Про кохання

Оксана прокинулася рано, приготувала сніданок, як раптом у двері подзвонили. Жінка відкрила двері – на порозі стояв Денис. – Чому ти прийшов? Я тебе не кликала, – розізлилася Оксана. – Кохана, я розлучився з дружиною, – сказав Денис і дістав з кишені обручку. – Я не просила про це! – раптом сказала Оксана. Денис застиг від несподіванки

Пізній дзвінок відірвав увагу Оксани від фільму. Жінка взяла телефон. Номер незнайомий. 

– Цікаво, хто це в такий час? – Подумала вона і натиснула кнопку відповіді. Тиша. Ні гудків, ні голосу. Тільки чиєсь уривчасте дихання.

– Ну що ж ви? Говоріть. – Голос Оксани пролунав із часткою сарказму.

Тиша.

– Не хвилюйтеся, він мені не потрібен, – з цими словами Оксана відключила зв’язок і знову заглибилася в сюжет фільму, ніби нічого не сталося.

Оксані тридцять вісім. Красива, доглянута, успішний підприємець, вона овдовіла шість років тому. Перші три роки нікого не пускала у своє життя. Чоловіки як такі просто не вписувалися в її картину світу. Цікавив лише один – дорослий син, який поїхав навчатися до іншого міста. Йому та бізнесу Оксана і присвячувала своє життя.

Спочатку, повертаючись з роботи в порожню, розкішну квартиру, Оксана дуже сумувала. Туга і самотність вступали у свої права. Вдень жінка не могла дозволити собі такої слабкості.

Підлеглі завжди бачили її спокійною, сильною та діловитою. Вона, насправді, і була такою. Тільки вдома, залишаючись сама, дозволяла собі розслабитися.

Оксана не скаржилася на відсутність інтересу з боку чоловіків. На роль чоловіка успішної красуні претендував не один гідний кандидат. Але за однієї думки, що у квартирі може оселитися стороння людина, вимагатиме уваги, чекатиме смачних обідів, домашнього затишку та обов’язкового виконання подружнього обов’язку, Оксану кидало в тремтіння.

Вона більше не прагнула заміж, не хотіла підлаштовуватися під людину з сталими звичками, і була не готова нехтувати заради когось своїм комфортом.

Так було доти, доки з’явився ВІН.

Вони познайомились у тренажерному залі. Денис виявився молодшим на сім років. Гарний, високий, романтичний, уважний і дуже заможний чоловік зачепив Оксану своєю чарівністю. Їй було з ним цікаво, легко та весело.

Те, що хлопець одружений, жінку не збентежило. Його дружина була домогосподаркою, а ще улюбленою та єдиною донькою директора найбільшого у місті заводу. Денис працював у цьому підприємстві керівником відділу маркетингу. Він був багатьом зобов’язаний дружині та її батькам, які допомогли здобути освіту, зробити кар’єру. Дружина дуже любила Дениса та зробила з нього за роки шлюбу справжнього франта. Можливо, саме тому Оксана виділила його з натовпу.

Коли Денис розповів історію свого шлюбу, Оксана прийняла це без емоцій. Її цілком влаштовували стосунки без зобов’язань. Шлюб, тим більше спільне проживання жінка категорично не розглядала. Денису це було на руку: нічого не довелося обіцяти.

Роман закрутився на кілька років.

Денис завжди приходив до коханої доглянутим, пахнучим дорогим парфумом, у випрасуваній сорочці та начищених до блиску туфлях. І все – завдяки дружині. Оксані це подобалося. Дбати про Дениса в неї не було потреби. За весь час вона кілька разів приготувала йому каву, бутерброди, якусь нарізку.

Після того, як не стало чоловіка вона взагалі розлюбила готувати. Вважала за краще харчуватися з Денисом у кафе чи ресторані. Зрозуміло, за його рахунок.

Крім того, Оксана так вибудувала стосунки, що зустрічі з Денисом відбувалися з її ініціативи: тоді, коли їй зручно, коли вона має час і бажання з ним побачитися.

Дружина швидко дізналася, що Денис їй зраджує. Проте ніяк не проявила себе. Схоже, вона терпляче чекала, що роман на стороні скоро закінчиться. Сподівалася, що чоловік нагуляється, одумається і знову належатиме тільки їй. Оксана її навіть шкодувала.

Денис багато разів говорив про розлучення. Оксана відповідала, що це його справа. І одразу говорила, що особисто вона заміж не збирається. Навіть за Дениса. А ще попереджала, що розлучення з дружиною спричинить втрату високооплачуваної роботи і навіть крах його кар’єри. А вона, Оксана, у разі проблем підтримувати Дениса фінансово не збирається. Мовляв, у неї такий життєвий принцип — чоловікам грошей не давати. І бажання знову вирощувати чоловіка і допомагати йому з нуля будувати кар’єру в неї геть-чисто відсутня.

Оксані дійсно було набагато зручніше мати вже готового чоловіка, що відбувся.

Хтось спитає, чому б їй не знайти вільного? А навіщо? Їй, в принципі, не має значення, вільний він чи одружений. Головне, щоб він був цікавий. А Денис – ідеальний у всіх відношеннях. Гарний, презентабельний, з ним не соромно побачити світ, показати подругам. Завжди доглянутий, ласкавий, ніжний, енергійний, безвідмовний, примчиться на перший поклик. А наявність дружини ніяк не заважає, навпаки: дуже зручно, що вона є.

Щодо морального аспекту, то Оксана цим не морочиться. Ну чому вона має думати про почуття якоїсь чужої жінки? Якщо цю жінку щось не влаштовує у її сім’ї, нехай вирішує ці проблеми.

Денис не прислухався до думки Оксани та подав на розлучення. Він планував, що ставши вільним, одружиться зі своєю красунею. Не вірив, що Оксана не хоче заміж, адже про це мріє кожна жінка.

Розлучення було гучним. Тесть звільнив колишнього зятя з роботи. Квартира залишилася дружині, бо була їй подарована ними.

І ось, тимчасово безробітний, без житла, без підтримки Денис заявився до Оксани без її запрошення.

Яке ж було його здивування, коли кохана жінка не пустила його на поріг зі словами:

– Хіба я тебе кликала? В мене інші плани.

– Оксано, мені нікуди йти. Квартиру ще не винайняв. Невже не впустиш? Я ж не просто так, – Денис дістав з кишені обручку, – я з пропозицією.

– Денисе, я не раз говорила, що не збираюся заміж. Не знаю, що ти слухав. А до твоїх проблем мені немає діла. Ти чоловік. Вирішуй їх самостійно. Я не гожусь на роль няньки. Все, бувай. Якось я тобі зателефоную.

Вона зателефонувала за два тижні і призначила місце зустрічі. Денис приїхав: костюм прим’ятий, сорочка не свіжа, легка щетина на обличчі.

– Що з тобою, любий? Ти жахливо виглядаєш! – Вигукнула Оксана.

– Загалом я розлучився заради тебе.

– Заради мене? Я не просила про це!

– Я думав…

– Не треба було думати. Потрібно було слухати, що тобі кажуть. Гаразд. З тобою таким я нікуди не піду. І слухати твоє скиглення не буду. Приведеш себе до ладу – зателефонуй. Може зустрінемося.

– Може?

– А як ти хотів? Сподівався, що я вирішуватиму твої проблеми, пеститиму тебе і плекатиму? Я такого не обіцяла, – Оксана різко розвернулася і пішла.

Денис телефонував їй багато разів, але Оксана не відповідала.

Два роки чоловік намагався налагодити своє життя, але нічого до ладу не вийшло. Він навіть почав гуляти.

Якось у дуже жалюгідному вигляді його побачила колишня дружина. Мовчки підійшла, взяла за руку і повела за собою.

Вони і тепер разом…

Вам також має сподобатись...

– Та Сергій старший за тебе на купу років! – говорив доньці Юрій. – Він в батьки тобі годиться! Але це, я ще зрозумів би. Але ж він ще й одружений. І до того всього – мій найкращий друг! Та Вероніка батька не слухала. – Я збираюсь заміж за Сергія! – якось раптом заявила вона. Батьки застигли від несподіванки. Всі мовчали… Вона встала, демонстративно поправила зачіску, і вийшла з дому. Батько теж встав і пішов до Сергія

Сергій повернувся з роботи і вирішив зайти до сусідів. Він постукав у їхню хвіртку. Йому не відкрили – мабуть, не почули. Сергій зазирнув через огорожу, ставши на лавку. – Агов, хазяї! – гукнув він. – Можна вас на хвилиночку?! Але знову ніхто не вийшов і Сергій вирішив, що зайде пізніше… На вихідних хлопець визирнув у вікно. Йому відкривався хороший вигляд на двір сусідів. Біля ґанку гордовито гуляв гарний півень, а біля нього порпалися в поросі кілька курочок… Сергій зітхнув і хотів уже йти на кухню, ставити чайник, як раптом застиг від несподіваного видовища

Іван Григорович довго стояв біля під’їзду свого будинку, когось вичікуючи. Нарешті, він побачив сусідку з п’ятого поверху. Він зрадів, і коли вона проходила повз, випростав спину й бадьоро привітався: – Привіт, Василівно! – Здрастуйте, – похмуро відповіла жінка і пішла далі. – Та, постривай, Василівно! – Іван підбіг до жінки. – Я тобі хочу дещо сказати. Чоловік якось ніяково замʼявся і нарешті заявив: – А приходь-но ти сьогодні, Василівно, на сьому вечора в парк… – Що-що? – здивувалась сусідка. Іван Григорович дістав з кишені якийсь жовтий папірець. Жінка здивовано розглядала його нічого не розуміючи

Ліда поверталася додому з магазину, з важкими пакетами у руках. Жінка вже була майже біля свого будинку, коли її зустріла сусідка Ніна. – Привіт, Лідо! – вигукнула Ніна. – Маєш хвилинку поспілкуватися? – Привіт. Хвилинку знайду, – погодилася Ліда. – Слухай Лідо, навіть не знаю, як тебе про це запитати, – почала якось здалеку Ніна. – Ніно, не тягни. Мені ще обід готувати, – поквапила сусідку Ліда. – А правду кажуть про твого Івана?! – раптом запитала Ніна. – Що кажуть? Ти про що? – здивувалася Ліда. І Ніна все їй розповіла. Ліда вислухала сусідку і застигла від почутого