– Сьогодні з сестрами спілкувався щодо майбутнього ювілею матері, там все заплутано, – стомлено розповідав Ігор дружині за вечерею.
– Я навіть не сумніваюся, – відповіла Світлана. – Ти мене вибач, але там, де присутні твої родичі, справді все і завжди заплутано.
Причин для невдоволення у Світлани було багато, тому що три сестри чоловіка постійно підкидали їм проблеми. Вони були впевнені, що Ігор повинен покривати всі витрати, тягнути на собі матір, допомагати грошима та робити дорогі подарунки лише тому, що мав власний бізнес.
– Наше матеріальне становище – результат тривалої праці, – нагадувала Світлана чоловікові. – Ми почали працювати відразу після інституту і щоб до сорока років мати бізнес, квартиру, машини та можливості довго відмовлялися від усього.
– Я все пам’ятаю, – відповів Ігор.
– Ірина чоловіків зраджує і сама працювати не хоче, Катя завжди встряє в якісь фінансові піраміди, в результаті борги повертати доводиться, а Рита тупо сидить на посаді продавця в магазині і нічого в житті міняти не хоче.
Це було правдою, тому що сестрички постійно намагалися виїжджати за рахунок брата і ювілей матері не був винятком у цьому питанні.
– Мені скоро сімдесят років, це буде останній ювілей, який хочеться галасливо відзначати, – говорила вона, зібравши трьох дочок та сина.
– Не кажи так, ти молода і сповнена сил, – лестила Рита.
– Я сама чудово знаю, що моє здоров’я вже слабке, – продовжувала Антоніна Вікторівна. – Тому зараз хочу шикарне свято у ресторані влаштувати та зібрати багато гостей, доки сили на це є.
– Прекрасна ідея, – зраділа Катерина, яка переживала, що доведеться допомагати матері з підготовкою.
– Я підрахувала: родичі, друзі, колеги та куми виходить у межах сорока людей, – продовжувала Антоніна Вікторівна.
– Ого, – здивувався Ігор, який прикинув витрати на таку велику кількість гостей. – Ціле весілля виходить, а не День народження.
– Не будь занудою, і не псуй матері свято, – шипіла на нього Ірина.
– Так от, – продовжувала Антоніна Вікторівна, не зважаючи на зауваження дітей. – Грошей на таке розкішне свято я не маю, зате з’явилася ідея, як вирішити це питання.
– Яка? – вигукнули майже одночасно усі четверо.
– Не хочу, щоб ви купували мені подарунки, та й взагалі маю все необхідне для життя, – продовжувала Антоніна. – Просто замість подарунків прошу вашої участі в організації бенкету.
– Як це? – не розуміла Катя.
– Ми замовимо ресторан та складемо меню, яке нам попередньо прорахують, – розповідала Антоніна. – Усі витрати поділимо на чотири частини, і це буде вашим подарунком на мій День народження.
– В принципі, можна, я не проти, – одразу погодився Ігор. – Якщо чесно, мені такий варіант здається гарним, бо й справді не знали, що купувати на подарунок.
Сестри промовчали, тільки один на одного поглядали, і одразу додому зазбиралися. А надвечір цього ж дня по черзі почали Ігореві дзвонити і на життя скаржитися.
– Я нещодавно пролетіла з відкриттям нової справи, і тепер зовсім нема грошей, – розповідала Катя. – Не всі ж мають професійне чуття і вміння правильно будувати бізнес.
– Що від мене потребується? – уже здогадувався про відповідь Ігор.
– Для тебе ж не важко заплатити мою частину за свято матері, – міркувала вона. – Звичайно, ніхто не говорить про безоплатність.
– Кажи конкретно, що потрібно, – втрачав самовладання Ігор.
– Коротше, ти мою частину оплати, а я потім все поверну, – впевнено казала Катя.
Не встиг Ігор прибрати далеко телефон та придумати, як правильно відреагувати на ситуацію, як зателефонувала друга сестра.
– Ти ж знаєш, що в мене зараз тяжка життєва ситуація? – нагадувала Ірина. – Тільки з чоловіком розлучилася, поневіряюся з донькою по орендованих квартирах, і мого доходу ледве вистачає на оренду та харчування.
– Що ти від мене хочеш? – чудово здогадувався про відповідь Ігор.
– Сплати за мене витрати на ювілей матері, а я потім поверну, – впевнено казала вона. – Ось тільки з колишнього чоловіка аліменти заберу і одразу все поверну.
Дзвінок Рити здавався справою кількох хвилин і Ігор навіть не ховав далеко телефон.
– Ти ж завжди виручав і цього разу, сподіваюся, не підведеш, – тараторила молодша сестра. – Цього місяця взагалі з грошима проблема, зарплата маленька, а треба двох дітей до школи одягати.
– Але ж у тебе є чоловік, – не розумів таке ставлення до ситуації Ігор. – Нехай він дбає про своїх дітей.
– Микола, звичайно, не подарунок, але як може, так і дбає, у мене до тебе інше прохання, – продовжувала Рита. – Оплати за мене свято матері, а ми трохи розберемося з проблемами і все повернемо.
– Ти ж розумієш, що ніхто не віддасть жодної копійки? – не витримувала Світлана, дізнавшись про чергову схему сестер чоловіка. – Мені взагалі здається, що вони разом змовилися та вирішили всі проблеми на тебе скинути.
– Не кажи так, ми таки сім’я, – переживав Ігор.
– Ну звичайно, тільки твої сестрички згадують про це тільки коли їм потрібно, – наполягала Світлана. – Усі троє чудово знали про ювілей матері і мали попередньо подумати про витрати, а не перекладати вирішення проблем на твої плечі.
– Ну що робити, коли так вийшло? – переживав Ігор. – Мати вже гостей покликала і справді вона має право на свято, а сестри оплатити його не можуть.
– У такому разі свекруха має право знати, що за все платиш ти, як завжди, – гнівалася Світлана. – Твої сестри люблять пил в очі пускати, гарні слова говорити, а реальні проблеми вирішуєш тільки ти.
Ігореві було гірко від слів дружини, бо він усвідомлював їхню правоту, але не міг відмовити матері. Вона з таким ентузіазмом готувалася до банкету, запрошувала гостей, продумувала всі деталі і навіть якось посвіжішала, і руйнувати мамину мрію зараз здавалося неправильно. Незважаючи на скептичний настрій дружини, він погодився сплатити всі витрати самостійно, лише нагадав сестрам необхідність повернути борг. Вони переконували зробити це найближчим часом та впевнено розповідали про вирішення проблем спільними стараннями.
– Дякую моїм дітям за це шикарне свято та гостям, які розділили приємні емоції зі мною, – говорила Антоніна Вікторівна у фіналі вечора. – Я довго ще згадуватиму сьогоднішній день і радітиму тому, як все пройшло.
– Ти бачила щасливі очі матері? – питав Ігор дружину після повернення додому. – Мені здається, це не варте жодних грошей. Тому я не шкодую витрачених коштів, навіть якщо сестри нічого не повернуть.
– І так зрозуміло, що не повернуть, – ображалася Світлана. – Зате вони навколо матері стрибали, словами сипали, гостям пил в очі пускали, а по суті, навіть квіти на честь ювілею матері не спромоглися купити.
– Зрозумій мене правильно, – просив Ігор. – Батька не стало шість років тому, мати вже в поважному віці, мені так страшно щось не встигнути сказати, зробити, купити чи вкотре подзвонити, що всі матеріальні витрати здаються незначною дрібницею.
– Гаразд, вибач, я щось перегнула, просто твої родички вміють будь-кого дістати, – відповіла Світлана.
У результаті ніхто з сестер не повернув Ігореві гроші і всі вдали, що забули про колишні домовленості. Він і не нагадував про це, бо не хотів укотре переживати неприємні емоції.
– Дякую тобі за ювілей, – сказала мати телефоном через тиждень.
– Мамо, це подарунок від нас усіх, як і домовлялися, – не хотів засмучувати матір Ігор.
– Та все я знаю і чудово бачу, – сказала вона, зітхаючи. – Тому й кажу, дякую тобі та Світлані за все, що робите.
Ігор слухавку поклав, грудку проковтнув і пішов далі працювати. Більшої нагороди, ніж спокій і здоров’я матері, Ігореві не було потрібно, решту він міг і сам собі купити.
