Життєві історії

Ганна приготувала вечерю і пішла гукати чоловіка до столу. – Руслан, йди…, – сказала жінка  зайшовши в кімнату і зупинилася, помітивши, що чоловік розмовляє по телефону. За декілька хвилин чоловік закінчив дзвінок. – Ходімо вечеряти, – продовжила Ганна. – Ганно, я розмовляв з мамо, – раптом сказав Руслан. – І як справи в Тамари Миколаївни? – поцікавилася дружина. – Кохана, мама хоче у нас пожити, – опустивши очі сказав чоловік. – В сенсі? У неї ж є своя квартира? – не зрозуміла Ганна. – Більше нема! – несподівано додав Руслан, важко видихнув і все розповів дружині. Ганна вислухала чоловіка і ахнула від почутого 

Ганна ніколи не втручалася у стосунки між родичами чоловіка, але через нещодавні події засуджувала свекруху. Тамара Миколаївна залишила свою квартиру доньці, яка нещодавно вийшла заміж, і вирішила не заважати молодій сім’ї.

– У Юлі скоро народиться малюк і не годиться під ногами плутатися, – сказала вона тоді синові та невістці. – У нас дача хороша, нехай молодята живуть на квартирі, а я там облаштуюся.

– Може, має сенс поки що разом пожити чи сестрі із зятем пошукати орендоване житло? – не розумів вчинок матері Руслан. – За фактом дача далеко від міста і там не завадило б зробити ремонт.

– Нічого страшного, мені одній цілком вистачить місця та умов для життя, – відповіла Тамара. – Я вже ухвалила рішення, і міняти його не збираюся. Буду до вас та Юлі в гості приїжджати, а квартиру свою на неї зараз же переоформлю.

Ганна навіть не стала цікавитись у чоловіка, чому батьківська квартира дістається лише сестрі. Вони після весілля купили собі гарну трикімнатну квартиру, дітей поки не було, і на майно не претендували, але сам факт трохи зачіпав. Тамара завжди на перше місце ставила лише інтереси доньки, не надто переживаючи про реакцію сина з цього приводу. Ось і зараз все сама вирішила, сина з невісткою перед фактом поставила і перебралася на дачу.

– Взагалі не уявляю, як твоя мати зимою за містом житиме, – міркувала Ганна. – Транспортне сполучення з містом не дуже хороше, селище дачне і місцевих жителів мало, так що аптек немає і лише один маленький магазин.

– Та я й це і сам знаю, – говорив Руслан. – Загалом не розумію її вчинок щодо квартири. Ну вирішила квартирою поступитися сестрі та її сім’ї, але навіщо було офіційно все переписувати?

Потім з’ясувалося, що у Тамари не дуже добре складалися стосунки із зятем, і вона вирішила виправити їх таким дивним чином, вирішивши задобрити. Жінка і справді була готова створити всі умови для щасливого життя доньки, яка тяжко переживала вагітність і з чоловіком часто сварилася, ось і вирішила зробити їм такий подарунок. Їй здавалося, що наявність власного житла зменшить кількість приводів для розбірок і все обов’язково буде добре. Тільки за фактом все складалося не так, як хотілося, і після народження сина Юля періодично скаржилася матері на проблеми у стосунках із чоловіком.

– Може мені, – варто тимчасово до вас приїхати на правах гості? – пропонувала Тамара. – Я б з малечею допомагала, і вам легше було.

Юля сумнівалася, а потім втомилася і сама попросила матір про допомогу. Тільки прожити разом без сварок вони змогли лише тиждень. Після цього зять звинуватив тещу у спробах втручання у їхнє життя та негативний вплив на доньку. Тамара засмутилася, сильно образилася і поспішно повернулася на дачу. Щоправда, проживання там і справді виявилося проблематичним через відсутність елементарних умов. Особливо непросто було з наближенням зими, оскільки потрібно дрова готувати і воду носити з колодязя.

– Ну як ти могла такий необдуманий вчинок зробити і добровільно віддати свою квартиру Юлі? – сердився на матір Руслан. – Прекрасно ж знала, що у нас дача не пристосована для постійного проживання та взагалі з нею багато проблем.

– Ну я заради твоєї сестри старалася і сподівалася, що в неї обов’язково все буде добре, – виправдовувалася Тамара. – У результаті зять тепер мене навіть у гості запрошувати не хоче, Юля слова проти нього сказати не може і я якось на узбіччі опинилася.

– З Юлею та її благовірним я поговорю, тільки це особливо ситуації не змінить, ти сама їм усі карти до рук передала, – нагадував Руслан.

Тамара і сама це розуміла, тільки нічого зробити не могла: свою квартиру віддала і на дачі нормального життя не виходило. У міру холодів це стало настільки очевидним, що жінка зважилася звернутися за допомогою до сина.

– Мати проситься до нас пожити, – розповідав дружині Руслан. – Воно й зрозуміло, на дачі незручно та взимку виживати складно.

– Не треба було віддавати свою квартиру, – нагадувала Ганна. – А то вона все віддала коханій донечці, а тепер стала там не потрібна і згадала про наше існування.

– Розумію твої образи та розпач, але все одно це моя мати, – нагадував Руслан. – Ти ж розумієш, що я не можу її залишити на вулиці чи наодинці з проблемами, навіть якщо вона зовсім неправа.

Ганна все розуміла, тільки сама думка про проживання зі свекрухою здавалася неприємною. У кожного вже був свій життєвий устрій та звички, а при спільному проживання треба було все міняти. До того ж, Тамара була дуже педантичною і однозначно могла набриднути невістці своїми претензіями, але й залишати її здавалося неправильним. Ганна переступила через себе і прийняла свекруху у своїй квартирі, намагаючись примиритися з її поведінкою. Тільки це було непросто, бо родичка постійно робила проблеми на рівному місці.

– У Юлі скоро народиться друга дитина і їм потрібна допомога, – розповідала вона за вечерею.

– Може вони і молодці, що вирішили відразу після першої дитини другу народити і маленька різниця у віці між ними буде, – міркував Руслан. – Тільки не особливо розумію, чим ми повинні допомагати?

– Для початку нам потрібно купити придане для майбутнього малюка, – явно все продумала Тамара. – Потім я планую періодично забирати до нас Василька, щоб Юлі було простіше впоратися з однією дитиною.

– У сенсі? – Здивувалася Ганна. – Ви, правда, вважаєте гарною ідеєю притягнути сюди маленьку дитину і почепити нам на голову?

– Так не чужу дитину хочу привести з вулиці, а рідного племінника Руслана, – не розуміла невдоволення Тамара. – Я маю на це право, як бабуся Василька.

Ганна ледве втрималася від сварки, але потім все невдоволення чоловікові висловила, вимагаючи терміново вирішити питання зі своєю матір’ю.

– Невже ти справді вважаєш таку ситуацію нормальною? – Не розуміла Ганна. – Твоя мати зробила необдумано, ми переступили через гордість і прийняли її у себе. Тепер вона планує тягати сюди сина твоєї сестри. Потім проситиме, щоб ми і свою квартиру переписали на Юлю, бо їй тяжко?

– Не драматизуй, – зітхав Руслан. – Мати звичайно часто перегинає, але зрозуміти можна.

– Чудово, а хто нас зрозуміє? – не розуміла Ганна. – Вже у своїй квартирі не почуваємося господарями, а що буде далі?

Руслан змовчав і сам не знав, як правильно вчинити, сподіваючись на вирішення проблем якимось дивним чином. Лише ситуація стрімко ускладнювалася через підвищену активність Тамари. Вона не просто намагалася привести маленького Василька, а й розраховувала, що син із невісткою про нього піклуватимуться і робитимуть подарунки.

– Мамо, далі так не може продовжуватися, – сказав Руслан після чергової витівки матері. – Це наша квартира з Ганною і не треба перетворювати її на балаган.

– Загалом у твоєї сестри зараз важливий період у житті та складності у стосунках із чоловіком, – напирала Тамара.

– Вона сама обрала такого чоловіка і вирішила народити від нього двох дітей, – остаточно втрачав самовладання Руслан. – Ти сама вирішила віддати їм квартиру. Може пора задуматися, що ви робите?

Тамара образилась і доньці поскаржилася, що більше не може у сина жити. Юля засмутилася через нахабства брата і невістки, але матір до себе звати не стала. 

Повернулася Тамара на дачу, налаштовувалась на ремонт та підготовку до наступної зимівлі. Дочці та зятю вона не була потрібна у колись своїй квартирі, синові з невісткою всі нерви витріпала. Залишалося Тамарі тільки облаштовуватися на дачі і журитися нещасній долі дочки, яка намагалася зберегти шлюб, та зухвальству невістки, що накручує сина проти сім’ї. 

Більше Ганна навіть у страшному сні не допускала можливості спільного проживання зі свекрухою. Вона чітко розуміла, що рідні чоловіка все одно не догодиш, а на перше місце потрібно ставити лише інтереси своєї родини.

Вам також має сподобатись...

Степан дуже кохав Тетяну. Вони збиралися одружитися. – Синку, даремно ти зібрався одружуватися з Танькою, – сказала йому мати. – Сусіди кажуть, що бачили її в місті, де з ким… – Мамо, не слухай нікого! – обурювався Степан. – Тетяна скромна і ми любимо один одного. А за тиждень до весілля до Степана прийшов брат Тетяни. Він раптом дав йому в руки записку. – Це від моєї сестри, від Тетяни, просила тобі передати, – сказав він, і швидко пішов з двору. Степан сів на лавку і розгорнув папірець. Він прочитав написане й застиг, не вірячи своїм очам

Оксана виходила заміж. Весілля було в самому розпалі. Гості вітали молодих, говорили тости. – Діти мої, бажаю вам великого кохання, щастя, порозуміння, – взяла слово мама Оксани. Всі підняли келихи, і після цього тосту почалися танці. Оксана з нареченим потанцювали перший танець, і пішли за стіл трохи відпочити. Раптом до нареченого підійшла його мама і щось шепнули йому на вухо. Оксана ненароком почула слова свекрухи, звернені до сина і застигла від почутого

Наталя прибирала в квартирі, коли у двері подзвонили. На порозі стояла свекруха Надія Михайлівна. – Привіт, Наталю, а Сергій вдома? – одразу почала жінка. – Мені терміново потрібно з ним поговорити. – Він ще на роботі, – сухо відповіла Наталя. – Можете на кухні зачекати. Невістка провела свекруху на кухню, а сама пішла закінчувати з прибиранням. Надія Михайлівна вирішила подивитися, що невістка приготувала на вечерю, заглянула в каструлю, яка стояла на плиті – пусто. Свекруха відкрила холодильник, заглянула в середину і застигла від побаченого. – Ти що надумала дівчино! Я все розповім синові! – тільки й вигукнула вона

У Ігоря не стало його коханої дружини Аліси. Чоловік сидів на дивані і дивився в одну точку. Дружини не стало, діти живуть без нього… Що робити далі він не знав. – Господи, в мене ж сьогодні ще й день народження! – раптом згадав чоловік. Він сумно зітхнув, як раптом пролунав дзвінок у двері. – Дивно, кого там ще принесло, – пробурмотів він і пішов у коридор. Ігор глянув у дверне вічко і аж відсахнувся від побаченого! – Ні, мені це здається, цього просто не може бути, – тільки й прошепотів він