Про кохання

Павло повертався з роботи додому. За звичкою він глянув на своє вікно і застиг. На вікні були нові штори. – Що це ще таке?! – подумав він. – Помилився, мабуть. Він знову придивився. Ось його вікно, і на ньому нові штори. Перестрибуючи через дві сходинки, Павло добіг до квартири і відкрив двері. У кімнаті було прибрано й чисто. Вітерець легенько погойдував нові штори. Стіл був застелений чистою скатертиною. Павло оторопів

Павло щойно прокинувся, як хтось подзвонив у двері. Він пішов відкривати двері, не звертаючи уваги на безлад в квартирі.

У відчинені двері зазирнула руденька листоноша.

-Чого дзвониш? – похмуро запитав Павло.

-Ось. Замовний лист вам принесла. Розпишіться ось тут. Знову вечірка у вас була? Вже який день? – запитала дівчина, оглянувши безлад у кімнаті і залишки їжі на столі.

-Твоє яке діло? Пошту розносити? Ось і рознось. Повчати вона мене ще буде, – спокійно пробурмотів Павло.

-Цікава вона дівчина, – подумав він. – З рудими косичками…

-А можна мені води? – раптом попросила дівчина.

-Можна, можна, – пробурмотів Павло. – Чом би й не принести…

Він взяв склянку і подався на кухню.

Листоноша подякувала йому за воду, посміхнулася і швидко побігла вниз по-сходах.

На наступний день Павло повертався з роботи додому.

За звичкою він глянув на своє вікно і застиг. На вікні були штори.

-Що це ще таке?! – подумав він. – Помилився, мабуть.

Він знову придивився. Ось його вікно, і на ньому штори. А раніше тільки тюль був.

Раптом він зрозумів. Світлана повернулася!

Перестрибуючи через дві сходинки, Павло добіг до четвертого поверху і відкрив двері.

У кімнаті було прибрано й чисто. Вітерець легенько погойдував нові штори.

Стіл був застелений чистою скатертиною.

Павло оторопів.

Він зупинився, зняв взуття і пройшов на кухню, звідки йшов аромат борщу.

Повна каструля. Павло почухав потилицю.

-Це не Світлана, – згадав він про колишню дівчину, з якою вони недавно розійшлися. – Вона не вміла готувати нічого, окрім яєчні.

Раптом він побачив записку:

«Винесіть сміття».

Павло задумався, а тоді все ж таки взяв сміття і виконав доручення.

Із цього дня все й почалося. Спочатку Павлові було цікаво, хто ж так хазяйнує в нього в квартирі і командує ним.

Він клав сорочки в машинку на прання, а потім приходив і знаходив їх попрасованими.

Купував продукти за списком. Потроху перестав гульбанити. На роботі його почали хвалити.

Після роботи він одразу йшов додому, сподіваючись побачити таємничу незнайомку.

Але вона не зʼявлялася.

Одного разу, поспіхом, Павло забув гаманець і швидко повернувся за ним.

Він уже збирався виходити, як раптом почув, як хтось вставив ключ у замок.

Безшумно повернувшись назад, Павло став за шафою і, прикривши двері, затамував подих.

Яке ж було його здивування, коли він побачив руденьку листоношу.

Так він і просидів за шафою, поки вона, муркочучи собі під ніс, смажила картоплю. Коли дівчина пройшла до дверей і збиралася йти, Павло постав перед нею зі словами:

-Так не чесно. А сама ж не поїла! – засміявся він.

Дівчина ахнула, а Павло підійшов до неї ближче.

-Так от хто, виявляється, моя таємна помічниця.

Потім він зазирнув їй в очі і з ніжністю додав:

-Руденька моя…

Вам також має сподобатись...

Віктор вимкнув телевізор і глянув на годинник. – Без п’ятнадцяти дванадцять, – він прислухався. – Заснула, здається. Пора! – Ти спати збираєшся? – дружина виглянула зі спальні. Віктор здригнувся від несподіванки і обернувся. Очі його забігали. – З тобою все гаразд? – дружина підозріло дивилася на нього. – Ти часом не занедужав? – Ні! Ні! – ще більше захвилювався чоловік. – Я ще подивлюся. Він сів на диван і увімкнув телевізор. – Ну, як знаєш, – байдуже сказала Віра і закрила двері у спальню. Але жінка навіть і не здогадувалася, що задумав її чоловік

Сергій приїхав у своє рідне містечко. Не було його вдома аж двадцять років… Він зупинив свій дорогий джип біля батьківського дому. Бабці, які сиділи на лавці біля підʼїзду, одразу зашепотілися, заметушилися… – Хто це такий? – тихо гомоніли вони. – Чи не Сергійко наш? Та не може бути… – Привіт, бабусі! – засміявся Сергій. – Не впізнали, чи що? Він відкрив дверцята машини і подав руку гарні молодій жінці. Сусідки, як глянули на неї, то так і застигли від побаченого

– Олю, а давай-но на нашу дачу зʼїздимо? – запропонував своїй доньці Анатолій Борисович. – Сто років там не були! Позасмагаємо собі біля річки, я порибалю… Та й будиночок заразом перевіримо, що там і як. – Та ну! – відповіла Оля невдоволено. – Зараз усі туди їдуть, кінець сезону… – Поїдемо електричкою, – сказав батько. – Швидше доберемося. Збирайся! Вирушили вони зранку. Оля явно нудьгувала. І тут раптом вона застигла, дивлячись кудись в кінець вагона. Анатолій Борисович теж глянув туди, і раптом побачив якогось хлопця, який сидів із дівчиною. Чоловік придивився до парочки й очам своїм не повірив

Валя дуже закохалася в однокурсника Сергія. Батькам Валя не говорила про своє свавільне рішення кілька місяців. Уявляла вона, як мама засмутиться, дізнавшись про те, що дочка живе цивільним шлюбом з однокурсником. Але чутки дійшли й до них. – Так, мамо, – опустила погляд Валя. – Ми так вирішили, тому що любимо один одного. – Ох, поспішаєш ти… – відповіла мама. – Коли кохають, тоді в ЗАГС ідуть. І живуть законним шлюбом. Валя почервоніла від досади. Сергій ніколи не говорив про одруження, і дівчина переживала з цього приводу. А потім сталося найгірше