Життєві історії

Від Ані пішов чоловік. Прийшов, зібрав речі і сказав, що йде. Жінка не могла прийти до тями. Аня вирішила написати подрузі, про те що з нею відбулося. Раптом жінка помітили, що до неї в друзі попросився якийсь незнайомий чоловік. Після цього від нього надійшло повідомлення: – Аня, привіт! Це Сергій! Ти не пам’ятаєш мене? Нарешті я знайшов тебе! А наступного дня у двері подзвонили

Через десять років подружнього життя шлюб Ані з Олегом розпався. Вони не сварилися, просто одного дня чоловік зібрав свої речі та оголосив, що йде і вийшов з квартири. Назавжди. Дітей у них не було, можливо, через це він і пішов?

Але Аня все одно не чекала такої, як їй здавалося, зради.

***

Кілька днів вона не могла прийти до тями. І саме на піку цієї так би мовити “сімейної драми” у одній з соціальних мереж до неї у друзі попросився незнайомий чоловік. Після цього від нього надійшло повідомлення:

– Аня, привіт! Це Сергій! Ти не пам’ятаєш мене? Нарешті я знайшов тебе! Ти не уявляєш, який я щасливий! Минуло вже багато років, але я не втрачав надії знайти тебе. Єдина зустріч на випускному, а я все пам’ятаю, все! Як ми могли загубитися? Я не знаю, чи ти заміжня? Якщо так, то просто будемо друзями.

Аня почала згадувати. Сергій, Сергій… Майнула здогадка: випускний! Як давно це було! Цього вечора вона познайомилася з молодим чоловіком, так, його звали Сергієм. Вони прогуляли всю ніч. Єдиний поцілунок на прощання і більше нічого. Ні адресами, ані телефонами вони не обмінялися. Наступного дня треба було терміново їхати. Але вона ще довго пам’ятала цю зустріч.

Аня вдивлялася в обличчя. Він не він? Стільки років минуло.

Спочатку вони переписувалися, зідзвонювалися, почали приїжджати один до одного і зрештою одружилися. Через рік народився синочок, щастю не було меж!

А ще через якийсь час, спілкуючись у фейсбуці з родичами, увагу Сергія привернула одна фотографія зі стрічки “можливих друзів”. Він якось довго і уважно її розглядав.

Аня підійшла до нього, обійняла за шию:

– Що це ти на Аню задивився?

– Аню?

– Так, Микитенко Аню, навчалися разом, із паралельної групи. Ми з нею схожі були тоді і нас весь час плутали.

– Аню, не знаю, як і сказати тобі …. До мене тільки що дійшло – адже це ж я з нею зустрічався тоді на випускному, а не з тобою!

Відкрили сторінку цієї Ані, переглянули фото.

– Ну що чоловік, пиши листа Ані, що нарешті знайшов її, – посміялася над чоловіком Аня. Вона вже давно все зрозуміла.

– Та нізащо на світі! Дякувати Богу, що я тоді помилився! Ні на що не проміняю своє щастя.

Вам також має сподобатись...

Тетяна Іванівна була вдома, коли у двері наполегливо подзвонили. Тетяна Іванівна відкрила двері. На порозі стояла її сусідка Людмила Петрівна. Та аж поперхнулася, побачивши господиню… З картонною короною на голові! – Щось хотіли? – запитала як нічого й не сталося Тетяна Іванівна. – Так, ти мене заливаєш! – сказала та. – У тебе з батареї вода, у мене вся стіна мокра. І ти що оце наділа? Сусідка вказала на корону. – Про що це ви? – здивувалася Тетяна Іванівна. – Та ось, корона! – вигукнула сусідка. – Про що ви, на мені немає жодної корони, – здивувалася хазяйка. Людмила Петрівна не могла нічого зрозуміти

Вадим повернувся з роботи додому, зайшов на кухню. – Привіт, вечеря вже готова? – запитав він у Насті, яка сиділа за кухонним столом і сумно дивилася у вікно. Жінка не відповіла нічого. – Настя, щось сталося? – почав було хвилюватися чоловік. – Сталося…Ти маєш дещо побачити! – рішуче заявила вона, підвелася і вийшла з кухні. Повернулася Настя за хвилину, з ноутбуком у руках. Вона поставила ноутбук на стіл, ввімкнула його, і відкрила якесь відео. – Ось, помилуйся, – єхидно додала Настя. Вадим підійшов до столу, глянув на екран ноутбука і…ахнув від побаченого

– Степане, скоро твій день народження! – урочисто сказав Степану його батько. – Що ти хочеш у подарунок? – Я не знаю, – сказав хлопчик. – Як так? – усміхнувся тато. – Ти не знаєш, який подарунок хочеш?! – Ну так… – пробурмотів той. – У мене все є. Степан озирнувся. І справді, все є. – Як добре ти живеш! – засміялася мама. – Що навіть ні про що не мрієш. Мама й тато посміхнулися і вийшли з кімнати. Степан замислився… І раптом… Він чітко зрозумів, що хоче на свій день народження! Наступного дня хлопець порахував свої заощадження, а потім підійшов до батьків з несподіваною пропозицією

Ганна прокинулась рано. Раптом у двері подзвонили. На порозі стояв її недавній знайомий Євген. Він привітався і простягнув пакет із замовленням, яке мав привезти. – Ой, ви так рано! – ахнула Ганна. – А чому не подзвонили? Вона стояла в халатику і довге, ще не розчесане волосся, спадало на плечі. – Поспішав! – сказав той. – Одужуйте швидше! Так, мало не забув… Там моя мама переживає за ваше здоров’я, і ​​готує свій фірмовий морс. Тож ввечері ще зайду… Через два дні Ганна вирішила занести мамі Євгена банку з-під морсу. Раптом здалеку вона побачила Євгена. Ганна глянула з ким він і стала, як вкопана від побаченого