Історії жінок

Олена чистила картоплю, коли пролунав телефонний дзвінок. Номер був незнайомий. – Я бачила твого чоловіка з іншою, – почула Олена у слухавці, після чого пролунали гудки. – Цього просто не може бути! Це не правда! – миготіли думки в її голові. Олена не знала, що їй тепер робити, але рішення прийшло звідки не чекали

– Я бачила твого чоловіка з іншою. І вони поводилися дуже вільно: обіймалися і цілувалися прямо на людях і ні від кого не ховалися, – розповідала Олені знайома по телефону.

Відключившись і поклавши телефон на диван, Олена застигла

– Цього просто не може бути! Це не правда! – миготіли думки в її голові.

І прийнявши думку, що це брехня, плітки про її чоловіка Віктора вона взялася за домашні справи.

Чоловік прийшов увечері з роботи, а вдома на нього чекала романтична вечеря. Він звичайно здивувався, але виду не показав, але Олена – знала про це. За нього говорили його брови. Вони на секунду опускалися, а потім знову піднімалися.

Вечеря за столом плавно перекочувала до спальні. Після ночі Олена зовсім заспокоїлася за честь свого коханого чоловіка.

А вранці, проводивши Віктора на роботу, зателефонувала до іншої своєї старої знайомої, Світлани. Яка в свою чергу була знайомою жінки, яка напередодні дзвонила Олені. З розмови з’ясувалося, що ця жінка сама має плани на чоловіка Олени.

– І виходить, що вона таким давнім способом вирішила тобі насолити. Мабуть, хотіла посварити вас. – На закінчення сказала Світлана.

– Напевно …- задумано підтвердила її висновок Олена.

– Але, ти неправильно вчинила, що не поговорила зі своїм чоловіком і що не розповіла все йому! – раптом сказала їй Світлана.

– Навіщо? Це ж жіночі плітки … – Засумнівалася Олена.

– А тому, що між чоловіком та дружиною має завжди будуватися діалог! Потрібно роз–мо-в –ляти! – По склалах промовила подруга Олени.

– Навіщо? – Знову запитала Олена, – Я повелася на плітки, але більше цього не буде! Я довіряю своєму чоловікові і точно знаю, що він любить мене!

Загалом, коли ця жінка, що хотіла відвести чоловіка Олени, їй зателефонувала знову, то та культурно подякувала їй:

– Дякую, але в нас із Віктором все добре! Не дзвоніть сюди більше!

А як Ви думаєте, дорогі читачі? Чи справді потрібно про все говорити подружжю? Дружині – чоловікові, а чоловікові у свою чергу дружині?

Чи може все і так обійдеться?

Вам також має сподобатись...

Віка з Яною раз на місяць ходили разом у кафе. Вони розмовляли, обговорювали новини, знайомих. Частенько Яна позичала у подруги гроші, а та ніколи їй не відмовляла… Якось Віка подзвонила Яні. – Алло, подруго, привіт! – сказала вона в слухавку. – Нам треба терміново побачитись! Хочу поділитись з тобою чимось дуже важливим! Не по телефону! – Привіт, Віко! – сказала Яна. – Добре, я заїду до тебе після роботи… Яна приїхала до Віки як і обіцяла. – Ну, розказуй, що там у тебе сталося? – почала з порога вона. Віка загадково посміхнулася. Яна не розуміла, що відбувається

Тетяна зі своїм чоловіком Микитою, пішли на день народження до сусіда Романа. На порозі їх зустріла дружина Романа – Лариса. – Ой, а я ж забула сказати! – заявила вона. – Роман у відрядженні! Але ми й так відзначимо! Тетяна здивувалась, але сіла за стіл… – Микито, нам пора, – сказала вона через дві години. – Сина треба вкладати. – А ти вклади його і приходь знову! – влізла в розмову Лариса. – А ми почекаємо! Тетяна пішла вкладати малюка. Вона збиралася йти назад, як раптом у коридорі почувся якийсь галас. Тетяна глянула у вічко й оторопіла від побаченого

Марина була дружкою на весіллі подруги Юлі. Довелося таки піти, хоча перед тим їй на ногу наклали гіпс. З собою вона взяла маленьку доньку Олечку. Весілля проходило весело. Олечка бігала за кульками, їла тістечка і весело сміялася. Пересиділа у всіх на руках, зачарувала гостей милим щебетом… Коли настав час незаміжнім дівчатам ловити букет нареченої, Марина зітхнула і залишилася сидіти за столом. Як же вона хотіла стояти в тому галасливому ряду дівчат! Але ж нога… Пролунав звук барабану, букет полетів до стелі. І тут сталося те, чого ніхто не очікував

У квартирі Петра й Тамари пролунав несміливий дзвінок у двері. – Пізно для гостей, – буркнув глава сімейства. Тамара була зайнята вʼязанням. – Матусю, – звернулась вона до матері. – Відкрий, будь-ласка… Надія Вікторівна подріботіла до дверей. У коридорі почулися голоси, потім галас і якась метушня! Тамара облишила в’язання і кинулася до вхідних дверей. Петро – за нею. Надія Вікторівна сиділа на кушетці. Над нею схилився незнайомий молодик. Він стурбовано дивився на жінку. – Як ви?! – запитав незнайомець. – Тамаро, доню, це він! – сказала старенька, вказуючи на гостя. Тамара глянула на хлопця й оторопіла від несподіванки