Маму своєї дружини Вадим шанобливо називав на ім’я по батькові і на «ви». Не те, щоб він її побоювався, але контакту уникав. І раптом, посеред повного добробуту в сімʼї, дружина заявила:
– Все! Сил моїх немає. Скільки я сама все буду тягнути?! Ти коли з ним гуляти ходив? А мене відпочити, коли відпускав?
Поки Вадим намагався щось зобразити у відповідь, Олена невдоволено продовжувала:
– Не напружуй памʼять, коханий – навіть я не пам’ятаю. Так ось, мені потрібне перезавантаження, тому що від чотирьох стін та читання дитячих книжок я вже не витримую.
– Олено, до садка всього півроку залишилося, – несміливо спробував нагадати чоловік.
– Всього? – засміялася дружина. – Можливо, ці «всього півроку» з дитиною проведеш ти сам? Ну чи виявиш трохи побутового героїзму? Я просто мрію відпочити від цього на роботі.
По всьому було видно – дружина все вирішила та підготувала. Сперечатися безглуздо.
– Мене Віра запросила до себе у Львів, а звідти ми з її чоловіком махнемо на машині в Чехію.
– Ну ти даєш! І надовго це все? – зажурився Вадим.
– Днів десять, максимум два тижні.
– А Микитка як же? Хто буде з ним? – молодий батько зовсім упав духом.
Олена перерахувала варіанти: взяти чоловікові відпустку власним коштом, знайти няню, умовити бабусь подивитися за онуком.
Перший відпадав одразу.
Вадим працював на двох роботах, взяти відпустку без збереження зарплатні, означало відчутне зменшення бюджету, та й навряд чи йому пішли б назустріч в обох конторах. Підрахувавши, скільки коштуватиме няня, другий варіант теж викреслили.
“Доведеться просити бабусь”, – зітхнув Вадим і першою зателефонував своїй мамі.
– Приїхати, синку, ну ніяк не можу! – життєрадісно відгукнулася бабуся. – У подруги ювілей, і взагалі справ повно. Привозь Микитку до нас, тато за ним придивиться, та й я буду на підхваті.
Вирушати в далеку дорогу – півдоби в один бік – з малюком Вадим не наважився. Він реально не мав достатнього досвіду взаємодії із 2-річним сином. Раптом хлопчик розкапризується чи його стане зле у дорозі?
Залишився останній варіант – йти на уклін до тещі.
Як же Вадиму цього не хотілося!
Зінаїда Василівна годилася йому в бабусі, була прямолінійна як телеграфний стовп і гостра на язик. У свої майже сімдесят теща була сильною та витривалою. Не жінка – кремінь!
Найбільше Вадима напружувала її безцеремонність та постійні моралі.
А коли з’ясувала, що Вадим ще й на п’ять років молодший, заявила:
– Ще й малолітка? Одна радість, що із квартирою.
Адже майбутній зять стояв поруч. Хто від такого не образиться?
З перших днів, загалом, Вадим став тещі цуратися, намагався вкотре не перетинатися. Але тепер куди подітися? Олена ж поставила його перед фактом і спостерігає як він впорається.
Набираючи тещу, він морально підготувався до розносу. Проте камінчик полетів до іншого городу:
– Треба ж, фіфа яка! – охарактеризувала вона молодшу дочку. – Я трьох одна виростила, п’ятьох онуків допомагала доглядати, а ця від одного за два з половиною роки відпочивати вдумала. Що там у вас відбувається?
Однак у проханні теща не відмовила:
– Куди від вас подітися… В скільки тобі на роботу?
Вадим хвилювався, як Зінаїда Василівна приїжджатиме до них із передмістя до 7 ранку, але вона приїхала о 6.45. І жодного разу не запізнилася!
Через чотири дні Вадим не впізнав своєї квартири, яка дісталася йому у спадок. Засяяли шибки в меблевому гарнітурі, повеселішали штори, на кухні стало помітно більше місця.
Іграшки, що заполонили всю квартиру, не валялися на кожному кроці. З’явився тканинний кошик, куди Микитка збирав свої скарби з бабусею наввипередки. Добру половину іграшок теща переселила на балкон. А з пластикових кубиків збудувала великий гараж, до якого маленький фанат машинок із захопленням звозив свій автопарк.
Такий зразковий порядок панував у квартирі перед поверненням дружини з пологового будинку.
Першого вечора Вадим після роботи за звичкою купив вареники та булочку з сосискою. Даремно!
На нього чекала проста, але дуже смачна домашня вечеря – картопляне пюре, котлети, салат з капусти з морквою.
– Про куплені вареники та випічку з магазину забудь, – суворо сказала теща. – Це не їжа.
Невідомо, де вона брала час на приготування, але щовечора зять їв щось свіже. А які страви бабуся готувала для онука! Домашня локшина, сирники, запіканки, курячий суп з різнокольоровими макаронами.
Дитина, яку Вадим з дружиною вважали примхливою, стала на диво спокійною і за обидві щоки вминала все, що йому пропонувала бабуся.
А ще вона встигала двічі на день вийти з ним на прогулянку! Спав малюк вдень не 40 хвилин, а по дві з лишком години.
При цьому теща не охала як їй важко жити і як вона втомилася від цього домашніх справ. Вона іноді видавала зятю конкретні доручення щодо купівлі продуктів. В іншому все встигала і при цьому не виглядала втомленою. Швидше навпаки – заряджалася біля онука енергією.
«От що значить справжня господиня», – з теплотою думав про неї Вадим. Запитувати, як літній жінці вдається стільки встигати, він не став. Зрозуміло, що не сидить годинами у телефоні, вона навіть телевізор за розкладом включала – коли йшов її улюблений серіал. А домашнє господарство не викликало в неї роздратування, бо вона все життя дбала про сім’ю і вела її вміло, без зайвих рухів.
Напрочуд, але за два тижні теща жодного разу не знайшла приводу прочитати зятю нотацію. Умову вона висунула лише одну: щоб він не затримувався після роботи, інакше вона запізниться на свій автобус.
Напередодні приїзду дружини Вадим приніс синові великий льодяник на паличці.
Микита радісно засунув його до рота і побіг у кімнату. Через кілька хвилин Вадим почув дивний звук, побіг за сином і зрозумів, що сталася біда… Влад остовпів від хвилювання.
Теща, що збиралася піти, мовчки влетіла в кімнату. І допомогла хлопчику.
Влад кинувся до сина, обійняв. Потім перевів погляд на Зінаїду Василівну. Вперше він побачив тещу в сльозах та знесилену.
– Щось у мене ноги не йдуть, – зітхнула вона. – Сьогодні у вас переночую.
Вранці, коли до приїзду дружини залишився лічені години, теща раптом запропонувала:
– А давай ми Олену відпустимо на роботу? Скільки до садка лишилося? Півроку? Так ось я цей час за Микиткою догляну.
Влад, зворушившись, обійняв свою сувору тещу. Тремтливо і міцно. Так, як обіймають матерів.
