Про кохання

Марія тільки-но прокинулася і вийшла на двір у халаті. Вона хотіла посидіти на веранді з чашкою чаю. Раптом вона почула, як заскрипіла хвіртка і в двір зайшов її сусід Степан. Він був у білій сорочці, чорних штанях і з букетом ромашок. Марія застигла від несподіванки

-Привіт сусіде! – почув з сусіднього двору Степан.

Він здивовано подивився через паркан. Йому усміхалася нова сусідка в сукні в горошок, Марія Федорівна.

Степан Михайлович не любив слухати плітки, але вже знав причину переїзду Марії.

Жінки з села розповідали різні версії: що вона нібито, сама пішла від чоловіка, чи що він її виставив з дому, але загальна думка склалися так, що жінка стала непотрібною для своїх дорослих дітей.

-Ну чого ти стоїш? – засміялась нова сусідка. – Підійди до мене, не буду ж я кричати, щоб все село чуло.

Чоловік підійшов поближче до паркану.

-Побачила тебе, Степане Михайловичу, і на душі стало тепліше, – сказала Марія. – Гарний у мене сусід. Спостерігаю довго за тобою, мужик ти рукастий, завжди на городі щось робиш.

А я ж одна живу, мені самій дуже нудно. Нема з ким поговорити за чашкою чаю. З бабцями на лавці не хочеться сидіти пліткувати.

Послухай, Михайловичу, мені тут одна думка прийшла, тільки не подумай нічого поганого. Ти живеш зовсім один і я одна. Візьми мене за дружину, га? Буду тобі борщ варити.

Сказавши це, Марія голосно розсміялася.

Степан раптом почервонів…

-Ти що, сусідко? Як таке можливо? Я ж тебе другий раз бачу і нічого не знаю про тебе, – сказав невпевнено він.

-Ось розпишемося і дізнаємося один про одного більше, – лукаво сказала сусідка.

-Та ну тебе, смішно тобі, – махнув він рукою і швидко пішов до себе в хату.

За його спиною лунав дзвінкий сміх.

Прийшовши в будинок, чоловік довго згадував сусідку, яка завжди сміялася і не міг зрозуміти: жартувала вона, чи серйозно говорила.

-От же ж вчепилась до мене, не може вгамуватися. «Візьми мене за дружину!», – Степан повторив її слова. – А навіщо вона мені така потрібна? Вона приїхала з міста, одягнена он як модно, яка з неї хазяйка?

Це помітно одразу. Тільки глянути на її город, весь он в зарослий, зав’язь на огірках засохла… Можна було б кабачки, помідори посадити, а вона насадила незрозумілих квітів і зелений газон. А для чого воно в селі? Хто на це дивитися буде? Квітами і травою ситий не будеш, – думав він.

Вночі чоловік ліг в ліжко, але йому щось не спалося, всю ніч не міг заснути. Жінка зі своїми жартами не виходила з голови.

Дружини його багато років тому не стало, а одному жити не радісно, навіть поговорити нема з ким.

Степан часто згадував свою дружину, він її любив і вона була хорошою господаркою.

Вона ходила на роботу, але і встигала нагодувати корів, курей, гусей. Город завжди був з хорошим урожаєм: картопля, помідори, буряк, морква, кабачки, полуниця, яблука й смородина.

Наталя старалася для сина Сашка. Він був єдиною дитиною. Виховали, вивчили, щасливе дитинство було у нього.

Не стала Сашка раптово, ще молодий був. Пройшов рік після того і Наталі теж не стало…

Степан зітхнув, витер сльозу, підвівся з ліжка і пішов на вулицю серед ночі. Він побачив у сусідки у вікнах світло…

Марія теж не спала. Вона так і не може звикнути до самотності. Як переїхала вона в село, так з ранку до ночі і працювала на городі.

Пригадуючи минуле життя, жінка обдумувала свої помилки. У неї довгий час були стосунки з одруженим чоловіком, якого дуже любила. Чоловік залишати свою сім’ю не збирався, він так і говорив Марії, але вона була в нього дуже закохана.

Одружений чоловік тільки голову їй морочив, та вона це зрозуміла надто пізно, коли всю свою молодість йому віддала, а за плечима ні сім’ї, ні дітей…

Жінка вирішила забути його, і переїхати в село.

Марія довго не могла звикнути до села. У місті вона жила довгий час, там було простіше.

У селі всі один одного знали, а коли вона переїхала, то одразу почали її обговорювати і розносити плітки.

Степан їй одразу сподобався. Виглядає він добре, високий, широкі плечі, є трохи сивини, але це його тільки прикрашає.

По дому завжди щось робить, на городі вже з самого ранку порається. Марія згадала, як вона йому запропонувала одружитися і їй стало соромно від свого жарту…

Після того дня Степан став сам не своїм. Виходить на город, а сам поглядає через паркан, сподіваючись там побачити сусідку.

А після того, як побачить, вдає, що не помічає її і дуже зайнятий своїми справами. Він завжди думав про неї і одного разу вона, навіть, наснилася йому.

Марія була гарною. У двір вийде в блакитному халаті або світлих шортах і майці, аж дух захоплює.

Степан і подумати не міг, що в такі роки він буде задивлятися на жінок. Протягом цілого місяця він не наважувався з нею заговорити.

Одного ранку на Степан зважився… Він одягнув білу сорочку, чорні штани, зібрав у себе на городі букет ромашок і пішов до сусідки.

Марія щойно прокинулася і вийшла у двір в халаті посидіти на веранді за чашкою чаю.

Раптом вона почула, як заскрипіла хвіртка і в двір зайшов сусід з букетом ромашок.

Вона не очікувала його побачити. Та ще й в халаті і не нафарбована!

Жінка швидко побігла в хату до дзеркала – наводити красу.

Марія нафарбувалася, одягнулася, сіла в будинку й чекає сусіда. А він не заходить…

Марія вийшла на двір, а там уже нікого немає!

Степан пішов додому засмучений. Не наважився він зайти… В останній момент подумав, а раптом вона сміятися буде.

Він почав знімати сорочку, як раптом хтось постукав у двері.

-Заходьте, – здивовано сказав він.

На порозі стояла Марія.

-Степане, вибачте мене за той мій жарт, – сказала ніяково жінка. – Я давно хотіла перед вами вибачитися.

Чоловік голосно засміявся.

-Так це дрібниці, я вже давно про це забув, – сказав він.

Вони мовчки подивилися один одному в очі.

-Ну, я пішла, – сказала Марія і повернулася до дверей.

-Почекай! – раптом крикнув Степан. – Залишись…

На наступний день всі в селі знали приємну новину і повним ходом її обговорювали.

Раділи всі за Степана, який зійшовся з новою сусідкою…

Вам також має сподобатись...

Галина Іванівна з валізою та рюкзаком зібралася на дачу. Син підвіз її до самої хати, допоміг занести речі й поїхав… Жінка взялася за прибирання. Треба було протерти меблі й підлогу від пилу, вимити вікна, підв’язати дерева й кущі. Увечері в гості прийшов її сусід Дмитро Юрійович. Він був з повними руками смаколиків – полуничним варенням, медом і млинцями! Вони накрили стіл, обговорили плани на сезон, посміялися, згадуючи минуле. – Слухай, Галю, – раптом сказав сусід. – У мене є для тебе одна пропозиція… Жінка здивовано глянула на нього, не розуміючи, що відбувається

– Настя, слухай, я в суботу буду справляти день народження. Ти просто маєш прийти! – сказала Оля подрузі. – Чому це? – здивувалася Настя. – Тому що до мене приїхав мій брат і ви з ним ідеально підходите один одному! – Оля! – Настя засміялася. – Ну гаразд, я прийду! В суботу Настя вручила подарунок і озирнулася: – А де ж мій ідеальний чоловік? В цей момент відчинилися вхідні двері. Настя озирнулася, ахнула і застигла від здивування

Марина з чоловіком Валерієм купили хату в селі. В перший день Марина вирішила сходити у сільський магазин. Раптом жінка побачила, що за вітриною голосно сваряться якісь дід із бабою… – Може, через якусь спірну ділянку землі такі пристрасті, чи що? – подумала Марина. Повертаючись додому, вона побачила ту саму бабусю, яка заходила у двір навпроти її будинку. – Ну й сусіди! – подумала Марина. Наступного дня Валерій, пішов шукати по селу теслю – він вирішив поставити у дворі стіл з лавками. Валерій повернувся швидко. Марина глянула з ким він прийшов і застигла від здивування

Аліна прибігла до свого колеги Миколи. – Микольцю, допоможи, у мене компʼютер не працює! – сказала вона. Микола з поважним виглядом довго порався біля комп’ютера. Нарешті він встав з-за столу. – Можеш працювати, – сказав чоловік. – Дякую тобі! – радісно сказала Аліна. – Хочеш, сходимо в кіно? Чи повечеряємо в кафе? – Я всі фільми вже подивився вдома. Скоро Різдво. У нас буде корпоратив. Ти потанцюєш зі мною? – Добре, – сказала вона… Через тиждень, на вечірці, коли всі посиділи, закусили, і дійшло до танців, Микола підійшов до Аліни. Не встиг він відкрити рота, як сталося несподіване