Життєві історії

Максим повернувся з роботи додому. В коридорі його зустріла засмучена дружина. – Щось сталося? – запитав він у Яни. – Це ти мені скажи! – вигукнула дружина. – Ти про що? – не зрозумів Максим. – Кого ти приводив у нашу квартиру за моєї відсутності? – поставивши руки в боки, ображено запитала Яна. – Нікого, – збентежено запереживав чоловік. – Тоді що це? – Яна взяла чоловіка за руку і повела на кухню. Максим з Яною зайшли на кухню, чоловік глянув на стіл і застиг від побаченого

Максим та Яна натішитися не могли на свою нову квартиру. Вони кілька років заощаджували на всьому, щоб заробити на початковий внесок.

Допомогти їм не було кому. Дівчина втратила батьків у дитячому віці, а у Максима залишився лише літній батько.

Облаштувавшись на новому місці, молодята влаштували новосілля. До них у величезній кількості прийшли друзі та родичі.

Після їхнього відходу Максим помітив, що з гачка зник запасний комплект ключів.

Чоловік здивовано обшукав кожен куточок у новій квартирі, але так і не зміг знайти ключі.

– Щось загубив? – поцікавилася дівчина.

– Шкарпетки шукаю, сунув кудись і забув, – обманув Максим, переживаючи сказати дружині про те, що загубив ключі.

Розкрити правду про ключі він не міг, оскільки це означало, що хтось із друзів чи родичів є непорядним.

Незабаром чоловік змирився і, зробивши ще один дублікат, забув про інцидент.

Однак розслаблятися так швидко йому не варто було. Через місяць після роботи Максима на порозі зустріла невдоволена дружина.

– Кого ти приводив у нашу квартиру за моєї відсутності? – Поставивши руки в боки, ображено запитала вона.

– Нікого, – збентежено запереживав чоловік.

– Тоді що це? – Яна взяла чоловіка за руку і повела на кухню.

Очі Максима забігали на всі боки, коли він побачив на столі порожню пляшку з-під ігристого,  два келихи і шкірку від бананів.

– Я був на роботі. Можу заприсягнутися, – виправдовувався чоловік.

– Тоді як ти це поясниш? – продовжувала напирати дружина.

– Мені нема чого сказати, – знизав плечима Максим.

Яна недовірливо підібгала губи. Здавалося, вона не повірила чоловікові. Та й яка б нормальна людина повірила у ці казки?

– Треба ж, навіть придумати нічого не зміг на своє виправдання! – скривилася дівчина. – Спіймала тебе на гаряченькому?

Максим здивовано розвів руками. Він і сам зрозуміти не міг, звідки у квартирі з’явилася ці речі.

Близько тижня Яна не розмовляла з чоловіком, проте щойно вона здалася, сталася нова подія, яка знову похитнула і без того хитке становище Максима.

Дівчина повернулася з роботи додому і виявила на своєму ліжку чужу жіночу білизну.

– Ти смієшся? – Яна з порога засунула чоловікові в обличчя знайдений трофей. – Повірити не можу в те, що ти такий нахабний! Це вже не лізе в жодні ворота.

– Це не мої речі! – обурився Максим.

– Я чудово це бачу! Воно б тобі не налізло! – Яна кинула чужу білизну.

– Я хотів сказати, що не знаю, звідки воно тут, хоч… почекай, – раптом згадав Максим. – Після новосілля у нас зник запасний комплект ключів. Мабуть, той, хто їх узяв, і ходить у квартиру, поки нас нема!

– Знайшов собі виправдання? – недовірливо процідила Яна, і скільки б чоловік не намагався переконати її в тому, що він не обманює, вона і слухати його не хотіла.

Справа дійшла до того, що дружина заявила, що подасть на розлучення. Максим же задумався над тим, як дізнатися, хто навідується до квартири за їхньої відсутності.

Найцікавіше було те, що той, хто приходив сюди, чудово знав їхній робочий графік.

Чоловік прикинув, що друзі навряд чи могли б зорієнтуватися і не попастися. Виходить, тоді це хтось із рідні.

Ось тільки хто? Всі брати і сестри вже встигли обзавестися сім’ями і не були схожі на зрадників.

Щоб зловити людину, яка влаштовувала у їхній квартирі побачення, Максим пішов на лікарняний, але нікому із родичів та друзів вирішив про це не говорити.

Три дні все було тихо. Лише на четвертий, ближче до обіду, він почув, як у замку дверей повернувся ключ.

Максим швидко вимкнув телевізор і, сховавшись на балконі, почав прислухатися.

За кілька хвилин він уловив знайомий голос. Чоловік прислухався і не повірив своїм вухам.

Максим цілком виразно почув голос свого п’ятдесятип’ятирічного батька.

Він перебував у компанії незнайомої особи, яка голосно сміялася на всю квартиру.

Зачекавши близько десяти хвилин, Максим зібрався з духом і рішуче вийшов зі свого притулку.

– Ти вдома? – міцно стиснувши в руках ігристе, схвильовано прошепотів Ілля Петрович.

– На лікарняному, – сухо відповів Максим.

– Ілля, це хто? – Ображено надула губи жінка.

– Син Мій…

– Він живе з тобою? Ти нічого мені не казав, – пробурчала з досадою незнайомка.

– Ні, Соня, я все поясню потім, – чоловік розгублено почухав потилицю. – Сину, можна тебе на хвилинку?

Максим відійшов з батьком убік, і той почав його просити залишити їх з жінкою наодинці на кілька годин.

– Ні, тату, я перериваю всі твої пригоди! У нас через тебе ледве діло до розлучення не дійшло! Ключі! – вимогливим тоном промовив Максим. – Навіщо ти це зробив?

– Що я зробив?

– Забрав ключі!

– Не забирав, а взяв у рідного сина. Я ще чоловік у повному розквіті сил і без жіночої уваги не залишаюся, – заперечив Ілля Петрович.

– Ради Бога, роби, що хочеш! Тільки навіщо ти їх проведеш до нас? Веди до себе в хату!

– Ага, приведи, а потім не позбудешся, – скорчив гримасу батько. – На чужій території надійніше.

– Ключі! – знову промовив Максим, і Іллі Петровичу нічого не залишалося, як повернути їх синові.

Коли чоловік розповів Яні про те, що його рідний батько влаштував у їхній квартирі будинок для побачень, вона була здивована.

Від худорлявого свекра дівчина найменше чекала подібної поведінки. Після того, як Максим повернув ключі від квартири, у сім’ї молодої пари знову запанували тиша та спокій.

Вам також має сподобатись...

Олеся чекала на чоловіка з роботи, накрила стіл. На плиті стояла загорнута в рушник каструлька з пюре, в духовці запікалася форель. Пролунав дзвінок у двері. – Дивно, – подумала Олеся. – У чоловіка ж ключі є! Вона вийшла у коридор, відчинила двері. – Олеся, привіт, сестро! А ми до тебе! – раптом вигукнула незнайомка. Олеся дивилася на жінку та молоду дівчину поруч із нею і не впізнавала. – Вибачте, а ви хто? – сказала Олеся. – Ти що, жартуєш? Я ж сестра твоя! – вигукнула гостя. – Сестра? У мене немає сестер! – Олеся здивовано дивилася на незнайомку, нічого не розуміючи

Вікторія глянула на свого батька Миколу Петровича, а потім непомітно поклала йому під ялинку подарунок – мобільний телефон. – Тату, може таки поїдеш з нами на дачу? – запитала вона. – Відтоді, як не стало мами, ми вперше зустрінемо Новий рік нарізно. Та батько нічого не відповів. Він задумливо дивився у вікно… Вікторія подзвонила батькові з дачі. – Татусю, як ти? – запитала вона. – Все добре, дочко! – радісно сказав старий. – Зустріли Новий рік. От сидимо за столом – я, Ганнуся й мій кіт Тимко. – Яка ще Ганнуся?! Ти про кого говориш, тату?! – Вікторія застигла від почутого

Наталя прибирала в кімнаті, як раптом з коридору почувся якийсь шум. – Хтось прийшов, чи що? – пробурмотіла дівчина і відставила швабру в сторону. – О, люди! Дивіться-но – зʼявилася! – несподівано почула Наталя невдоволений голос своєї бабусі. – Це ж де тебе три роки носило? Хоч би листа написала, дізналася, як ми тут – чи живі, чи здорові? А це ще хто з тобою? Наталя вибігла з кімнати. У коридорі стояла якась жінка з дитиною на руках. Наталя придивилась до неї і не повірила своїм очам

Ліля прийшла з роботи пізніше, ніж зазвичай. – Ти чого так пізно? – зустріла її в коридорі мама. – На вулиці дощ. В пробку потрапили, – пояснила дочка. Ліля пройшла на кухню. Мати пішла слідом. – Я склала список продуктів, які треба купити, – сказала мати, і дала дочці список. – Добре, куплю, – відповіла Ліля і взялася за приготування вечері. Мати пішла у свою кімнату. Ліля почистила картоплю і поставила її варитися. Раптом жінка почула, як мати в свої кімнаті, з кимось гучно розмовляє по телефону. Ліля прислухалася до розмови і застигла від почутого