Життєві історії

Марина поспішала до нотаріальної контори. Півроку тому у неї не стало батька і тепер прийшов час вступити в спадщину. Вона зайшла в кабінет нотаріуса, де її зустріла секретарка. – Прошу вас ознайомитись із документами, – сказала дівчина. – Тільки, вибачте, не можу зараз роздрукувати, доведеться прочитати з ноутбука. Марина кивнула дівчині та запевнила, що її все влаштовує. Секретарка принесла ноутбук, відкрила потрібну папку та пішла до себе за стіл. Побачивши в заголовку папки з документами свої ініціали та прізвище, Марина клацнула мишкою, відкрився документ. Марина прочитала зміст документу і застигла від прочитаного

Марина поспішала до нотаріальної контори. Півроку тому у неї не стало батька. Емоцій у неї із цього приводу не було, бо вона майже не знала його. На згадку про батька їй залишилося лише дивне по батькові – Пантелеймонівна.

Міняти по батькові лише через те, що воно не подобається, вона не стала. Із батьком вони майже не спілкувалися. Марина знала, що так і не одружився після розлучення, інших дітей не нажив. І тепер все майно батька – однокімнатна квартира, гараж, заміська дача та машина дісталося Марині.

Точніше, тільки мали дістатись, тому вона й поспішала до нотаріальної контори. Для неї та чоловіка ця спадщина стала справжньою подією. Марина з Максимом були одружені вже 2 роки. Батьки у складчину купили їм однокімнатну квартиру.

Марина працювала перекладачем, Максим працював на будівництві. Жили вони тихо, мирно, без сварок, тож Марина вважала себе по-справжньому щасливою дружиною. Єдине, що засмучувало її, було лише хобі Максима. Чоловік пристрасно любив рибалку, причому не якесь просте сидіння з вудкою на березі річки, а справжня пригода з виїздом із компанією на кілька днів.

За час шлюбу Марина навчилася розумітися на рибальській тематиці і навіть просилася з ним у чергову експедицію. Чоловік намагався тримати дружину подалі від його друзів-рибалок. 

– Кохана, це мій чоловічий світ, моя, можна сказати, віддушина. Тобі туди не треба.

Кожних вихідних чоловік їхав на озеро за містом. Молода жінка в цей час зустрічалася з подругами, ходила магазинами, готувала обід. Вона сумувала за чоловіком. Їхні зустрічі після повернення чоловіка були гарячими.

Коли Максим дізнався про спадщину, він одразу почав будувати плани. Гараж вони продадуть, і на ці гроші він купить хороший човен із потужним мотором. Дачу можна залишити, там можна відпочивати після риболовлі, машину також залишаємо.

Квартиру теж потрібно буде продавати і брати собі щось більше. Марина слухала чоловіка з посмішкою. Не сваритися ж із коханим? Вона ж жінка. Мама завжди вчила її, що треба йти до своєї мети м’яко, ніжно, але наполегливо.

Вона відчинила важкі масивні двері до кабінету нотаріуса. 

– Прошу вас ознайомитись із документами на підписання, – сказала помічниця. – Тільки, даруйте, не можу зараз роздрукувати, прочитати з ноутбука доведеться.

Марина кивнула дівчині та запевнила, що її все влаштовує. Секретарка принесла ноутбук, відкрила потрібну папку та пішла до себе за стіл. Побачивши в заголовку папки з документами свої ініціали та прізвище, Марина клацнула мишкою.

За хвилину вона застигла біля екрану, не вірячи своїм очам. Цього не може бути? У папці, яку вона відкрила, опинилися зовсім не її документи. Там був файл з дарчої від її чоловіка Максима на якусь Юлію Мельник. Він дарував цій невідомій Юлії половину їхньої спільної квартири.

Квартиру вони купили напередодні реєстрації шлюбу, надто вже вигідна була пропозиція щодо термінового продажу. Оформили її навпіл. Марина вже й думати забула про спадщину, вона гарячково перечитувала дарчу. Документ було оформлено 3 дні тому. Вона відкрила в телефоні соціальну мережу та швидко знайшла незнайомку.

На фото посміхалася симпатична молода дівчина. Місце проживання – містечко, де й було те озеро, куди Максим вирушав кожних вихідних. Марина криво усміхнулася. Навіщо Максим оформив дарчу на цю жінку? Невже він не розумів, що Марина все одно дізнається?

Відповідь могла бути тільки одна. Максим вже все вирішив з їхніми стосунками, напевно, тому й поспішав із продажем її спадщини. Марина і думати вже забула про оформлення спадщини, тепер вона хотіла скласти та підписати зовсім інший документ.

Максим повернувся додому. У квартирі було темно. Дружина не вийшла зустрічати. Не було й вечері на плиті. Телефон Марини було вимкнено. І зовсім він здивувався, коли зрозумів, що речей дружини в квартирі немає. А вже коли двері відчинили своїм ключем і в квартиру увійшла незнайома жінка похилого віку, то він і зовсім втратив дар мови.

Марина передала свою половину квартири своїй двоюрідній тітці. Гроші домовилися виплачувати поступово за договором позики. Марина вступила у спадок, вона живе поки що у своєї мами, розпродає спадщину, щоб купити собі гарну квартиру. З чоловіком вона розлучилася.

Віра Леонідівна вижила з квартири Максима та Юлію. Вони повернулися в це містечко біля озера і безуспішно намагаються продати квартиру, в якій колись щасливо жили Марина та Максим.

Вам також має сподобатись...

Сергій вийшов з дверей пологового будинку з маленьким пакунучком на руках. За ним вийшла його дружина Олена, та теща Марина Юріївна. – Ой, а це ж твоя мама! – сказала Олена до чоловіка, побачивши на горизонті свекруху, яка біжить до них. – Сергію! Дівчинка не наша! – вигукнула Лариса Вікторівна, підбігши до сина. – Мамо! Заспокойся! – сказав Сергій, закликаючи жінку замовкнути. – Я все знаю! – з торжеством у голосі промовила жінка. – Сваха мені все розповіла! – Що знаєш? Що розповіла? – Сергій здивовано дивився то на тещу, то на матір, не розуміючи, що відбувається

Оксана з Толіком вирішили розлучитися. Оксана збирала свої речі у валізу, як раптом застигла. – Слухай, ми з тобою зовсім забули… – сказала вона. – Що ми будемо робити з нашою Ларисою?! – А тут і думати нема чого, – знизав плечима Толік. – Вона залишиться зі мною. – Що?! З тобою?! – обурено вигукнула Оксана. – Як це з тобою? Чого це ти так вирішив? – А того, що вона живе тут, і так само житиме далі. – Ні! – ахнула Оксана. – Ця маленька дівчинка моя! Тому що вона з’явилася в цьому домі тільки завдяки мені! – Що?! – обурився Толік. – Чому це, тільки завдяки тобі? Чоловік аж побілів від почутого

Наталя повернулася додому пізно. – Мамо, привіт! – привіталася вона з мамою, яка сиділа на кухні. – Привіт, доню, – важко видихнула жінка. – Щось сталося? – захвилювалася Наталка, помітивши, що мама дуже засмучена. – Наталю, у мене є один секрет, тільки я не знаю, як тобі це розповісти, – мама замовкла. Видно було, що вона підбирає слова. – Ти про що мамо? – не зрозуміла донька. Мама несподівано встала вийшла з кухні, і повернулася за хвилину з якоюсь папкою в руках. – Ось! Ти сама все зрозумієш, – сказала вона. Наталка взяла папку, переглянула її і аж рота відкрила від побаченого

Ніна підливала огірки, коли подзвонив телефон. Дзвонила свекруха. – Ніно. Нам треба серйозно поговорити, – відразу сказала Марина Леонідівна. – Слухаю, – зітхнула Ніна. – Ніно, що ти робиш? Зовсім Миколу заїздила. Розумію, що ти сумуєш. Так приїхали б разом. – почала свекруха. – Я не розумію ви про що? – здивувалася Ніна. – Як не розумієш? Він до обіду з батьком працює, а потім їде до вас.Уяви, скільки він вже наїздив за тиждень, – пояснила Марина Леонідівна. – Я нічого не розумію. Ми Миколу вже тиждень не бачили! Так куди ж він їзде? – здивовано запитала Ніна, нічого не розуміючи