Микола задумливий сидів на кухні у свого друга Славка.
До нього він приїхав погостювати на три дні.
Друг помчав у магазин. У нього щось там у пральній машині зламалося і цю деталь терміново треба було купити.
Славко запропонував Миколі хороше місце у компанії, де він працював, з кар’єрним зростанням.
Ця пропозиція, прийми її Микола, докорінно змінювала б усе його майбутнє, підготовлене дбайливими батьками.
Але справа була в тому, що він не бачив себе в планах батьків, не подобалися йому ці плани і все те, що вони задумали.
Звичайно, тепленьке місце у великій компанії — це, здавалося б, непогано, з одного боку, а з іншого…
Директор тієї компанії був другом батька. Він не тільки давав Миколі робоче місце, але ще й віддавав за нього заміж свою дочку Інну, яка хлопцеві категорично не подобалася.
Самозакохана, не дуже розумна, вона тільки й робила, що гуляла на вечірках, і ходила по дорогих магазинах.
Університет дівчина залишила ще на першому курсі. Не цікаво їй бачте, та й навіщо? Її завдання вийти заміж, а для цього вчитися не обов’язково – ось така була відповідь батькові.
А навіщо йому така дружина треба? Тільки для того, щоби збільшилися капітали батька?
Але й перед батьком було якось незручно. Він стільки вклав у нього, а Микола візьме і зіпсує усі його плани. А з іншого боку, він може свою долю сам вирішувати хоче…
І тут він згадав, як рік тому їздив на батьківщину батька на Закарпаття – до його старшого брата.
Там Микола нарешті вживу познайомився зі своїм двоюрідним братом Ігорем.
Хлопець виявився чудовим співрозмовником, добрим і таким собі веселим здорованем.
Він возив і водив Миколу по красивих місцях, від яких дух захоплювало, показував усі місцеві пам’ятки.
Розваг особливих там не було, та й Миколі, якщо чесно, вони в місті набридли, тому він із задоволенням ходив за своїм братом.
І ось якось Ігор запропонував з’їздити в одне місце з ночівлею, але тільки щоб батьки не дізналися, воно нібито таємниче…
Миколі ідея сподобалася – таємниці він любив.
З ними поїхали ще двоє хлопців.
Коли вони приїхали на місце, то хлопець здивувався вигляду озера – невелике, зовсім кругле й пологі схили.
– Говорять, колись дуже давно тут був метеорит і потім утворилося озерце.
Його називають місцем сили і сюди часто приїжджають усілякі віруючі, але тільки ніколи й ніхто в ньому не купається.
Чому – не знаю, а перевіряти ніхто не хоче. А вночі тут, кажуть, можна різне побачити! Ось чому я тебе сюди привіз, зараз сезон, – засміявся він.
– А ще, кому пощастить побачити образ срібної діви, то якщо людина з чистою душею, то всі її честолюбні плани виконаються і доля у такої людини буде просто чудовою.
Якщо ж душа корислива і дріб’язкова, то вона все втратить.
Зараз багато хто меркантильний і жадібний або наживається нечесним шляхом, тому і переживають сюди їздити.
Микола знизав плечима. Не дуже він у срібних дів і всяке таке вірив, тому став просто насолоджуватися краєвидом, що йому відкрився.
Хлопці смажили шашлик, брат поставив ящик із пінним і пішов збирати ще хмиз для багаття.
Микола милувався високими соснами і в цей момент його ніби хтось торкнувся за плече.
Хлопець озирнувся й остовпів від побаченого.
До озера спускалася висока, струнка, як струна, дівчина в довгій сріблястій сукні, зі світлим волоссям.
Вона на мить зупинилася, обернулася й глянула на хлопця, який збентежився, і одразу пішла далі, просто по воді і вмить зникла!
Залишилася після неї тільки срібляста хмара…
Ігор, який повернувся з оберемком хмизу, побачив, що Микола стоїть, як укопаний, з приголомшеним виглядом дивлячись на воду.
– Миколо, ти чого?! – ахнув той.
– А я її й справді бачив, дівчину у срібній сукні!
– Ого, я стільки років їжджу сюди, жодного разу не пощастило її побачити! Правда не знаю, може це й на краще… А ти не хвилюйся, я одразу відчув, що ти хороший хлопець, так що не переживай, все в тебе буде добре!
Весь вечір Микола був задумливим. Може йому це, здалося? Не могла ж дівчина йти по воді? Та ще й зникнути, ставши хмарою.
– Коротше кажучи, це все нісенітниця! – вирішив він і заспокоївся.
А потім взагалі забув про це. А зараз чомусь згадалася та дівчина, прямо перед очима постав її образ…
…Прийшов із крамниці Славко. Набридати і перепитувати про його рішення він не став.
Микола взяв рюкзак, який стояв уже в коридорі. Вони тепло попрощалися, Микола сів у таксі й поїхав на вокзал.
Але через два квартали вони стали в заторі, простояли хвилин двадцять, а коли він почав потроху розсмоктуватися, машина раптом затихла.
Водій сварився, що клієнт запізниться через цю безглузду машину на поїзд, вибачався кожну секунду.
А Микола раптово усвідомив, що час змінювати свій життєвий шлях.
Раз йому такі знаки дають, то настав час стати самостійним.
Він одразу подзвонив Славку:
– Пропозиція ще в силі?
– Звісно! Я так радий і пропоную оселитися в мене! Не сподобається – орендуєш собі житло, коли заробиш.
Батьки були розчаровані, особливо батько…
Він строго казав йому повернутися то по-доброму, то казав, що залишить його без спадщини.
Але Микола був непохитний, він вибачився, подякував і сказав, що далі він влаштовуватиме своє життя сам…
…Кілька років батько не розмовляв із сином. Мама правда через місяць тихенько зателефонувала, а потім і речі його переслала.
У Миколи все пішло як по маслу, робота йому подобалася, зарплата була гідна.
Через рік його підвищили на посаді і в той же час він познайомився із хорошою дівчиною, Валею.
Оформив кредит на житло й зробив пропозицію своїй коханій. На весілля Микола запросив свого брата Ігоря, з яким увесь час підтримував зв’язок.
Приїхали й батьки, на велику радість сина. Мама йому тихенько розповіла, що фірма, куди його батько хотів влаштувати – збанкрутувала. А Інна стала часто гульбанити.
Отож, батько зараз навіть радий, що ти тоді від усього відмовився і пишається тим, що ти в нього такий самостійний!
А Ігор, його брат сказав:
– Я тобі тоді не сказав, раптом ти не віриш у містику і таке інше… Просто перед твоїм приїздом мені наснилася наша бабуся, вона завжди вірила в цю срібну дівчину і сказала, щоб я тебе обов’язково звозив на озеро.
Подумав і вирішив – а вони ж звідти все бачать і знають!
Хоча якщо чесно, я трохи переживав, що раптом ти все через це втратиш, адже я не знав, який ти в душі…
Але потім, коли ти мені міцно потис руку, я зрозумів — хлопець наш!
Й Ігор знову із задоволенням потис братові руку.
…Ми ніколи не знаємо, що чекає на нас за поворотом, і коли ми вийдемо на дорогу змін.
І якщо людина йде по ній правильно, нікому не шкодитиме і намагатиметься бути доброю, то її життя зміниться на краще…