Про кохання

Катерина приїхала в рідне село. Вона допомагала батькам садити картоплю. З нею приїхала її донька Дарина. Дівчина пішла на дискотеку, а повернулася аж на ранок. – Ну, і як там сільська дискотека? – запитала по обіді Катерина. – З ким познайомилась? Він тебе додому хоч провів? – Провів, – кивнула Дарина. – На побачення запросив? – запитала мати. – Запросив, – кивнула донька. – Сподобався? – розпитувала Катерина. – Сподобався, – знову кивнула Дарина. – Він зараз прийде. І не просто так… – Невже свататися?! – ахнула мати. Вона не встигла отямитися, як у хвіртку хтось зайшов. Катерина глянула хто там і застигла від побаченого

Про те, що в село приїхав Сашко, Катерина дізналася першого ж вечора, як приїхала допомагати своїм батькам садити картоплю.

Однокласник теж приїхав відвідати рідню на Паску.

З Сашком вони сиділи за однією партою, у старших класах з ними майже трапилося перше кохання. Втім, за їх молодості цим словом називали платонічні почуття. Тоді як було? До весілля – ні-ні.

Сашко був уже й тим щасливий, що одного разу поцілував Катю.

Були у них деякі плани на випускний, та все пішло не туди. Хлопці погульбанили. Сашко був зовсім малодосвідченим в тому – його розвезло швидко і більше за інших. Поки весь клас гуляв до світанку, він солодко спав удома.

Скоро всі роз’їхалися, у селі ніхто не залишився. Щоправда, згодом деякі повернулися у рідні краї – не змогли знайти себе у міському житті.

Катя в обласному центрі закінчила педінститут, одружилася, народила дочку.

До батьків навідувалась регулярно, влітку – обов’язково. Але Сашка більше жодного разу не бачила.

Знала, що він служив, потім вступив на навчання. Один із класу пробився трохи в люди! На канікули додому не приїжджав, та й не було до кого – його батьки розлучилися і роз’їхалися.

Але через 30 років все ж таки потягнуло на батьківщину – в селищі залишилася тітка Ніна, сестра батька. Вона з племінником все життя зв’язок підтримувала, покликала на ювілей.

…Зустрілися Катя із Сашком у центрі, перед клубом. Там якраз ярмарок був на честь свята. Вона впізнала однокласника одразу, хоч той полисів, відпустив бороду і був у темних окулярах.

А ось він, колись палко закоханий, ніяк не міг додати два плюс два. Катерина назвала дівоче прізвище, тільки тоді той подивився здивовано:

– Катя?! Ніколи б не впізнав…

Натомість, коли до них підійшла 23-річна дочка Катерини, він обімлів і все згадав. Боязкі залицяння, перший і останній поцілунок, невдалий випускний. І нізащо не хотів чути, що Дарина взагалі вся пішла в батька:

– Ти дивися, як дочка схожа на маму в молодості! – Сказав Сашко молодому хлопцеві, який виявився його сином. – Прямо одне обличчя!

Микола зовні на батька не був схожий. Високий, стрункий, засмаглий. Він дружелюбно посміхнувся однокласниці батька, і одразу перейшов на Дарину. Запропонував залишити батьків наодинці з їхніми спогадами й пройтися уздовж святкових рядів – пошукати морозиво.

– Ну, розказуй, як ти? – не вгавала з розпитуваннями Катя. – Крутий? Зазнався, чи зовсім забув дорогу до нас?

– Та ні, чому ж! – засміявся Сашко. – Я ніби нікуди й не їхав. Інститут в області, я там і залишився.

Про себе Катерина розповіла мінімум: вийшла заміж, народила, швидко розлучилася. У школі працювати не залишилася, пішла в торгівлю. Гроші були потрібні. Одним словом, крутилася як могла. Виявилось, що без чоловіка можна заробити і на квартиру, і на машину, і доньку вивчити на платному.

Сашко, навпаки, охоче й докладно розповідав про себе. Йому в тому місті одразу дуже сподобалося. Одружився з однокурсницею, а вона була зайнялася бізнесом і зрештою осіла за кордоном.

– Звичайна історія – відрядження, роман і новий чоловік. Навіть сина мені залишила – так хотіла найкращого життя…

Катя з цікавістю слухала, потім почала називати прізвища однокласників – хто де, а кому і земля вже пухом. Але Сашко понад половину імен не пам’ятав. Слухав неуважно: все виглядав сина серед людей. Потім ніби побачив, вибачився, сказав, що радий був зустрічі і швидко зник серед тих, хто гуляв…

…До вечора телефон Дарини не дзвенів, а потім дочка зателефонувала й сказала, що пішла з подружками на дискотеку. Катя здивувалася. З місцевими дівчатами донька не спілкувалася. Певне, приїжджа компанія. Микола, син Сашка, найімовірніше, на танці покликав.

З’ясувати, з ким саме донька пішла в клуб, не встигла – через гучну музику дочка її майже не чула.

– Ну, вже велика дівчинка, розбереться, – заспокоїла себе Катя.

Засинаючи, вона згадувала свою молодість…

Як дивовижно влаштоване життя. У них із Сашком цілком могло б бути кохання. Але не склалося: роз’їхалися різними містами, загубилися. І ось – будь ласка, через роки зустрілися їхні діти.

А що, коли Микола й Дарина відчули один до одного симпатію? Може це не випадково?

…На ранок у Дарини нічого не можна було розпитати, оскільки дочка спала. Прийшла пізно, відсипалася до полудня. Обідати теж відмовилася – мовляв, не прокинулася ще, не хочеться.

Загалом, Катерина вся змучилася від цікавості, доки дочекалася моменту, коли можна було розпитати доньку. Питання сипалися як із рогу достатку:

– Ну, і як дискотека? З ким познайомилась? З ким гуляла? Він тебе додому хоча б провів?

– Провів, – кивнула Дарина.

– На побачення запросив?

– Запросив.

– Ну, а ти? – розпитувала мати. – Він тобі сподобався?

– Сподобався.

– Даринко! – не витримала Катерина. – Ну, скільки можна з матірʼю так? Розказуй давай. А то за хвіртку більше не відпущу!

– І не треба, – посміхнулася дочка. – Він сам зараз прийде.

– Невже одразу свататися?! – ахнула мати. – Взагалі-то, якщо розумно спочатку батьки повинні зустрітися, обговорити що і як …

– Та ми вже все обговорили. Я поїду до них.

Катерина оторопіла. Яке до них? Ось так от одразу? Ні, вона чула, звісно, про кохання з першого погляду. Але все ж таки вважала свою дочку досить прагматичною для таких необдуманих вчинків.

Вона не встигла отямитися, як у хвіртку хтось зайшов. Катерина глянула хто там і застигла від побаченого.

То був Сашко. Жінка вийшла його зустрічати, проте Дарина її випередила. Щось прошепотіла гостю і швидким кроком пішла з двору.

– Привіт, – сказав він. – Як справи?

– Нормально. Проходь у хату…

– Та я на хвилинку, – зам’явся Сашко. – Якось пізніше поговоримо. Незручно, дівчина чекає. Так що не гнівайся…

І він як хлопчик побіг наздоганяти… Даринку…

А Катерина так і залишилася біля хвіртки з розкритим ротом…

…Потім, звичайно, був галас:

«Він тобі в батьки годиться!»

І все таке.

Але дочка як зачарована стала. Люблю і все…

Поїхала. Заміж вийшла за маминого однокласника. Чоловік на неї надихатися не може…

А Катерина, хоч і переживала спочатку, а після весілля все таки заспокоїлася.

Може й справді, все в цьому світі невипадково?

Вам також має сподобатись...

Раїса поховала чоловіка Романа десять років тому… Її доньки вже дорослі були. Леся і Ніна жили своїми сім’ями, але матір не залишали, підтримували. Перші роки важко було, адже жила Раїса зі своїм Романом добре. Він її любив, слово поганого за життя не сказав… А тут покликала її подруга в гості. Там Рая й зустріла Степана. Сама не помітила, що закохалася, як дівчисько! Спочатку соромно було, від дочок приховувала зустрічі. Але Степан наполегливий був. Вирішили вони жити разом. Прийшла Раїса розповісти про своє щастя донькам, як тут почалося несподіване

Федір відклав журнал, встав з крісла і пішов одягатися. Він вийшов до моря зі свого пансіонату і помітив, що єдина лавка на березі зайнята. Там сиділа якась незнайомка. – Чудовий ранок, правда? – запитав він. Жінка не відповіла. Щось знайоме було в її обличчі, та Федір ніяк не міг зрозуміти, де він її бачив

– Олю, а давай-но на нашу дачу зʼїздимо? – запропонував своїй доньці Анатолій Борисович. – Сто років там не були! Позасмагаємо собі біля річки, я порибалю… Та й будиночок заразом перевіримо, що там і як. – Та ну! – відповіла Оля невдоволено. – Зараз усі туди їдуть, кінець сезону… – Поїдемо електричкою, – сказав батько. – Швидше доберемося. Збирайся! Вирушили вони зранку. Оля явно нудьгувала. І тут раптом вона застигла, дивлячись кудись в кінець вагона. Анатолій Борисович теж глянув туди, і раптом побачив якогось хлопця, який сидів із дівчиною. Чоловік придивився до парочки й очам своїм не повірив

Галина Іванівна з валізою та рюкзаком зібралася на дачу. Син підвіз її до самої хати, допоміг занести речі й поїхав… Жінка взялася за прибирання. Треба було протерти меблі й підлогу від пилу, вимити вікна, підв’язати дерева й кущі. Увечері в гості прийшов її сусід Дмитро Юрійович. Він був з повними руками смаколиків – полуничним варенням, медом і млинцями! Вони накрили стіл, обговорили плани на сезон, посміялися, згадуючи минуле. – Слухай, Галю, – раптом сказав сусід. – У мене є для тебе одна пропозиція… Жінка здивовано глянула на нього, не розуміючи, що відбувається