Життєві історії

Микола повернувся додому з роботи. – Кохана, я вдома! – гукнув він до дружини. – Що у нас сьогодні на вечерю? Але Наталя не відповіла. – Наталю, ти мене чуєш!? – повторив своє запитання чоловік, зняв куртку і зайшов на кухню. Дружина сиділа за кухонним столом і гірко плакала. – Що сталося? – захвилювався чоловік. – Сталося, Микольцю, сталося, – схлипнула жінка. – Нема у нас більше квартири! – Як нема? Поясни! – здивувався Микола. Наталя важко зітхнула і все розповіла чоловіку. Микола вислухав дружину і аж розсміявся від почутого

-Мамо, ми з Катею розійшлися, як це не сумно … А втім я так і думав – надто вже ми з нею різні. Вона, як з іншого світу… Ну, не суть, я не про це. Я про те, що кавалер твій нехай збирає речі і на вихід. Ми з тобою давно домовлялися, що чужих у нашій квартирі не буде. Пам’ятаєш? – Олег говорив роздратовано і трохи невдоволено.

-Олеже, він не кавалер, він мій чоловік, по-перше, а по-друге… – не встигла закінчити фразу Наталя, як син зупинив її на півслові:

-Та мені власне не важливо хто він – чоловік, кавалер чи шанувальник. Я хочу, щоб його у нашій квартирі не було. І все. Я ж зрозуміло виражаюся, мамо, які проблеми? Я у цій квартирі прописаний. Мало того, половина житлоплощі моя, і я маю повне право жити там один, без твоїх коханців. Це зрозуміло? – сказав син і поклав слухавку.

…Наталя Володимирівна виховувала сина одна. Чоловік у неї тяжко занедужав, коли маленькому Олегу ще не виповнився рік. Півроку процедур, купа засобів, переживань і сил не допомогли – недуга перемогла і Наталя залишилася одна з півторарічним малюком… Важку новину вона отримала по телефону… Вона досі здригається від телефонних дзвінків, а вночі телефон і зовсім вимикає, тому як нічні дзвінки викликають у неї суцільні пережиття.

Жили вони важко. На дворі були дев’яності і Наталя з сином випробували всю красу складних років… Наталія Володимирівна була хорошим бухгалтером, але тоді ця професія не могла їх прогодувати і вона пішла працювати на завод, а за сумісництвом мила підлога в кінотеатрі… Маленький Олежик часто залишався на цілий тиждень у садочку чи бабусі. Благо, тоді мати Наталі ще була жива…

Але важкий час, слава Богу, минув, Олег виріс, закінчив школу і навіть вступив до інституту. А Наталя повернулася на свою роботу і несподівано почала добре заробляти. Жили вони з сином дружно, хоча Олег мав трохи різкий характер, мабуть у батька. Але, Наталя, будучи мудрою матір’ю, як правило, гострі кути навчилася згладжувати…

– Мамо. Я тебе завтра з деким познайомлю. І це не просто дівчина, це моя наречена. – якось увечері сказав син, загадково посміхнувшись. А у Наталії тьохнуло в середині – от і виріс її хлопчик…

Наступного дня після роботи Наталя заскочила до магазину, купила торт, ігристе та фрукти. А вдома встигла запекти м’ясо з картоплею і накришити салатик… Син із дівчиною прийшли о восьмій вечора, тож вона все встигла.

Наречену звали Катя і вона була тиха і непоказна. Весь вечір вона дуже соромилася, мовчала, тихим голосом відповідала на запитання і тільки іноді дивилася по сторонах величезними, розумними очима, в яких, як у синіх озерах, здавалося, відображався весь світ…

Молоді повечеряли і Олег вирушив проводжати свою пасію додому, а Наталя задумалася, чим могла її Олегові сподобатися ця скромниця. Не інакше як тут саме кохання “за гарні очі”. Вона посміхнулася сама собі і подумала, що їй, власне, до цього не повинно бути справи. Синові подобається і добре…

…Молодята після весілля переїхали до Каті, їй від діда дісталася відмінна двокімнатна квартира в центрі. А Наталя Володимирівна засумувала. Квартира спорожніла, стала холодною та чужою. Все своє життя вона жила сином, його проблемами і клопотами і зараз ніби загубилася на самоті.

-Наталю, а ти песика заведи. Або кішку. З ними не засумуєш, правда. А хочеш, приходь до нас у клуб пенсіонерів. У нас весело – і танці, і ігри, і розмови. Подружок знайдеш собі, однодумців… – радила їй подружка Олена і Наталя задумалася. Кішку з собакою поки що ні, а от клуб можна спробувати…

У клубі, першого ж дня, вона познайомилася з чоловіком. Був якийсь музичний конкурс і, співаючи, вона помітила високого, із сивою шевелюрою чоловіка. Саме його шевелюра привернула її увагу – рідко в такому віці чоловіки не блищать лисиною. А тут прекрасне, сиве волосся, та ще ніби щойно із салону…

Чоловік постійно відволікався та відволікав її, кидаючи на Наталю багатозначні погляди. А після занять у клубі напросився її проводжати. Вони розмовляли і виявилося, що у них дуже багато спільного – вони люблять схожі фільми, обидва читають класику.

Його звали Микола, йому було шістдесят, і наступного дня він призначив їй побачення. І з того часу вони більше не розлучалися. А за два місяці Микола зробив їй пропозицію, від якої вона не змогла відмовитися…

Весілля вони не відзначали, а зробили невелику, затишну урочистість, на яку запросили тільки найближчих і рідних. На їхньому святі Наталя просто світилася від щастя. Вона давно не відчувала таких почуттів. Коли ти для когось найголовніша людина і тебе люблять не тільки, як маму, а як жінку та особистість… Вона була переповнена щастям і лише наступного дня згадала незадоволене обличчя сина на весіллі та його слова:

-Робити вам нічого, звісно. Влаштовувати виставу на старості років – така собі розвага. Ну, зустрічалися б, у шахи грали, гуляли. Навіщо одружуватися? – сказав син, простягаючи їй букет троянд…

…Микола після весілля переїхав до Наталі, бо в його квартирі тимчасово жила донька із сім’єю, доки добудовується їхній будинок. Подружжя насолоджувалося одне одним і це було інше кохання, ніж у юності. Молоді почуття пристрасні та рвучкі, часто вони проходять так само швидко, як і з’явилися. А вони любили один одного спокійно та розмірено, насолоджуючись кожною хвилиною та миттю. Напевно так виглядає останнє кохання… На заході сонця життя…

Але їхня ідилія тривала недовго. Або як кажуть – до бочки меду обов’язково знайдеться ложка дьогтю. Такою ложкою був дзвінок Олега з ультиматумом. Трохи оговтавшись від розмови, Наталя вирішила зателефонувати до сина знову і спробувати переконати його залишити все, як є.

-Олеже, у Миколи є житло. Має прекрасну, трикімнатну квартиру. Але є невелика проблема – там живе його дочка з родиною. У них ось-ось добудується будинок і вони одразу переїдуть. Потрібно лише трохи почекати. Олег, Микола чудова людина і я впевнена, ви подружитеся. Більше того, я… – вона не домовила, як син її знову зупинив і голосом, що не терпить заперечень, заявив:

-Мамо, Ти що, не розумієш мене? Я начебто ясно висловлюю думку. Якщо ви хочете жити у нашій квартирі з ним, то забезпечте мене житлом. І все. Проблем немає. Однокімнатна квартира мене цілком влаштує або гроші на неї. А якщо ні, то через три дні я переїжджаю додому і сподіваюся не застати там сторонніх. Бувай, мамо. Я пішов збирати речі. Три дні…

Поклавши трубку, Наталя довго не могла прийти в себе. Вона так засмутилася, що проплакала піввечора, чекаючи чоловіка і переживаючи, як піднесе йому неприємну новину. А коли Микола прийшов, несподівано для себе, прямо з порога, розповіла йому все, таємно, витираючи сльози і схлипуючи.

-І ти через це плачеш? І засмучуєшся? Мила моя, я не хочу, щоб щось засмучувало тебе і твоя душа переживала. Це не проблема, повір мені. Проблема – це коли нічого не можна зробити. Ти знаєш про що я, – він обійняв її. – А це не проблема, це справи життєві. А твій син… Ну, він просто думає, що завжди буде молодим і зухвалим. Це минеться, не ображайся на нього.

…А наступного дня Микола зателефонував Наталі з роботи та оголосив, що ввечері вони їдуть у гості до родини його доньки.

-Кохана, одягни будь ласка свою бірюзову сукню, гаразд? Ти в ній така… така незвичайна. І вона дуже личить до твоїх очей. – Сказав він наостанок і вона посміхнулася. Вміє ж її чоловік підняти настрій.

Дочка Миколи зустріла їх доброзичливо та душевно. Вона була дуже схожа на батька – так само усміхалася і наче випромінювала тепло. І Наталя з сумом подумала, що син у неї зовсім інший. І ще вона подумала, що впустила десь у його вихованні. Але тепер назад нічого не повернути…

Дізнавшись, що в них намалювалися житлові проблеми, дочка Миколи Ліза вигукнула:

-Тату! Так у чому справа? Переїжджайте сюди і негайно. А наш будинок практично готовий. Буквально вчора дзвонив наш виконроб і сказав, що залишилися дрібниці. А ми з Василем вже почали купувати меблі. – Вона посміхнулася чоловікові. – І найпізніше, я думаю, за два тижні ми переїдемо до себе. І влаштуємо новосілля! – радісно засміялася вона…

Буквально наступного дня Наталя з Миколою зібрали речі та успішно переїхали до його доньки. А вже ввечері вона зателефонувала до сина.

-Олег, ми з Миколою переїхали до його дочки, тож проблему з житлом вирішено і ти можеш повертатися додому. Ніхто тебе не потурбує і жодних сторонніх у квартирі ти не побачиш. – Вона хотіла додати, що і її теж, але стрималася. Вирішила обійтися без цього…

-Ви переїхали? Нічого собі швидкість у вас… Ну, що сказати? Я радий, я радий… А як ти… – він хотів ще щось додати, але Наталя різко зупинила розмову: -Олег, правда, мені зараз ніколи. Ми ще речі не розібрали, а потім Лізі потрібно в чомусь допомогти… Ну, ти розумієш, справи сімейні… – вона поклала трубку, радіючи всередині себе за свій маленький бумеранг…

А потім їй стало так сумно, і так захотілося заплакати, що аж защипало в носі. Але Наталя стрималася. Набрала в рот більше повітря і дуже повільно видихнула. Потім встала і пішла до чоловіка допомагати розбирати речі.

Може і має рацію Микола – її син ще дуже молодий і гарячий. Прийде час і він усе зрозуміє… Принаймні, їй дуже цього хотілося…

Вам також має сподобатись...

– Батьки вирішили подарувати нам дачу, – радісно повідомила Наталка. – Чудово! Ми її продамо і купимо машину, – відреагував Михайло. – Не будемо ми її продавати, – ображено відповіла Наталка. – Ну тоді сама там і працюй, я навіть близько до неї не підійду! – вигукнув Михайло. Наталя пішла до кімнати. Їй не хотілося з чоловіком ні сперечатися, ні сваритися. Але за півгодини Михайло сам до неї прийшов, став підозріло ніжним та лагідним

Микола щойно прокинувся, як раптом пролунав дзвінок телефона. Чоловік підняв слухавку. Дзвонив його друг Михайло. – Привіт, Микольцю! – весело почав він. – Ну, вітаю тебе з днем народження! Щастя, здоровʼя… Микола раптом зупинив його. – Зачекай, Михайле. Ти мені вибач, – сказав він. – Але для мене це вже три роки, як не свято… Ти ж знаєш, що сталося в цей день? Знаєш про мою Надійку? У слухавці запала тиша

Віра обідала в кафе, коли до її столика підійшла її подруга Наталка. – О, привіт! Дуже добре, що я тебе зустріла, – радісно прощебетала Віра. – Ти чому така радісна? – здивувалася Наталка. – Та так, настрій хороший, – усміхнулася Віра. – І зараз я й тобі підніму настрій! У мене для тебе є сюрприз! – Сюрприз? Який ще сюрприз? – не зрозуміла Наталка. Віра покопалася у своїй сумочці і за секунду дістала з неї якийсь конверт, простягла його подрузі. – Це і є мій сюрприз! – весело додала Віра. Наталка взяла конверт, відкрила його і заціпеніла від побаченого

Олег прийшов додому пізно. Його мати Олена Петрівна сиділа сама за столом на кухні. Перед нею стояв свіжий торт з її улюбленої крамниці солодощів. – Синку, це ти вже прийшов?! – гукнула вона. – А тут твоя наречена Марина мені торт надіслала… Свіженький он який. Сідай давай чай будемо пити! – Торт надіслала? – пробурмотів він. – Он як… Олег сів за стіл, глянув на той торт і побачив на ньому якийсь дивний напис. Чоловік повернув тарілку з тортом до себе, прочитав напис і застиг від несподіванки