Життєві історії

Олег вийшов з роботи, сів у свою машину. – О, якраз встигаю за Інною заїхати, – сказав він, глянувши на годинник і вирушив на роботу до своєї коханої Інни. Через півгодини чоловік вже стояв біля офісу Інни. Інна та її напарниця Віка вийшли з будівлі. Олег вже було хотів вийти до своєї коханої, як раптом від помітив, що до Інни та Віки підлетіла якась незнайомка і почала щось активно пояснювати, розмахуючи руками. Незнайомка вела свій монолог доволі гучно. Олег прислухався до слів цієї жінки і…остовпів від почутого

– Не треба нічого пояснювати! – Олег був в не собі від невдоволення. – Все і так ясно!

– Що тобі ясно? Кажу ж, – намагалася виправдатися Інна. – Вона просто не знала, що робити, от і сказала, що першим спало на думку.

– Так не буває!

– Буває!

– Допустимо. Але тоді ти завтра звідти звільняєшся!

– Я і без твого ультиматуму збиралася це зробити, – якось відразу заспокоїлася Інна. – Не хочу бачити їх обох.

***

Два роки тому Інна влаштувалася на роботу, де її дуже влаштовував графік: дві доби відпрацювала і одразу чотири вихідні. Цілком можна було знайти підробіток віддалено.

Підприємство працювало цілодобово, лаборантки виходили у зміну вдвох. Теж добре: веселіше.

Напарниця Віка Інні одразу сподобалася: весела, легка у спілкуванні, без особливих капризів та претензій. Вона була розлучена, сама Інна – незаміжня. Звичайно, вони мали про що поговорити.

І, звичайно, не важко було знайти спільне заняття у вихідні дні: прогулянки, походи в ресторан, виїзди на природу в перспективній чоловічій компанії. Словом, незважаючи на те, що Віка була молодшою ​​за Інну на дев’ять років, дівчата швидко порозумілися і навіть потоваришували.

Згодом, на одній із вечірок Інна познайомилася з Олегом. Почалися стосунки. І незабаром закохані з’їхалися.

Віка чоловіка поки що не знайшла, тому весь час знаходилася у пошуку. Ось тільки Інна більше не прагнула скласти їй компанію. Тепер подружки зустрічалися лише на роботі.

Проблеми у них почалися після того, як до лабораторії одного разу зайшов Дмитро – начальник якогось цеху. Молодий, симпатичний, велелюбний.

Він одразу звернув увагу на Інну. Став заходити частіше. Інна, зрозумівши, до чого хилить чоловік, моментально його поставила на місце.

А ось Віка…

Їй Дмитро дуже сподобався. Відразу. Те, що він одружений, дівчину не бентежило. І вона вирішила діяти: короткі спіднички, погляди, випадкові дотики…

Діма все зрозумів.

І, зрозуміло, скористався ситуацією, попередньо розповівши Віці про кохання, що раптово виникло до неї.

Дівчина остаточно закохалася.

Оскільки після роботи Дмитро поспішав до «нелюбимої дружини», з якою в нього «давно нічого немає», вгамовувати свої почуття парочка вирішила прямо на роботі. У невеликому спортзалі. Там, дуже до речі, душ розташовувався.

І почалося…

Приходить Дмитро, Віка – винувато, але з надією на розуміння дивиться на Інну, та, опускаючи очі, дає «добро» на тимчасову відсутність колеги на робочому місці. І Діма з Вікою віддаляються.

Коли на годину, коли – на півтори…

Спочатку Інна мовчки мирилася з таким. Потім стала говорити Віці, що її такий стан речей категорично не влаштовує, мовляв, чому вона повинна працювати, а Віка – розважатися, та ще з такою завидною регулярністю.

– Інно, ну потерпи трошки, – просила Віка. – Дмитро скоро розлучиться, ми одружимося, і тоді ці зустрічі будуть нам не потрібні. Ти ж розумієш…

– Він зробив тобі пропозицію? – здивувалася Інна, яку Олег до ЗАГСу ще не покликав, хоча вони вже чотири місяці жили разом.

– Ні, але ж це очевидно! – Віка плескала “невинними” очима. – Він, знаєш, як мене любить!

Інна внутрішньо посміхнулася, але вголос нічого не сказала. Навіщо? Віка досить доросла, навряд чи слухатиме чужі поради. Нехай сама набирається життєвого досвіду.

Словом, романтична епопея у спортзалі тривала.

І, зрозуміло, дружина Дмитра незабаром про це дізналася.

Ну, а далі – картина маслом.

Одного дня Дмитро, Віка та Інна разом вийшли з прохідної підприємства і вже хотіли розійтися в різні боки, як у цей момент звідкись збоку пролунав шум.

Якась жінка з вигуками: “Негідниця” підлетіла до Віки і почала сварку.

Діма стояв, як укопаний, і з подивом дивився як ЙОГО дружина «виховує» ЙОГО подружку.

Інна спочатку розгубилася, потім спробувала зупинити жінку, але та лише відмахнулася від неї.

Навколо почали збиратися люди. Хтось знімав те, що відбувається, на телефон.

І раптом Віка, використавши підходящий момент, різко встала, відсторонила дружину Дмитра і вигукнула:

– Ви переплутали! Помилилися! То не я! Це вона крутить з вашим чоловіком, – Віка вказала пальцем на Інну. – З нею розбирайтеся!

Жінка на мить здивувалася. Подивилася на Діму, на Віку, на Інну…

Підскочила до чоловіка і, дивлячись йому прямо в очі, прошипіла:

– Що скажеш?

Чоловік промовчав.

І тоді Інна, якій зовсім не хотілося, щоб дружина Дмитра накинулася на неї, твердо сказала:

– Ви не помилились. Запитайте, кого хочете. Всі довкола можуть підтвердити…

Вона розвернулася, маючи намір піти, і раптом побачила Олега, який чомусь саме цього дня вирішив зустріти її з роботи. І, звичайно, став свідком цієї сцени.

Інна попрямувала до нього, але Олег швидко пішов у протилежний бік.

Інна побігла за ним не оглядаючись, хоча за вигуками Віки чітко зрозуміла, що в неї за спиною розпочався другий акт «виховання».

Олега вона не наздогнала. Поїхала додому. Наплакалася досхочу. І через образу на Віку, яка, ні секунди не сумніваючись, так її підставила. І через Олега, котрий усе не так зрозумів і, можливо, більше не прийде.

Але Олег, проїхавши по місту кілька кіл, таки прийшов…

Висловив свою думку з приводу побаченого і зажадав, щоб Інна завтра подала заяву на звільнення.

– А взагалі, – додав він наприкінці, – Ти сама винна, що потрапила під роздачу. Не було чого покривати цю парочку.

«Ага, – подумала Інна. – Цікаво, а що я мала робити?». І промовчала.

– І з приводу роботи не хвилюйся, – додав Олег. – Знайдеться щось краще. Не подобається мені, що тебе ночами вдома немає.

Він підійшов, обійняв втомлену роботою та переживаннями Інну…

– Дякую, коханий, – прошепотіла вона і тихенько розплакалася.

Тепер уже від щастя.

Віка дзвонила наступного дня, намагалася вибачитись, але Інна не стала її слухати.

Звільнили Інну практично одразу. Увійшли в її становище: все підприємство вже було в курсі того, що сталося.

За кілька тижнів і Віку попросили на вихід. Вони ж із Дмитром стосунків не припинили.

Якось начальник цеху терміново знадобився директорові, що прийшов до його кабінету, і хтось підказав, де Дмитра можна знайти…

Директор застав обох у самий пікантний момент.

І оскільки молодий, перспективний Діма був йому потрібен, піти «попросили» Віку.

Тому вона знову у пошуку… І нового кохання, і іншої роботи…

Вам також має сподобатись...

Поліна їхала з роботи додому, коли пролунав телефонний дзвінок. – Бабусю, привіт! – сказала дівчина, як тільки підняла слухавку. – Привіт, Поліно! Слухай, ти можеш до мене заїхати? – раптом запитала жінка. – Можу! Я якраз додому їду, зійду на зупинку раніше, відвідаю тебе, – погодилася Поліна. – Тоді чекаю, – сказала бабуся і закінчила виклик. За пів години Поліна була вже у бабусі. – Ну, що там в тебе? – з порога запитала внучка. – Поліно, я маю тобі дещо віддати, – несподівано сказала бабуся і вручила внучці якусь коробку. – Що це? – не зрозуміла Поліна, відкрила коробку і ахнула від побаченого

Віктор повернувся додому рано. Сьогодні у гості приїхали його діти. Чоловік зайшов на кухню, побачивши дітей, він кинувся обніматися. – Ти не хочеш мені випадково нічого розповісти? – докірливо запитала дружина. – Ні, – байдуже озвався чоловік. – Про подарунок, який діти тобі подарували на день народження, не хочеш розповісти? – Лариса схрестила руки. – Що про нього сказати? – спантеличено промовив Віктор. – Не прикидайся! Діти мені все розповіли! Як ти міг зі мною так вчинити? – вигукнула приречено жінка і повільно опустилася на стілець. – Ти про що? – Віктор здивовано дивився на дружину та дітей, не розуміючи, що відбувається

Юля поверталася додому пізно. Нові туфлі тиснули, день на роботі видався важким, а під кінець ще й довелося затриматись. Вона мріяла тільки про одне – прийняти душ і лягти на диван із книжкою! Але всі плани були зіпсовані, як тільки вона відкрила двері своєї квартири! У вітальні світилося світло, а з кухні чувся знайомий голос. Свекруха… Знову прийшла без попередження! Зі своїми ключами, які вони з чоловіком видали їй «на всяк випадок». – Ну ось що, Юлечко, я тут подумала і все вирішила, – сказала Галина Сергіївна невістці. – Тетянка з дітьми житиме тут. Юля застигла в дверях, не вірячи своїм вухам

Галі запропонували роботу. Вона мала бути ведучою на ювілеї у якомусь багатому будинку. Замовники натякнули, що ювіляр досить відома людина. Але він просив не розказувати, хто він. Тільки ім’я сказав, щоб Галя могла підготувати сценарій. Галя не заперечувала. Яка їй різниця?! Вона тільки уточнила смаки ювіляра у їжі та піснях і почала готувати свято… І ось настав день урочистості. Стали прибувати гості. Галя ще раз по-хазяйськи оглянула все, перевірила, як сидітимуть гості і стала чекати на ювіляра. – Хто ж він такий? – думала жінка. Раптом у залу зайшов чоловік. Галя глянула на нього й ахнула від несподіванки