Життєві історії

Вадим повернувся додому, і якраз вечеряв на кухні. – Все! Сил моїх немає! Скільки я сама все буду тягнути?! – на кухню забігла дружина, яка ходила вкладати спати маленького сина. – Що сталося? – захвилювався Вадим. – Ти коли з сином сидів, гуляти з ним ходив? А мене відпочити, коли відпускав? – посипала претензіями Олена. – Я ж працюю…, – тихо сказав чоловік. – А б теж краще працювала…, – хмикнула вона. – Значіть так, у мене виникла одна ідея! – Яка? – поцікавився Вадим. – Я дещо вигадала, – єхидно усміхнулася Олена і виклала свій план чоловіку. Вадим вислухав її і остовпів від почутого

Маму своєї дружини Вадим шанобливо називав на ім’я по батькові і на «ви». Не те, щоб він її побоювався, але контакту уникав. І раптом, посеред повного добробуту в сімʼї, дружина заявила:

– Все! Сил моїх немає. Скільки я сама все буду тягнути?! Ти коли з ним гуляти ходив? А мене відпочити, коли відпускав?

Поки Вадим намагався щось зобразити у відповідь, Олена невдоволено продовжувала:

– Не напружуй памʼять, коханий – навіть я не пам’ятаю. Так ось, мені потрібне перезавантаження, тому що від чотирьох стін та читання дитячих книжок я вже не витримую.

– Олено, до садка всього півроку залишилося, – несміливо спробував нагадати чоловік.

– Всього? – засміялася дружина. – Можливо, ці «всього півроку» з дитиною проведеш ти сам? Ну чи виявиш трохи побутового героїзму? Я просто мрію відпочити від цього на роботі.

По всьому було видно – дружина все вирішила та підготувала. Сперечатися безглуздо.

– Мене Віра запросила до себе у Львів, а звідти ми з її чоловіком махнемо на машині в Чехію.

– Ну ти даєш! І надовго це все? – зажурився Вадим.

– Днів десять, максимум два тижні.

– А Микитка як же? Хто буде з ним? – молодий батько зовсім упав духом.

Олена перерахувала варіанти: взяти чоловікові відпустку власним коштом, знайти няню, умовити бабусь подивитися за онуком.

Перший відпадав одразу.

Вадим працював на двох роботах, взяти відпустку без збереження зарплатні, означало відчутне зменшення бюджету, та й навряд чи йому пішли б назустріч в обох конторах. Підрахувавши, скільки коштуватиме няня, другий варіант теж викреслили.

“Доведеться просити бабусь”, – зітхнув Вадим і першою зателефонував своїй мамі.

– Приїхати, синку, ну ніяк не можу! – життєрадісно відгукнулася бабуся. – У подруги ювілей, і взагалі справ повно. Привозь Микитку до нас, тато за ним придивиться, та й я буду на підхваті.

Вирушати в далеку дорогу – півдоби в один бік – з малюком Вадим не наважився. Він реально не мав достатнього досвіду взаємодії із 2-річним сином. Раптом хлопчик розкапризується чи його стане зле у дорозі?

Залишився останній варіант – йти на уклін до тещі.

Як же Вадиму цього не хотілося!

Зінаїда Василівна годилася йому в бабусі, була прямолінійна як телеграфний стовп і гостра на язик. У свої майже сімдесят теща була сильною та витривалою. Не жінка – кремінь!

Найбільше Вадима напружувала її безцеремонність та постійні моралі.

А коли з’ясувала, що Вадим ще й на п’ять років молодший, заявила:

– Ще й малолітка? Одна радість, що із квартирою.

Адже майбутній зять стояв поруч. Хто від такого не образиться?

З перших днів, загалом, Вадим став тещі цуратися, намагався вкотре не перетинатися. Але тепер куди подітися? Олена ж поставила його перед фактом і спостерігає як він впорається.

Набираючи тещу, він морально підготувався до розносу. Проте камінчик полетів до іншого городу:

– Треба ж, фіфа яка! – охарактеризувала вона молодшу дочку. – Я трьох одна виростила, п’ятьох онуків допомагала доглядати, а ця від одного за два з половиною роки відпочивати вдумала. Що там у вас відбувається?

Однак у проханні теща не відмовила:

– Куди від вас подітися… В скільки тобі на роботу?

Вадим хвилювався, як Зінаїда Василівна приїжджатиме до них із передмістя до 7 ранку, але вона приїхала о 6.45. І жодного разу не запізнилася!

Через чотири дні Вадим не впізнав своєї квартири, яка дісталася йому у спадок. Засяяли шибки в меблевому гарнітурі, повеселішали штори, на кухні стало помітно більше місця.

Іграшки, що заполонили всю квартиру, не валялися на кожному кроці. З’явився тканинний кошик, куди Микитка збирав свої скарби з бабусею наввипередки. Добру половину іграшок теща переселила на балкон. А з пластикових кубиків збудувала великий гараж, до якого маленький фанат машинок із захопленням звозив свій автопарк.

Такий зразковий порядок панував у квартирі перед поверненням дружини з пологового будинку.

Першого вечора Вадим після роботи за звичкою купив вареники та булочку з сосискою. Даремно!

На нього чекала проста, але дуже смачна домашня вечеря – картопляне пюре, котлети, салат з капусти з морквою.

– Про куплені вареники та випічку з магазину забудь, – суворо сказала теща. – Це не їжа.

Невідомо, де вона брала час на приготування, але щовечора зять їв щось свіже. А які страви бабуся готувала для онука! Домашня локшина, сирники, запіканки, курячий суп з різнокольоровими макаронами.

Дитина, яку Вадим з дружиною вважали примхливою, стала на диво спокійною і за обидві щоки вминала все, що йому пропонувала бабуся.

А ще вона встигала двічі на день вийти з ним на прогулянку! Спав малюк вдень не 40 хвилин, а по дві з лишком години.

При цьому теща не охала як їй важко жити і як вона втомилася від цього домашніх справ. Вона іноді видавала зятю конкретні доручення щодо купівлі продуктів. В іншому все встигала і при цьому не виглядала втомленою. Швидше навпаки – заряджалася біля онука енергією.

«От що значить справжня господиня», – з теплотою думав про неї Вадим. Запитувати, як літній жінці вдається стільки встигати, він не став. Зрозуміло, що не сидить годинами у телефоні, вона навіть телевізор за розкладом включала – коли йшов її улюблений серіал. А домашнє господарство не викликало в неї роздратування, бо вона все життя дбала про сім’ю і вела її вміло, без зайвих рухів.

Напрочуд, але за два тижні теща жодного разу не знайшла приводу прочитати зятю нотацію. Умову вона висунула лише одну: щоб він не затримувався після роботи, інакше вона запізниться на свій автобус.

Напередодні приїзду дружини Вадим приніс синові великий льодяник на паличці.

Микита радісно засунув його до рота і побіг у кімнату. Через кілька хвилин Вадим почув дивний звук, побіг за сином і зрозумів, що сталася біда… Влад остовпів від хвилювання.

Теща, що збиралася піти, мовчки влетіла в кімнату. І допомогла хлопчику. 

Влад кинувся до сина, обійняв. Потім перевів погляд на Зінаїду Василівну. Вперше він побачив тещу в сльозах та знесилену.

– Щось у мене ноги не йдуть, – зітхнула вона. – Сьогодні у вас переночую.

Вранці, коли до приїзду дружини залишився лічені години, теща раптом запропонувала:

– А давай ми Олену відпустимо на роботу? Скільки до садка лишилося? Півроку? Так ось я цей час за Микиткою догляну.

Влад, зворушившись, обійняв свою сувору тещу. Тремтливо і міцно. Так, як обіймають матерів.

Вам також має сподобатись...

Віра повернулася додому з двома важкими пакетами у руках. – Андрій, ти вдома? – гукнула вона з коридору. – Забери в мене пакети. – Іду, – промовив чоловік і швидко вийшов в коридор. – Треба було мені зателефонувати, навіщо ти тяжке тягаєш? Раптом Віра помітила, що Андрій дивно виглядає. – Щось сталося? Ти сам не свій, – запитала вона. – Ні, – швидко похитав головою хлопець. – Просто, я з тобою дещо хотів обговорити! – Ну давай, за чаєм і обговоримо, – усміхнулася жінка і пройшла на кухню. Але Віра навіть уявити не могла, який «сюрприз» приготував їй Андрій

Володимир прийшов додому, як раптом зустрів біля підʼїзду свого друга Романа. – О, Володька! – радісно вигукнув той. – А я тебе шукаю! Давай збирайся. Ми з хлопцями йдемо в кафе. Посидимо собі! – Добре, я зараз, тільки перевдягнусь! – сказав Володимир і побіг до себе. Через пару хвилин він вийшов на вулицю і вони з Романом пішли в кафе. Там, біля дверей, їх уже чекали друзі. Вони всі разом зайшли в кафе і раптом… Остовпіли від побаченого! Усі дивилися в один і той самий бік. Володимир теж обернувся й застиг від несподіванки

Михайло з дружиною Ритою поїхали в село на оглядини будинку. Вони хотіли купити собі хату. По дорозі їм трапився місцевий старенький, який зголосився показати дорогу. – Туди, – показав пальцем дідусь на один з сільських будинків. Вони всі зайшли в ту хату. Літня господиня сиділа на стільці біля столу і щось вʼязала. – Хто там ще прийшов? – запитала вона. – Я, – відповів дідусь. – Зустрічай-но, Ганно, гостей! – Яких ще гостей? – невдоволено перепитала господиня. – А ти сама глянь! – сказав дід і увімкнув світло. Михайло, як глянув на стіни хати, то так і оторопів від побаченого

Ірина стояла біля плити, коли на кухню зайшов чоловік. – Що на сніданок? – запитав Віктор, на ходу застібаючи сорочку. – Яєчня з ковбасою, – відповіла Ірина. – Чудово, – кивнув чоловік, сів за стіл і дістав телефон. – Слухай, я сьогодні, мабуть, затримаюсь в офісі. – Знову допізна? – Ірина намагалася, щоб голос звучав нейтрально. – Ну, а що робити? Робота така, – Вітя знизав плечима. – Доречі, у тебе не буде позичити пʼять тисяч? – П’ять тисяч? Ти ж нещодавно зарплату отримав, – здивувалася дружина. Але Ірина навіть уявити не могла, навіщо її чоловіку знадобилася така сума