Життєві історії

Валентина Анатоліївна увійшла до квартири сина та невістки. – Я вам пиріжків напекла, – гукнула з порога жінка. – Дякую, – Софія взяла гостинці з рук свекрухи. – Проходьте, я вам чай зробила. Свекруха пройшла на кухню, сіла за стіл. –  Євгене, давай на балкон вийдемо, – тихенько прошепотіла синові на вухо Валентина. – Мамо, кажи тут, – відповів чоловік. – Давай вийдемо, – повторила мати. Євген зітхнув і неохоче встав із стільця. Валентина Анатоліївна пройшла слідом за ним. Опинившись на балконі свекруха почала щось голосно обговорювати з сином. Софія прислухалася до їхньої розмови і застигла від почутого

Валентина Анатоліївна у легкій ситцевій сукні у квіточку увійшла до квартири Софії.

– Ох, і спека у вас! – сказала з порога жінка. – Хоч би вікна відчинили чи вентилятор увімкнули, – додала вона і витерла з чола піт.

– Ти просто зі спеки зайшла, – визирнув у коридор Євген.

– Чому двері відчинені? Мало хто міг замість мене до вас нагрянути, – посварила сина мати.

– Валентино Анатоліївно, ви ж дзвонили нам десять хвилин тому і сказали, що прийдете, – до свекрухи, кутаючись у халат, вийшла Софія.

– Я б постукала у двері, ні до чого було відчиняти, – продовжувала бубонити жінка.

– Ви прийшли, щоб нас сварити? – усміхнулася невістка, бажаючи змінити тему розмови.

– Ні, я з іншого приводу, – пробурчала Валентина Анатоліївна і витягла з сумки поліетиленовий пакетик з пиріжками. – З лівером та капустою.

– Дякую, – Софія взяла гостинці з рук свекрухи. – У вас була якась важлива розмова, – знову нагадала дівчина.

П’ятдесяти п’яти річна жінка присіла на стілець і, поправивши сукню, поклала на коліна руки.

– За два тижні моєму синові виповнюється тридцять років. Ви ж святкуватимете? – Валентина Анатоліївна дивилася на невістку.

– Ми ще не вирішили, – розгублено відповіла Софія.

– Ювілей буває не щороку, треба святкувати! – наполегливо промовила свекруха. – Потрібно скласти меню, закупити продукти, покликати гостей. Не розумію, чому ви не ворушитеся!

– Рано ще, – Євген здивовано почухав потилицю, щиро не розуміючи, чому мати так сильно пожвавішала і зацікавилася його днем ​​народження.

– За два дні все робитимете? Ох вже ця молодь! – похитала головою Валентина Анатоліївна. – Я думаю, що непогано було б штори змінити, – додала вона і глянула у бік вікна.

Софія посміхнулася, дивуючись, як хвацько свекруха надумала командувати в її квартирі.

– У мене є голубенькі, я принесу наступного тижня, – заторохтіла жінка.

– Валентино Анатоліївно, вам не варто метушитися. Якщо ми й святкуватимемо ювілей, то не вдома, – приголомшила невістка.

– А де? – очі свекрухи стали по півкопійки. – Жодних кафе та ресторанів! Подібні заходи мають відбуватися у теплій домашній атмосфері. Готування ми все на себе візьмемо.

– Хто ми? – Поспішила уточнити Софія.

– Ти і я, – незворушно відповіла Валентина Анатоліївна.

– Ні, я не збираюся стояти весь день біля плити, а потім без ніг сидіти за столом із натягнутою усмішкою. Я, як і гості, хочу веселитися, – заперечила у відповідь невістка.

– Ого яка… багатійка знайшлася! Невже багато зайвих грошей? – насупилась свекруха, якій припали не до душі слова Софії. – Я по-іншому собі уявляла ювілей сина, але лізти не буду, вам краще знати.

На тому й вирішили. Валентина Анатоліївна зі спокійним виглядом слухала плани подружжя та не заперечувала.

Здавалося, все було обговорено, і жінка навіть упокорилася з тим, що ювілей сина проходитиме у кафе.

Збираючись йти, Валентина Анатоліївна несподівано згадала гостей.

– Що там по гостях? – несподівано спитала вона. – Скільки народу кликати збираєтесь?

— Чоловік тридцять, — поважно відповів матері Євген.

– Хто конкретно буде? – ніяк не вгамувалася мати. – Я маю знати, кого ти вирішив запросити.

– Ми ще не думали над цим, трохи пізніше вирішимо, – син спробував відвести розмову убік.

– Як це не знаєш? – недовірливо перепитала Валентина Анатоліївна. – Мені треба знати! Можливо, ми зараз і складемо список, щоб вам потім було легше запрошувати?

Жінка так наполягала на цьому, що врешті-решт Євген здався і сів складати з матір’ю список.

– Сестру двоюрідну кликати будеш? – пильно дивлячись на сина, суворо запитала Валентина Анатоліївна.

– Поліну? Ну так…

– Нема чого їй робити на твоєму ювілеї! – рішуче заявила жінка. – Зустрілася з нею випадково вчора в магазині, то вона мені наскучила. Ще та жінка, виявляється, вся у свою матір!

– Тітку Раїсу ти теж бачити не хочеш?

– Прямо з язика зняв! Так, їй теж нема чого робити на нашому святі! Нехай сидить у себе вдома разом із Поліною! – пожвавішала Валентина Анатоліївна. – До речі, я б ще кілька чоловік викреслила зі списку запрошених.

– Хто тебе ще не влаштовує? – спохмурнів Євген, бачачи, як мати увійшла у смак.

– Давай на балкон вийдемо, – прошепотіла синові на вухо Валентина Анатоліївна. – Не хочу, щоб Софія чула нас.

– Мамо, кажи вже, – напружився чоловік, не розуміючи, чому мати робить з усього таємницю.

– Давай вийдемо, – процідила крізь зуби мати і змовно кивнула у бік балкона.

Євген зітхнув і неохоче встав із стільця. Валентина Анатоліївна пройшла слідом за ним.

Як тільки вони вийшли на балкон, жінка прикрила за собою двері і, переконавшись, що невістка їх не підслуховує, промовила:

– Марію Дмитрівну теж не клич. Неприємна вона жінка, я не змогла порозумітися з нею. Знаєш, сваха якась надто інтелігентна. А я ж проста людина, мені все це чуже…

– Ти пропонуєш мені не кликати на свій ювілей тещу? – бажаючи переконатись, що він усе правильно зрозумів, уточнив чоловік.

– Саме так! Що у цьому такого? Це твій день народження, і ти сам вирішуєш, кого хочеш бачити поряд із собою, а кого ні, – схвально промовила Валентина Анатоліївна.

– За відбором гостей схоже, ніби ти вирішуєш за мене кого запрошувати, – стримано відповів Євген. – Мамо, я почув твої побажання, але нічого не обіцяю…

– Як не обіцяєш? Хіба ми з тобою не вирішили, кого точно не буде? – Жінка невинно заплескала очима.

– Ні, не вирішили. Я сам розберуся, кого запрошувати, бо так скоро дійде до того, що ти й Софію не захочеш бачити, — роздратовано промовив чоловік і, відчинивши двері, зайшов у квартиру.

Валентина Анатоліївна з незадоволеним обличчям увійшла за ним. За її похмурим виразом обличчя було зрозуміло, що мати розчарована розмовою.

– Я піду, і так вже у вас затрималася, – дуже швидко жінка збиралася додому.

За два дні до ювілею мати зателефонувала синові і поцікавилася, чи не передумав він кликати сестру, тітку та тещу.

– Мамо, ні, я не передумав…

– Тоді я не прийду! Ось як вийшло, так? Ви нічого без мене святкувати не збиралися, а в результаті мене самої і не буде на ювілеї у власного сина, – скривджено схлипнула Валентина Анатоліївна.

– Тобі ж ніхто не забороняє приходити, – нагадав матері Євген. – До того ж на своє свято ти будеш мати можливість не кликати всіх, хто буде в мене. Я не можу взяти і з надуманих причин не запросити тих людей, з ким спілкуюся.

– Я не прийду, – сказала жінка і поклала слухавку.

Однак у суботу таки заявилася в кафе з подарунком, вдавши, що не було жодної розмови.

Вам також має сподобатись...

Олена прийшла з роботи раніше. Вона підійшла до дверей у квартиру й оторопіла! Двері були привідкриті… Олена обережно прочинила їх і зайшла в коридор. На підлозі вона побачила жіночі туфлі, а на пуфику була теж жіноча сумочка… Олена насторожено прислухалась. На кухні явно хтось був. Олена поклала свою сумку і швидко попрямувала туди. Вона зайшла на кухню й оторопіла! – Що ви тут робите?! – тільки й сказала вона. Дівчина не розуміла, що відбувається

Ніна Олександрівна дуже заслабла. – Вам треба в лікарню, – стурбовано сказала їй сусідка Ліза. – Лізонько, послухай мене, – прошепотіла Ніна Олександрівна. – Підійди до комоду, там у мене скринька дерев’яна стоїть. Візьми її. Мене не стане, а там всяке знайдеш… Жінка заплющила очі. А Ліза поспішила до телефону і викликала швидку. Ніну Олександрівну забрали у місто. Ліза повернулася додому, пішла в хату до Ніни Олександрівни і відкрила комод. Там вона знайшла між рушниками невелику дерев’яну скриньку. Відкривши її, Ліза застигла від здивування

Дмитро поставив сумку в коридорі і важко видихнув. З кухні вийшла мати. – О, синку, привіт! А ти чому не попередив, що зайдеш? – здивувалася жінка несподіваному візиту. – А Катю з донькою, чому не взяв? Дмитро мовчав. – Сину, щось сталося? – захвилювалася мама. – Мамо, можна я поки що в тебе поживу? – раптом промовив Дмитро. – Ми з Катею розлучаємося! – Як розлучаєтеся? Чому? – сплеснула руками мати. – Все через тещу! – тихо сказав Дмитро і все розповів матері. Жінка вислухала сина і застигла від почутого

Марина вклала доньок спати, прибрала на кухні, вимила посуд. – Нарешті! – вдихнула жінка, закінчивши всі справи. – Тепер можна трошки відпочити! Марина зробила собі чай і сіла за комп’ютер. Вона почитала останні новини, подивилася якісь відео, і вирішила зайти у соціальну мережу. Несподівано, Марині на очі потрапила сторінка її свекрухи. – Що там у Людмили Іванівни робиться? – усміхнулася вона і зайшла на сторінку свекрухи. Сторінка Людмили Іванівни швидко завантажилася на екрані компʼютера. Марина глянула не неї і аж ахнула від побаченого