Життєві історії

Олег прокинувся рано, і здивувався, коли не побачив біля себе у ліжку Марії. – Може вже сніданок готує, – подумав він, швидко одягнувся і пішов на кухню. Марії там не було. Чоловік обійшов будинок, вийшов на подвір’я. – Та що ж це таке? – захвилювався Олег. Він набрав номер телефону Марії – телефон не відповідав. Чоловік повернувся на кухню, сів за стіл, як раптом помітив на столі якусь записку. Олег прочитав її і застиг від прочитаного

Світлана поспіхом зібрала сумку, оглянула квартиру і важко зітхнула.

– Прощавай Денис! – дівчина глянула на фотографію хлопця. – Прощавай моє недолуге життя! Я йду далі!

Вийшовши з під’їзду, Світлана кинула сумку на заднє сидіння машини та вмостилася за кермо.

– І куди тепер? – подумала дівчина. – Додому не можна. Знову почнеться: – “Я попереджала. Я казала.”

Світлана трохи подумала та попрямувала до подруги на дачу.

– Марія, – вигукнула вона в слухавку. – Я до тебе. Приймеш на якийсь час? Я від свого пішла. Бачити не можу. Дістав своїм занудством.

– Ну, – несміливо пробурмотіла подружка. – Я не зовсім одна.

– Так, це ж класно! Проведемо весело вихідні.

Світлана заїхала до магазину, набрала візок усякої всячини. Не забула про м’ясо та ігристе.

“Не з порожніми ж руками їхати.” – резонно розсудила дівчина. – “Гуляти так гуляти.”

– Марія, розвантажуй машину, – гукнула Світлана. – І веди свого кавалера знайомиться.

– А мені Олег пропозицію зробив, – похвалилася подруга, простягаючи руку з обручкою. – Я погодилася.

– Нічого собі! Красива каблучка. Дорога, – свиснула Світлана. – Чим він займається?

– Фірма в нього якась, – знизала плечима Марія. – Щось із комп’ютерами та програмуванням.

– Ботан?

– Ні. Я не ботан, – підійшов Олег. – Я люблю спорт.

Світлана від подиву ахнула і заплющила очі.

“Бог! Грецький бог!” – заздрісно подумала дівчина. – “Якого хлопця відхопила наша Марія. Ще й багатий на додачу!” – Вона глянула на припарковану нову та дорогу іномарку. – “Щастить же таким. Нічого показного в Марії немає, а он як пощастило!”

Вечір видався теплий та веселий. Друзі їли шашлик та пили напої.

– Дівчата, я більше не можу, – ближче до ночі говорив Олег. – Я в житті стільки ігристого не пив. Ви тут сидіть, а я приляжу в хаті. Не добре мені щось.

– Тобі допомогти? – захвилювалася Марія.

– Ні. Ні. Все в порядку.

Хлопець поплентався до будинку.

– Слабенькі зараз чоловіки пішли, – провівши поглядом Олега, констатувала Світлана, – Ну, а ми зараз піднімемо за твоє весілля. Ти з батьками його знайома? Хто вони?

– Хороші люди. Тепло мене зустріли, – посміхнулася Марія. – А його бабуся мені намисто подарувала. З перлів. А їй її бабуся подарувала. Це сімейна традиція. Будинок великий під Києвом. Три поверхи.

– А хто ж це все прибирає?

– У них жінка працює. Допомагає по господарству.

– Та ти витягла щасливий білет, подруго. – Світлана посміхнулася і наповнила келихи. – Давай за твоє безбідне життя!

– Для мене це не має значення, – зашепотіла Марія. – Я коли з Олегом познайомилася, нічого не знала. Закохалася без пам’яті. Ми з ним у їдальні познайомилися. Обідали разом.

– А що він там забув?

– Каже, випадково заїхав, пляшку води купити. Мене побачив і почав ходити щодня.

– Щаслива ти, Марія! Давай за твоє щастя!

Дівчата цокнулися.

– Марія, ти тут посиди, я зараз. Носик припудрю, – засміялася Світлана. – Поки я бігаю, підігрій шашлик. Потрібно закусити.

Забігши до будинку, Світлана одразу кинулась до кімнати Марії. На ліжку, лежав Олег. Дівчина скинула з себе одяг і лягла поруч.

– Марія, вибач мені, – промимрив хлопець.

– Спи! Спи! Все добре. – заколисувала його Світлана.

***

Олег прокинувся рано. Було дуже важко. Хлопець ледве розплющив очі і, з подивом, дивився на дівчину, що лежала поруч. Швидко схопившись, Олег обійшов увесь будинок. На столі знайшов записку, кільце та намисто.

“Прощавай! Не шукай мене.” – прочитав Олег. – “Я помилилася. Будь щасливий, але без мене.”

Олег здивовано вийшов надвір і сів на ґанок.

– Ти прокинувся? – Світлана присіла поряд.

– Що сталося? – Олег незрозуміло глянув на дівчину. – Я нічого не пам’ятаю. Пам’ятаю, що сиділи. Добре сиділи. А потім усе! Я навіть не пам’ятаю, як у будинку опинився.

– Та ти таке влаштував, – Світлана закотила очі і почала самозабутньо обманювати. – Почалося з того, що Марії її коханець подзвонив. Каже, щоб вона до нього поверталася. Ти, від образи, зі мною в кімнату пішов. Я відмовлялася. Але ти був наполегливий. Марія побажала нам щастя та поїхала до свого колишнього.

– Нічого не пам’ятаю, – Олег витріщив очі. – Треба їхати до неї. Поговорити, порозумітися, вибачитися.

– Не треба. Тільки гірше зробиш, – зітхнула дівчина і обійняла хлопця. – Не пробачить. Я її знаю. Даремно ти з Марією зв’язався. – Світлана посміхнулася. – Мене інше хвилює. А раптом я завагітнію? Що робити будемо? Процедуру робити я не буду. Гріх це. Великий гріх.

– Вибач мене. – Олег пригнічено знизав плечима. – Не хвилюйся, дитину не залишу.

Вони ще довго сиділи на ганку і думали кожен про своє.

Вам також має сподобатись...

Віра насмажила млинців і гукнула онуків до столу. Сьогодні її донька Ганна привезла Катрусю та Дениса трохи погостювати у бабусі. Малеча прибігла на поклик і кинулася уплітали млинці. – Дякую бабусю, – сказала Катруся пообідавши. – Ми підемо на гойдалці погойдаємося! Коли онуки доїли, Віра прибрала рештки зі столу. – Добре хоч внуки приїхали, не так сумно буде, – усміхнулася сама собі жінка. Віра вийшла з кухні і побачила, як діти гойдаються на гойдалці. Тільки-но хотіла до них підійти, як раптом почула розмову Дениса та Каті. Вона прислухалася до розмови і застигла від почутого

Михайло з дружиною Ритою поїхали в село на оглядини будинку. Вони хотіли купити собі хату. По дорозі їм трапився місцевий старенький, який зголосився показати дорогу. – Туди, – показав пальцем дідусь на один з сільських будинків. Вони всі зайшли в ту хату. Літня господиня сиділа на стільці біля столу і щось вʼязала. – Хто там ще прийшов? – запитала вона. – Я, – відповів дідусь. – Зустрічай-но, Ганно, гостей! – Яких ще гостей? – невдоволено перепитала господиня. – А ти сама глянь! – сказав дід і увімкнув світло. Михайло, як глянув на стіни хати, то так і оторопів від побаченого

Лариса приїхала допомогти своїй подрузі Аліні зібрати речі для переїзду. Раптом до Лариси підійшла мама Аліни, Наталя Іваніна. – Ти б не лізла в цю справу, Ларисо, – несподівано сказала жінка. – Ви про що Наталя Іванівна? – не зрозуміла маму подруги Лариса. – То ти не знаєш всього?  По очах бачу, що не знаєш! – якось єхидно посміхнулася Натяла Іванівна. – А що ж я повинна знати? – округлила очі Лариса. І Наталя Іванівна все розповіла про свою доньку. Лариса вислухала її і застигла від почутого

Ірина повернулася додому з роботи. Жінка повечеряла з чоловіком, вимила посуд. – Я в душ, і одразу у ліжко, – сказала вона до Павла. – Дуже сьогодні втомилася… Ірина вирушила в душ, змити втому дня. Включила теплу воду та розслабилася. Закінчивши, закуталася в м’який рушник і пішла до спальні. Але тут почула з кухні голос Павла. Він розмовляв із кимось по телефону. Ірина хотіла увійти, але не наважилася. Чоловік схвильовано говорив. Іра прислухалася до розмови чоловіка і застигла від почутого