Життєві історії

Марина поспішала до нотаріальної контори. Півроку тому у неї не стало батька і тепер прийшов час вступити в спадщину. Вона зайшла в кабінет нотаріуса, де її зустріла секретарка. – Прошу вас ознайомитись із документами, – сказала дівчина. – Тільки, вибачте, не можу зараз роздрукувати, доведеться прочитати з ноутбука. Марина кивнула дівчині та запевнила, що її все влаштовує. Секретарка принесла ноутбук, відкрила потрібну папку та пішла до себе за стіл. Побачивши в заголовку папки з документами свої ініціали та прізвище, Марина клацнула мишкою, відкрився документ. Марина прочитала зміст документу і застигла від прочитаного

Марина поспішала до нотаріальної контори. Півроку тому у неї не стало батька. Емоцій у неї із цього приводу не було, бо вона майже не знала його. На згадку про батька їй залишилося лише дивне по батькові – Пантелеймонівна.

Міняти по батькові лише через те, що воно не подобається, вона не стала. Із батьком вони майже не спілкувалися. Марина знала, що так і не одружився після розлучення, інших дітей не нажив. І тепер все майно батька – однокімнатна квартира, гараж, заміська дача та машина дісталося Марині.

Точніше, тільки мали дістатись, тому вона й поспішала до нотаріальної контори. Для неї та чоловіка ця спадщина стала справжньою подією. Марина з Максимом були одружені вже 2 роки. Батьки у складчину купили їм однокімнатну квартиру.

Марина працювала перекладачем, Максим працював на будівництві. Жили вони тихо, мирно, без сварок, тож Марина вважала себе по-справжньому щасливою дружиною. Єдине, що засмучувало її, було лише хобі Максима. Чоловік пристрасно любив рибалку, причому не якесь просте сидіння з вудкою на березі річки, а справжня пригода з виїздом із компанією на кілька днів.

За час шлюбу Марина навчилася розумітися на рибальській тематиці і навіть просилася з ним у чергову експедицію. Чоловік намагався тримати дружину подалі від його друзів-рибалок. 

– Кохана, це мій чоловічий світ, моя, можна сказати, віддушина. Тобі туди не треба.

Кожних вихідних чоловік їхав на озеро за містом. Молода жінка в цей час зустрічалася з подругами, ходила магазинами, готувала обід. Вона сумувала за чоловіком. Їхні зустрічі після повернення чоловіка були гарячими.

Коли Максим дізнався про спадщину, він одразу почав будувати плани. Гараж вони продадуть, і на ці гроші він купить хороший човен із потужним мотором. Дачу можна залишити, там можна відпочивати після риболовлі, машину також залишаємо.

Квартиру теж потрібно буде продавати і брати собі щось більше. Марина слухала чоловіка з посмішкою. Не сваритися ж із коханим? Вона ж жінка. Мама завжди вчила її, що треба йти до своєї мети м’яко, ніжно, але наполегливо.

Вона відчинила важкі масивні двері до кабінету нотаріуса. 

– Прошу вас ознайомитись із документами на підписання, – сказала помічниця. – Тільки, даруйте, не можу зараз роздрукувати, прочитати з ноутбука доведеться.

Марина кивнула дівчині та запевнила, що її все влаштовує. Секретарка принесла ноутбук, відкрила потрібну папку та пішла до себе за стіл. Побачивши в заголовку папки з документами свої ініціали та прізвище, Марина клацнула мишкою.

За хвилину вона застигла біля екрану, не вірячи своїм очам. Цього не може бути? У папці, яку вона відкрила, опинилися зовсім не її документи. Там був файл з дарчої від її чоловіка Максима на якусь Юлію Мельник. Він дарував цій невідомій Юлії половину їхньої спільної квартири.

Квартиру вони купили напередодні реєстрації шлюбу, надто вже вигідна була пропозиція щодо термінового продажу. Оформили її навпіл. Марина вже й думати забула про спадщину, вона гарячково перечитувала дарчу. Документ було оформлено 3 дні тому. Вона відкрила в телефоні соціальну мережу та швидко знайшла незнайомку.

На фото посміхалася симпатична молода дівчина. Місце проживання – містечко, де й було те озеро, куди Максим вирушав кожних вихідних. Марина криво усміхнулася. Навіщо Максим оформив дарчу на цю жінку? Невже він не розумів, що Марина все одно дізнається?

Відповідь могла бути тільки одна. Максим вже все вирішив з їхніми стосунками, напевно, тому й поспішав із продажем її спадщини. Марина і думати вже забула про оформлення спадщини, тепер вона хотіла скласти та підписати зовсім інший документ.

Максим повернувся додому. У квартирі було темно. Дружина не вийшла зустрічати. Не було й вечері на плиті. Телефон Марини було вимкнено. І зовсім він здивувався, коли зрозумів, що речей дружини в квартирі немає. А вже коли двері відчинили своїм ключем і в квартиру увійшла незнайома жінка похилого віку, то він і зовсім втратив дар мови.

Марина передала свою половину квартири своїй двоюрідній тітці. Гроші домовилися виплачувати поступово за договором позики. Марина вступила у спадок, вона живе поки що у своєї мами, розпродає спадщину, щоб купити собі гарну квартиру. З чоловіком вона розлучилася.

Віра Леонідівна вижила з квартири Максима та Юлію. Вони повернулися в це містечко біля озера і безуспішно намагаються продати квартиру, в якій колись щасливо жили Марина та Максим.

Вам також має сподобатись...

– Віро, це ти? – почула Віра голос за спиною, обернулася і побачила свою колишню сусідку Катю. – Так, це я Катю! – радісно сказала Віра. – Це ж скільки ми не бачилися! А ходімо до мене в гості, посидимо поговоримо? – запропонувала Катя. – Не відмовлюся, – погодилася Віра. Подруги вмостилися за стіл і полилася їхня розмова. – А пам’ятаєш нашу сусідку Тетяну? – раптом сказала Катя. – Так, її не забудеш! – відповіла Віра. – А про її ситуацію знаєш? – запитала подруга. – Ні, а що там? – поцікавилася Віра. І Катя все розповіла подрузі. Віра вислухала її і зстигла від почутого

Олена готувала вечерю, коли в гості завітала свекруха. – Ну, синку, що скажеш? Ти все залагодив?  – навіть не привітавшись з невісткою, звернулася вона до сина. – Мамо, давай потім, – спробував зупинити матір Дмитро. – Ми поговоримо з Оленою потім, і я тобі про все розповім. Не можна ж так одразу. – Не можеш сам? Значить я все розповім твоїй дружині! Олена повинна знати правду! – несподівано сказала Катерина Вікторівна. – Що я маю дізнатися? Ви взагалі про що? – Олена здивовано дивилася то на чоловіка, то на свекруху, не розуміючи, що відбувається

Олена прокинулася рано, чоловіка вдома вже не було. Жінка швидко приготувала сніданок, нагодувала сина, відправила в школу, а сама поспішила на роботу. Додому Олена повернулася ближче вечора. – Привіт Ілля, а де тато? – запитала вона у сина, зрозумівши, що чоловіка вдома ще немає. – Не знаю. Я як повернувся його не було, – відповів син. Олена зателефонувала до Івана, але він не відповідав. – Та що ж це таке! – захвилювалася жінка. Але за декілька годин, на мобільнику висвітився номер Івана. Олена взяла слухавку і застигла від почутого 

Ліда мила посуд на кухні, коли у двері подзвонили. – Коханий, відкрий! – гукнула вона до чоловіка. Михайло вийшов у коридор, відкрив двері. – Лідо, тут тебе питають, – сказав Михайло, зайшовши на кухню. – Мене? – Ліда вийшла до коридору. – Ні, це не до мене, напевно помилилися. Закрий двері. На порозі стояв чоловік. Вона хотіла вже йти, але він раптом заговорив. – Лідо, дочко. Вислухай мене, – раптом сказав «гість». – У тебе є батько? А чому він не був на нашому весіллі? – Михайло здивовано дивився на дружину, не розуміючи, що відбувається