Життєві історії

Ірина після вечері вимила посуд, заглянула до дітей в кімнату і вирушила у спальню. Вона тихенько, думаючи, що Віктор вже спить лягла на ліжко. – Діти сплять? – раптом запитав чоловік. – Так, – відповіла вона. – А ти чому не спиш? – Я думав, – тихо сказав Віктор. – І про що? – запитала дружина. – І як же ми тепер житимемо далі? – важко видихнув Віктор. – В сенсі? – не зрозуміла жінка. – Ірино, не прикидайся! Я тепер все знаю, – несподівано сказав чоловік. – Що знаєш? Ти про що? – здивувалася Ірина, нічого не розуміючи

Тієї ночі Віктор не заплющив очей. Вчора йому стало відомо, що його дружина зрадила його. Останнім часом він не раз звертав увагу на дивні речі у поведінці дружини. Відвідувала його і ця думка, що в Ірини хтось з’явився. Але незаперечних доказів до вчорашнього дня в нього не було.

Але все таємне колись стає очевидним. І ось тепер у нього з’явилися підстави вважати, що дружина зрадила. Але навіть володіючи цією інформацією, він не став влаштовувати сварку. Спочатку він стримався через присутність дітей. А потім, коли діти вляглися спати, Віктор раптом виявив, що ті емоції, що клекотіли у його душі, раптом стих.

Оскільки діти спали в сусідній кімнаті, то Віктор не міг розмовляти із дружиною на підвищених тонах. Він просто поставив їй одне єдине питання.

– І як же ми тепер житимемо далі?

– Я не знаю, – почув він у відповідь.

Після цих слів дружина пішла до кімнати, де спали діти, тим самим давши зрозуміти чоловіку, що до продовження розмови вона не готова. Віктору було зрозуміло, що ні він, ні його дружина не зможуть заснути цієї ночі. Адже кожен із них мав зробити свій вибір, від якого залежала їхня подальша доля. А варіантів у них було зовсім небагато: або розбігтися, або вдати, що нічого не трапилося, і продовжувати жити, як ні в чому не бувало.

Віктор розташувався на ніч у залі на дивані, хоча спальня була вільною.

«Хіба можна таке пробачити? – міркував він, – ні, звичайно!». 

І тут же, всупереч зробленому ним висновку, ставив питання. 

«А якщо пробачити її заради дітей. Адже діти після розлучення важко переживатимуть це. У цьому віці вони однаково потребують і матері, і батька. Чи може варто піти на примирення, заради дітей? І що це буде за життя? Хіба можна жити у сім’ї, де немає довіри».

У своїх міркуваннях Віктор знову і знову блукав лабіринтами, з яких не було виходу. Але він не здавався, намагаючись знайти вихід.

«Ну, припустимо, я піду з сім’ї, – продовжував він свої міркування, – у цьому випадку я зобов’язаний залишити квартиру дружині та дітям. А як же іпотечний кредит? Мені його все одно доведеться повертати. Не зможу я і своїх дітей залишити без допомоги. Плюс до всіх цих фінансових проблем додасться ще одна – мені доведеться оплачувати орендовану квартиру, на яку у мене просто не залишиться грошей».

Стало вже світати. Але думки, що рояться в його голові, не відпускали його ні на секунду.

«До того ж цього року я обіцяв своїм дітям звозити їх на море, – продовжував Віктор свої роздуми, – і що тепер? Адже якщо ми розлучимося із дружиною, то ця поїздка накриється мідним тазом. А для дітей це означатиме, що я їх обманув».

Віктор так і не зміг заснути тієї ночі. Коли вранці він поставив кип’ятитися чайник, на кухню увійшла дружина, і Віктор звернувся до неї.

– Я вирішив, що ми маємо зберегти сім’ю, хоч би заради дітей. Обіцяю, що я тебе жодного разу ні в чому не дорікну.

– Тобто, ти прощаєш мене?

– Виходить так. Я не хочу руйнувати сім’ю.

– Вітя, мені було б легше, якби ти «віддячим» мені тим самим.

– Ні, до цього я не опущусь, – заявив Віктор.

– Знаєш, я теж всю ніч не спала і ухвалила непросте рішення.

Віктор затих, він зрозумів, що його прощення нічого не означає. У цій ситуації останнє слово залишалося за Іриною. А вона, зробивши паузу, заявила.

– Нам треба розлучитися. Звичайно діти залишаться зі мною.

– Він теж готовий піти з родини? – запитав Віктор, маючи на увазі того чоловіка, з яким зустрічалася Ірина.

– Ні, він ніколи не зможе покинути свою родину. Але це вже не має значення. Я не можу жити з тобою.

– Але чому?

– Просто я тебе не люблю. А з дітьми ти можеш бачитись у будь-який час.

– Добре, я постараюся якнайшвидше з’їхати звідси, – пообіцяв Віктор.

Незабаром Віктор винайняв орендовану квартиру. Щоб вирішити матеріальні проблеми, вечорами та у вихідні дні йому довелося таксувати. Не зважаючи на зайнятість, не забував він і про своїх дітей. Розлучення відбулося з ініціативи Ірини.

Минув непростий рік. Ні Ірина, ні Віктор в цей час не заводили знайомств на стороні.

Лише за рік до Ірини дійшло, що її рішення розлучитися з чоловіком було емоційним рішенням. Тоді вона пішла на поводу у своїх почуттів. Тепер Ірина жалкувала про це. Вона вже не була така категорична в розмовах зі своїм чоловіком. І Віктор одразу вловив це.

Якось, коли він вкотре відвідав дітей, Ірина запросила його на кухню і пригостила чаєм. І там за чашкою чаю, Віктор напівжартівливо промовив.

– Ірино, виходь за мене заміж.

І раптом він побачив, як у її очах промайнули сльозинки.

– Вітя, я згодна, – відповіла Ірина.

Вам також має сподобатись...

Микола з дружиною і сином поїхали до тещі на дачу. Перший день пройшов добре. Тесть грався з онуком, теща безперервно хвалилася дачею. – Ну, звісно, дачу до пуття треба довести, – казала вона. – Тут треба перекопати, тут паркан зробити. Допоможеш, Миколо? Микола кивнув. – Відпустка почалася! – подумав він. Наступного дня Микола взяв лопату, молоток і подався працювати… Теща глянула на зятя, знизала плечима і пішла у хату. Ближче до вечора Микола сів поряд із дружиною в тіні. – Любий принеси мені склянку води! – попросила вона. Микола хотів встати, як раптом застиг від несподіванки

Христина вирішила познайомити свого коханого Михайла зі свої дідусем. Їхали вони досить довго. – Мій дідусь недавно оцей будиночок придбав у селі, – сказала Христина, коли вони вийшли з машини. – Каже, йому дуже подобаються ці місця… – Христино, внучечко моя люба! – вийшов з хати старий. – Проходьте, проходьте в будинок! Я, правда, тут не один живу, наречена у мене є, тож не соромтеся… Всі троє зайшли в хату. – Проходьте! – не вгавав дідусь. – Вірочко, став чайник! Тут моя внучечка приїхала, і не сама! Михайло глянув на наречену дідуся Христини й очам своїм не повірив

Люба варила на кухні борщ, коли у двері постукали. Жінка відкрила двері і побачила на порозі якусь незнайомку. – Доброго дня! – суворо вимовила жінка похилого віку, оглянувши її з ніг до голови. – Ви живете разом із Михайлом? Люба, якщо не помиляюсь? – Так це я! – підтвердила Люба. – Михайло говорив, що ви маєте мені щось передати, – раптом сказала гостя. – Михайло повинен вам щось передати? – перепитала Люба. – Ні, саме ви, – уточнила незнайомка. – Вибачте, але я вас не розумію! Ви про що взагалі говорите? – Люба здивовано дивилася на незнайомку, не розуміючи, що відбувається

Іван купив квіти і приїхав на цвинтар, відвідати свою дружину. Лариси не стало рік тому, чоловік все ще важко переживав це горе. Іван швидко підійшов до пам’ятника, поклав квіти. – Як же важко без тебе кохана, – тихо промовив він. Раптом за спиною він почув якісь звуки. Озирнувшись, Іван побачив юнака з великим букетом троянд. Той уважно вдивлявся у напис на табличці.  – А ви мабуть чоловік? – несподівано запитав незнайомець. – Так, чоловік, Іван. А ви хто? Ви знали Ларису? – розгублено промовив Іван. Але він навіть уявити не міг, хто цей незнайомець