Життєві історії

Дарина лежала на збереженні. Раптом пролунав дзвінок телефону, вона поспішила на вихід. – Чоловік прийшов, – повідомила радісно Дарина і вийшла з палати. Жінка спустилася вниз, побачила на першому поверсі Ігоря та свою подружку Валерію. Поквапилась до них, але, глянувши на них, зрозуміла, що щось сталося. Трохи бентежачись, Ігор повідомив: – Дарино, я йду від тебе до Валерії! Але це ще все. Валерія, тепер ти… – підштовхнув він подругу. – Дарино, ти мене вибач, але ти маєш дещо зробити, – сказала Валерія, зібралася з думками і все розповіла подрузі. Дарина вислухала її і ахнула від почутого

– Дівчатка, перед тим, як я дізналася, що вагітна, уві сні мені наснилася жива риба. Запитала маму, вона сказала, схоже, що буде малюк у нас. Усі зраділи, особливо мій Сашко, коханий чоловік. Ох і радості було! А у когось із вас так було? – запитувала Дарина після своєї чергової історії, яких вона знала безліч і без кінця веселила жінок у палаті.

– Було, я теж бачила уві сні рибу, – відповіла весело сусідка по ліжку Ольга, жінка близько сорока років, вона була серед них найстарша.

У палаті лежали на збереженні майбутні мами, тут їй було не нудно. Палата простора, чотири ліжка та всі зайняті. Тим більше, пологовий будинок у сусідньому місті закрили на ремонт, і багатьох перевели сюди.

Вже давно зроблені всі ранкові процедури, дівчата слухали Дарину, вона належала до категорії тих дівчат, у яких добре «підвішений» язик і говорила майже без упину. На неї ніхто не ображався, вона могла й пожартувати з когось, у тому числі й з себе, а характер був у неї легкий, а історії завжди веселі.

Дарина перебувала у палаті на збереженні найдовше, спеціалісти уважно за нею дивилися. А все через її невгамовний характер, не може всидіти на місці, все кудись треба бігти, та ще й примудрилася підняти тяжкості, тому й мало не втратила малюка. Тоді вона сильно запереживала і погодилася лягти до стаціонару. Ось і тепер лежить Дарина тут під наглядом спеціалістів.

Їй двадцять три роки, одружена, Ігор – її чоловік часто приходив до неї, батьки її теж відвідували. Вона вже не раз розповідала історію їхнього кохання з чоловіком, навіть і персонал знав, а особливо санітарка Ганна Семенівна, або як її всі називали баба Ганна, за її літній вік та доброту.

Якраз баба Ганна протирала підвіконня у них у палаті, а Дарина питала Ольгу:

– Олю, а народжувати важко, щось я хвилююся, що ближче підходить час, то більше переживаю.

– Важко, – чесно відповіла та.

– А тобі що, ти ж третього чекаєш, знаєш, що це таке.

– Ой, дівчатка, я теж хвилююся, – сказала Інна, у неї теж перша вагітність.

– Ольга, не хвилюй дівчат, – сказала баба Ганна, їм і так страшно. – Не переживайте, дівчатка, всі народите, ніхто ще вагітним на все життя не залишився, – оптимістично заявила вона. – У нас акушери прекрасні, добрі та уважні, завжди допоможуть, тож не хвилюйтеся, а навпаки, радійте, скоро станете матусями… – тепло додала санітарка.

– Ну, дякую, баба Ганна, заспокоїла, тепер я не переживаю, – засміялася Дарина. – Але все одно якось не по собі, і всі слідом посміхнулися.

Дарина довго добивалася Ігоря, ну як добивалася… Він їй подобався, коли вона навчалася у дев’ятому класі, Ігор навчався у паралельному. Він був красенем, високий з виразним поглядом гарних карих очей. Від яких дівчата танули. Він спочатку і не звертав уваги на Дарину, навколо нього завжди було багато дівчат, набагато красивіших за неї. Але в неї був наполегливий характер, не звикла відступати з дитинства, і вирішила, все одно досягне його прихильності.

Але навчаючись у школі, він так і не звертав на неї уваги, а коли вона ділилася цим зі своєю подружкою Валерією, яка до речі була симпатичнішою за неї, та прямо так і говорила:

– Дарино, не для тебе Ігор. Він тобі не пара, подивися на нього, справжній Аполлон, а де ти? Ти дівчинка другого сорту, звичайно не бракована, але й не красуня, – а Дарина не ображалася на неї, розуміла все.

– Нічого, ми ще подивимося, – відповіла вона, була впевнена у собі.

У школі так і не сталося кохання у Дарини з Ігорем. Вона бачила, що той міняє дівчат одну за одною, але спостерігаючи здалеку, думала:

– Дівчата самі винні, правильно і робить, вже майже всіх старшокласниць перебрав, ну чого чіпляються самі до нього на шию?

Після школи вона вступила до коледжу, а Ігор, не вступив нікуди, пішов служити. Дарина дорослішаючи, перетворювалася на гарну дівчину, вже й у коледжі хлопці дивилися на неї на всі очі, пропонували зустрічатися. Але вона до всіх ставилася по-дружньому. Чи чекала з служби Ігоря, чи не подобався їй більше так ніхто.

Якось приїхала на канікули, зустрілася з Валерією, та працювала в магазині, не захотіла вчитися далі.

– Дарино, привіт! – Вона оглядала її з усіх боків, – ну ти прямо справжня красуня, перетворилася на білого лебедя! Дуже мила студентка, напевно, від хлопців немає спокою!

– Та годі тобі, Валерія, – чомусь зніяковіла вона, мабуть справді вона стала красунею, якщо сама Валерія відзначила це.

Після закінчення коледжу, приїхала до батьків відпочити, а можливо й залишитись тут, знайти роботу. Увечері з Валерією пішли до кінотеатру, і тут раптом побачили Ігоря, котрий тиждень тому повернувся з служби. Такий же красень, змужнів, з таким самим поглядом, тільки набагато серйозніший. Він також звернув увагу на дівчат і підійшов до них.

– Дарино, наче це ти? – звернувся він до неї. – В школі ти була дрібна і спритна, а тепер перетворилася на красуню, а як гідно себе поводиш, наче корона у тебе на голові.

– Привіт, не сміши мене – розсміялася вона, а Валерія теж усміхалася, їй цей хлопець завжди подобався, а зараз щось зачепила прямо в душі.

І все через те, що Ігор звернув увагу на Дарину, а не на неї. Хоча тепер вона розуміла, що колишня однокласниця справді покращала. А в Дарини природно знову виникли почуття, але набагато серйозніше, ніж у школі, та й Ігор не відходив від неї ні на крок. Валерія сердилась, але вдіяти нічого не могла, хоч і сама пропонувала Ігореві зустрічатися і готова була на все.

Ігореві з Дариною вистачило півтора місяці зустрічей, щоб подати заяву до ЗАГСу і зробити серйозний крок у сімейне життя. Було весілля, Валерія природно була свідком на цьому весіллі, але ревниво і із заздрістю спостерігала за молодими.

– Щастить же Дарині, відхопила красеня, – думала вона про себе, але не показувала вигляду.

Минуло майже два роки сімейного життя, Дарина завагітніла, обидва раділи в очікуванні малюка, а бабусі та дідусі в очікуванні онука.

У Дарини несподівано пролунав дзвінок телефону, і вона зраділа поспішила на вихід.

– Чоловік прийшов, – повідомила всіх радісно і вийшла з палати.

У палаті було тихо, всі не змовляючись уткнулися у свої телефони, а санітарка баба Ганна, освіживши вологою ганчіркою підлогу, вийшла до іншої палати. Дарини довго не було, вже настав час обіду, і всі збиралися до їдальні. У цей час відчинилися двері до палати і ввійшла Дарина. Вона була змінена на обличчі, а вираз очей був відсутній, вона нікого перед собою не бачила. Ольга запереживала:

– Даринко, що з тобою, у тебе все гаразд?

Але та, навіть не подивившись на неї, лягла на ліжко і відвернулася до стіни. 

Переглянувшись, всі вийшли в їдальню, а повернувшись, застали ту саму картину. Ольга принесла обід і поставила на тумбочку Дарини.

– Дарино, я тобі обід принесла, поїж трохи…

Та навіть не ворухнулась, так і лежала до вечора. На вечерю також не пішла. Ольга після вечері спробувала з нею заговорити, сіла на краєчок її ліжка, погладила по плечу, сказала перше, що спало на думку:

– Не хвилюйся, все буде добре.

Але стривожена таки пішла до спеціаліста, вона провела огляд і після цього медсестра дала їй щось. Дарина мабуть заснула.

Вранці її ніхто не впізнав. З веселої дівчини, Дарина перетворилася мало не на сорокарічний жінку. Від її життєрадісної посмішки не залишилося й сліду. Вона розмовляла, трохи їла, але робила це все з незмінним виразом обличчя. Навіть відповідала на запитання, щоправда трохи загальмовано. Потім вона знову лягла на ліжко обличчям до стіни.

Прийшла баба Ганна та сіла на ліжко Дарини.

– Дарино, ну що таке могло статися, що ти так переживаєш, Подумай про малюка, твій настрій впливає на нього, – лагідно промовила санітарка і погладила її по голові. – Ось випий водички, – подала вона їй чашку.

Як не дивно, але Дарина встала і відпила два ковтки води, підвела голову. Усі жінки у палаті дивилися на неї тривожно. Дарина зрозуміла, що вони щиро переживають за неї.

– Дівчата, хіба так буває? – вона обвела своїм тьмяним поглядом їх, і сльози полилися струмком з її очей.

Усі мовчки чекали, баба Ганна знову подала їй води.

– Що, дитино? Що буває? – м’яко спитала санітарка.

Дана розповіла. Напередодні, коли вона спустилася вниз після дзвінка чоловіка, побачила на першому поверсі Ігоря та подружку Валерію. Вони й раніше приходили до неї. Зраділа, поквапилась до них, але, глянувши на них, зрозуміла, що щось сталося. Точно, не помилилася.

Трохи бентежачись, Ігор повідомив:

– Дарино, я йду від тебе до Валерії. Ми зрозуміли, що любимо одне одного і хочемо бути разом. Але це ще все. Валерія, тепер ти… – підштовхнув він подругу.

– Так, подруго, вибач, але так вийшло. Я маю якусь проблему жіночу, я не зможу мати дітей. Тому, коли ти народиш, ми дитину заберемо собі і виховуватимемо з Ігорем.

– А я? – розгубилася Дарина.

– А ти повернешся до батьків, потім ще народиш, якщо захочеш.

– Бачити вас не хочу, ні того, ні іншого, – різко вигукнула Дарина, розвернулася і пішла.

– Уявляєте, дівчата! – тихим голосом говорила Дарина. – Вони вирішили взяти мою дитину, а коли я відмовила, Ігор запропонував мені гроші. Ну, хіба так буває? Як це? А Валерія! Вона ж завжди казала, що Ігор їй не подобається. І коли вони встигли закрутити роман? Разом приходили до мене, дивилися мені у вічі, посміхалися, а вночі спали разом. Вона моя подруга, хіба так буває?

Приголомшена таким поворотом, яка багато чого побачила Ольга, перебувала в шоці.

– Та й ну їх, тобі ж є куди йти з дитиною. У тебе батьки. Та й не роби з цього проблеми. Батьки тебе зрозуміють, не хвилюйся.

– А про цих забудь, – сказала баба Ганна. – Забудь про них зовсім. За це Бог з ними поквитається, без тебе. Забудь, ніби не було їх у твоєму житті. Звичайно, це не легко, але ти зараз думай про малюка.

Вночі Ольга чула, як Дарина плакала, але розуміла, їй треба пережити все віч-на-віч, виплакатися і почати життя по-новому.

Минув час. Якось Ольга йшла зі своїм п’ятирічним сином із садка та зустріла Дарину. Це була красива та щаслива молода жінка. Очі променисті, сама вся в собі впевнена, видно, що чекає на дитину, животик виднівся з-під легкої куртки, а неподалік гуляла її дочка, поряд з нею стояв і посміхався молодий чоловік.

– Аліночко, не лізь у калюжу, – весело говорив він доньці, вода вже холодна.

– Привіт, Дарино!

– Ой, Олю, привіт, ух який спритний у тебе синочок! Знайомся, Олег, мій чоловік.

– Дарино, я дуже рада за тебе, щастя вам і добра.

– Дякую Олю, ось на підході ще син.

Симпатичний чоловік Олег закоханими очима дивився на свою вагітну дружину, а вона тепло йому посміхалася. Поки вони розмовляли, Олег відійшов до кіоску та купив усім по морозиві. Ольга з сином усміхалися та подякували йому.

Вам також має сподобатись...

Олена готувала вечерю, коли в гості завітала свекруха. – Ну, синку, що скажеш? Ти все залагодив?  – навіть не привітавшись з невісткою, звернулася вона до сина. – Мамо, давай потім, – спробував зупинити матір Дмитро. – Ми поговоримо з Оленою потім, і я тобі про все розповім. Не можна ж так одразу. – Не можеш сам? Значить я все розповім твоїй дружині! Олена повинна знати правду! – несподівано сказала Катерина Вікторівна. – Що я маю дізнатися? Ви взагалі про що? – Олена здивовано дивилася то на чоловіка, то на свекруху, не розуміючи, що відбувається

Оля повернулася додому рано, зайшла на кухню і побачила маму всю в сльозах. – Мамо, що сталося? – захвилювалася вона. Віра Миколаївна мовчала. – Мамо! – повторила донька. – Сталося доню, сталося, – схлипнула Віра. – Мене Сергій заміж покликав. – Так це ж радіти треба, а не плакати, – видихнула Оля. – Так, доню. Але ти дечого не знаєш, – раптом сказала Віра і все розповіла доньці. Оля вислухала матір і розсміялася. Віра Миколаївна здивовано дивилася на доньку, не розуміючи, що відбувається

Олег гарненько повечеряв, і, залишивши на столі брудний посуд, подався у вітальню. Він зручно вмостився на дивані з газетою в руках і вирішив поговорити з дружиною Вірою. – Віро, ти віриш у дива? – гукнув Олег дружині. Віра подивилася на брудний посуд, перевела погляд на курочку, яка розморожувалася для того, щоб вона коханому чоловікові могла на завтра обід приготувати, і замислилася над його питанням. – Віро, ти чого мовчиш? Я ж із тобою розмовляю! Ти віриш в чудеса? – повторив своє запитання Олег. – Віро, я з ким розмовляю?! Аж тут сталося несподіване

Наталка готувала на кухні вечерю, коли зайшов син. – Мамо, а чому ти ніколи свій день народження не святкуєш? – раптом запитав він. – Ти знаєш, що я не люблю це свято, – байдуже відповіла Наталка. – Мамо, а чому? – продовжував ставити питання син. – Це сумна історія… навіть не хочу згадувати. Давай закриємо цю тему, – відповіла Наталка. – Ну мамо, розкажи! – не відступав син. І Наталка все розповіла, син аж ніяк не очікував такої відповіді