Життєві історії

Валентина Анатоліївна увійшла до квартири сина та невістки. – Я вам пиріжків напекла, – гукнула з порога жінка. – Дякую, – Софія взяла гостинці з рук свекрухи. – Проходьте, я вам чай зробила. Свекруха пройшла на кухню, сіла за стіл. –  Євгене, давай на балкон вийдемо, – тихенько прошепотіла синові на вухо Валентина. – Мамо, кажи тут, – відповів чоловік. – Давай вийдемо, – повторила мати. Євген зітхнув і неохоче встав із стільця. Валентина Анатоліївна пройшла слідом за ним. Опинившись на балконі свекруха почала щось голосно обговорювати з сином. Софія прислухалася до їхньої розмови і застигла від почутого

Валентина Анатоліївна у легкій ситцевій сукні у квіточку увійшла до квартири Софії.

– Ох, і спека у вас! – сказала з порога жінка. – Хоч би вікна відчинили чи вентилятор увімкнули, – додала вона і витерла з чола піт.

– Ти просто зі спеки зайшла, – визирнув у коридор Євген.

– Чому двері відчинені? Мало хто міг замість мене до вас нагрянути, – посварила сина мати.

– Валентино Анатоліївно, ви ж дзвонили нам десять хвилин тому і сказали, що прийдете, – до свекрухи, кутаючись у халат, вийшла Софія.

– Я б постукала у двері, ні до чого було відчиняти, – продовжувала бубонити жінка.

– Ви прийшли, щоб нас сварити? – усміхнулася невістка, бажаючи змінити тему розмови.

– Ні, я з іншого приводу, – пробурчала Валентина Анатоліївна і витягла з сумки поліетиленовий пакетик з пиріжками. – З лівером та капустою.

– Дякую, – Софія взяла гостинці з рук свекрухи. – У вас була якась важлива розмова, – знову нагадала дівчина.

П’ятдесяти п’яти річна жінка присіла на стілець і, поправивши сукню, поклала на коліна руки.

– За два тижні моєму синові виповнюється тридцять років. Ви ж святкуватимете? – Валентина Анатоліївна дивилася на невістку.

– Ми ще не вирішили, – розгублено відповіла Софія.

– Ювілей буває не щороку, треба святкувати! – наполегливо промовила свекруха. – Потрібно скласти меню, закупити продукти, покликати гостей. Не розумію, чому ви не ворушитеся!

– Рано ще, – Євген здивовано почухав потилицю, щиро не розуміючи, чому мати так сильно пожвавішала і зацікавилася його днем ​​народження.

– За два дні все робитимете? Ох вже ця молодь! – похитала головою Валентина Анатоліївна. – Я думаю, що непогано було б штори змінити, – додала вона і глянула у бік вікна.

Софія посміхнулася, дивуючись, як хвацько свекруха надумала командувати в її квартирі.

– У мене є голубенькі, я принесу наступного тижня, – заторохтіла жінка.

– Валентино Анатоліївно, вам не варто метушитися. Якщо ми й святкуватимемо ювілей, то не вдома, – приголомшила невістка.

– А де? – очі свекрухи стали по півкопійки. – Жодних кафе та ресторанів! Подібні заходи мають відбуватися у теплій домашній атмосфері. Готування ми все на себе візьмемо.

– Хто ми? – Поспішила уточнити Софія.

– Ти і я, – незворушно відповіла Валентина Анатоліївна.

– Ні, я не збираюся стояти весь день біля плити, а потім без ніг сидіти за столом із натягнутою усмішкою. Я, як і гості, хочу веселитися, – заперечила у відповідь невістка.

– Ого яка… багатійка знайшлася! Невже багато зайвих грошей? – насупилась свекруха, якій припали не до душі слова Софії. – Я по-іншому собі уявляла ювілей сина, але лізти не буду, вам краще знати.

На тому й вирішили. Валентина Анатоліївна зі спокійним виглядом слухала плани подружжя та не заперечувала.

Здавалося, все було обговорено, і жінка навіть упокорилася з тим, що ювілей сина проходитиме у кафе.

Збираючись йти, Валентина Анатоліївна несподівано згадала гостей.

– Що там по гостях? – несподівано спитала вона. – Скільки народу кликати збираєтесь?

— Чоловік тридцять, — поважно відповів матері Євген.

– Хто конкретно буде? – ніяк не вгамувалася мати. – Я маю знати, кого ти вирішив запросити.

– Ми ще не думали над цим, трохи пізніше вирішимо, – син спробував відвести розмову убік.

– Як це не знаєш? – недовірливо перепитала Валентина Анатоліївна. – Мені треба знати! Можливо, ми зараз і складемо список, щоб вам потім було легше запрошувати?

Жінка так наполягала на цьому, що врешті-решт Євген здався і сів складати з матір’ю список.

– Сестру двоюрідну кликати будеш? – пильно дивлячись на сина, суворо запитала Валентина Анатоліївна.

– Поліну? Ну так…

– Нема чого їй робити на твоєму ювілеї! – рішуче заявила жінка. – Зустрілася з нею випадково вчора в магазині, то вона мені наскучила. Ще та жінка, виявляється, вся у свою матір!

– Тітку Раїсу ти теж бачити не хочеш?

– Прямо з язика зняв! Так, їй теж нема чого робити на нашому святі! Нехай сидить у себе вдома разом із Поліною! – пожвавішала Валентина Анатоліївна. – До речі, я б ще кілька чоловік викреслила зі списку запрошених.

– Хто тебе ще не влаштовує? – спохмурнів Євген, бачачи, як мати увійшла у смак.

– Давай на балкон вийдемо, – прошепотіла синові на вухо Валентина Анатоліївна. – Не хочу, щоб Софія чула нас.

– Мамо, кажи вже, – напружився чоловік, не розуміючи, чому мати робить з усього таємницю.

– Давай вийдемо, – процідила крізь зуби мати і змовно кивнула у бік балкона.

Євген зітхнув і неохоче встав із стільця. Валентина Анатоліївна пройшла слідом за ним.

Як тільки вони вийшли на балкон, жінка прикрила за собою двері і, переконавшись, що невістка їх не підслуховує, промовила:

– Марію Дмитрівну теж не клич. Неприємна вона жінка, я не змогла порозумітися з нею. Знаєш, сваха якась надто інтелігентна. А я ж проста людина, мені все це чуже…

– Ти пропонуєш мені не кликати на свій ювілей тещу? – бажаючи переконатись, що він усе правильно зрозумів, уточнив чоловік.

– Саме так! Що у цьому такого? Це твій день народження, і ти сам вирішуєш, кого хочеш бачити поряд із собою, а кого ні, – схвально промовила Валентина Анатоліївна.

– За відбором гостей схоже, ніби ти вирішуєш за мене кого запрошувати, – стримано відповів Євген. – Мамо, я почув твої побажання, але нічого не обіцяю…

– Як не обіцяєш? Хіба ми з тобою не вирішили, кого точно не буде? – Жінка невинно заплескала очима.

– Ні, не вирішили. Я сам розберуся, кого запрошувати, бо так скоро дійде до того, що ти й Софію не захочеш бачити, — роздратовано промовив чоловік і, відчинивши двері, зайшов у квартиру.

Валентина Анатоліївна з незадоволеним обличчям увійшла за ним. За її похмурим виразом обличчя було зрозуміло, що мати розчарована розмовою.

– Я піду, і так вже у вас затрималася, – дуже швидко жінка збиралася додому.

За два дні до ювілею мати зателефонувала синові і поцікавилася, чи не передумав він кликати сестру, тітку та тещу.

– Мамо, ні, я не передумав…

– Тоді я не прийду! Ось як вийшло, так? Ви нічого без мене святкувати не збиралися, а в результаті мене самої і не буде на ювілеї у власного сина, – скривджено схлипнула Валентина Анатоліївна.

– Тобі ж ніхто не забороняє приходити, – нагадав матері Євген. – До того ж на своє свято ти будеш мати можливість не кликати всіх, хто буде в мене. Я не можу взяти і з надуманих причин не запросити тих людей, з ким спілкуюся.

– Я не прийду, – сказала жінка і поклала слухавку.

Однак у суботу таки заявилася в кафе з подарунком, вдавши, що не було жодної розмови.

Вам також має сподобатись...

Василя Михайловича не було видно вже декілька дні. Його знайома Ліза відчула недобре і запитала у сусідів, чи все гаразд зі стареньким. – Він у лікарні, – раптом сказали їй. – Донька його відправила туди. Але випишеться. Неодноразово вже лежав! Та цього разу Михайлович не повернувся додому… Його не стало. Дочка старенького запросила сусідів на поминки. Коли Ліза вже йшла, дочка Василя Михайловича підійшла до неї і дала його книжку: – Це вам він казав передати передостаннього дня. Мабуть, відчував, що не стане його… Ліза взяла книгу, розкрила її і заплакала від побаченого

Марія поприбирала в хаті і взялася готувати обід. Вона місила тісто на пиріжки, коли в двері хтось голосно постукав. Жінка здивовано пішла відкривати. На порозі стояла незнайома жінка з дитиною на руках. – Ну, здрастуйте! – єхидно сказала вона. – Як поживаєте? – А ви хто? – здивувалась Марія Федорівна. Жінка раптом засміялася і по-хазяйськи зайшла в хату. – Ольга я, – сказала вона. – Ось приймайте поповнення! Жінка поклала дитину на ліжко і пішла на вихід. Марія Федорівна не розуміла, що відбувається

Віктор пішов від Тетяни, і почав жити з Валентиною. Валя йому книжки читає, вірші про кохання… А він радіє! Але минув якийсь час і набридло йому це все. Став Віктор часто колишню дружину згадувати. Як його Тетянка смачно готує, які пироги пишні в неї виходять. Як білизну прасує, і про справи його випитує… А Валентина тільки, дивиться на нього, а обід не готовий! Засумував Віктор. А якось зустріла його Тетяна біля сільського магазину, глянула на нього і ахнула

Марійка ішла з роботи, як раптом її гукнув давній друг Микола. – Присядь, поговоримо, – показав він на лавку. – Про що? – запитала дівчина. – Про тебе, – відповів Микола. – І що ти хочеш дізнатися? – здивувалася Марійка. – Запитати хочу – ти вийдеш за мене заміж? – раптом сказав Микола. – Ти серйозно?! – не повірила Марійка. – Серйозніше нікуди. То вийдеш? – повторив він. – Вийду! – відповіла Марійка… Весілля було скромним. Молоді оселилися в матері Миколи. Через рік у них народилася донька, ще за два роки – друга. Якось до них приїхала давня подруга Валя з родиною. Вони погостювали і через тиждень поїхали… А через два тижні з Миколою сталося несподіване