Життєві історії

Марія з чоловіком прийшли до сестри у гості, щоб нарешті побачити свою маленьку племінницю. – Привіт, а ми до вас у гості! – усміхнулася Марія, коли Оля відкрила двері. – Заходьте, – усміхнулася у відповідь сестра. Марія одразу кинулася до малечі. Намилувавшись племінницею, жінка несподівано згадала про подарунок. – Кирило! – гукнула вона до чоловіка. – Ми ж про подарунок забули! Принеси його з машини. Чоловік швидко вийшов з квартири, повернувся за хвилину. – Вийди подивися, що ми племінниці подарували, – сказала Марія до сестри. Оля вийшла в коридор, глянула на подарунок і застигла від побаченого

Вся рідня зібралася у квартирі двадцятип’ятирічної Олі, щоб зустріти молоду маму з пологового будинку з новонародженою дівчинкою.

Старша сестра Марія звернула увагу, що рідня з боку зятя притягла купу дорогих подарунків.

Дівчині відразу стало незручно, тим більше, що подібна ситуація була не вперше.

Зробити дорогий подарунок Марія та Кирило не могли, а цікаві родичі щоразу цікавилися у Олі, що їй подарували батьки та сестра.

Ось і сьогодні, тільки-но гості сіли за стіл, як почалася розмова про подарунки.

– Я привезла племінниці кілька комплектиків для дівчинки, – гордо сказала сестра зятя. – Кожен комплект у коробочці. Весь одяг якісний. Усе з брендових бутіків, а не з ринку якогось.

– Ми внучці ліжечко гарне придбали, – поплескавши сина по плечу, заявив свекор Олі. – Дерев’яне.

– І купу брязкальців на додачу, – захихотіла свекруха молодшої сестри.

– А тітка рідна, цікаво, що племінниці подарувала? – єхидно поцікавився один із родичів і перевів погляд на Марію.

Цього разу дівчині треба було віддуватись одній, бо батьки, пославшись на недугу, не приїхали.

Марія була впевнена, що вся справа в тому, що вони не хотіли сидіти за одним столом із родичами зятя і слухати, як ті хваляться на право та наліво своїми подарунками.

– Ви ж купите з Кирилом нам візок? Так? – молода мама запитливо дивилася на молодшу сестру, чекаючи від неї підтвердження своїм словам.

– Так, – натягнуто посміхнулася дівчина, яка була злегка збентежена таким питанням.

Марія та Кирило планували подарувати племінниці сукню, але, як виявилося, від них чекали на інший подарунок.

Щоб не бути осміяними родичами зятя, сестрі довелося клюнути на прийом Марії.

Весь вечір Марія сиділа засмучена. Вона думала над тим, що її чекає важка розмова з чоловіком.

Два тижні тому дівчина потрапила під скорочення і виявилася без роботи, а Кирилу зменшили зарплату, тому купівля візочка сильно вплине на їхній бюджет.

Щойно пара покинула будинок Олі, чоловік став висловлювати обурення з приводу того, що дружина нічого не відповіла на нахабство сестри.

– Зараз гарний візочок коштує, як половина моєї зарплати. Не жирно стільки витрачати на племінницю? – буркнув Кирило. – Подарунок купимо, а самі будемо на хлібі та воді сидіти?

– А ти чому мовчав?

– А що я?

– Треба було сказати, що ми не маємо таких грошей! – Марія не збиралася брати всю провину на себе. – Подзвони їй і скажи, що ми нічого не даруватимемо.

– Гаразд, доведеться купувати, – приречено зітхнув чоловік, зрозумівши, що від подарунка їм не відвернутися.

Наступного дня Кирило та Марія вирушили до дитячого магазину за покупкою.

Ледве їм вдалося знайти колясочку, яка б була гарною за якістю і влаштовувала їх за ціною.

Цього ж вечора вони відвезли її Олі. Сестра байдуже окинула подарунок і, не подякувавши, мовчки втягла її в квартиру.

Марія та Кирило розгублено переглянулись. У кожного з них склалося відчуття, що їх щойно образили.

Марія навіть подумки пошкодувала про те, що погодилася витратити п’ятнадцять тисяч на візочок.

Але на цьому історія зухвалості сестри не закінчилася. За тиждень зателефонувала Оля.

– Віддай чек, ми хочемо здати твій подарунок назад у магазин, – повідомила молодша сестра.

– Чому? – здивувалася від несподіванки Марія.

– Вона якась незручна. Та й колір мені не сподобалося, – невдоволено процідила Оля.

Увечері того ж дня старша сестра передала молодшій чек через матір.

Зустрічатися з Олею особисто ображена дівчина не хотіла. Вона раптом згадала, що на народження її сина ні сестра, ні інші родичі не робили їй дорогих подарунків.

Тоді всі скромно обмежилися повзунками, брязкальцями та кількома сотнями гривень.

Але найбільше Марія переживала, що сестра почне висловлювати невдоволення, а вона не знайде, що їй на це відповісти.

Однак, незважаючи на те, що дівчина вирішила уникати Олю, сестра сама зателефонувала їй увечері.

Сумним голосом вона повідомила старшій сестрі безрадісну новину:

– Магазин не прийняв ваш подарунок назад. Сказали, що вона втратила товарний вигляд.

– І що тепер? – із награною турботою поцікавилася Марія, не знаючи, як відреагувати на слова Олі.

– Продаватимемо ваш подарунок через інтернет. Звичайно, доведеться скинути ціну і потім додати ще грошей, але що тепер поробиш, – розчаровано промовила молодша сестра. – Ви додати не хочете? Все-таки це ви купили її такою непоказною.

– Ні, – сухо відповіла Марія, починаючи закипатиі. – Що я можу вдіяти, якщо вона вам не сподобалася?

– Догодити, як що? – обурено пирхнула у відповідь сестра. – Все зрозуміло, на допомогу чекати ні звідки. Самим все доведеться робити, – додала вона і поклала слухавку.

Проте вже за годину Оля знову передзвонила. На цей раз її голос був спокійний.

– Я хотіла сказати, що коли підете до нас на хрестини, то зателефонуйте спочатку, щоби погодити подарунок. Не хотілося б, щоб історія знову повторилася, – повчальним тоном промовила молодша сестра. – Зрештою можна фотографії вислати, бо мотлох, якого потім не можна позбутися, нам не потрібний.

– Обов’язково, – несміливо відповіла Марія.

Але для себе вирішила, що нізащо на світі не піде на хрестини до племінниці, щоб зайвий раз уникнути сорому.

Вам також має сподобатись...

До свого дня народження Іра готувалася заздалегідь. Вона хвилювалася. Людей запросила багато. – Мамо! Ми гулятимемо в кафе, що біля нашого парку. Там і місця багато, і можна свіжим повітрям подихати, і потанцювати, – раділа Іра. – Ой, доню, надто велику компанію ти збираєш, – говорила мати. – Ні, навпаки, все чудово! – сперечалася Іра. – Не переживай. Настрибаємось, навеселимося, і додому прийду… На святі в кафе зібралося понад двадцять людей. Було шумно, всі сміялися, жартували, вітали Іру. Вона сиділа на чолі столу і бачила всіх. Було багато частування. Особливо всім подобалися салати, фрукти й тістечка. І тут Іра раптом помітила дещо дивне

Не стало діда Івана… Серце. Його дружина Зіна після поминок і сама злягла. Два тижні пролежала вона обличчям до стіни, не розуміючи, як жити далі. – Ну, чого ти, бабусю, – обіймав стареньку внук Сашко. – Вставай. Я ж в тебе ще залишився, а ти в мене! Треба жити далі. Ця фраза тільки й підняла Зіну з ліжка. Вона вмилася холодною водою, зітхнула, зав’язала фартух і стала до плити, щоб приготувати щось поїсти… Ішов час. Була зима. Сашко розгрібав сніг на вулиці, як раптом помітив дещо дивне. Він придивився до вікон сусідів і застиг від побаченого

Людмила прибирала в квартирі, коли пролунав телефонний дзвінок. Жінка глянула на екран мобільного – дзвонила її сестра Ніна. – Люда, я до тебе приїду, – одразу почала Ніна. – Ні! Не смій! Бачити тебе не хочу! – категорично заявила Людмила. – Люда, що сталося? Ми ж рідні сестри, так не можна! – тихо промовила сестра. – Були рідні. Але після того, що ти зробила, я знати тебе не хочу! – ображено сказала Людмила. – Люда, ти про що? Що сталося? Поясни? – здивовано запитала Ніна, нічого не розуміючи

Денис та Дарина одружувалися. Весілля було в самому розпалі. Гості зібралися в ошатній залі, а щасливі молодята сиділи за святковим столом. – Я відійду, припудрю носик, – сказала Дарина на вушко своєму вже чоловіку. – Добре, – усміхнувся Денис. Дарина зайшла у дамську кімнату і усамітнилися в одній з кабінок. Раптом з іншого боку дверей, вона почула голоси своїх подруг. І розмовляли вони про неї! Дарина прислухалася до розмови подруг і ахнула від почутого. Ось чого-чого, а такого наречена, аж ніяк не очікувала почути