Життєві історії

Наталя повернулася додому пізно. – Мамо, привіт! – привіталася вона з мамою, яка сиділа на кухні. – Привіт, доню, – важко видихнула жінка. – Щось сталося? – захвилювалася Наталка, помітивши, що мама дуже засмучена. – Наталю, у мене є один секрет, тільки я не знаю, як тобі це розповісти, – мама замовкла. Видно було, що вона підбирає слова. – Ти про що мамо? – не зрозуміла донька. Мама несподівано встала вийшла з кухні, і повернулася за хвилину з якоюсь папкою в руках. – Ось! Ти сама все зрозумієш, – сказала вона. Наталка взяла папку, переглянула її і аж рота відкрила від побаченого

Наталя давно знала, що вона всиновлена. Не вважала це за якесь горе. Ще у дитинстві вона знайшла документ про всиновлення. Хотілося запитати у батьків, але цього вечора батько додому прийшов із новеньким велосипедом, і вже ні про що не хотілося питати. Хотілося вийти у двір і хвалитися велосипедом.

Увечері втомлена Наталка, засинаючи, подумала: – Ну й що з того, що всиновлена, зате велосипед є!. 

Потім були інші справи, радості та неприємності, але батьки Наталю завжди підтримували та любили. І вона не згадувала про цей документ.

У вісімнадцять років мама сама завела цю розмову.

– Наталю, у мене є один секрет, тільки я не знаю, як тобі це розповісти. Вислухай мене, будь ласка, і зрозумій правильно. Краще дізнаєшся від мене, ніж потім якимось іншим чином дізнаєшся, – мама замовкла. Видно було, що вона вибирає слова.

– Мамо, – Наталя обняла матір за шию. – Якщо ти про всиновлення, то я давно вже знаю. Я вас люблю, ви для мене найрідніші.

– Господи, – заплакала мама. – А я переживала.

– Ти краще розкажи, як ви мене всиновили?

– Та нічого особливого. Ми коли одружилися, через рік мені спеціалісти сказали, що я не зможу мати дітей. Спочатку я сильно засмучувалася, навіть плакала, але твій батько знайшов слова мене заспокоїти. Вирішили, що кілька років так поживемо, а потім всиновимо когось.

Ми справді жили щасливо.

За кілька років з’явилася у нас на порозі твоя мати з тобою маленькою на руках. Виявилося, що твоя мати була дружиною давнього друга твого батька. А друга не стало. Ось так і потоваришували з твоєю матір’ю. Жили ви у гуртожитку від нас недалеко, ми часто гуляли з вами. Допомагали як могли. Я у вихідні залишалася з тобою. Ти така смішна була, тямуща і добра.

Коли тобі виповнилося два роки, твоя мати занедужала і її не стало. Постало питання, куди тебе? У твоєї матері були родичі, але вони відмовилися брати тебе. Загалом ми тебе й всиновили.

Напевно, рік минув після цієї розмови. Якось до Наталі підійшла жінка і представилася тіткою, сестрою рідної матері:

– Ти, мабуть, не знаєш, що мати тобі нерідна. Так ось, знай, у тебе ще є рідня. І ми тебе любимо.

– Дивно ви мене любите, – засміялася Наталя. – Отак просто віддали чужим людям.

– Чому чужим? Батько тобі рідний. Закрутив на стороні роман із моєю сестрою, а коли сестра завагітніла, сказав, якщо щось дізнається його дружина, то відмовиться від дитини і не допомагатиме. Ага, благородно вчинив. Тільки твоя мати рідна переживала від цього сильно. Тому, може, й не стало її. Залишила тебе сиротою, – заплакала тітка.

Наталя навіть не попрощалася з тіткою, побігла додому. У голові крутилося: «Навіщо мені ця правда? Маму шкода, а батько? Як йому зараз у вічі дивитися? Що робити з цією правдою?

На бігу Наталя заспокоїлася, віддихалася і зайшла додому, як ні в чому не бувало. Мама дивилася телевізор. Наталя сіла поряд і сказала:

– Матуся я тебе люблю. Що б не сталося, я тебе завжди любитиму!

– Що це з тобою? – Здивувалася мама.

– Нічого, – усміхнулася Наталя, вона вже вирішила, що секрет цей триматиме при собі. З батьком намагатиметься не спілкуватися.

Вам також має сподобатись...

Надія з Миколою приїхали на ювілей до її тітки Поліни. Несподівано для всіх зібралось багато рідні. – Господи! А чим вас частувати?! – ахнула тітка Поліна. – Нічого, щось придумаємо, – заспокоїла її Надія. Вона відкрила холодильник. Там було молоко, яйця і пачка вареників. – Що ж приготувати? – подумала Надія. – Картопля у вас є? – запитала вона у тітки. – Ні, ми вже не садимо, – сказала та. – Дмитре, бери відро і йди до сусідів. Купи відро картоплі, – сказала Надія чоловікові сестри. Дмитро якось дивно напружився і зиркнув на свою дружину. Надія не могла зрозуміти, що відбувається

Денис із Ліаною вирішили всиновити малюка. Це був дуже складний вибір. Ліана хвилювалася так, як ніколи в житті. – До кого серце потягнеться, того й виберемо, так, коханий? – запитала за сніданком жінка. – Денисе я дуже хвилююся! – Нічого, ми впораємося, – відповів Денис, обіймаючи дружину. – Все буде добре. Поїхали вже… Ганна Георгіївна, так звали завідувачку будинку малюка, зустріла Дениса з Ліаною у фойє. – У нас діти виховуються від народження до трьох років, – розповідала вона. – Ну ходімо, покажу вам все… Вони не встигли підійти до дверей дитячої кімнати, як раптом застигли від побаченого

Андрій був на роботі, коли пролунав телефонний дзвінок. – Так, мамо, слухаю, – сказав він, піднявши слухавку. – Сину, ти можеш сьогодні до мене заїхати, – попросила Наталя Іванівна. – Є серйозна розмова! – Звісно. Після роботи заскочу, – додав Андрій і закінчив виклик. У сьомій годині вечора Андрій, як і обіцяв, переступив поріг квартири матері. – Мамо, це я! – гукнув син з коридору. – Заходь на кухню. Ми тебе чекаємо! – вигукнула у відповідь Наталя Іванівна. – Ми? Хто це ми? – здивувався чоловік. Він швидко роззувся, і вирушив на кухню. Тільки-но Андрій відкрив двері на кухню, то застиг від побаченої картини

– Ой, дружина повернулася! – з роботи прийшов задоволений Віктор. – Ну, годуй мене! Його дружина Дарина була вагітна і два тижні пробула в лікарні. Жінка підігріла вечерю, нарізала овочі і запросила Віктора до столу. – Хм, – насупився чоловік. – А чому салат не зробила? – Ніколи було, – сказала Дарина. – Недавно приїхала, поки в душ сходила, поки сумку розібрала. А ти чим займався ці два тижні? – Працював, до батьків їздив, ти ж мене покинула тут одного! – поскаржився Віктор. – Вітю, а ти чому мені навіть не дзвонив? – раптом запитала Дарина. Віктор аж очі округлив від несподіванки