Алла познайомилася з Іваном випадково і навіть не думала про можливе продовження спілкування, але якось усе закрутилося. У свої сорок п’ять років вона була привабливою жінкою, працювала в магазині та постійно перебувала на очах. Тільки після колишнього розлучення не могла зважитися на нові відносини через переживання зради. Іван здався спорідненою душею, якось прийшов купити собі нову сорочку на корпоратив, і почали після того періодично зустрічатися.
– Ми з тобою багато в чому схожі, мабуть, тому нас так тягне один до одного, – міркував Іван. – Я теж ще не відійшов після відходу дружини. Але гаразд, Лариса, а ось через відсутність спілкування із сином сильно переживаю.
– Ще все налагодиться і, напевно, ще потрібен час, – підтримувала його Алла. – Ти ж зробив чесно, залишив їм квартиру, допомагаєш грошима і не відмовляєшся брати участь у житті сина. Він обов’язково все зрозуміє, і ви знову спілкуватиметеся.
– Це було б чудово, тільки він навіть не згадає про мій День народження, – важко зітхав Іван.
Аллі дуже хотілося порадувати свого чоловіка, і вона запропонувала йому влаштувати шикарне свято на честь ювілею.
– Ти, правда, пропонуєш мені на мою орендовану однокімнатну квартиру запрошувати друзів і родичів? – посміхався Іван. – На солідний заклад у мене грошей зараз немає, тому що більшість коштів іде на оренду житла та допомогу синові. Відзначати п’ятдесятиріччя в чебуречній соромно, тож краще взагалі нічого не починати.
Алла продумувала різні варіанти і вигадала ідеальний для всіх, про що поспішала повідомити коханого.
– У мене ж гарна дача за містом, – гордо казала вона. – Там є альтанка, мангал та будинок великий, тож давай влаштуємо святкування твого ювілею на природі.
– У принципі, можна, тільки доведеться купувати багато продуктів, готувати і потім прибирати, – міркував Іван. – Я готовий допомагати, але самостійно точно не створю кулінарні шедеври.
– Ми разом обов’язково впораємося, – заспокоювала його Алла.
Вона розпочала активну підготовку до свята. Тільки продукти переважно сама купувала, а Іван завжди на зайнятість посилався і виправдовувався відсутністю часу. Тільки одного разу Аллі вдалося його в торговий центр витягти, але й то в Івана з собою грошей не виявилося, і їй довелося оплачувати всі рахунки.
– Таке почуття, що ти ціле весілля хочеш зібрати і нагодувати, – бурчав Іван, тягнучи пакунки.
– Але ж ти сам запросив двадцять чоловік, а їх чимось годувати треба, – міркувала Алла. – До того ж, я не втрачаю надію, що твій син прийде, і дуже хочу справити на нього приємне враження.
Іван лише сумно зітхав, і Алла тему закривала, щоб зайвий раз не провокувати чоловіка на переживання. Більшість приготувань вона взяла на себе, паралельно не забуваючи про підготовку подарунка для Івана. Алла вибрала для нього шикарний набір, що складається зі шкіряного портмоне, наплічної сумки та ременя. Разом із купівлею продуктів сума на святкування виходила дуже велика.
– Таке почуття, що у вашій парі ти чоловік, – бурчала на неї подруга. – Ось взагалі життя тебе нічого не вчить. Олексій твій на шиї їздив майже двадцять років, його позбулася, вирішила іншого на голову посадити.
– Але в Івана ювілей, це наше перше спільне свято і мені хочеться зробити для нього щось приємне, – замріяно розповідала Алла. – Мені ж, по суті, у цьому житті більше й балувати нема кого.
– Значить, балуй себе, – не здавалася Віра. – Бо ти постійно робиш все для інших, а про себе забуваєш, а потім ще проблеми отримуєш.
По суті, це було правдою, тільки Алла інакше чинити не вміла і завжди була готова все віддавати заради коханих людей. Вона до останнього шлюб намагалася зберегти, а тепер все заради Івана робила та забувала про себе. Фактично сама вела підготовку до свята, все красиво оформила і в останній момент металася містом у пошуках відповідного торта.
– Ми ж домовилися, що солодкий стіл та фрукти ти сам купиш, – дорікнула вона Іванові в п’ятницю. – Завтра прийдуть гості, а нам нема що їм на стіл поставити.
– Ну, вибачте, що надто багато працюю і взагалі своїм Днем народження створюю тобі зайві турботи, – ображався Іван.
Алла не планувала з коханим сваритися перед святом і сама все вирішила. У підсумку до обіду суботи стіл ломився від частування в очікуванні гостей, а вона носилася по хаті, хвилюючись нічого не проґавити. Іван поводився, наче запрошена зірка. Він одягнувся в шикарний костюм, із задоволеним виглядом зустрічав гостей і приймав подарунки. Усі дарували конверти, і згодом жінка дізналася, що це було побажанням винуватця урочистості.
– Я сподіваюся, бенкет за рахунок Івана хоча б частково буде? – задавала риторичне запитання Віра.
– Ну, він купив кавун, персики та мінеральну воду на стіл, – чесно відповіла Алла.
– Якщо десь проходитиме конкурс не розумних жінок, то ти отримаєш гран-прі, – злилася Віра. – Мало того, що з ніг падала, все готувала, тепер будеш після його гостей прибирати і заради чого?
– Але ж ми пара, у нас стосунки, це нормально, – міркувала Алла.
– Нормально – це коли обидва партнери однаково вкладаються у стосунки, а у вас нісенітниця, – гнівалася Віра. – Не хочу бути поганою, але нічого у вас не вийде.
– А мені здається інакше, просто зараз ми всі були трохи напружені, але видихнемо, і все буде гаразд, – переконувала себе Алла.
– За це все Іван повинен бути тобі вдячний і всі подаровані гроші віддати, – шипіла Віра. – Якщо сам це не запропонує, значить, ти маєш прямо сказати йому про це.
– Я не можу, це неправильно, – міркувала Алла.
Свято на честь ювілею відбувалося чудово, але більшу частину Алла пропустила, бо не встигала з тарілками бігати. Вона частково чула якісь вітальні промови гостей та подяки винуватця урочистості. Вона чекала від обранця добрих слів на свою адресу, а він все пафосно кланявся і лише дякував за приділену увагу до його Дня народження.
Наприкінці вечора ситі та задоволені гості відкланялися та висловлювали захоплення святом. Іван з виглядом господаря всіх проводжав, запрошував відвідувати і говорив про необхідність найближчим часом зустрітися і провести час разом. Потім він пішов відпочивати, залишивши Аллу з горою брудного посуду та сміття. Вона насилу все розгребла за північ, і впала з ніг від утоми.
– Вчора ти міг би мені допомогти, – не змовчала потім Алла. – Мало того, що ні слова подяки не почула, то ще й довелося все самій розгрібати.
– Але це було твоє рішення та пропозиція влаштувати тут свято, – нагадував Іван.
– Тільки я старалася заради тебе і сподівалася на приїзд твого сина, – нагадувала Алла. – А з колишньою дружиною ти теж так поводився?
– А це вже не твоя справа і взагалі, ти ж не збираєшся мене вчити життя? – бурчав Іван. – Ще невідомо, чи для мене ти це свято влаштовувала чи просто хотіла перед моїми друзями покрасуватися.
– Ти, правда, вважаєш, що я витратила купу часу, грошей та сил лише заради хвастощів? – не розуміла Алла.
– Не виключено, – парирував Іван. – Ти ж розумієш, що в моєму житті бували свята і краще, так що не треба героїню робити.
Алла розуміла, що колись у житті таке вже було, і відчувала дежавю. Перший чоловік теж постійно на ній «виїжджав», не вважав за потрібне підтримувати, ставився зневажно. Поки вона його виправдовувала, він романи на боці крутив і одного разу просто до чергової коханки втік. Раптом Алла чітко зрозуміла, що не хоче повторення вже пройденого матеріалу та прямо поставила Іванові умови.
– Або ми все разом вирішуємо та долаємо, або наші стосунки не мають сенсу. Я чекаю на твоє рішення, – сказала вона тоді.
– Раз ти намагаєшся мене в якісь рамки поставити, мабуть, нам і справді не по дорозі, – збираючи речі відповів Іван.
Вже потім Алла випадково дізналася, що його дружина насправді виставила з дому після чергової інтрижки. Квартира належала їй і нічого Іван сину не платив. Але вже було все одно на його долю, просто вона вкотре повірила в ілюзію казки і сама все вигадала. А сувора реальність повернула на грішну землю і тепер знову її сенсом була лише робота.
Більше нових стосунків жінці не хотілося принаймні перший час після пережитого. Особливо після того, як вона побачила Івана під ручку з черговою дамою через два тижні після їхнього розставання.
