Життєві історії

Вероніка повернулася додому ближче до півночі. Сьогодні вона з подругами у кафе відзначала свій день народження. В коридорі її зустрів чоловік. – Чому так довго? – невдоволено пробурчав Михайло. – Та дівчатка подарували кругленьку суму грошей. Ось і вирішила їм віддячити, продовживши святкування, – сказала Вероніка. – І скільки вони подарували, що ти вирішила все спустити на них? – запитав Михайло. – Ось! – жінка простягла конверт чоловіку. – Ого, – заглянувши у конверт сказав Михайло. – Я тобі ані копійки з них не дам! – Як не даси?! Це ж мені подарували, – Вероніка здивовано дивилася на чоловіка, не розуміючи, що відбувається

Вероніка нерішуче постукала в квартиру матері і, як тільки вона відчинили двері, ввалилася всередину з речами.

– Тебе Михайло вигнав? – схвильованозапитала Лариса Миколаївна і почала охати.

– Ні, я сама пішла, – сказала дівчина і присіла навпочіпки. – Не можу більше з ним жити.

– Чому? – засмученим голосом поцікавилася жінка.

– Він дуже жадібний.

– Може, економний? – на виправдання зятю з надією вимовила Лариса Миколаївна.

– Ні, мамо, саме жадібний! – зітхнула Вероніка і зняла пальто. – Я поживу в тебе кілька днів. Отримаю зарплату та винайму квартиру.

– Може, ще помиритеся?

– Навряд чи. Тоді це має бути зовсім інша людина, – пробурчала дівчина і закотила очі.

– Що він зробив? – Поцікавилася Лариса Миколаївна, яка теж помічала в Михайлу нотку жадібності.

– Ти не повіриш, – закотила очі Вероніка і почала розповідати матері про те, що спричинило її відхід.

Два дня тому…

Чоловік зранку привітав дружину з днем народження поцілунком і букетом квітів.

Звісно, це не зовсім був букет. Швидше, три трояндочки в газетці, які ось-ось мали обсипатися.

– Більше я дарувати тобі нічого не буду, – сказав чоловік, акуратно поправляючи краватку перед дзеркалом. – Ти ніби хотіла з подружками посидіти в ресторані?

– Так, – пожвавилася Вероніка, яку трохи засмутили його слова.

– Беру це на себе, – гордо заявив чоловік. – Увечері повідомлю всі нюанси.

Цілий день дівчина була на сьомому небі від щастя і запросила на завтра десять людей.

Однак увечері на неї чекало розчарування. Михайло повернувся з роботи і заявив, що доведеться внести коригування до їхнього плану.

– Загалом, ресторан – занадто дорого, та й воно не варте того. Я замовив столик у кафе на п’ятьох людей.

– Як на п’ять? – Розкрила рота Вероніка. – Я десять чоловік покликала.

– Прийдеться комусь відмовити, – заявив Михайло.

Дівчина не захотіла соромитися і зі своїх грошей сплатила ще замовлення на п’ять персон.

Перед зустріччю в кафе вона заїхала до перукарні, щоб привести себе до ладу.

Вечір, звичайно, пройшов не з таким розмахом, як хотілося б іменинниці, але цілком непогано. Додаткові витрати вона сплачувала самостійно.

– Вероніко, ми хочемо тебе привітати з днем народження і побажати тобі виконання однієї із заповітних мрій, – виступила одна з подруг і простягла дівчині конверт, – а ми тобі трохи в цьому допоможемо.

Іменинниця зазирнула всередину і, вигукнула від щастя, стала дякувати подружкам.

Виявилося, що вони подарували їй тридцять тисяч гривень, на які дівчина одразу вирішила з’їздити в Карпати.

Весь вечір Михайло надзвонював дружині і нагадував про те, що незабаром мине час, заброньований у кафе, і що він не планував його продовжувати.

Однак Вероніка сама вирішила сплатити ще пару годин, щоб віддячити подругам, про що й поспішила сказати чоловікові.

Чоловіка ця новина не втішила. Він почав бурчати і нарікати на те, що дружина тринькає гроші.

– Мені дівчата подарували ще більше, – прошепотіла вона у слухавку.

Іменинниця повернулася додому ближче до півночі. Вероніка була на сьомому небі від щастя.

Зате її радість не поділяв Михайло. Було видно, що він дуже ображений на дружину за самодіяльність.

– Скільки вони тобі подарували, що ти вирішила ще спустити на їхнє годування? – пробурчав чоловік.

Вероніка, весело співаючи собі під ніс, витягла з сумки конверт і простягла чоловікові.

– Тридцяіт тисяч? – здивовано свиснув Михайло. – Чудовий улов!

– Михайле, поїхали на них у Карпатиі? Я так давно мріяла з’їздити в гори, – із захопленням запропонувала Вероніка.

– Ні! – Сказав, як відрізав чоловік, і, витягнувши гроші з конверта, сунув їх собі в кишеню. – Я тобі ані копійки не дам.

– Це ж мені подарували, – безглуздо посміхнулася дівчина, вважаючи, що чоловік так безглуздо вирішив пожартувати з неї.

– Загалом я витратився на букет квітів, на замовлення в кафе для твоїх подруг і на зачіску, – рішуче заявив Михайло, який вважав, що має повне право забрати собі ці гроші.

– У сенсі, Михайле? Ти витратив не більше семи тисяч, а там тридцять! – схопилася за голову Вероніка. – Забери свої, якщо так хочеш!

– Яка ти дріб’язкова? – Ображено пирхнув чоловік. – Ці гроші підуть у справу.

Весь вечір дівчина сперечалася з чоловіком, але так і не спромоглася переконати його в тому, що він не має жодного права на її подарунок.

Наступного дня Вероніка зібрала речі і поїхала жити до матері, про що Михайло дізнався лише ввечері, коли повернувся з роботи.

Йому дуже не хотілося розлучатися з дружиною, яка звинуватила його в жадібності, тому він спробував помиритися з нею.

Взявши з тридцяти тисяч невелику частину, купив Вероніці непоганий букет і вирушив у квартиру до тещі.

– Давай поговоримо? Запрошую тебе до ресторану, – гордо заявив Михайло і простяг їй квіти.

У дівчини відразу зародилася надія, що чоловік одумався і вирішив виправитися.

Вероніка погодилася піти в ресторан, передчуваючи романтичну вечерю з чоловіком.

Сумніви в його щедрості закралися після того, як він запалив своєю запальничкою свічку на столі.

– Свічка платна, – уточнив офіціант.

Михайло мовчки кивнув йому у відповідь, ніби показуючи, що він у курсі і за все заплатить.

Незважаючи на запрошення до ресторану, чоловік замовляв найскромніші страви.

Посидівши близько двох годин, Михайло покликав дружину додому. Вероніка навіть почала думати про те, щоб дати чоловікові другий шанс.

На виході з ресторану він із задоволеним обличчям, зловтішно потираючи руки, шепнув їй:

– За свічку я так і не заплатив.

Від цих слів дівчину покоробило. Вона зрозуміла, що чоловік ніколи не зміниться.

– Ну що, поїхали по твої речі?

– Ні, Міхайле, я не повернуся до тебе, – похитала головою Вероніка. – Ти не хочеш повернути гроші, подаровані подругами?

– Ні, ти сьогодні на них повечеряла, – скривився чоловік і пішов геть, кинувши дівчину посередині дороги.

Вам також має сподобатись...

Ганна повернулася додому з двома важкими пакетами у руках. Жінка швидко переодягнулася, розклала продукти, поставила сковорідку на плиту і взялася за приготування котлет на вечерю. Саме тоді на кухню зайшов її чоловік Вадим. – Зовсім чоловік вже не потрібний? – невдоволено сказав він. – Вадим, ти про що?  – Ганна глянула на чоловіка і важко зітхнула. – Я в тобі розчарувався! Ти нікудишня господиня та дружина, – раптом вигукнув Вадим. – Я подаю на розлучення! – Вадим, що на тебе найшло? Чому ти хочеш розлучитися? Поясни? – Ганна здивовано дивилася на чоловіка, не розуміючи, що відбувається

Сергій привіз наречену Ірину жити в село. Там йому залишилася у спадщину хата його бабусі. Молоді освоїлася, обжилися, завели хазяйство… Аж тут раптом до Сергія в гості приїхала з міста його сестра Олена. З собою вона взяла своїх трьох дітей. – А я тут теж раніше жила! – сказала Олена брату. – До бабусі приїжджала колись. А зараз я вирішила на морі відпочити! Вам діток залишу мабуть у селі. – А хто ж за ними стежитиме?! – здивувався Сергій. – Ми на роботі… Раптом почувся якийсь галас. Сергій визирнув у вікно і застиг від побаченого

Андрій Степанович повернувся додому. Чоловік відкрив квартиру своїм ключем, зайшов в коридор. – Сюрприз! Тату, вітаємо тебе з ювілеєм! – в коридорі зʼявилися всі його діти. – Дякую, а що ж ви мене не попередили, що прийдете, я хоча б підготувався, стіл накрив, – усміхнувся Андрій Степанович. – Не хвилюйся, ми самі все підготували, – відповіла донька Оля. – Тату, ми маємо для тебе ще один сюрприз, – загадково додав син Ігор. – Ще один сюрприз? Цікаво… – відповів Андрій Степанович. – Зайди у кімнату і сам все побачиш, – сказала донька. Андрій Степанович зайшов у кімнату і…застиг від побаченого

Тетяна влаштувалася помічницею кухаря у кафе. Дівчина, випікаючи пироги, переживала, чи сподобаються вони людям, адже щоразу вони виходили інакші, трохи, але інакші… – Ніколи б не подумала, що у роботі кухаря стільки творчості, – одного разу сказала Тетяна своєму начальнику Андрію. – Без цього не можна, – сказав той. – Так і виходять кулінарні шедеври. А хто без душі, то нічого й не вийде! Андрій якось дивно подивився їй в очі… А одного разу Тетяна з колежанкою Ольгою була у підробці. Раптом до них зайшов Андрій. Він глянув на дівчат і оторопів від побаченого