Життєві історії

Оксана зранку сіла в свою машину і відвезла свекруху в лікарню на процедури. Забрати вона її мала до обіду. Олені Віталіївні зробили процедури. Вона відпочила в палаті і по обіді вийшла з лікарні. Жінка трохи постояла, але невістки ніде не було! Олена Віталіївна вийшла за територію лікарні і сіла на лавку біля входу. Люди приїжджали і виїжджали. Але даремно Олена Віталіївна виглядала знайому фіолетову машину! Зрештою вона заплакала… Раптом біля неї зупинилася якась машина. До Олени Віталіївни підійшла молода елегантна жінка. – Впізнаєте мене? – запитала вона. Олена Віталіївна дивилася на цю жінку й не розуміла, що відбувається

Денис навчався вже на останньому курсі, але досі серйозно не зустрічався з жодною дівчиною. Хоча дівчаткам він подобався – симпатичний, привітний, спілкуватися з ним було легко. Але не відбувалося якогось дива, не пробігала іскра, і хлопець уже не сумнівався, що повернеться додому, у рідне місто, неодруженим.

А потім раптом він зустрів Оксану. Після занять Денис приїхав у центр міста, щоб погуляти, пройтися по магазинах.

Він хотів випити соку в кафе і тут побачив привабливу незнайомку, яка розгублено озиралася.

Денис був товариським, тому одразу гукнув її:

– Дівчино, вам допомогти?

– Напевно, – вона продовжувала шукати когось очима. – Я загубилася. У мене тут екскурсія. Звідси ми мали йти оглядати театр, а я замилувалася річкою. Дивлюся – нікого з наших уже поряд немає.

– Не біда, театр зовсім поруч – треба тільки піднятися он по тій вулиці, і ви одразу його побачите. А хочете – ми зараз посидимо в кафе, з’їмо морозиво, а потім я сам влаштую вам екскурсію по місту. Побачите і театр і різні пам’ятки. А потім я проведу вас у ваш готель.

– Я не в готелі живу, у тітки своєї оселилася. Вона й підказала, що за кілька днів оглянути місто краще не самій, а з екскурсоводом. А тепер ось я зовсім загубилася.

– Не біда – доведу до тітчиних дверей. Як вас звуть? Оксана? Дуже приємно. Ходімо?

Роман почався миттєво, хоча «винуватий» у цьому був, скоріше, Денис.

Оксана виявилася боязкою, стриманою, небагатослівною.

Але Денис одразу зрозумів, що вона – та сама дівчина, яка йому потрібна.

Вони були знайомі близько тижня, але хлопець уже зробив обраниці пропозицію.

Оксані не треба було питати «благословення» у батьків.

Мати народила її рано, причому так і не вийшла заміж за батька своєї дитини.

Набагато пізніше у її житті з’явився інший чоловік, з яким вона розписалася.

У цьому шлюбі народилося двоє хлопців. Оксана завжди відчувала, що вітчим любить її набагато менше за своїх дітей. А мати наче все життя вибачалася перед ним за сам факт існування Оксани.

У своїй сім’ї дівчинка мала роль няньки для молодших братиків, а ще на ній поступово опинилося все домашнє господарство. Власної кімнати в неї не було: в одній жили мати з вітчимом, в іншій – хлопці, а в спільній кімнаті на дивані, стелила собі ліжко Оксана.

Поїздка до тітки, яка жила у великому обласному центрі, була для дівчини рідкісним святом. І Оксана знала, що якщо вона піде з дому назавжди – вітчим тільки зрадіє.

Дівчина познайомила Дениса з тіткою, і та схвалила вибір племінниці. Молоді люди подали заяву і незабаром розписалися. Весілля було таким тихим і скромним, що навіть однокурсники Дениса не одразу дізналися, що він одружився.

Молодята просто посиділи з найближчими друзями в кафе, підняли келихи з ігристим.

Поки Денис не отримав диплом – вони жили у тітки Оксани. А потім поїхали у те місто, звідки чоловік був родом.

Свого часу Оксану дуже здивувало, що мама Дениса не тільки не приїхала на весілля, але, як з’ясувалося, вона навіть не знала про те, що син одружився!

– Ти хочеш мене приховувати від неї? – запитала Оксана у чоловіка.

– Ні, що ти. Просто у мами слабе серце, я не хотів її хвилювати заздалегідь. Повір, вона знайшла б тисячу приводів для занепокоєння. Починаючи від організації весілля – і до тих, на які кошти ми житимемо. Почала б міряти тиск, пити пігулки… А тут усе вже позаду, приїхали одразу син і донька… Ти ж тепер для неї, як донька, – Денис ласкаво обійняв дружину.

Але він знав, що не все так просто. Денис був “промінчиком світла” для своєї матері, особливо після того, як у неї не стало чоловіка.

Олена Віталіївна намагалася все в житті контролювати.

Так, вона ще взимку точно знала, які сорти огірків та помідорів посадить улітку на дачі. Заздалегідь відклала достатню суму, щоб давати Денису щомісяця гроші на життя, доки той навчається у чужому місті.

Все раптове й незаплановане дуже хвилювало жінку і в неї скакав тиск.

Чіткі плани були в Олени Віталіївни і щодо майбутньої обраниці сина. Звичайно, краще, щоб її хлопчик почав зустрічатись із дочкою спільних знайомих.

Але якщо ні, якщо він просто зустріне десь хорошу дівчину – нехай стосунки розвиваються поступово.

Жодних цивільних шлюбів, нехай по-старому придивляються один до одного, ходять у кіно, гуляють у парку, взявшись за руки.

Потім син приведе подругу додому, представить матері, щоб і Олена Віталіївна могла сказати своє вагоме слово.

Материнська порада ще нікому не шкодила. За плечима у старшого покоління досвід, мати підкаже – чи зможе дівчина стати гарною дружиною, чи краще розлучитися з ледачою і вертихвосткою.

А тут – на, тобі!

На порозі – засмаглий веселий Денис з величезною сумкою, і поруч із ним – серйозна неусміхнена дівчина.

– Мамо, це моя дружина Оксана, – сказав син.

Коли Олена Віталіївна дізналася, що це не просто подружка, і молоді й справді розписалися, вона спробувала зобразити привітну усмішку, але в душі залишалася настороженою.

– Оксана ані марнотратна, ані ледача. Вона взяла на себе найважчу домашню роботу, – думала вона.

А невдовзі син із невісткою прийшли до неї з несподіваною пропозицією.

– Мамо, давай продамо квартиру і дачу, і купимо будинок за містом, – запропонував Денис. – Звичайно, доведеться вкластися, але в нас буде багато місця, ти цілими днями будеш на свіжому повітрі. Ти тільки не хвилюйся, разом будемо дивитися варіанти. Візьмемо кредит.

Підходящий будинок з великою ділянкою знайшли швидко.

Даремно, Олена Віталіївна хвилювалася. Тепер вона мала світлу, простору кімнату, вікна якої виходили в сад.

Сходами туди-сюди ходити не треба. Так що навіть з її серцем можна скільки завгодно щодня відвідувати клумби з півоніями.

Олена Віталіївна стала помітно краще виглядати, трохи схудла, на щоках з’явився рум’янець.

Вона була б і зовсім задоволена життям, якби не мовчазливість і замкнутість Оксани.

– Твоя дружина мене недолюблює, – скаржилася вона синові.

– Ну що ти! – сміявся Денис! – Просто в неї такий характер.

Справді, Олена Віталіївна могла без кінця розповідати Оксані про дитинство і юність, про долі своїх подруг, і про все те, про що так люблять поговорити літні люди.

Денис поступово втягувався в роботу, навантаження зростали, настав момент, коли його відправили у тривале відрядження.

Оксана зголосилася відвозити свекруху у лікарню вранці, і забирати її до обіду.

Але в перший же ж день все пішло шкереберть. Олені Віталіївні зробили призначені процедури. Вона трохи відпочила в палаті і о другій годині, як і домовилася з Оксаною, вийшла на лікарняний ґанок. Вона постояла трохи, але молодої жінки ніде не було.

Олена Віталіївна пройшлася по лікарняному подвірʼю, вийшла за територію, сіла на лавку біля входу.

Хоча лікарня і була на околиці міста, тут було багатолюдно. Район активно забудовувався, поряд із клінікою розташовувалося кілька автобусних зупинок, міні-ринок. Люди приїжджали і виїжджали. Але даремно Олена Віталіївна виглядала знайому фіолетову машину. Зрештою, з очей жінки пішли сльози…

Спочатку біля неї зупинилася одна жінка, яка проходила повз, потім друга, третя. Всі питали: – Що трапилося, чи не потрібна допомога?

Олена Віталіївна не могла більше стримуватись. Вона мала виплеснути всі свої сумніви, всі страхи, їй життєво необхідно було комусь поскаржитися, хай навіть незнайомим людям.

– Невістка мене зі світу зживає, – вона розмазувала по щоках сльози. – Я сина одна виростила, все життя йому присвятила, Денис для мене – світло в віконці. Так ні, з матір’ю не порадився, знайшов невідомо кого. Невістка на мене дивиться недобре, зайвого слова не скаже. Сьогодні ось відвезла у лікарню і кинула. А я навіть адреси домашньої не пам’ятаю – ми ж тільки переїхали. І грошей я не маю. Що тепер робити?

Перехожі хитали головами. Серед них знайшлися ті, хто оплатив би таксі для Олени Віталіївни, але ж жінка не пам’ятала – куди її треба везти!

Але тут поряд зупинилася машина, і до Олени Віталіївни поспішила молода елегантна жінка.

– Впізнаєте мене? – запитала вона.

Олена Віталіївна дивилася на цю жінку й не розуміла, що відбувається.

– Я приходила до вас у гості кілька разів. Я подруга Оксани – Марина!

– Ну ось, бачите, все вирішилося, – сказала одна з жінок, яка ще недавно бігала для Олени Віталіївни в кіоск по воду. – Зараз вас відвезуть за адресою, і ви не загубитеся.

Марина посадила Олену Віталіївну в машину.

– А Оксана де? – з недовірою спитала жінка.

– Розумієте, тут трапився форс-мажор, коли вона відвезла вас у лікарню, то по дорозі назад зайшла в аптеку.

І тут їй стало недобре прямо на касі. Викликали швидку, Оксанку відвезли у лікарню.

Спочатку думали, що в неї просто несподівано знизився тиск.

Але коли вона прийшла до тями – сказали, що вона вагітна, вже другий місяць.

Відправили у гінекологію, а там сказали, що треба полежати на збереженні.

Як тільки Оксанка остаточно отямилася, вона одразу згадала про вас, зателефонувала мені, попросила відвезти вас додому. Вона дуже переживала, щоб я вас підвела.

– Та що там! – замахала рукою Олена Віталіївна. – Не маленька, впоралася б. Ти мені краще розкажи, як вона сама? Що лікарі кажуть?

– Я ще подробиць не знаю, але начебто нічого страшного немає, просто треба підтримати організм. Зроблять їй усі процедури і відпустять додому.

Добиралися додому вони з Мариною близько години.

І багато за цей час свекруха згадала. Перед очима стояла худенька Оксана, яка ніби ховалася за спиною Дениса, коли той її привів вперше:

– А це, мамо, моя дружина…

Згадала Олена Віталіївна і ненав’язливу турботу Оксани. Та ніколи не дозволяла свекрусі робити важку роботу – мити підлогу, носити сумки з магазину, тим більше – займатися генеральним прибиранням. Так само мовчки, без зайвих слів, бралася за все сама – мила, чистила, прала.

Подруги Олени Віталіївни не раз скаржилися їй на своїх невісток. Одна себе любить, не вилазить із фітнес-центрів, всякі манікюри-педикюри, перукарі-косметологи.

Інша вимагає везти її відпочивати за кордон, чоловіка зовсім заганяла, щогодини дорікає, що він мало заробляє.

А свекрухи для нинішніх невісток взагалі – ніхто. Особливо якщо літні жінки небагаті, і не можуть забезпечити молодих квартирою, машиною, дачею.

Бідолашна Оксано, сама в лікарню потрапила, а про свекруху згадала!

Дай Боже, скоро онук, чи внучка буде.

Обличчя Олени Віталіївни засяяло від розчулення.

Вона вже уявляла, як в’язатиме малюкові речі, гулятиме з візочком, а потім читати казки.

Та й просто, тримати на руках, обійматиме дитинку – це ж таке щастя!

…Коли Оксана повернулася з лікарні, вона ще раз вибачилася за те, що підвела свекруху.

Але Олена Віталіївна поцілувала її і в свою чергу вибачилася за все.

– Давай ми з тобою, доню, приготуємо святкову вечерю до приїзду Дениса, – сказала вона. – А потім скажемо йому нашу головну новину…

Вам також має сподобатись...

У Валентина не стало матері. Чоловік важко переживав втрату найріднішої людини. Через декілька днів після прощання, Валентин вирішив розібрати речі Маргарити Іванівни. Він перебрав її одяг, прибрав у її кімнаті. Раптом в шухляді тумбочки, яка стояла біля ліжка Маргарити Іванівни він побачив якийсь конверт. – А це ще що? – здивувався Валентин. Чоловік обережно відкрив конверт, у ньому був якийсь складений листок. Валентин розгорнув його, швидко прочитав і остовпів від прочитаного

Поліна зі своїм чоловіком Михайлом дуже хотіли дітей. Але в них ніяк не виходило. Поліна вже навіть запропонувала всиновити малюка, але чоловік сказав почекати… Так минуло пів року. Поліна знову заговорила з чоловіком про дитину. Але Михайло чомусь образився й поїхав до матері. Минуло кілька годин. Заспокоївшись, Поліна вирішила поприбирати в квартирі. Прибирання відволікло її від сумних думок. Захотілося їсти. Підігрівати суп вона не стала. Приготувавши нашвидкоруч яєчню, Поліна тільки сіла за стіл, як почула звук відкритих дверей. Вона скочила з-за столу, помчала в коридор і заплакала від побаченого

– Марія, завтра моя мама запрошує нас з тобою у гості. Хоче з тобою нарешті познайомитися, – радісно сказав Микола своїй нареченій Марії. – Ні! – раптом вигукнула Марія. – Що «ні»? – не зрозумів Микола. – Ми з тобою розлучаємося! – несподівано заявила дівчина. – Як розлучаємося? Чому? – перепитав Микола. – Ти ще смієш питати про це, після того, що ти зробив! – не витримала Марія. – Та що ж я зробив?! – Микола здивовано дивився на свою наречену, нічого не розуміючи

Іван купив квіти і приїхав на цвинтар, відвідати свою дружину. Лариси не стало рік тому, чоловік все ще важко переживав це горе. Іван швидко підійшов до пам’ятника, поклав квіти. – Як же важко без тебе кохана, – тихо промовив він. Раптом за спиною він почув якісь звуки. Озирнувшись, Іван побачив юнака з великим букетом троянд. Той уважно вдивлявся у напис на табличці.  – А ви мабуть чоловік? – несподівано запитав незнайомець. – Так, чоловік, Іван. А ви хто? Ви знали Ларису? – розгублено промовив Іван. Але він навіть уявити не міг, хто цей незнайомець