Життєві історії

У Ганни та Ігоря народився синочок. – Кохана, мені брат телефонував, хочуть приїхати, привітати з народженням сина, – сказав якось до Ганни чоловік. – Звісно, нехай приїжджають, – усміхнулася Ганна. В суботу Ганна накрила стіл, і ближче вечора у двері подзвонили. На порозі стояв усміхнений брат Ігоря Олег з дружиною Катею. – Ну, де мій племінник! – одразу сказав з порога Олег. – Він ще спить, – відповіла Ганна. – Тоді тримайте, передайте йому подарунок від дядька з тіткою, – гордо сказав Олег і передав Ганні якийсь пакет. Ганна зазирнула всередину і застигла від побаченого

– Ігоре, це твій молодший брат і ти маєш поставити його на місце разом із непередбачуваною дружиною, – вимовляла Ганна чоловікові, коли вже стало неможливо терпіти цих родичів.

Все-таки правильно кажуть, чим далі живуть родичі, тим кращі з ними стосунки. Ганна повною мірою відчула на собі це. У Ігоря з Ганною за плечима по другому шлюбу йому сорок п’ять, а їй сорок. У шлюбі живуть вісім років, двоє дітей, доньці сім, навчається у першому класі і нещодавно народився Андрійко.

Олег, молодший брат Ігоря приїжджав із дружиною в гості раз на рік. Причому стабільно майже щоразу з новою дружиною. Він давно живе в Житомирі, заробляє добре. Рік тому приїжджав з Катею, спритною, балакучою молодою дружиною. Дітей немає, зате вони вдвох гірші за дітей.

Коли родичі спілкувалися скайпом – все добре, обговорювалися новини, останні писки моди і все, що спаде на думку. Відносини нормальні між ними, щоправда, коли приїжджали ненадовго в гості, стосунки ставали прохолоднішими. Але потім усе вставало на свої місця. Все-таки шестеро людей, включаючи дітей, у звичайній двокімнатній квартирі – це багато, це не так весело, як може здатися.

Ще сім років тому, батьки Ігоря та Олега переїхали в село, квартиру цю залишили старшому синові, оскільки після розлучення він залишив родині житлоплощу. А квартира належала не лише Ігореві, а й його молодшому братові.

– Та не переживай ти Ігор, – казав Олег. – Я все одно живу в Житомирі і не планую переїжджати сюди на малу батьківщину. Так що живіть, ну а потім продамо батьківський будинок у селі і грошики поділимо.

Ігор погодився, але сказав дружині:

– Давай зберемо гроші та віддамо Олегу за його частку. Все-таки у житті всяке буває. Ганна погодилася. І протягом трьох років збирали гроші, це не просто їм далося. Заощаджували буквально на всьому і навіть відпустку проводили вдома, точніше у селі у батьків. Накопичену суму Ігор віддав братові, і квартира офіційно стала у власності Ігоря та Ганни. Коли у них народився молодший син, у гості приїхали Олег та Катя, привезли в подарунок ні багато, ні мало – брязкальце.

Ганна з Ігорем переглянулися, коли Катя вручила брязкальце і привітала з поповненням у сімействі, але це нічого. Напружувало інше. Приїхавши в гості Олег та Катя поводилися, як вдома, а то й того гірше. Скрізь валялися їхні речі, взуття не знімали, так і ходили килимом, чашки від чаю та кави стояли де завгодно – на підвіконні, на підлокітнику крісла, на підлозі. Добре хоч ще Андрійко маленький, не повзав по підлозі. Увечері поверталися пізно і добряче «веселі», шуміли і голосно гримали дверима, незважаючи на те, що в квартирі маленька дитина.

– Ігоре, скажи своєму братові, нехай не шумлять і поводяться пристойніше. У нас Андрійко, тільки засне, вони одразу розбудять. Їм усе по барабану, – казала Ганна чоловікові.

– Ганно, ну зачекай пару днів, вони поїдуть, тоді все владнається. Я й сам розумію, але…

Так загалом і вийшло. Поїхали гості, всі заспокоїлися, почали спілкуватися скайпом, усе стало на свої місця. Все-таки чим більше кілометрів пролягало між родичами, тим краще це розуміли Ігор з Ганною.

Минуло півроку і раптом Олег повідомив новину:

– Ігоре, ми повертаємося у Київ, Каті набридло в Житомирі жити, та й підзбирали грошей, хочемо відкрити щось своє. Катя хоче салон краси, це її мрія. Спочатку зупинимося у вас.

– Ну я дуже радий за вас, – пробурмотів Ігор розуміючи, яка перспектива чекає на них у сімейному житті.

Ганна вислухала новину з округлими очима. Їй не хотілося ділити їхню житлоплощу ще з кимось.

– Заспокойся, може, вони куплять щось, – буркнув чоловік. – Адже, напевно, Олег має гроші, раз вирішив переїжджати.

– Ігоре, ти ж чув, вони хочуть відкрити салон краси, а для цього потрібні великі гроші. От і сподіваються, що перекантуються у нас.

Приїхавши за кілька тижнів, Олег повідомив, що вони поки що поживуть у них.

– Поки що, це скільки? – Обережно поцікавилася Ганна, – без образ, але хочеться знати конкретно.

– Чесно кажучи, не знаю, – парирував Олег. – Все, що я заробив, все, що назбирали ми вклали в салон краси. І поки ми на мілини, зате Катя задоволена.

– Олег, ти ж розумієш, що нам буде складно шістьом жити в квартирі. Андрійку сім місяців, ще зовсім маленький, доньці уроки треба робити, – сказала Ганна.

– Та гаразд, переживемо, нас влаштовує все, а там подивимося, – не морочившись, відповів Олег.

Звичайно, Ганну не влаштовувала перспектива тривалого співжиття з родичами. Разом із горою речей, що валялися всюди, квартира перетворилася на перевалочну базу та прохідний двір. І як завжди Олег з Катею поводилися вільно, не визнаючи, що вони таки живуть не вдома.

Останньою краплею було, коли Андрійка розбудили родичі, що ввалилися о дванадцятій ночі шумно з друзями і потім всю ніч шуміли на кухні. Вдень, проспавшись Олег з Катею, пили на кухні каву і весело обговорювали свої справи. Ігор був на роботі, а Ганна чекала на нього, щоб поговорити з родичами, одна вона не наважувалася, бо Катя швидко знайде, що відповісти.

Увечері чоловік приїхав із роботи, доки брата з дружиною не було вдома, Ганна висловила йому:

– Ігоре, якщо ти зі своїм братом не вирішиш питання, я з дітьми поїду до мами. Я зрештою не хатня робітниця. Вони розкидають свої речі, взуття майже не знімають, а Андрійко повзає на підлозі, на кухні все з’їдають і навіть не спитають дозволу. Грошей на продукти не дають, дійшло до того, що Андрійкове молоко випили. Каті не можна нічого сказати, вона як базарна тітка свариться і обзивається, вже сваримося навіть через дрібниці. А Олег тільки посміхається, коли Катя свариться. Загалом ти маєш поговорити з братом і нехай замислюються про своє житло. Скільки можна чекати?

– Ганно, мені самому це не подобається, живемо, як у комуналці, – втомлено відповів чоловік. – Я обіцяю, з Олегом поговорю і нехай ображається, якщо не розуміють, що вони тут зайві.

Годині о восьмій вечора приїхали Олег з Катею, обидва задоволені і одразу на кухню. Ігор перегородив їм шлях.

– Ігоре, ти що тут стирчиш, дай пройти, їсти хочемо, – видав молодший брат.

– А ти щось купив, приніс, щоб, як ти висловився, їсти. Ми не зобов’язані вас годувати, у нас діти ще є і їх також треба годувати, – сказав Ігор.

– Олег, що ти його слухаєш, ця квартира твоїх батьків, і ми теж маємо право тут жити, – обурилася Катя.

– Стривай, Катю, за частку Олега ви гроші отримали, тож тобі краще помовчати. А до тебе особливо багато претензій, ти жінка-господиня чи хто, розводиш безлад, за собою не прибираєш, у ванній валяється твоя білизна. Моя дружина не повинна прати ваші речі. Вона взагалі-то не хатня робітниця. Так що робіть висновок і за тиждень щоб вас тут не було. Шукайте собі житло в іншому місці. Олег, ти мій рідний брат, але я не дозволю сідати нам на голову, – Ігор пішов у кімнату, а Олег з Катею вмостилися за стіл на кухні, дивлячись один на одного.

– Так, Катю, доведеться шукати квартиру, поїдемо в село, у батьків займемо спочатку грошей. Говорив я тобі, не треба витрачати всі гроші, повірила своїй подрузі, ось нехай вона допомагає нам із житлом.

За два дні родичі з сварками покинули квартиру. Вони перестали спілкуватися, брати образилися один на одного. Та ще мати зателефонувала Ігореві і висловила, що він образив свого молодшого брата, виставив із квартири. Олег з Катею постаралися представити все в іншому світлі, у всьому звинуватили Ігоря та Ганну.

– Ігоре, ти чому виставив з квартири свого брата і Катю, ти ж старший брат і повинен йому допомогти. Що ти робиш? Вони купували продукти, Ганна з цих продуктів готувала вам їжу, а їм нічого не діставалося, бо пізно приїжджали з роботи, – суворо вимовляла мати старшому синові.

– Мамо, і ти повірила? – здивовано спитав Ігор.

– Так, а що мені лишається робити? Вони нам усе розповіли. А ти не правий…

– Ну, як хочеш, мамо. Я не хочу слухати. Віриш, вір, це твоя справа, – відключився Ігор.

Олег з Катею залишили за собою такий бардак, що Ганна вирішила – зроблено це навмисно, довелося весь день приділити прибиранню кімнати аж до прання штор, бо витирали ними руки. Мало того, що залишили бардак і з батьками посварили, ще й забрали гроші з коробочки на кухні, які Ганна відкладала та купувала на них продукти.

Минуло близько року, з того часу брати не спілкувалися, але одного разу Олег приїхав до них у вихідний. Ігор відчинив двері і здивувався:

– Олег, ти що один? А де твоя Катя?

– А ми з нею розбіглися вже півроку, різні ми виявилися, знайшла вона собі іншого, – говорив він, ставлячи сумку на підлогу. – А я зайшов попросити вибачення у тебе та Ганни. Вибачте мені, дуже прошу, вибачте. Я був не правий, вибачте. Я їду назад в Житомир, мені там буде краще, повертаюся до першої дружини Тетяни, вона мене вибачила, і чекає. Ну, бувайте.

– Так, добре, брате, чого вже там, – обіймаючи Олега, промовив Ігор. – Ми тебе прощаємо, ми вже давно все зрозуміли, йшов на поводу у Каті. А я радий, що ти повертаєшся до Тані, вона справді справжня жінка, та й донька у вас. Досить, погуляв, час і заспокоїтися.

Брати попрощалися, Олег поїхав. А в Ганни з Ігорем усе гаразд, обидва працювали, діти підростали, вже й Андрійко пішов у перший клас.

Вам також має сподобатись...

У Сергія Петровича не стало дружини Марії. Після поминок він зовсім знітився. Вже в хаті не пахло ароматною випічкою, не чулися запахи борщу, чи млинців. Єдине, що у сусідів жила улюблена кізочка дружини – Квітка. – Що, Квітко, плачеш і ти? – часом говорив до неї Сергій Петрович. – Відчуваєш, що нема вже нашої Марійки… А якось Сергій Петрович почув, що сусіди хочуть продати Квітку. Він не спав цілу ніч, а зранку пішов до сусідів. – Що це ти, Сергію Петровичу, так рано?! – ахнув сусід Іван, побачивши діда. Іван не розумів, що відбувається

Баба Катя стояла на вулиці й продавала квіти зі свого саду. Повз проходили якісь хлопець із дівчиною.– Скільки коштує ваш букетик? – запитав молодик. – Двісті гривень, – відповіла продавчиня. – Ого, за такий маленький?! – хлопець з тугою подивилися на дівчину. Грошей йому явно не вистачало. – Гаразд, Микольцю, ходімо далі, – сказала дівчина. – Мені, якщо чесно, ці квіти не дуже… – Хлопче, підійди до мене, дещо скажу, – сказала баба Катя. – Тільки на вухо. – Що? – нахилився той до старенької. І тут вона поклала йому щось у долоню. Хлопець глянув, що то таке й застиг від несподіванки

Світлана повернулася з роботи пізно, потрібно було доробити квартальний звіт. Жінка відкрила двері своїм ключем, роззулася, пройшла на кухню. – Ти що тут в темряві сидиш? – здивувалася Світлана, коли ввімкнула світло і побачила на кухні свого чоловіка. – Тебе чекаю! Ну що, розповідай, де була! – єхидно промовив Віктор. – На роботі була. Я ж тебе попереджала, – спокійно сказала дружина. – Не прикидайся! Я все знаю! – раптом вигукнув Віктор. – Що знаєш? Ти про що? – здивувалася Світлана, нічого не розуміючи

Петро з дружиною Уляною жили у будинку його батьків. Сестра чоловіка Катерина розлучилася і разом з дітьми вирішила переїхати до них. Петро з Уляною із самого рання збирали речі. – А що це ви робите?! – зненацька на порозі зʼявилася мати Петра. – Речі збираємо, – відповіла Уляна. – Катерина хоче жити тут. Ось уже майже і все. Зараз Петро ще дитячі меблі розбере… – Так Катерина могла б у іншій кімнаті жити, – сказала свекруха. – Нехай займає, яку забажає. Їй же тепер треба буде всім займатися. – Чим займатися? – ахнула жінка. Вона не розуміла, що відбувається