Життєві історії

Ольга з Дмитром одружилися. Свято було в самому розпалі. Тамада оголосив, що настав час привітати молодят, та вручити їм подарунки. Першими до молодят підійшли батьки нареченої і вручили Ользі та Дмитру пухкенький конвертик. – А ми вирішили виділитися з усіх і замість грошей даруємо молодій сім’ї дуже потрібну в кожному будинку річ, – пафосно оголосив батько наречкеного, підійшовши до стола молодят і вручив їм якийсь пакетик. Ольга взяла з рук свекра пакет, краєм ока заглянула в середину і застигла від побаченого

Ольга з Дмитром витратили всі заощадження на весілля, вирішили влаштувати його для найближчого кола людей. Вони запросили тільки родичів і найкращих друзів, попередивши всіх, що хотіли б як подарунки отримати гроші.

– Ми живемо на орендованій квартирі, витрат багато, так що самі все потрібне купимо, – говорила Оля всім гостям, вручаючи запрошення на торжество.

Для більшості гостей такий підхід був зручний, тому що не потрібно було заморочуватися з вибором і здавалося достатньо покласти в конверт певну суму. Тільки батьки Дмитра вважали такий підхід надто нудним і банальним, тому вирішили проявити кмітливість та оригінальність.

– Купимо дітям плазму на всю стіну, – казав Володимир. – У них взагалі немає телевізора, тож такому сюрпризу точно зрадіють.

– Може, краще гроші? – сумнівалася Ніна. – Молодь зараз сама все вирішує, і вони вже куплять те, що вважають за потрібне.

– Гроші у спільний казанок зараз покладуть, потім на всякі дрібниці витратить і забудуть, – не здавався Володимир. – А тут, сама поміркуй, який гарний і пам’ятний презент.

Більше Ніна із чоловіком не сперечалася, погодившись на покупку телевізора. Вони об’їздили всі салони побутової техніки, обираючи найкращу та якісну модель. У результаті обидва були задоволені покупкою, передчуваючи позитивну реакцію сина та невістки.

– Саму плазму в ресторан не тягтимемо, тільки гарантійний талон з чеком вручимо, а завтра я їм привезу і сам подарунок, – сказав тоді Володимир.

– Як хочеш, для мене головне порадувати дітей та принести їм користь, – не сперечалася податлива Ніна.

Потім було гарне свято, організацією якого займалися самі молодята. Вони приймали привітання та складали конверти, щиро сподіваючись на те, що вони покриють усі витрати.

– А ми вирішили виділитися з усіх і замість грошей даруємо молодій сім’ї дуже потрібну в кожному будинку річ, – пафосно розповідав Володимир.

– Дякую, – тільки буркнула Оля, підраховуючи можливу вартість щойно врученого подарунка.

– Твоя рідня, як завжди, не шукає легких шляхів, – бурчала вона на Дмитра. – Може ти погано доніс наше прохання про гроші?

– Напевно, батько і мати просто вирішили нас таким чином порадувати та здивувати, – виправдовувався Дмитро. – У принципі, у цьому немає нічого поганого.

Подальшу частину свята наречена була у поганому настрої і своїм виглядом псувала його нареченому. Вони ледве дочекалися закінчення банкету, підрахували подаровані кошти і якось поникли.

– Мої батьки назбирали для нас сто тисяч, зате твої на таку суму купили зовсім непотрібну річ, – обурювалася Ольга.

– Звідки ти знаєш вартість цього телевізора? – Напирав Дмитро. – Батьки подарували за своїми можливостями і нема чого тепер їх критикувати.

– Звичайно, тільки ми живемо в орендованій однокімнатній квартирі і накопичуємо на власне житло, – нагадувала Ольга. – Якщо ти забув, то нам цю махину навіть розмістити нема де й телевізор ми не дивимося в принципі.

– Пропонуєш із ріднею в сварку піти і гроші з них просити? – не розумів Діма.

– ТБ вони купили нещодавно, упаковка і всі документи є в наявності, так що ми запросто можемо його повернути і отримати свої гроші, – міркувала дівчина.

– Ну так, а потім батьки прийдуть у гості, і ми їм розповімо, як вчинили, – вирував Дмитро. – Вже можу уявити їхнє захоплення, враховуючи уразливість батька та уважність матері.

– Ну давай і далі будемо навколо всіх кружляти, – ледве трималася Ольга. – Тільки твоя рідня наше прохання проігнорувала, так що не бачу причин носитися з ними далі.

Дмитро дуже добре знав батьків, щоб розуміти, наскільки для них образливим стане такий вчинок. Вони ж щиро раділи своїй кмітливості та оригінальності. При кожному спілкуванні батько цікавився якістю роботи телевізора та обіцяв приїхати у гості для складання власної думки. Володимир не знаходив у собі сміливості, щоб розповісти про плазму, яку вони планували повернути або продати заради грошей.

– Якщо ти не здатний нічого до пуття сказати, значить, я сама з твоїми родичами поговорю і все їм розповім, – вирувала Ольга. – Нехай краще вони зараз один раз образяться і в майбутньому нашу думку враховуватимуть, чим постійно мати справу з такими моментами.

Дмитро обіцяв вирішити це питання, лише весь час розмову відкладав. А одного разу повернувшись з роботи, він не побачив коробку з телевізором, що стояла в коридорі майже місяць.

– Я все вирішила, виручені з телевізора сто двадцять тисяч поклала у спільну скарбничку, – радісно розповідала Оля. – Навіть удалося його трохи дорожче продати, ніж планувала. Гроші відкладаємо на перший внесок із іпотеки.

– А що мені рідні сказати? – розгубився Дмитро.

– Ой, навіть це ти намагаєшся на мене перекласти, – гнівалася Оля. – Гаразд, якщо спитають, я все сама розповім.

Дмитро просив дружину бути м’якшою, і вигадати історію про купівлю плазми її начальником, який дав за неї повну магазинну вартість. Тільки Ольга звикла діяти рішуче і прямо, тому при зустрічі зі свекрами сама цю тему порушила і правду їм розповіла.

– А ти не міг нам сам все одразу сказати? – ображався потім батько. – Чи ми з матір’ю тебе так виховали, що обман вважається нормою?

– Я не збирався вас обманювати, просто нам справді потрібні гроші і зовсім не потрібний телевізор, – розповідав Діма. – Ми про це говорили ще перед весіллям, коли просили як подарунок гроші вручати.

– Значить, так ви вирішили, ну хай буде, – схвильовано казала мати.

Дмитро через хреакцію батьків сильно переживав. Навіть думав взяти з скарбнички гроші та знайти таку саму модель, щоб купити її. Тільки Ольга справжній сварку влаштувала із цього приводу, і йому довелося залишити цю тему. Спілкування з родичами тепер було натягнуте, оскільки вони були на молодих ображені. На День народження Діми не прийшли під пристойним приводом, а через кілька днів завезли конверт з грошима як подарунок і поспішно вручивши, відбули у своїх справах.

– Ну і чудово все склалося, а ти тільки марно переживав, – радісно казала Ольга чоловікові. – Твої батьки урок засвоїли, більше не стануть нам будь-яку нісенітницю дарувати і правильно вчинили, вручивши гроші.

– Мені дуже шкода, що ти не розумієш того, що в цьому житті далеко не все оцінюється грошима, – зітхав Дмитро.

Кілька місяців він переживав через ситуацію, що склалася, а потім вирішив діяти. Діма знайшов підробіток і почав відкладати гроші на покупку такої самої плазми, як рідня на весілля подарувала. Купив її і сам вручив батькам, вибачившись за минулу поведінку.

– Я ж розумію, що ви нам її купили тільки тому, що самі про такий телевізор мріяли, але його ніколи не було, – важко зітхав Дмитро. – Тільки я не одразу це зрозумів і багато необдуманих речей наробив, а тепер жалкую за них.

– Не треба було так сильно витрачатися, – переживала Ніна. – Ми б і старий телевізор подивилися, ви на квартиру збираєте, і Оля буде незадоволена.

– Нічого, прорвемося, – впевнено казав Діма. – Не можна ж у цьому житті все грішми міряти, ви самі цьому навчали.

Батькам було приємно побачити таку увагу сина, тільки вони переживали щодо реакції невістки. Ольга, дізнавшись правду, на чоловіка сильно розсердилася і сварку влаштувала. Тільки він вперше за весь час стосунків небувалу твердість виявив і одразу позначив, що сам прийматиме рішення щодо батька та матері. Оля, що не бачила чоловіка таким, трохи зменшила оберти, переживаючи перегнути палицю і довести ситуацію до того, що спільна квартира їм виявиться не потрібна. Навіть злощасний телевізор не здавався їй особливою проблемою, враховуючи рішучий настрій чоловіка. Погнавшись за витраченими на його покупку грошима, вона могла втратити набагато більше і була зовсім не готова до цього.

Вам також має сподобатись...

Баба Віра насипала курочкам пшениці. Вона вже збиралась йти набрати в колонці води, як раптом з хати почувся голос її чоловіка Івана Івановича. – Віро! – гукнув її той. – А наш онук Артем в якому класі?! – Іванку, ну ти що, забув? – здивувалася баба Віра. – Артем молодший за нашого Антона на два роки! Антон восьмий закінчив, а значить Артем в сьомий перейшов. А чого це ти раптом питаєш? Тобі до чого така точність? – А до того, Віро! Ти чула, що мені Артем розповів? Думаєш жарти це?! Баба Віра не розуміла, що відбувається

Микола запросив у гості свою тітку Валентину. Сказав, що буде якийсь сюрприз. – Ну, племінничку, показуй свій сюрприз! – сказала тітка, як вийшла з поїзда. – Зараз поїдемо, – весело відповів Микола. – Тут недалеко. – А ми, наче, в бік нашого рідного села їдемо, – сказала по дорозі Валентина. – Ти зупинись, я хоч одним оком гляну на наш колишній будинок. – Добре, – загадково посміхнувся Микола. Машина зупинилася біля хати. Тітка вийшла на вулицю й ахнула від несподіванки. – А твій батько, що тут робить?! – обернулась вона до Миколи. Валентина дивилася на родичів і не розуміла, що відбувається

Вадим прийшов додому з якимось дивним настроєм. – Сину, що трапилося?! – кинулась до нього мати Єлизавета Леонідівна. – Мамо, я одружуюся! – заявив той. – Як одружуєшся?! – Ліза так і застигла з відкритим ротом. – Ми вже заяву в ЗАГС подали. Через тиждень весілля. Завтра приведу наречену, з вами познайомлю… Наступного дня Вадим навів наречену. – Знайомтеся, це моя наречена Юлія! – сказав він. – А це мої батьки – Єлизавета Леонідівна та Андрій Романович. – Здрастуйте! – гордо сказала наречена. – Дуже приємно! – сказала майбутня свекруха. Майбутній свекор тільки кивнув головою. Він дивився на наречену й не вірив своїм очам

Ліда Василівна сиділа за столом біля вікна та розглядала фотографії. Раптом пролунав дзвінок у двері. – Знову, напевно, щось продають, – подумала Ліда. Жінка встала, подивилася у вічко. На порозі стояв незнайомий молодий чоловік. -Хто там? – запитала вона. – Ліда Василівна! – сказав незнайомець. “Ім’я знає, пройдисвіти різні на ім’я не зверталися б”, – подумала вона, і відкрила. – Ліда Василівно, доброго дня! Я хочу вибачитися перед вами! Простіть мене, – несподівано сказав чоловік, переступивши поріг. Ліда Василівна придивилася до незнайомця і застигла на місці