Прекрасний настрій, весняна погода, тепло, майже як влітку. Марія та Павло вдосталь нагулялися і вже поспішали додому.
– А давай купимо додому тістечок.
– Ми ж лише з кафе.
– Увечері до чаю.
Вони тільки підходили до магазину, як на телефон Павла зателефонували. Та й побачив він випадково, телефон був на беззвучному режимі. Виявилося, що дзвонить його мати і вже багато разів.
– Де вас носить? Я три години сиджу біля під’їзду. Стукаю, дзвоню!
– А чому ти не попередила, ми тебе зустріли б.
– Попередила? Щоб твоя дружина встигла підлогу намити.
– Мама!
– Швидко додому!
– А якби нас не було у місті?
– Що? Досить обманювати!
– Ну, ми вже майже вдома. Все чекай.
– Там мама, – винно сказав він. – Але вона не попереджала. Що на неї найшло? Треба поспішити.
На приїзд свекрухи Марія не чекала. Тетяна Петрівна була жінкою суворою і без комплексів. Вона вважала себе вищою за всіх, і говорила все в командному тоні. Жила вона в іншому місті, а отже, приїхала не на один день.
– Де вас носить! З’явилися. Беріть сумки.
Мати Павла сиділа перед під’їздом поруч із найголовнішою пліткаркою їхнього будинку. Про що вони говорили, можна було лише гадати.
– Мамо, що це за речі? Ти надовго до нас?
– Ти не знахабнів? Так одразу питати непристойно, тим більше матір.
– А що, мамо, навіть чаю не поп’єш? – Вирішив пожартувати Павло, але мама тільки глянула на нього і він замовк.
– Підлога не мита. Порожній холодильник. Чим ви харчуєтесь? Значить так! Я спеціально приїхала заздалегідь, щоб ви навели порядки.
– Заздалегідь? Що ще на нас чекає, мамо?
– Приїжджає моя старша сестра! З дочкою та онуками.
– А ми тут до чого? Вона ж до тебе приїжджає, а ти живеш…
– Вона приїжджає подивитись ваше місто! В них відпустка, у дітей канікули.
– А наше місто таке знамените, що саме сюди.
– Вінниця, це звичайно не Київ! Ви, до речі, туди не збираєтесь переїжджати?
– Ні!
Перспективи приїзду гостей не тішили Марію. Павло теж був не в захваті від маминого рішення. Тітонька та ще й двоюрідна сестра з дітьми йому ніколи не подобалися. Все почалося ще змалку. Якщо тітка приїжджала у гості, це були зіпсовані канікули, вихідні. Усі повинні були танцювати під їхню дудку. Дві сестри вартували одна одну, а якщо вже збиралися, то добре було тільки їм. Павло мав розважати примхливу сестру, а потім ще й няньчитися з її дітьми. Коли він складав іспити, а дітям було два і три роки. Про нього ніхто не думав, навіть мати. На першому місці гості. Іспит довелося перездавати пізніше.
***
– Марія, я справді нічого не знав. Що будемо робити?
– Приймати гостей. Хазяї ми. Правила наші.
– Ти впевнена?
Павло розповів усе про цих гостей, про своє дитинство, зіпсоване ними.
– Впевнена.
Ранок наступного дня.
– Тетяно Петрівно, а коли ваші гості приїжджають? Вдень? Ми, на жаль, на роботі, понеділок, зустріти не зможемо, будемо пізно. Все у вашому розпорядженні. Думаю вам час вже готувати обід.
– Обід? Я? Я ж у гостях!
– Ви у нас у гостях. А решта гостей у гостях у вас. Тож приймайте, але дивіться за ними. Всі поломки будуть за ваш рахунок. Бруд не розводити, посуд за собою прибирати, пил витирати, підлогу мити, слідкувати за дітьми. Якщо що-небудь забула, то ви й самі здогадайтеся. Наша спальня на замку, відкривати не рекомендую.
– А хто їх розважатиме? Я сказала, що ви візьмете відпустку.
– Відпустку ми вже відгуляли, більше нам не можна. Всього доброго. Родичам привіт. Увечері познайомимося.
Марія та Павло пішли. Тетяна Петрівна не очікувала на такий поворот подій. Адже вона звикла командувати, а тут не встигла й слова сказати. Потрібно готувати обід, потім їхати на вокзал. Пил, підлога, посуд. А ще й стежити, щоби діти нічого не зламали.
***
Господарі повернулися до восьмої вечора. Свекруха ледве стояла на ногах. У будинку був порядок, гості дивилися телевізор, діти тихо сиділи з телефонами.
– Тетяно Петрівно, вам із сестрою я постелила на дивані, а ось дітям доведеться на матраці спати. Розкладуачка лише одна. Павло, постав розкладачку для сестри.
– А ми всі будемо в одній кімнаті?
– А де ви тут бачите ще одну? Там наша спальня. Туди вхід заборонено.
– Я думала ви поступитеся мені своїм ліжком. – сказала сестра свекрухи.
– Диван новий, зручний, широкий. Звичайно, ви можете обговорити кому де спати, вибір у вас є. Вибачте нам рано на роботу, ми спати.
– А як же завтра? Що ми будемо робити?
– Не знаю. А що ви планували? Не відступайте від плану. Розважайтеся, відпочивайте. У суботу ми маємо вихідний. Погуляємо разом. Добраніч.
Гості планували жити тиждень, але у четвер господарі повернулися до порожньої квартири. Було чисто, як завжди. Марія була гарною господаркою. Пилу не було, зламаних речей теж. Посуд виблискував, навіть постільна білизна висіла на балконі.
– Що могло статися, що вони поїхали?
– Може ти подзвониш мамі?
***
– Мамо, а чому ви поїхали? Твоїй сестрі не сподобалося?
– А їй ніколи не подобалося. Ми завжди з нею після її візитів сварилися. Їй не подобалося. Сьогодні їм не сподобався мій сніданок. Ковбаса не та, а каша рідка. Потім вони захотіли гуляти зі мною, а в мене ще не готовий був обід. А потім діти зламали мій телефон. Набридло їм добре поводитися. Я попросила гроші за ремонт, тут ми й посварилися. Вони поїхали, я все забрала у вас. Телефон вже купила, але ще не розібралася у ньому.
– Мамо, а ти де?
– На вокзалі.
– Мамо, не плач. Ми їдемо, тільки не їдь. Начхати на квиток, ми тобі новий купимо.
***
Павло, Марія та Тетяна Петрівна сиділи на кухні та пили чай із тортом. Свекруха сміялася та плакала.
– Вибачте, але це була моя ідея. Це сестра вирішила подивитись ваше місто. Подивилася.
У вихідний вони гуляли всі разом, адже жінка так нічого нормально з гостями не бачила. З телефоном їй допомогла розібратись Марія.
Тетяна Петрівна поїхала, але обіцяла повернутися за півроку, подивитися на першого онука.
