Життєві історії

Юля в червоному халатику сиділа на стільці біля дзеркала і зосереджено підводила очі. – Ти куди зібралася? – Олександр зайшов у кімнату і застиг у дверному отворі. – Сьогодні ж ювілей у моєї подруги, – пояснила Юля. – Я думав, що ти нікуди не підеш, якщо я не йду…, – тихо сказав чоловік. – Юля – моя найкраща подруга! Як я можу не піти? – не повертаючись, відповіла жінка. – Юля, ти сьогодні зобовʼязана бути вдома! – раптом сказав Сашко. – Чому це? – усміхнулася дружина. Сашко витримав театральну паузу і все пояснив дружині. Юля вислухала чоловіка і застигла від почутого

Юля в червоному халатику сиділа на стільці біля дзеркала і зосереджено підводила очі.

– Ти куди зібралася? – Олександр застиг у дверному отворі. – Я думав, що ти нікуди не підеш, якщо я не йду…

– Юля – моя подруга дитинства. У неї сьогодні ювілей, тридцять років, чому я не маю йти? – Не повертаючись, відповіла дівчина.

– Я ж не йду, – знову повторив чоловік. – До того ж, сьогодні приїжджають мої батьки.

– Важливе уточнення – твої батьки. Моя присутність зовсім необов’язкова, – задоволена підведеними очима усміхнулася Юлія.

Зі свекрухою у дівчини були натягнуті стосунки, тому вона була дуже рада тому, що свекри зібралися приїхати до них у гості якраз того дня, коли її не буде.

– Як я один їх зустрічатиму? – почав просити Олександр. – Я не знаю, де і що у нас лежить.

– Розберешся. До одруження ти цілих двадцять сім років із ними жив, – нагадала чоловікові Юлія.

Чоловік ще зробив кілька спроб переконати дружину залишитися, але вона залишилася непохитною.

Провівши Юлію до таксі, Олександр вирушив до магазину. Він думав, що зможе купити там усе, що треба.

На очі чоловікові потрапили миски з готовою їжею, яку потрібно лише розігріти.

Набравши на пʼятсот гривень, Олександр із задоволеним виглядом вирушив додому. До п’ятої години вечора на порозі квартири з’явилися батьки.

– Де Юля? – Антоніна Михайлівна цмокнула сина в щоку і стала крутити головою на всі боки.

– Вона пішла, – зніяковів чоловік і почухав потилицю.

– Куди пішла? – насторожилася жінка.

– На ювілей до подруги, – сказав Олександр і густо почервонів.

– Її сьогодні не буде? – Поцікавилася Антоніна Михайлівна діловито поправила окуляри.

– Не знаю, – знизав плечима чоловік.

– Як це так? Ти не знаєш, скільки годин не буде твоєї дружини? – сплеснула руками мати. – Петро, ти тільки його послухай! Це все твоє виховання! Виріс підкаблучником! – Додала вона, адресувавши свої слова чоловікові.

Замість відповіді чоловік сховав невдоволену гримасу і махнув рукою, показуючи, що йому не цікаві всі ці розмови.

– Ти весь у нього! – процідила Антоніна Михайлівна. – Сподіваюся, вона хоч би приготувала для нас поїсти?

– Я сам про це подбав, – запевнив Олександр.

– Як ти міг дозволити їй поводитися таким чином? – Жінка осудливо похитала головою. – Вона знала, що ми приїдемо, і просто закрила очі на наш приїзд?

Чоловік нічого не відповів матері, бо й сам не знав відповіді на її запитання.

Близько години Антоніна Михайлівна займалася тим, що ходила по кімнатах та обстежила кожен куточок.

– Хазяйка, звичайно, Юля ніяка, – підсумувала жінка. – Сину, чим ти нас нагодуєш?

Олександр запросив батьків на кухню і витягнув із холодильника миски з їжею, куплені в магазині.

– Ти цим нас годуватимеш? – Антоніна Михайлівна приспустила на перенісся окуляри. – Ми з Петром їсти це не будемо! Ну і дружина в тебе, звичайно, нічого не приготувала, а натомість пішла на гулянку.

– Що вам купити? Я можу знову збігати в магазин, – почервонівши, запережива чоловік.

– Сама приготую, – пробурчала жінка і, схопивши фартух невістки, одягла його на себе. – Що у вас із продуктів є?

– Не знаю, – почав переминатися з ноги на ногу Олександр. – Дивитись треба, що у нас є.

Антоніна Михайлівна приречено заохала і, похитавши головою, почала нишпорити по шафах.

Щоразу, відчиняючи дверцята, вона зітхала і обов’язково домішувала до розмови недбайливу невістку.

З горем навпіл жінка приготувала вечерю на трьох. Здавалося б, Олександру можна було видихнути, але виникла нова проблема.

Антоніна Михайлівна зажадала у сина чисту постільну білизну, проте чоловік довго не міг її знайти.

У результаті йому довелося дзвонити до Юлі. Спершу вона брала слухавку, а потім перестала відповідати чоловікові.

Тому чоловікові довелося справлятися самому. У поті чола він бігав від шафи до шафи і намагався знайти необхідне.

– Ну і дружина у тебе, – вальяжно присівши на диван, процідила Антоніна Михайлівна. – Гуляти втекла у той час, як ми в гості приїхали. Хіба ми так часто їздимо до вас?

– Ювілей би теж ніхто не став переносити з цієї причини, – пробурчав чоловік, вивалюючи з чергової шафи на підлогу речі.

– Могла б і не ходити. Не заступайся за неї, – відмахнулась жінка, якій не сподобалося те, що син став на бік Юлії. – Твоя дружина вкотре показала свою неповагу до нас!

– Мамо, закінчуй мене сварити, – Олександр грізно глянув на матір, закликаючи її замовкнути.

Антоніна Михайлівна ображено підібгала губки, зрозумівши, що син не збирається давати в образу Юлію.

У результаті розмови між ними не вийшло, і мати збиралася лягати спати.

Вранці о десятій годині у квартирі з’явилася Юлія. Обмінявшись привітанням зі свекрами, вона зникла в кімнаті.

– Дякувати Богу, що ти приїхала! – зрадів чоловік. – Я тут вже ледве тримався. Матері все не так і не те. Батько із нею взагалі не зв’язується. Доводиться брати все на себе.

– Я переодягнуся і знову поїду, – Юлія здивувала Олександра новим звісткою. – Ми на річку поїдемо.

– А як же я? – застиг чоловік.

– Спілкуйся з батьками, – безтурботно відповіла дівчина, витягнувши з шафи купальник.

– Коли ти повернешся? – жалібно спитав Олександр. – Якось у дитинстві мені було легше з батьками спілкуватися, а зараз дійшов висновку, що мати дуже важка людина. Тепер я розумію, чому ти не можеш порозумітися з нею.

– Надвечір, – радісно відповіла Юлія і в піднесеному настрої знову поїхала до подруги.

– Прилетіла і знову вилетіла. Не розумію, як ви так живете? – похитала головою Антоніна Михайлівна. – Ти б задумався, з ким одружився. Прямо проситься слово “гуляюча”.

– Мамо, ти обережніше! – грізно гукнув Олександр. – Дратувати починаєш. Чого ти прагнеш своїми словами досягти? Хочеш нас посварити?

– Ні, чого ти вирішив? – зіщулилася жінка. – Я просто хочу донести до тебе, що Юля нас не поважає.

– А ти її поважаєш? – примружився син.

По тому, як мати винно опустила очі в підлогу і безглуздо посміхнулася, Олександр все чудово зрозумів.

– Які до мене тоді можуть бути запитання? – знизав плечима чоловік. – Якщо ти не поважаєш мою дружину, то чому тоді чекаєш того самого від неї?

– Тому що я подарувала їй такого чоловіка! – розлютилася Антоніна Михайлівна.

– Я схожий на річ? Чи у вас був якийсь договір? – Олександра до глибини душі зачепили слова матері.

– Ні…

– Тоді думай, перш ніж кажеш! – процідив крізь зуби чоловік.

Жінка ображено надула губи і, просидівши близько п’яти хвилин, рішуче покликала чоловіка додому.

Антоніна Михайлівна не стала прощатися із сином. Вона мовчки взяла сумку і пішла до машини.

З того часу жінка стала ще рідше бувати в гостях у Олександра та Юлії.

Вам також має сподобатись...

Микола запросив у гості свою тітку Валентину. Сказав, що буде якийсь сюрприз. – Ну, племінничку, показуй свій сюрприз! – сказала тітка, як вийшла з поїзда. – Зараз поїдемо, – весело відповів Микола. – Тут недалеко. – А ми, наче, в бік нашого рідного села їдемо, – сказала по дорозі Валентина. – Ти зупинись, я хоч одним оком гляну на наш колишній будинок. – Добре, – загадково посміхнувся Микола. Машина зупинилася біля хати. Тітка вийшла на вулицю й ахнула від несподіванки. – А твій батько, що тут робить?! – обернулась вона до Миколи. Валентина дивилася на родичів і не розуміла, що відбувається

Аліна поверталася додому, як раптом в одному кафе, за столиком на веранді, вона помітила свого чоловіка. Михайло сидів з молодою, красивою дівчиною в квітковій сукні. Це була Олена, коханка Михайла, про існування якої він нещодавно оголосив Аліні, і покинув її заради неї. Столик знаходився за кілька метрів, тому Аліна чудово могла чути розмови відвідувачів. – Ні, це неправильно. Навіщо мені це? Треба йти… – прошепотіла жінка, хитаючи головою. Але цікавість взяла гору. Трохи визираючи з-за рогу, Аліна прислухалася до розмови Михайла та Олени і… застигла від почутого

Баба Віра насипала курочкам пшениці. Вона вже збиралась йти набрати в колонці води, як раптом з хати почувся голос її чоловіка Івана Івановича. – Віро! – гукнув її той. – А наш онук Артем в якому класі?! – Іванку, ну ти що, забув? – здивувалася баба Віра. – Артем молодший за нашого Антона на два роки! Антон восьмий закінчив, а значить Артем в сьомий перейшов. А чого це ти раптом питаєш? Тобі до чого така точність? – А до того, Віро! Ти чула, що мені Артем розповів? Думаєш жарти це?! Баба Віра не розуміла, що відбувається

До Сергія з Оленою приїхали в село онуки – Сашко і Злата. Після обіду, бабуся сказала: – Ходімо на город, полуницю збирати! Олена дала їм по відерцю. Через годину усі відра були повні. – Тепер ходімо хвостики на ягодах оббирати! – сказала баба Олена. – Наваримо варення. Візьмете собі додому. Втомлені внуки хотіли було щось заперечити, як раптом у хату зайшов дід Сергій. – Сашко, ходімо зі мною, – сказав він. – Треба город полити. Сашко поливав город, як тут пролунав голос бабусі. – Що ти робиш?! – галасувала вона. Хлопець відволікся від свого телефону і застиг від побаченого