У Надії з дитинства було густе волосся. Усі милувалися її косами. Бабуся казала:
– У мене ти вся, внученько. Ось і я не виблискувала особливою красою, але на мої коси завжди милувалися хлопці. Бережи волосся, ти з ним – особлива…
Коли Надія готувалася до іспитів у старших класах, бабуся підійшла до неї і запитала:
– Хвилюєшся? Перші іспити?
Надія кивнула.
Бабуся раптом дала їй свій старий, але ще гарний і міцний гребінь.
Був він невеликий, акуратний, але досить зручно сидів у волоссі, підтримуючи зачіску. А Надя на той час навчилася вкладати волосся в зачіску, як доросла. І тому її трохи хвилясте волосся виглядало ще гарніше.
– Ось мій гребінь тобі на удачу, – сказала бабуся, – часто не носи, бо силу втратить. А коли треба, щоб саме цього дня пощастило, то помолися, прилаштуй у волосся гребінець, і не дуже помітно щоб було. І все буде гаразд.
– Ой, бабусю, – засміялася Надя, – невже ти в це віриш? Хіба таке буває? Прямо чаклунство якесь…
– А ти не смійся, а перевір. Ось сама й переконаєшся. Тільки робити треба серйозно. Гребінець не раз мені допомагав, можна сказати – заговорений він. І тобі нехай служить на удачу, – наполягала бабуся.
Наді нічого не залишалося, як прийняти такий дивовижний подарунок і поцілувати бабусю Віру.
– Ну що ж… – сказала Надія зранку в день іспиту, – перевіримо твою силу…
Дівчинка стояла перед дзеркалом, роблячи зачіску. Вона прилаштувала гребінь у волосся, і залишилася задоволена тим, як він виглядає. Гребінець був коричнево-строкатим, ледь відливав перламутром і майже не виділявся.
– Начебто й скромно, а тим часом – приємна прикраса! – вигукнула Надя і посміхнулася.
А потім, пам’ятаючи слова бабусі, торкнулася гребінця і прошепотіла:
– Ох, допоможи мені, будь ласка, не хвилюватися. А так я все вивчила. Але й питання, звичайно, хочеться витягнути легші.
Іспити Надія склала на «відмінно». І щоразу відчувала, що майже не хвилюється, відповідала впевнено і навіть посміхалася.
Бабуся була дуже задоволена онукою. Вона знала, що Надійка відмінниця, і все старанно вивчила, але жінці дуже сподобалося, що вона ходила на всі іспити з гребінцем.
Потім випускниця вступила на навчання. Почалося студентське життя, і її гребінець довгий час лежав у дерев’яній скриньці без діла.
Іноді дівчина відкривала скриньку, брала звідти бурштинове намисто або срібний перстень, щоб одягнути ці нехитрі прикраси на якусь вечірку, і шепотіла своєму гребінцю:
– А ти полежи до пори, до часу. Ось буду екзамени здавати, тоді і твоя черга прийде …
Надія вчилася добре і отримала диплом з відзнакою. Не без допомоги свого талісмана – подарунка бабусі. Гребінець справді надавав впевненості й сил. Все і цього разу вийшло на іспитах якнайкраще.
Бабуся знову тішилася за онучку і обіймала її зі сльозами на очах. А у Наді не тільки були в навчанні успіхи й удача. Вона зустріла хлопця, який їй дуже сподобався. Валерій на студентській вечірці весь вечір запрошував її танцювати і не зводив з неї очей.
Серце дівчини вперше так тануло від того, що хлопець просто стояв поруч. Він провів її додому, вони говорили безупину і ледве розійшлися, так не хотілося розлучатися навіть ненадовго.
Бабуся побачила наступного дня розгубленість Наді, її задумливий погляд і посмішку.
– І про що це ти сьогодні думаєш, дівчинко моя? – запитала старенька.
– Не про що, а про кого… – розсміялася Надя, – не можу не думати. Навіть не уявляла, що таке можливо. Зустріти людину і відчути одразу – що це він, твій друг, такий добрий, лагідний і хороший.
– Ого, та ти чи не закохалася з першого погляду?! – усміхнулася бабуся і зазирнули внучці в очі, – постривай, потерпи, нехай він перший скаже. Дівчині не можна показувати свої почуття першою. Бо хлопець загордиться, а це нікому не йшло на користь.
– Скажи, бабусю, а твій гребінь… Він у цьому допомагає? – вона приклала руку до серця.
– Він допомагає у всьому, якщо дуже добре попросити. Але й поспішати не варто. Потрібно трохи почекати, розумієш? Щоб точно знати, чи хочеш ти цього. А коли ти йдеш влаштовуватися на роботу? Ось тоді треба точно гребінець одягнути. Вибір роботи – справа серйозна. Вона може виявитися твоєю на все життя.
Ось як, наприклад, у мене. Два записи у трудовій книжці: прийнято працювати і звільнена з роботи на заслужений відпочинок… – бабуся зітхнула. – І ти починаєш свій шлях. А це важливо! Обов’язково потрібен гребінець!
Надія йшла на співбесіду у школу. Звичайно, дівчина була строго одягнена, волосся гладко зачесане назад, і прибране в тугий валик, в якому сидів зверху як найдорожча прикраса заповітний гребінець.
Директорка школи, жінка років шістдесяти, мило посміхаючись, зустріла Надію і запросила у свій кабінет.
– Сідайте, прошу, – Тетяна Василівна запропонувала Надії стілець.
Вони поговорили. Надія коротко відповідала на запитання, була серйозною і намагалася здаватися старшою. Адже вона мала стати вчителькою! І це – перша її робота.
Але від останнього питання дівчину застигла.
– Ви дуже мила, – сказала Тетяна Василівна, – і ця зачіска, і гребінець старовинний. Такий був у моєї мами. Як шкода, що я його не зберегла… Це чудово, що ви – молодий фахівець, а не гребуєте носити таку скромну, але пасуючу вам прикрасу!
Надія не витримала і розповіла, що це подарунок її бабусі, який приносить удачу.
– І ви – сучасна дівчина, у це вірите? – усміхнулася директорка.
– А як же ж… – не посоромилася зізнатися Надя, – Я ж його беру дуже рідко. Тільки за потреби, щоб допоміг. А так – сама стараюся. Він перевірений, і не раз.
– Ну, гаразд, гаразд. Ви прийняті на роботу. І не знаю, чи допоміг цей гребінець, але мені здається, що з вас вийде хороша вчителька. Успіхів, – сказала Тетяна Василівна. – Ідіть оформляйте папери, і починайте готуватися до роботи.
Надія летіла додому, як на крилах. Вона поспішала розповісти бабусі й батькам, як успішно все пройшло.
Вдома на вихідні влаштували з цього приводу Наді свято. Після сімейних посиденьок Надія поквапилася на побачення.
– Ну от і забігала вже! Дивись, спочатку робота, а потім – особисте життя, Надійко! – гукнула їй услід мати.
Але Надія вже поспішала до Валерія. Вони зустрічалися майже щовечора, і не могли наговоритися.
Незабаром уся родина зрозуміла, що Надія закохалася. Валерій вже заходив до них на правах нареченого, і Надія поспішала причепуритися до його приходу.
– І все отак в неї зразу, – турбувався батько. – І робота, і кохання. І як вона все встигає?
А Надія вже вчила своїх перших учнів, ретельно готувалася до уроків, і вони дуже любили її.
– Матусю, бабусю, яка ж я щаслива! – казала вона вдома.
– Тебе Валерій покликав на знайомство з батьками? Коли йдете? – запитала бабуся.
– Сьогодні ввечері. Якраз буде день народження його батька, і я підготувала подарунок від себе. Книгу. Він любить книжки. І Валерій підказав, яку саме потрібно купити, – розповіла Надя.
– Ти розумієш, що ти не тільки йдеш на день народження, а й на оглядини теж? – сказала бабуся.
– Ой, бабусю, я і так хвилююся, а ти ще й нагадала… – зітхнула Надя.
– А ти не забудь свій гребінець взяти, от і стане тобі легше, – попередила бабуся.
Надя так і зробила. Строга синя сукня, туфельки, зачіска з бабусиним гребінцем. Батьки Валерія зустріли Надю із сином у коридорі, привіталися з дівчиною і посміхаючись, запросили до столу.
Надія зайшла в кімнату і не повірила своїм очам.
Яке ж було її здивування, коли на дивані вона побачила свою начальницю – Тетяну Василівну!
Надія привіталася і стала як укопана. А Валерій запропонував їй сісти поряд із його бабусею! Була не менше здивована і Тетяна Василівна. Вона посміхнулася:
– Який же ж світ тісний! От вам і велике місто! – уважна директорка одразу помітила у зачісці своєї молодої співробітниці гребінець.
Надя вловила її погляд і густо почервоніла.
– Сьогодні дивовижний день, – сказала Тетяна Василівна. – Народився мій син, батько Валерія. І ти до нас саме цього дня і прийшла. Це добре.
– Так ви знайомі?! – ахнув Валерій.
– Так, ти казав якось, що твоя бабуся працює в школі, – сказала Надія. – Але я чомусь ніяк не могла подумати, що саме Тетяна Василівна і є твоя бабуся. Такий збіг!
– Це до добра, будемо всі поруч триматися, – засміялася бабуся. – А ти не хвилюйся, Надю, у нас у домі все просто. Це не на роботі. Тут ми відпочиваємо і зустрічаємо іноді друзів.
Надію прийняли ласкаво, добре. Вони з Валерієм стали частіше з’являтися у нього вдома з приводу сімейних урочистостей і просто на вихідних. А через рік уже відбулося й весілля.
Наречена була дуже гарна. Біла сукня, наче хмаринка огортала її, а ось із зачіскою вона вирішила не експериментувати.
Вона зробила свою звичну зачіску, з бабусиним гребінцем.
І тільки біла гілочка живих ніжних хризантем красувалася поруч із гребенем, обвиваючи тугий блискучий валик русявого волосся, підкреслюючи особливу урочистість.
Гребінець був майже не помітний серед білих квітів. Але тільки не для бабусь.
Вони вже обмінялися відвертими поглядами з приводу зачіски нареченої, багатозначно підморгнувши одна одній.
Бабуся Віра й бабуся Таня стали подругами.
Їх багато чого об’єднувало. А особливо – внуки.
І найсвітліша надія на щастя молодої сім’ї…
