Життєві історії

Олег прокинувся рано, і здивувався, коли не побачив біля себе у ліжку Марії. – Може вже сніданок готує, – подумав він, швидко одягнувся і пішов на кухню. Марії там не було. Чоловік обійшов будинок, вийшов на подвір’я. – Та що ж це таке? – захвилювався Олег. Він набрав номер телефону Марії – телефон не відповідав. Чоловік повернувся на кухню, сів за стіл, як раптом помітив на столі якусь записку. Олег прочитав її і застиг від прочитаного

Світлана поспіхом зібрала сумку, оглянула квартиру і важко зітхнула.

– Прощавай Денис! – дівчина глянула на фотографію хлопця. – Прощавай моє недолуге життя! Я йду далі!

Вийшовши з під’їзду, Світлана кинула сумку на заднє сидіння машини та вмостилася за кермо.

– І куди тепер? – подумала дівчина. – Додому не можна. Знову почнеться: – “Я попереджала. Я казала.”

Світлана трохи подумала та попрямувала до подруги на дачу.

– Марія, – вигукнула вона в слухавку. – Я до тебе. Приймеш на якийсь час? Я від свого пішла. Бачити не можу. Дістав своїм занудством.

– Ну, – несміливо пробурмотіла подружка. – Я не зовсім одна.

– Так, це ж класно! Проведемо весело вихідні.

Світлана заїхала до магазину, набрала візок усякої всячини. Не забула про м’ясо та ігристе.

“Не з порожніми ж руками їхати.” – резонно розсудила дівчина. – “Гуляти так гуляти.”

– Марія, розвантажуй машину, – гукнула Світлана. – І веди свого кавалера знайомиться.

– А мені Олег пропозицію зробив, – похвалилася подруга, простягаючи руку з обручкою. – Я погодилася.

– Нічого собі! Красива каблучка. Дорога, – свиснула Світлана. – Чим він займається?

– Фірма в нього якась, – знизала плечима Марія. – Щось із комп’ютерами та програмуванням.

– Ботан?

– Ні. Я не ботан, – підійшов Олег. – Я люблю спорт.

Світлана від подиву ахнула і заплющила очі.

“Бог! Грецький бог!” – заздрісно подумала дівчина. – “Якого хлопця відхопила наша Марія. Ще й багатий на додачу!” – Вона глянула на припарковану нову та дорогу іномарку. – “Щастить же таким. Нічого показного в Марії немає, а он як пощастило!”

Вечір видався теплий та веселий. Друзі їли шашлик та пили напої.

– Дівчата, я більше не можу, – ближче до ночі говорив Олег. – Я в житті стільки ігристого не пив. Ви тут сидіть, а я приляжу в хаті. Не добре мені щось.

– Тобі допомогти? – захвилювалася Марія.

– Ні. Ні. Все в порядку.

Хлопець поплентався до будинку.

– Слабенькі зараз чоловіки пішли, – провівши поглядом Олега, констатувала Світлана, – Ну, а ми зараз піднімемо за твоє весілля. Ти з батьками його знайома? Хто вони?

– Хороші люди. Тепло мене зустріли, – посміхнулася Марія. – А його бабуся мені намисто подарувала. З перлів. А їй її бабуся подарувала. Це сімейна традиція. Будинок великий під Києвом. Три поверхи.

– А хто ж це все прибирає?

– У них жінка працює. Допомагає по господарству.

– Та ти витягла щасливий білет, подруго. – Світлана посміхнулася і наповнила келихи. – Давай за твоє безбідне життя!

– Для мене це не має значення, – зашепотіла Марія. – Я коли з Олегом познайомилася, нічого не знала. Закохалася без пам’яті. Ми з ним у їдальні познайомилися. Обідали разом.

– А що він там забув?

– Каже, випадково заїхав, пляшку води купити. Мене побачив і почав ходити щодня.

– Щаслива ти, Марія! Давай за твоє щастя!

Дівчата цокнулися.

– Марія, ти тут посиди, я зараз. Носик припудрю, – засміялася Світлана. – Поки я бігаю, підігрій шашлик. Потрібно закусити.

Забігши до будинку, Світлана одразу кинулась до кімнати Марії. На ліжку, лежав Олег. Дівчина скинула з себе одяг і лягла поруч.

– Марія, вибач мені, – промимрив хлопець.

– Спи! Спи! Все добре. – заколисувала його Світлана.

***

Олег прокинувся рано. Було дуже важко. Хлопець ледве розплющив очі і, з подивом, дивився на дівчину, що лежала поруч. Швидко схопившись, Олег обійшов увесь будинок. На столі знайшов записку, кільце та намисто.

“Прощавай! Не шукай мене.” – прочитав Олег. – “Я помилилася. Будь щасливий, але без мене.”

Олег здивовано вийшов надвір і сів на ґанок.

– Ти прокинувся? – Світлана присіла поряд.

– Що сталося? – Олег незрозуміло глянув на дівчину. – Я нічого не пам’ятаю. Пам’ятаю, що сиділи. Добре сиділи. А потім усе! Я навіть не пам’ятаю, як у будинку опинився.

– Та ти таке влаштував, – Світлана закотила очі і почала самозабутньо обманювати. – Почалося з того, що Марії її коханець подзвонив. Каже, щоб вона до нього поверталася. Ти, від образи, зі мною в кімнату пішов. Я відмовлялася. Але ти був наполегливий. Марія побажала нам щастя та поїхала до свого колишнього.

– Нічого не пам’ятаю, – Олег витріщив очі. – Треба їхати до неї. Поговорити, порозумітися, вибачитися.

– Не треба. Тільки гірше зробиш, – зітхнула дівчина і обійняла хлопця. – Не пробачить. Я її знаю. Даремно ти з Марією зв’язався. – Світлана посміхнулася. – Мене інше хвилює. А раптом я завагітнію? Що робити будемо? Процедуру робити я не буду. Гріх це. Великий гріх.

– Вибач мене. – Олег пригнічено знизав плечима. – Не хвилюйся, дитину не залишу.

Вони ще довго сиділи на ганку і думали кожен про своє.

Вам також має сподобатись...

У Миколи оселилася сестра його тещі, Вікторія Федорівна. Її син не хотів жити з матірʼю, і Микола з дружиною вирішили прихистити стареньку. – Миколо, нам треба обговорити одне питання, – якось підійшла до зятя своєї сестри Вікторія Федорівна. – Це стосується мого сина Петра. Микола скривився, Петра він не любив і чути про нього не хотів. Але вигляд у Вікторії Федорівни був дуже таємничий. – Миколо, у мене дещо є… З цими словами Вікторія Федорівна полізла в свою валізу, дістала якийсь згорток і простягнула Миколі. Чоловік здивовано розгорнув його і остовпів від побаченого

Віра повернулася додому. – Коханий, я вдома! – гукнула вона з коридору. Відповіді не було. Раптом жінка почула дивний шум із спальні і побігла туди. – Ти чому не відповідаєш? А що це ти, ремонт затіяв? – здивувалася жінка, побачивши, як Ігор знімає карниз. Ігор мовчки зняв карниз, поклав його в коридорі. – Ти зі мною не розмовляєш? – здивувалася Віра. Ігор дістав пакет, підійшов до холодильника вигріб: сир, молоко, йогурт. – Віро, я йду від тебе! І це все я забираю з собою, – раптом сказав Ігор. Віра здивовано дивилася на чоловіка, нічого не розуміючи

У Люди з Ігорем було весілля. Зіграти вирішили в селі у батьків нареченої. Вечоріло, почалися танці. Раптом Ігор помітив, що якийсь хлопець щось тихо говорить на вухо Люді. Та раптом спохмурніла, а потім кудись пішла… – Це ж Василько з Качкарівки, – сказав хтось із гостей. – Не до добра це все… Ігор скочив з-за столу. – Людо, Людо! – гукав він, оминаючи гостей, які танцювали. І тут він почув голос нареченої десь біля хвіртки… Ігор кинувся на звук. Він глянув, що ж там відбувається й оторопів від несподіванки

У Наталі був день народження. Вона накрила гарний стіл – нарізала салатів, запекла качечку з картоплею, замовила великий торт. В гості приїхали три її подруги. Лариса з Марійкою подарували Наталі квіти й сертифікат в салон краси. – В тебе все є Наталочко! – сказала Лариса. – Подарунок наш скромний, але від щирого серця! – Дякую, дівчатка, – посміхнулась Наталя. – Подарунок просто чудовий! Підійшла третя подруга Валя. Вона хмикнула, глянувши на квіти, і вручила іменинниці конверт з кругленькою сумою. – Ось тримай, Наталочко, – сказала вона. – Це вже хоч на подарунок схоже! Лариса з Марійкою оторопіли від почутого