Про кохання

Тетяна крутилася на кухні, приготувала декілька салатів, запекла курочку. Жінка зробила красиву зачіску, одягла найкращу сукню. Аякже ж?! Сьогодні у гості прийде її коханий Сергійко. Все було вже готово, коли в двері подзвонили. – Щось він зарано, – подумала Таня, ще раз глянула на себе в дзеркало і пішла до дверей. Жінка відкрила двері і застигла на місці. – І як це розуміти!? – тільки й вигукнула вона, побачивши на порозі свого «гостя»

Таня прожила з Ігорем п’ять років, але так і не дочекалася запрошення до ЗАГСу. Дівчина була чудовою господаркою. А ще лагідною та ніжною. Але останнім часом відчула охолодження стосунків. Точніше, холодніше ставав Ігор, часто бував не в настрої і не хотів спілкуватися. Як тільки повечеряє, так йде до телевізора дивитися черговий фільм.

На ніжність Тані відмахувався і казав, що втомився і хоче побути на самоті.

– Послухай, Ірино, – радилася Таня з сестрою. – Що це може бути? І триває таке до мене ставлення вже майже два місяці.

– Ви що, не спите разом? – Запитала сестра.

– Зрідка, але стосунки від цього майже не покращуються, – скрушно відповіла Таня. – Чого вже я тільки не пробувала: і пироги, і вечеря при свічках, а в нього все настрою нема. Розлюбив? Як ти думаєш?

– А ти як відчуваєш: чи є в нього інша? – Запитала Іра.

– А звідки мені знати? Наче ні. Після роботи додому приходить. Але мені від цього не легше.

– Зустрічатися він може і вдень із кимось. Наприклад, в обідню перерву або крутити шашні на роботі, – задумливо сказала Іра. – А чому б тобі не поговорити з ним начистоту? Зрештою, ви не чоловік та дружина. Можливо, він вважає, що має право гуляти, шукати собі іншу.

– Ти думаєш? – очі Тані сповнилися сльозами. – Як так можна? Адже я йому нічого поганого не зробила, зайвого слова не сказала.

– Ну-ну, перестань плакати. Ти в нас дівчина гарна, господарська, у разі чого собі чоловіка знайдеш, доки молода. Я б на твоєму місці не чекала, а з’ясувала все відверто. Як на мене вже краще гірка правда, ніж невідомість.

Увечері того ж дня Таня після вечері сказала Ігореві:

– Якщо я тобі набридла, то йди. Я тебе тримати не стану, хоч і люблю, як і раніше.

– З чого це ти взяла? – почав Ігор, але тут же осікся, побачивши сльози, що хлинули по щоках Тані.

– Ну, ось ще, сцени мені тут не вистачало … – Ігор захвилювався і почав збирати сумку. Таня стояла здивована. Вона й подумати не могла, що її хлопець, її чоловік, хоч і неофіційний, так одразу, спокійно стане збирати речі і піде від неї.

А він збирав одяг, недбало кидаючи випрасувані сорочки та футболки у спортивну сумку. Потім одягнувся і не обернувшись, став відчиняти двері.

– Ігоре! – Не витримала Таня. – І це все? І ти мені нічого не скажеш? П’ять років нашого життя.

– А що казати, ти ж сказала вже все. Ти все зрозуміла. Так, ми більше не любимо один одного.

– Ти більше не любиш… – поправила його Таня. Але Ігор виходив у коридор. Таня вибігла за ним:

– У тебе інша? Так? Чому ти мені не сказав? – гукнула вона йому вслід.

– Ні, нікого немає. Просто… ти – мій учорашній день. Розумієш? Немає любові. От і все. Розумієш? – холодно відпарував Ігор.

– Вчорашній день? – у Тані дзвеніли в вухах настільки образливі слова. Вона не витримувала від обурення і повернулася до квартири.

– Учорашній день… як поношену сукню скинув. П’ять років молодості… – дівчина не могла прийти в себе. Вона, починаючи розмову з Ігорем, сподівалася, що все-таки помиляється, що, можливо, у хлопця щось не гаразд на роботі, у душі, а вона допоможе йому впоратися. А тут – вона – вчорашній день.

Таня знітилася і занедужала. Її поклали в палату. Пережиття їй не даваои навіть мислити чітко та ясно. Перед очима стояв Ігор, що складав речі в сумку, його байдуже обличчя, ніби вона перед ним у чомусь завинила.

– Ну, знаєш, Таню, ти давай не хвилюй батьків і мене, досить сумувати. Світ клином на ньому не зійшовся. Так, і таке буває. Навколо і всюди. Не ти перша, не ти остання, – повторювала їй кожну телефонну розмову Іра. – Я ось до тебе прийду, і ми генеральне прибирання зробимо. Ні, краще ремонт. Це найкращий засіб від нудьги.

– Ірочко, дякую… – слабо посміхалася Таня, – ти найкраща моя сестра та подруга.

Час йшов до весни, сестри переклеювали шпалери в кімнатах, змінили штори, а на кухні з’явився новий посуд.

– Ну як? Краса ж! – Сміялася Іра. – З новим ремонтом – в нове життя. І не думай сумувати. Зневіра – найважчий гріх. Треба радіти, що всі живі та здорові. А решта – дрібниці життя.

Таня кивала, погоджуючись і ставила перед сестрою черговий шедевр – пиріг із капустою.

– Тепер ти мене відгодовуватимеш своїми пирогами? – Сміялася Іра, уплітаючи другий шмато. – А я згодна. Фігура зачекає. Ти розумниця і трудівниця, люба моя. Не журись.

Таня не одразу звикла до нового порядку у своєму житті. Щоб заповнити порожнечу, вона стала ходити до спортзалу та басейну, а сестра запрошувала її на спектаклі їхнього драмтеатру.

Два роки пролетіли в турботах та на роботі. Таню підвищили на посаді. У їхньому редакторському відділі з’явилися нові люди, а вона побувала на семінарах в обласному центрі та надихнулася роботою ще більше.

У її житті з’явився Сергій, скромний місцевий поет, який іноді друкував свої вірші у їхній газеті. Худорлявий, в окулярах, у поношеному старомодному костюмі, він почав приходити в редакцію частіше, і завжди намагався поговорити з Танею. Нарешті, він наважився запросити її в кафе нібито послухати його нові вірші.

– Розумієте, Тетяно, ваша думка мені особливо важлива, – соромлячись казав він, – ви чудовий фахівець і просто хороша людина.

– Звідки ви знаєте? – засміялася Таня.

– Я по очах бачу… – усміхався Сергій. – То ви згодні мене послухати?

У кафе вони сиділи ввечері майже дві години. Час пролетів непомітно. Таня відкрила собі вдумливого поета, з приголомшливими ліричними віршами.

– Але як ви вмудряєтеся в такі тонкі вірші ще вплітати і гумор? – Дивувалася Таня. – Тепер я ваша шанувальниця. Приносьте вірші. Друкуватимемо. Треба б і про книгу подумати.

– Дякую вам велике, Тетяно. Тільки я не через книгу і публікації в газеті до вас ходжу. Розумієте? – Він зніяковів, але продовжив, дивлячись у свій пошарпаний зошит з віршами, – ви не просто для мене товариш, ви чарівна жінка … І, якщо можна … я міг би сподіватися на зустрічі? Якщо, звичайно, ви не проти.

Таня мовчала. Вона відчувала ставлення Сергія давно. З перших зустрічей із ним у редакції. Так це було помітно й для всіх присутніх. Сергій робився схожим на велику незграбну дитину, коли бачив Таню і йшов їй назустріч, не помічаючи інших.

Їй спочатку було смішно бачити це, вона посміхалася, від чого її блакитні очі світилися теплими іскрами. Коли Сергія не було кілька днів, Таня згадувала про нього і думала, куди ж пропав цей смішний та добрий талант.

А зараз у цьому кафе, після його слів, їй так захотілося притулитися до нього, щоб поринути в його затишні обійми, щоб зробити його щасливим. Вона підняла на нього очі і він, мабуть, прочитав її думки, бо взяв її руку і почав цілувати долоню.

– Сергію… Ми не повинні поспішати. Треба перевірити… – думки Тані почали плутатися від ніжності Сергія.

– Все як ти скажеш, Тетяно. Можна на ти? – Сергій здавався абсолютно щасливим.

– Можна… Сергійку.

Через місяць зустрічей, Таня запросила Сергія до себе додому. Було свято Восьме березня. Вона з настроєм сервірувала стіл, пурхаючи в білому фартуху під улюблену музику.

У двері подзвонили. «Трохи раніше» – подумала Таня, глянувши на годинник. Але поспішила відчинити двері. На порозі стояв Ігор із букетом квітів.

– Ти? – здивувалася Таня. – Не чекала.

– Може запросиш зайти? – Усміхаючись запитав Ігор, вручивши Тані букет, – погарнішала … не впізнати.

– Ти чого прийшов? – захвилювалася Таня. На свій подив, вона анітрохи не відчула в собі відлуння минулого кохання. Тільки здивування.

– Привітати. Ми ж не зовсім з тобою чужі люди, – відповів Ігор, через плече Тані заглядаючи до кімнати, – у тебе гості? Пирогом твоїм, як пахне, Таню…

– Привітав – йди… Мені ніколи. Я чекаю гостей. А ти вже десь відзначав бачу…

– Ах ось як, отже, я не вчасно. Може, гостя чекаєш? І хто він? – єхидно запитав Ігор.

– Так, гостя. Він хороша людина і любить мене, – відпарувала Таня. – А хто він? Мій завтрашній день…

– Злопам’ятна ти. Навіть не спитала, як я і що. Де був ці роки?

– А мені тепер це не цікаво. Ти мені тоді теж нічого пояснювати не став. Просто випарувався. От і прощай.

Таня виставила Ігоря в коридор і зачинила двері. Вона стояла в коридорі, вгамовуючи емоції.

– Міг би все зіпсувати. Третій рік пішов, як не бачилися, і не чула про нього нічого. А тут… з’явився, – прошепотіла Таня.

Ігор спускався сходами, а назустріч йому піднімався худорлявий чоловік в окулярах з букетом мімоз. Він був щасливим та посміхався. Ігор провів його поглядом, зупинившись на сходах. Сергій подзвонив у двері Тані. І його зустріли радісним вигуком.

«От він який, твій завтрашній день… Нічого особливого», – подумав Ігор і вийшов з під’їзду. 

За ці два роки він поміняв трьох коханок, але жодна з них не стала йому по-справжньому близькою та коханою. Все було не те. Ігор почав гульбанити і вирішив ніколи не одружуватись, щоб залишатися вільним. Але щастя йому це не додавало. 

«Нічого, – думав він, – все ще попереду. Мені тільки тридцять років, а жінок навколо повно…»

А Таня та Сергій зіграли весілля, гуляли всім відділом редакції.

– Не було щастя, та нещастя допомогло, – шепнула на вухо нареченій сестра Іра, – Якби не пішов тоді Ігор, ти не зустріла б Сергія. А він тебе так любить! Очей не зводить. Цінуй це, Таню.

За рік Таня народила сина. Сергій був на сьомому небі від щастя. Тепер його вірші стали ще більш проникливими, сповненими радісних сонячних нот та любові.

Вам також має сподобатись...

Іван Григорович довго стояв біля під’їзду свого будинку, когось вичікуючи. Нарешті, він побачив сусідку з п’ятого поверху. Він зрадів, і коли вона проходила повз, випростав спину й бадьоро привітався: – Привіт, Василівно! – Здрастуйте, – похмуро відповіла жінка і пішла далі. – Та, постривай, Василівно! – Іван підбіг до жінки. – Я тобі хочу дещо сказати. Чоловік якось ніяково замʼявся і нарешті заявив: – А приходь-но ти сьогодні, Василівно, на сьому вечора в парк… – Що-що? – здивувалась сусідка. Іван Григорович дістав з кишені якийсь жовтий папірець. Жінка здивовано розглядала його нічого не розуміючи

Марія тільки-но прокинулася і вийшла на двір у халаті. Вона хотіла посидіти на веранді з чашкою чаю. Раптом вона почула, як заскрипіла хвіртка і в двір зайшов її сусід Степан. Він був у білій сорочці, чорних штанях і з букетом ромашок. Марія застигла від несподіванки

Рита посварилася з коханим Миколою. Пожити якийсь час вона вирішила в подруги Оксани. Тиждень Рита була в неї. Вона чекала дзвінків із вибаченнями, але Микола не дзвонив… Одного дня Оксана зайшла у квартиру з великими пакетами і букетом квітів в руках. Рита здивувалася. – А квіти з якого приводу? – вона понюхала троянди. Оксана розповіла що випадково бачила Миколу. – Ага! – переможно сказала Рита. – Я ж казала, що треба почекати! Забігав з букетиками! Але чому він сюди не прийшов? – Рито цей букет не тобі, – раптом сказала Оксана. Рита застигла від несподіваної здогадки

Алла йшла додому і думала, що їй купити з нового одягу. Вона була запрошена на день народження в ресторан. Тут вона зупинилася біля перукарні. Алла відкрила двері і зайшла в салон. – Що бажаєте, стрижку, чи фарбування? – запитала її молода майстриня. – Та я ще не знаю точно, що хочу, – засоромилася Алла. – Але з хвостиком вже точно не варто, щоб було… Вона сіла у крісло, і майстриня почала пропонувати їй різні зачіски. Раптом у перукарню зайшов якийсь чоловік і сів у сусідньому кріслі. Алла глянула на нього і застигла від несподіванки