– Як це ти вирішив одружитися? А як же мама? – обурилися дорослі діти Леоніда Семеновича.
– Дочки, не можу ж я до кінця життя один жити, – літній чоловік зіщулився під зневажливими поглядами дочок.
– Тобі шістдесят вісім років! Пора б вже й про душу замислитися, – роздратовано промовила сорокадворічна Галина, якій витівка батька припала не до душі.
– Доню, та мені хоч поговорити з ким на старості років буде, – розвів руками Леонід Семенович. – Ганна дуже гарна жінка!
– Знаємо ми, навіщо ти цій тітці знадобився! Вона на трикімнатну квартиру мамину око поклала! – Втрутилася в розмову між батьком і сестрою тридцятип’ятирічна Тетяна.
– Дочки, та я одружуватися не збираюся. Квартира вам дістанеться, якщо ви за неї переживаєте, – заспокоїв чоловік.
Після цих слів Галина та Тетяна радісно переглянулися, але тут же поставили свої умови:
– Продавай квартиру, ми поділимо гроші. Якщо твоя Ганна така гарна, то нехай бере тебе до себе!
– Ганна мене і так кличе до себе! – гордо вимовив Леонід Семенович.
Доньки спіймали його на слові та вмовили продати свою трикімнатну квартиру та віддати їм гроші.
Ганна Олексіївна, незважаючи на те, що її новий друг залишився з пакетом речей на вулиці, прийняла чоловіка додому.
Діти жінки добре ставилися до Леоніда Семеновича, і ніхто з них не сказав слова проти, коли він ні з чим прийшов до будинку матері.
Тетяна та Галина, як тільки отримали гроші з продажу трикімнатної квартири, геть-чисто забули про те, що у них є літній батько.
Близько двох років жінки не давали про себе знати. Кілька разів Леонід Семенович робив спробу їм додзвонитися, але дочки не відповідали на його дзвінки.
Через рік спільного життя, Леонід та Ганна, прийняли рішення про купівлю заміського будиночка.
– Ганно, я візьму кредит і платитиму його зі своєї пенсії, – повідомив жінці Леонід Семенович.
Він найбільше був радий цьому рішенню, бо засидівся у чотирьох стінах, а тепер у нього з’явилася справа.
Разом з Ганною Олексіївною та її дорослими дітьми вони все літо проводили в будиночку, наводячи його в належний вигляд.
За рік будиночок, що покосився, перетворився до невпізнанності. Літня пара посадила газон, викопала штучний ставок.
Залишилася всього кілька невеликих штрихів, і можна було пишатися своєю роботою.
Про те, що у батька з’явився заміський будиночок, Тетяна та Галина дізнались дуже швидко.
У сестер була знайома, яка передала їм відомості про те, що у Леоніда Семеновича з’явилася нерухомість.
Вони стали наполегливо дзвонити батькові та підводити розмову до того, щоб чоловік запросив їх у гості.
Леонід Семенович, не бачачи жодної каверзи, з радістю зголосився зустрітися з дочками.
Тетяна та Галина не стали відкладати справу в довгу скриньку і найближчими вихідними заявилися в гості до батька.
Незважаючи на те, що Ганна Олексіївна зустріла дітей співмешканця з розкритими обіймами, вони з нехтуванням і якоюсь відразою поставилися до жінки.
Леонід Семенович помітив їхню неприпустиму поведінку і поспішив обсмикнути недбайливих дочок.
– Ганно Олексіївно, ви можете залишити нас наодинці з батьком? – Пробасила Тетяна.
Жінка зніяковіло кивнула і вийшла з дому надвір, вирішивши зайнятися газоном.
– Тату, ти молодець, що вирішив підстрахуватися та взяти у власність цей будинок, – Галина з задоволеним виглядом оглянула стіни. – Однак ти у нас вже не молодий, тому варто добре задуматися про те, кому потім дістанеться житлоплоща.
– Я пропоную продати будинок, поки він ще не зруйнувався, – байдуже промовила Тетяна.
– Ти чого, доню, я з нього цукерку зробив, навіщо мені його продавати? – обурився Леонід Семенович.
– Тому що потім він дістанеться чужій жінці, а не твоїм дітям! – повчально промовила Галина.
– Ганнуся мені не чужа! – вигукнув чоловік. – Вона мені рідніша за деяких з вас!
– Думай, про що говориш! – Тетяна різко схопилася зі стільця. – Ти маєш пам’ятати, що в тебе є дочки, яким ти завдячуєш!
Леонід Семенович здивовано підняв брови: дочки буквально нахилилися на очах.
– Я й так вам усі гроші за квартиру віддав…
– Квартира належала нашій матері, тож ми мали на неї повне право! – зупинила батька Галина. – А від себе ти нам нічого не дав…
– Знову вам віддай і на вулиці залишися? Ні, такого точно не буде, – похитав головою чоловік.
– Тату, перш ніж відповідати, тобі варто сто разів подумати! — невдоволено вигукнула Тетяна, невдоволена тим, що батько ніяк не здається і не погоджується продати будинок. – Що буде, коли тебе не стане?
– Доньки, якщо мене не стане, будинок до Ганни перейде, – зрозумівши, до чого вони хилять, Леонід Семенович стримано посміхнувся.
– Серйозно? Чужій тітці віддаси свій будинок? – в унісон промовили жінки.
– Ганнуся не чужа тітка! – обурився літній батько. – Якби не вона, я на вулиці опинився б!
Сестри перезирнулися і, ображені на батька, покинули заміський будинок. Знову доньки згадали про Леоніда Семеновича лише через три роки, коли не стало Ганни Олексіївни.
Вони тут же приїхали до нього і почали вмовляти чоловіка поїхати жити до них.
– Будеш по черзі у нас гостювати, – не отримавши відповіді, Тетяна почала збирати речі батька.
Якоїсь миті Леонід Семенович вирішив, що доньки мають рацію, і поїхав з ними до міста.
За два місяці жінки завели розмову з приводу заміського будинку. Сестри почали просити, щоб батько продав своє житло.
– Навіщо воно тобі, якщо ти живеш у нас? – аргументувала свої слова Тетяна. – Тільки заздалегідь платити за світло та воду?
– Дім я дітям Ганни відписав, – байдуже відповів Леонід Семенович. – Їхня мама великий внесок у нього внесла.
– Як відписав? – Дочка змінилася на обличчі. – Відписав чужій людині замість рідних дочок?
По обличчю Тетяни батько зрозумів, що ця новина її здивувала. Близько двох хвилин вона дивилася на Леоніда Семеновича, а потім вказала на двері.
– Геть звідси! – невдоволено повторила жінка. – Забудь, що в тебе є дочки! Їдь до того, кому відписав свій дім! Нехай вони тебе й утримують!
Здивований батько подався збирати речі, але Тетяна взяла його за рукав і витягла з помешкання.
Чоловікові без копійки грошей вдалося дістатися до заміського будинку.
Дізнавшись, що сталося з Леонідом Семеновичем, діти Ганни Олексіївни взяли його до себе.
Останні роки чоловік доживав із дітьми співмешканки. Рідні доньки більше про батька не згадували.
Дізнавшись, що його не стало, вони навіть не змогли приїхати на прощання з ним.
