Славко з Сашком із юності були не розлий вода. У них було у всьому повне порозуміння, окрім одного питання – Славко вже двічі одружувався, а Сашко – ні разу.
Щоразу, коли друг оголошував про майбутнє весілля, Сашко дивувався:
– Ну навіщо тягнути в ЗАГС малознайому дівчину, хай навіть найпрекраснішу на світі?!
Треба ж дізнатися один про одного більше. Рік поспілкуватись хоча б. Зрозуміти кому що треба від цього життя, і від спільного, зокрема.
А то потім дітям через помилки батьків мати проблеми.
Славко ж до шлюбу ставився простіше. Закохався – одружився. Що тут складного?
Марійку він зустрів на концерті. Студентом він виступав із друзями в аматорському гурті і завжди вибирав людину із зали, яка чимось йому подобалася.
Якось йому дуже сподобалася одна дівчина. І вона його увагу явно помітила.
Сама ж наступного дня вийшла на нього в соцмережі, та й закрутилося в них кохання.
Потайки від рідні вони розписалися місяці через два – не хотіли давати навіть шансу на розкішне весілля.
Батьки були вражені.
Але недовго вони разом прожили – Марійка пішла до іншого, теж легка на підйом виявилася.
Але Славко ці три роки згадував, як щасливі.
Другу дружину він взагалі на зупинці зустрів! Вже через два тижні зробив пропозицію.
Побачивши квадратні очі Сашка, він розреготався:
– Ти не повіриш – я побачив її й зрозумів, що це моя жінка. Немає сумнівів і все тут! Повна впевненість, що все відбувається правильно.
– Так було ж уже таке в тебе…
– Ну, не порівнюй! Ми тоді юні були, рахуй. Хто б нам тоді дав разом жити без шлюбу?
– А що треба обов’язково жити разом? За два тижні? Навіщо?
– Сашко, ти просто не любив нікого по-справжньому, от і все. Не бачив ще жінку, яку нікому не віддаси.
– Тобі видніше, звичайно, ти ж у нас уже досвідчений чоловік. Мені такі радості, як кохання з першого погляду, боюся, недоступні.
– Жартуєш? Ну-ну, чекай, – добродушно посміхнувся друг.
– Чого чекати?
– Не “чого”, а “кого” – даму серця. Точно підеш моїм шляхом, якщо вже так сильно дивуєшся. Ось побачиш. Ще скажеш, що дарма мене осуджував.
– Та хто тебе осуджує? Живи як хочеш.
– Гаразд, гаразд, не осуджуєш. Заздриш.
– Та ну тебе!
…Через рік приблизно після цієї розмови Сашко побачив своє кохання.
Де?
Як на замовлення, в автобусі!
Їхав на підніжці у переповненій маршрутці, а вона втиснулася в натовп на черговій зупинці.
Варто їй було повернутися до нього обличчям, як усі турботи – робота, кредити, навіть штовханина в автобусі, наче зникла. Світ буквально перевернувся з ніг на голову.
Сашко стояв і просто дивився на дівчину. Розумів, звичайно, що не можна так робити, що вона може бозна, що подумати, але не міг втриматися.
Світле волосся, струнка, прямий гарний носик, бездонні очі, доглянуті руки, стильно одягнена… Коротше кажучи, весь набір.
Але було щось ще, невловиме й привабливе. Словами не поясниш. Особлива чарівність, крихкість і твердість одночасно.
Такі почуття Сашко відчув уперше в житті. Закохався одразу. Друга свого Славка згадав одразу: – Наврочив, Казанова.
Стоячи на підніжці, Сашко гарячково думав, як з нею познайомитися. Проблема була лише в одному: автобус переповнений, підійти неможливо. Перебравши в думці варіанти, проїхавши потрібну зупинку, він дочекався, поки вона не вийде.
Пройшовши потихеньку за нею, він дійшов до офісу, в якому зникла незнайомка.
Багатоповерхова офісна будівля… Що робити? Сашко пішов, заговорив із охоронцем, дізнався її ім’я.
Тут же ж побіг купив букет троянд, написав записку:
«Марійко, ви прекрасні!»
І вмовив передати її дівчині.
На роботу того дня Сашко так і не пішов: відпросився. Сидів недалеко в кафе, чекав.
Вона вийшла з подругами, поїхала на зупинку і сіла в автобус.
Він за нею.
Знову Сашко доїхав до її зупинки й провів до будинку. Підійти не наважився.
Не познайомився і назавтра, хоча пройшов той самий маршрут. Злякався і наступного дня. Сварився до себе, але все одно не міг наважитися.
На третій день він знову надіслав Марійці квіти. І щодня проводжав її на роботу і з роботи. Розумів, що безглуздо виглядає, і все одно не міг змусити себе підійти до дівчини, яка підкорила його серце з першого погляду.
Одного разу Марійка замість того, щоб, як завжди, зайти в будівлю, розвернулася і попрямувала до Сашка. Він настільки не очікував подібного, що не встиг втекти.
Дівчина дивилася йому прямо в очі:
– Це ви мені квіти щодня посилаєте?
– Ну… Напевно, – пробурмотів Сашко. – Так, тобто…
– А що не можна підійти і поговорити, як усі люди? – вона говорила без посмішки.
Сашко відчув, як червоніє:
– Можна, мабуть. Тільки я думав, що ви дуже гарна і не захочете зі мною говорити, – мабуть, від несподіванки він не міг сказати нічого, окрім правди.
– Чому ж? Ви мені теж подобаєтеся, хоч і зовсім зашарілися.
Той день Сашко пам’ятав по хвилинах. Тому що Марійка зробила його щасливим за одну мить.
Через тиждень він познайомив її зі Славком.
Той, тільки-но глянувши на цих двох закоханих, зрозумів усе без слів:
– Я ж казав! Коли весілля?
– Влітку, – наречений не став відпиратися. – Хочемо, щоб тепло було.
– І давно ти її знаєш? Рік уже минув?
– Жартуєш?
– Та годі тобі! Вітаю! А ми до літа станемо батьками.
…Минуло п’ять років.
Обидві пари разом, дружать сім’ями. Вони впевнені – кохання не можна не впізнати, і від швидкості одруження нічого не залежить…
