом і втікають.

До сорока років характер Люди зовсім зіпсувався. У їхньому селі жінки намагалися її уникати, оскільки вона могла причепитися з будь-якої дрібниці. Даша їй часто казала – стань спокійнішою, ну що ти так поводишся, але Люда її не слухала, а говорила у відповідь:

– Пощастило тобі. Он який будинок відбудували. Город, теплиця. Все багатієте, ні, щоб зі мною поділитися, ми таки подруги.

Даша знову їй повторювала, мовляв, замість пліток по селу, зайнялася б краще своїм городом. Але Люда продовжувала вважати, що їй у житті не пощастило і всі, хто оточує, в цьому винні.

Село було неподалік великого міста, попит на свіжі овочі був там завжди. Чоловік Даші іноді продавав їх на місцевому ринку. Вони обладнали ще одну теплицю. Урожай був добрий, у них вже були постійні покупці. На виручку вони обладнали теплиці спеціальною поливальною системою. Допомагали своєму дорослому синові, який мешкав у місті.

Наступного року врожай був ще кращим. Але Даша помітила, що хтось чужий буває в їхніх теплицях. То помідорний кущ був наполовину обібраний, то огірки зірвано. Вона не знала, що й думати. У селі люди тут знали кожного з дитинства, приїжджі також були, але ніхто на них не скаржився.

Овочі почали пропадати з грядок у відчутних кількостях. – Павло, ти подивися, скільки перців потягли! На помідори дивитись шкода, всі залишки зірвали. Треба щось робити, – мало не плачучи, скаржилася Даша чоловікові.

– Треба вночі сторожити, замок не допоможе. Спіймаю!

Довго чекати не довелося. То була Люда. Вона господарювала на їхньому городі, коли вони виїжджали до міста. Тягнула вона вже по-великому. Коли Даша якось повернулася раніше додому, то побачила, що двері теплиці відчинені і хтось є всередині. Вона тихенько підійшла і зазирнула всередину.

Люда діловито складала овочі до себе в мішок. Даша дістала мобільний телефон та ввімкнула камеру. Люда нічого не помічала. Найбільше обурило Дашу, що сусідка не просто складала зірвані овочі в мішок, вона ще й навмисне то кущ помідор надломить, то помідор розчавить.

Даша зайшла до теплиці. – Ой, які гості у нас. А що ти тут робиш?

Мабуть, на обличчі Даші були написані такі емоції, що Люда застигла, побачивши її. Вона навіть почала заїкатися, намагаючись якось виправдатись. – Та я тут зайшла до вашої теплиці. Якийсь був шум, ось я вирішила перевірити по-сусідськи. Заходжу, а тут лисиця залізла. Он який безлад наробила, – і вона вказала рукою на овочі, що лежать на землі. – Ледве її вигнала.

– Лисиця, кажеш. А її не Люда випадково звуть? Я записала все на камеру. У тебе є совість?

Почувши про камеру і зрозумівши, що даремно відпиратися, Люда пішла в наступ. – Ти дивися, теплиць понаставляли, гроші гребуть лопатою. А про мене ви подумали? Мені теж треба, але ж у мене немає такого чоловіка, як у тебе. Мені ніхто не допоможе. Могли б самі здогадатися. От я й вирішила, що ви не збіднієте, якщо я трохи овочів візьму собі.

– Трохи овочів? Та ти більше нанесла шкоди, ніж собі взяла. Ти навіщо кущі ламаєш, навіщо нищиш рослину?

– Подумаєш, не збіднієте. А нічого хороми тут розводити, бач, олігархи знайшлися.

– Ти хоч знаєш, скільки ми праці сюди вкладаємо. Ану пішла звідси, – і Даша потягла її до виходу. Вона викинула зі своєї теплиці колишню подругу. На вигуки збіглися сусіди. Люда одразу втекла до свого дому.

Даша, не соромлюся виразів, все докладно розповіла сусідам та показала запис. Досить довго обговорювали цю подію, засуджуючи Люду. Коли Даша розповіла про все чоловікові, той довго мовчав. – Ти знаєш, а мені її чомусь шкода. Давай їй трохи допомагати.

Даша здивовано дивилася на Павла.

Вам також має сподобатись...

Анатолій повернувся додому пізно. Чоловік роззувся в коридорі, зняв куртку. – Наталко, я вдома! – гукнув він з коридору. – У нас є щось вечеряти? Відповіді не було. Чоловік зайшов на кухню, дружини там не було. Заглянув у спальню – і там пусто. – Що ж це таке? – запереживав він. Толік повернувся на кухню, щоб взяти свій телефон та подзвонити дружині. Раптом, на кухонному столі він побачив якийсь аркуш паперу. Анатолій взяв його, уважно прочитав написане і аж очі витріщив від прочитаного. – Цього не може бути! – тільки й вигукнув він, нічого не розуміючи

Олексій з Оленою розписалися. Пишного весілля вирішили не робити. Відсвяткували скромно. В кафе запросили тільки найближчих родичів… Почалося сімейне життя. Якось Олексій з Оленою ходили по торговому центру і шукали подарунок на ювілей батька Олексія. Олена не могла відвести очей від прилавка з дитячими іграшками. – Дивись, які вони милі, – казала вона. – У мене в дитинстві був такий самий ведмедик. Може, купимо? Олексій слухав дружину неуважно. Він глянув за вітрину магазину і раптом застиг від побаченого. – Я зараз! – сказав він Олені й вибіг із магазинчика. Олена не розуміла, що відбувається

Ніна, закутавшись у легкий кардиган, йшла парком і насолоджувалася останніми теплими днями. В руках вона тримала паперову склянку з ароматною кавою. Допивши каву, Ніна прискорила крок. Дісталася додому, зайшла в квартиру. – Василю, я вдома! – сказала вона. Але чоловік не відповідав. Раптом, вона почула голоси. Василь в кімнаті, із кимось розмовляв телефоном. – Ну, тоді не заважатиму, – вирішила Ніна, і хотіла було вирушити на кухню, але випадково почула, що чоловік розмовляє про неї. – А це вже цікаво! – вирішила жінка. Ніна причаїлася в коридорі, прислухалася до розмови чоловіка і ахнула від почутого

Галина Іванівна вийшла на подвірʼя. Вона взяла свою табуретку, бо лавки ще були мокрі після дощу. Вийшовши на сонячне місце, вона сіла і вдихнула з насолодою свіже літнє повітря. – Ох, як добре! – вихопилося в неї. Раптом жінка помітила біля себе сусідську дівчинку Тетянку. Їй було чотири рочки. Маленька стояла біля Галини Іванівни. – Здрастуйте, бабо Галю… – сказала дівчинка і сховала щось за спиною. – Що там у тебе? Покажи, – попросила Галина Іванівна і погладила Тетянку по плечу. Дівчинка неохоче показала, щось у руці… Галина Іванівна здивовано дивилася на малечу