Життєві історії

Ганна приготувала вечерю і пішла гукати чоловіка до столу. – Руслан, йди…, – сказала жінка  зайшовши в кімнату і зупинилася, помітивши, що чоловік розмовляє по телефону. За декілька хвилин чоловік закінчив дзвінок. – Ходімо вечеряти, – продовжила Ганна. – Ганно, я розмовляв з мамо, – раптом сказав Руслан. – І як справи в Тамари Миколаївни? – поцікавилася дружина. – Кохана, мама хоче у нас пожити, – опустивши очі сказав чоловік. – В сенсі? У неї ж є своя квартира? – не зрозуміла Ганна. – Більше нема! – несподівано додав Руслан, важко видихнув і все розповів дружині. Ганна вислухала чоловіка і ахнула від почутого 

Ганна ніколи не втручалася у стосунки між родичами чоловіка, але через нещодавні події засуджувала свекруху. Тамара Миколаївна залишила свою квартиру доньці, яка нещодавно вийшла заміж, і вирішила не заважати молодій сім’ї.

– У Юлі скоро народиться малюк і не годиться під ногами плутатися, – сказала вона тоді синові та невістці. – У нас дача хороша, нехай молодята живуть на квартирі, а я там облаштуюся.

– Може, має сенс поки що разом пожити чи сестрі із зятем пошукати орендоване житло? – не розумів вчинок матері Руслан. – За фактом дача далеко від міста і там не завадило б зробити ремонт.

– Нічого страшного, мені одній цілком вистачить місця та умов для життя, – відповіла Тамара. – Я вже ухвалила рішення, і міняти його не збираюся. Буду до вас та Юлі в гості приїжджати, а квартиру свою на неї зараз же переоформлю.

Ганна навіть не стала цікавитись у чоловіка, чому батьківська квартира дістається лише сестрі. Вони після весілля купили собі гарну трикімнатну квартиру, дітей поки не було, і на майно не претендували, але сам факт трохи зачіпав. Тамара завжди на перше місце ставила лише інтереси доньки, не надто переживаючи про реакцію сина з цього приводу. Ось і зараз все сама вирішила, сина з невісткою перед фактом поставила і перебралася на дачу.

– Взагалі не уявляю, як твоя мати зимою за містом житиме, – міркувала Ганна. – Транспортне сполучення з містом не дуже хороше, селище дачне і місцевих жителів мало, так що аптек немає і лише один маленький магазин.

– Та я й це і сам знаю, – говорив Руслан. – Загалом не розумію її вчинок щодо квартири. Ну вирішила квартирою поступитися сестрі та її сім’ї, але навіщо було офіційно все переписувати?

Потім з’ясувалося, що у Тамари не дуже добре складалися стосунки із зятем, і вона вирішила виправити їх таким дивним чином, вирішивши задобрити. Жінка і справді була готова створити всі умови для щасливого життя доньки, яка тяжко переживала вагітність і з чоловіком часто сварилася, ось і вирішила зробити їм такий подарунок. Їй здавалося, що наявність власного житла зменшить кількість приводів для розбірок і все обов’язково буде добре. Тільки за фактом все складалося не так, як хотілося, і після народження сина Юля періодично скаржилася матері на проблеми у стосунках із чоловіком.

– Може мені, – варто тимчасово до вас приїхати на правах гості? – пропонувала Тамара. – Я б з малечею допомагала, і вам легше було.

Юля сумнівалася, а потім втомилася і сама попросила матір про допомогу. Тільки прожити разом без сварок вони змогли лише тиждень. Після цього зять звинуватив тещу у спробах втручання у їхнє життя та негативний вплив на доньку. Тамара засмутилася, сильно образилася і поспішно повернулася на дачу. Щоправда, проживання там і справді виявилося проблематичним через відсутність елементарних умов. Особливо непросто було з наближенням зими, оскільки потрібно дрова готувати і воду носити з колодязя.

– Ну як ти могла такий необдуманий вчинок зробити і добровільно віддати свою квартиру Юлі? – сердився на матір Руслан. – Прекрасно ж знала, що у нас дача не пристосована для постійного проживання та взагалі з нею багато проблем.

– Ну я заради твоєї сестри старалася і сподівалася, що в неї обов’язково все буде добре, – виправдовувалася Тамара. – У результаті зять тепер мене навіть у гості запрошувати не хоче, Юля слова проти нього сказати не може і я якось на узбіччі опинилася.

– З Юлею та її благовірним я поговорю, тільки це особливо ситуації не змінить, ти сама їм усі карти до рук передала, – нагадував Руслан.

Тамара і сама це розуміла, тільки нічого зробити не могла: свою квартиру віддала і на дачі нормального життя не виходило. У міру холодів це стало настільки очевидним, що жінка зважилася звернутися за допомогою до сина.

– Мати проситься до нас пожити, – розповідав дружині Руслан. – Воно й зрозуміло, на дачі незручно та взимку виживати складно.

– Не треба було віддавати свою квартиру, – нагадувала Ганна. – А то вона все віддала коханій донечці, а тепер стала там не потрібна і згадала про наше існування.

– Розумію твої образи та розпач, але все одно це моя мати, – нагадував Руслан. – Ти ж розумієш, що я не можу її залишити на вулиці чи наодинці з проблемами, навіть якщо вона зовсім неправа.

Ганна все розуміла, тільки сама думка про проживання зі свекрухою здавалася неприємною. У кожного вже був свій життєвий устрій та звички, а при спільному проживання треба було все міняти. До того ж, Тамара була дуже педантичною і однозначно могла набриднути невістці своїми претензіями, але й залишати її здавалося неправильним. Ганна переступила через себе і прийняла свекруху у своїй квартирі, намагаючись примиритися з її поведінкою. Тільки це було непросто, бо родичка постійно робила проблеми на рівному місці.

– У Юлі скоро народиться друга дитина і їм потрібна допомога, – розповідала вона за вечерею.

– Може вони і молодці, що вирішили відразу після першої дитини другу народити і маленька різниця у віці між ними буде, – міркував Руслан. – Тільки не особливо розумію, чим ми повинні допомагати?

– Для початку нам потрібно купити придане для майбутнього малюка, – явно все продумала Тамара. – Потім я планую періодично забирати до нас Василька, щоб Юлі було простіше впоратися з однією дитиною.

– У сенсі? – Здивувалася Ганна. – Ви, правда, вважаєте гарною ідеєю притягнути сюди маленьку дитину і почепити нам на голову?

– Так не чужу дитину хочу привести з вулиці, а рідного племінника Руслана, – не розуміла невдоволення Тамара. – Я маю на це право, як бабуся Василька.

Ганна ледве втрималася від сварки, але потім все невдоволення чоловікові висловила, вимагаючи терміново вирішити питання зі своєю матір’ю.

– Невже ти справді вважаєш таку ситуацію нормальною? – Не розуміла Ганна. – Твоя мати зробила необдумано, ми переступили через гордість і прийняли її у себе. Тепер вона планує тягати сюди сина твоєї сестри. Потім проситиме, щоб ми і свою квартиру переписали на Юлю, бо їй тяжко?

– Не драматизуй, – зітхав Руслан. – Мати звичайно часто перегинає, але зрозуміти можна.

– Чудово, а хто нас зрозуміє? – не розуміла Ганна. – Вже у своїй квартирі не почуваємося господарями, а що буде далі?

Руслан змовчав і сам не знав, як правильно вчинити, сподіваючись на вирішення проблем якимось дивним чином. Лише ситуація стрімко ускладнювалася через підвищену активність Тамари. Вона не просто намагалася привести маленького Василька, а й розраховувала, що син із невісткою про нього піклуватимуться і робитимуть подарунки.

– Мамо, далі так не може продовжуватися, – сказав Руслан після чергової витівки матері. – Це наша квартира з Ганною і не треба перетворювати її на балаган.

– Загалом у твоєї сестри зараз важливий період у житті та складності у стосунках із чоловіком, – напирала Тамара.

– Вона сама обрала такого чоловіка і вирішила народити від нього двох дітей, – остаточно втрачав самовладання Руслан. – Ти сама вирішила віддати їм квартиру. Може пора задуматися, що ви робите?

Тамара образилась і доньці поскаржилася, що більше не може у сина жити. Юля засмутилася через нахабства брата і невістки, але матір до себе звати не стала. 

Повернулася Тамара на дачу, налаштовувалась на ремонт та підготовку до наступної зимівлі. Дочці та зятю вона не була потрібна у колись своїй квартирі, синові з невісткою всі нерви витріпала. Залишалося Тамарі тільки облаштовуватися на дачі і журитися нещасній долі дочки, яка намагалася зберегти шлюб, та зухвальству невістки, що накручує сина проти сім’ї. 

Більше Ганна навіть у страшному сні не допускала можливості спільного проживання зі свекрухою. Вона чітко розуміла, що рідні чоловіка все одно не догодиш, а на перше місце потрібно ставити лише інтереси своєї родини.

Вам також має сподобатись...

Михайло був у відряджені. Повернувшись у свій номер, чоловік одразу набрав номер своєї нареченої. – Оленко, привіт! Ти як? Як справи? – радісно запитав Михайло, почувши в слухавці коханий голос. – Привіт, у мене все добре. Ось тільки сумую за тобою дуже, – тихо сказала дівчина. – Ну нічого, ще трохи і ми побачимося, – заспокоював Олену Михайло. Раптом, Михайло почув у слухавці якийсь сигнал. Олена випадково натиснула на значок відеозв’язку. – О, а ти що вирішила по відео порозмовляти, – зрадів чоловік. Михайло, забрав телефон від вуха, глянув на екран мобільного і…заціпенів від побаченої картини

Олена повернулася додому з роботи. Жінка зайшла в квартиру і помітила, що у них гості – на кухні сиділа свекруха і мило розмовляла із своїм синочком. – Доброго вечора, Наталія Василівна! – привіталася Олена з свекрухою, поцілувала чоловіка у щічку. – Я у ванну, а потім приготую щось вечеряти! Дівчина прийняла теплу ванну і коли вийшла, то свекруху не побачила. – А де Наталя Василівна? – спитала у чоловіка дівчина. – Не знаю, – байдуже відповів Олександр. – Наче десь тут ходила. Можливо вже пішла. Олена задоволено посміхнулася, увійшла до спальні і… застигла від побаченого

Вадим з Оленою одружувалися. Прийшла черга дарувати подарунки. Першими до молодих підійшли батьки Вадима. Лариса з Олексієм вручили молодятам пухкенький конвертик і відійшли в сторону. Невдовзі до них підійшли і їхні свати. – Ну що, пора додому? – тихо сказала до чоловіка мати молодого. – Так, вже час, – підтвердив Олексій. – Невже вам не подобається свято дітей, що не хочете залишитись? – почули їх розмову свати. – Після того, що вони зробили, я не бажаю тут бути! – не могла змовчати Лариса. – Ви про що? Що вони зробили? – сваха здивовано дивилися на Ларису, не розуміючи, що відбувається

Володимир прийшов додому, як раптом зустрів біля підʼїзду свого друга Романа. – О, Володька! – радісно вигукнув той. – А я тебе шукаю! Давай збирайся. Ми з хлопцями йдемо в кафе. Посидимо собі! – Добре, я зараз, тільки перевдягнусь! – сказав Володимир і побіг до себе. Через пару хвилин він вийшов на вулицю і вони з Романом пішли в кафе. Там, біля дверей, їх уже чекали друзі. Вони всі разом зайшли в кафе і раптом… Остовпіли від побаченого! Усі дивилися в один і той самий бік. Володимир теж обернувся й застиг від несподіванки