Життєві історії

Марина чистила картоплю на кухні, як раптом задзвонив телефон. Це була її подруга Ольга. – Маринко! Ти не повіриш, що я бачила! – сказала вона. – Твій Андрій обідає в кафе з якоюсь жінкою. – Так, він до мами поїхав. – Вона ж заслабла, – відповіла Марина. – Дивно, – здивувалася Ольга. – Недавно вона з моєю мамою зустрічалася і виглядала дуже добре. Марина аж присіла від здивування. Вона вирішила все зʼясувати

Марина чистила картоплю на кухні, як раптом задзвонив телефон. Вона швиденько витерла руки рушником і взяла слухавку. Це була її подруга Ольга.

-Маринко, привіт! – сказала вона в слухавку. – Ти не повіриш, що я зараз побачила! Твій Андрій зараз обідає в кафе з якоюсь жінкою і хлопчиком років п’яти.

Батьки Ольги жили в сусідньому містечку, так само, як і батьки Андрія. Тож подруга часто до них навідувалась і зараз якраз був один із таких візитів.

-Так, він до мами майже кожен вихідний їздить. – Вона ж заслабла, – відповіла Марина, не розуміючи, що в цьому такого.

Андрій був родом із того містечка і в нього там було дуже багато знайомих. Може однокласницю з дитиною зустрів, та вирішили разом пообідати в кафе…

-Не знала я, що в тебе свекруха заслабла, – здивувалася Ольга. – Недавно вона з моєю мамою зустрічалася і виглядала дуже добре.

Марина аж присіла від здивування.

-А ти можеш його непомітно сфотографувати і мені фото скинути? – попросила Марина.

-Добре, постараюся…

Через хвилину Ольга надіслала Марині фото на телефон. І справді, її чоловік обідав у кафе з якоюсь жінкою і хлопчиком.

Марина вирішила все з’ясувати. Насамперед вона зателефонувала свекрусі і поцікавилася, як вона почувається:

-Лідія Миколаївна? Як ваші справи? Андрій розповідав, що вам потрібна допомога? – сказала вона в слухавку.

-Мариночко, привіт! Зараз все добре. Мені вже давно набагато легше, – відповіла свекруха.

-А Андрій, зараз хіба не у вас? – здивувалась Марина.

-Ні, він уже кілька тижнів не приїжджав. А що таке? – не зрозуміла свекруха.

-Ні, нічого, Лідія Миколаївна. Він повинен був до вас поїхати, певне, передумав… Я передам йому, що ви на нього чекаєте.

-Спасибі, Мариночко. Андрій дуже хороший син, дбайливий, – свекруха, як завжди, похвалила свого синочка.

Марина поклала слухавку.

-Значить свекруха нічого не знає, – задумалась вона. – Що ж, треба все дізнатися мені про цю жінку…

Андрій приїхав наступного дня.

-Привіт, любий, як там мама? – з порога запитала Марина.

-Привіт, Маринко! – Вже краще, але на наступні вихідні, я відвезу її в санаторій, ти не проти?

-Ні, не проти, – відповіла Марина і зрозуміла, що Андрій говорить неправду.

Вночі, вперше за десять років шлюбу, Марина взяла телефон чоловіка і знайшла те, що шукала.

Андрій навіть не намагався щось приховувати, він переписувався з якоюсь Валею, в основному йшлося про дати їхніх зустрічей.

Марина, вирішила не поспішати із сваркою і все з’ясувати самій. Слідом за чоловіком, вона також поїхала в сусіднє містечко, і побачила на власні очі, як на вокзалі його зустріла ця жінка з дитиною.

Марина поїхала за ними. Вони разом увійшли до під’їзду звичайного пʼятиповерхового будинку.

Марина вирішила почекати. Незабаром жінка вийшла з під’їзду.

Марина попрямувала до неї:

-Валентина? Вибачте не знаю, як вас батькові? – запитала Марина.

-Доброго дня. Анатоліївна я. Ви щось запитати хотіли? Ми що знайомі з вами? – привіталася жінка.

Марина підійшла ближче:

-Скажіть, будь ласка, а ви Андрію хто?

-В якому сенсі?

-Хто ви Андрію Тимчуку?

-Як хто? – здивувалася Валентина. – Я його дружина. Тимчук Валентина. А, ви, власне, хто? – не зрозуміла жінка.

-Ні, зачекайте, цього не може бути. Це, я його дружина Тимчук Марина Сергіївна, – Марина дістала паспорт і показала Валентині.

-Це якась помилка. Я – дружина Андрія, – Валентина також дістала свій паспорт.

Марина уважно все прочитала і мало не заплакала:

-Виходить, я у нього старша дружина? – перепитала вона, але не почула відповіді від Валентини, та все ще не розуміла, що відбувається.

-І як ми з вами будемо нашого чоловіка ділити? По яких днях? По парних, чи по непарних? – запитала Марина.

-Виходить він стільки років нас двох обманював? – Валентина мало не плакала.

-Виходить, що так…

-А у вас діти є? – запитала Валя.

-Ні. Дітей у нас нема…

З цими словами Марина розвернулася, сіла в машину і поїхала. Вона приїхала додому, зібрала всі речі Андрія і поставила їх біля порога.

-Старша дружина, старша дружина, – крутилися думки у неї в голові. – Як же добре ти влаштувався, любий! Одна дружина допомагає тобі в кар’єрі, а друга народила сина? Ні, з мене досить, я не братиму участі в цій виставі. Прощавай, Андрію! – крикнула Марина в тишу.

Андрій приїхав через три дні, як і обіцяв. Щойно він зайшов, як Марина одразу звернулася до нього:

-Андрію, як ти міг?! Через десять років спільного життя я раптом дізнаюся, що в тебе є інша жінка?! Та ще й дитина?!

-Не очікував я, що ти будеш стежити, – спокійно сказав він. – Марино, я люблю тебе, але мені не вистачало того, що ми не маємо дітей.

-Андрію… А її ти любиш?

-Марино, не порівнюй. Це інше…

-Андрію… Йди. Ось твої речі, забирай все і просто йди…

Марина не вірила, що це відбувається з нею. Не вірила, що таке взагалі було можливо…

Чоловік мовчки взяв речі й пішов.

А незабаром Марина дізналася, що він повернувся до тієї родини… Вона ще довго переживала через таку зраду чоловіка, але з часом по трошки заспокоїлася.

Шкода було тільки дарма витрачених років…

А через рік, на дні народженні в Ольги, Марина познайомилася з Дмитром.

Ще через півроку він зробив їй пропозицію…

Одразу після весілля вони поїхали відзначати медовий місяць.

Яке ж було її здивування, коли через три місяці після весілля вона зрозуміла, що вагітна! Адже з Андрієм у неї ніяк не виходило народити дитину.

Марина обрадувала чудовою новиною Дмитра, а той був на сьомому небі від щастя!

Через дев’ять місяців Марина народила гарненьку дівчинку…

Про Андрія вона більше нічого не чула, та й не хотіла чути. Його життя її більше абсолютно не цікавило…

Вам також має сподобатись...

Наталя привела сина Іванка до баби Ганни. Бабусю вона знайшла по оголошенню. Баба Ганна мала побути з Іваном до вечора. – Ось вам мій номер телефону, – сказала Наталя. – Іванку, сьогодні ти побудеш з цією бабусею, – сказала вона сину. Якщо що – дзвони. Наталя швидко поцілувала сина і поспішила на роботу… Цілий день вона працювала як у тумані, і постійно чекала дзвінка сина. Але Іванко чомусь вперто не хотів їй дзвонити… Після роботи Наталя прийшла по Іванка. Вона думала, що він, уже зібраний, чекатиме біля дверей. Але все було не так… У дверях стояла тільки баба Ганна! Наталя застигла від здивування

Ганна з чоловіком вирішили відвідати доньку та зятя у місті. Взяли сільських гостинців і вирушили в дорогу. За декілька годин були на місці. Чоловік Ганни припаркував машину біля підʼїзду, взяв сумки з гостинцями і разом з дружиною піднялися до квартири дочки. Ганна постукала у двері, за хвилину донька їм відкрила. – Доню, що сталося? – одразу запитала Ганна, побачивши, що донька вся в сльозах. – Це через вас! – вигукнула дочка. – Від мене чоловік пішов, через вас! – Як через нас? А ми тут до чого? – Ганна здивовано дивилася на доньку, нічого не розуміючи

Ігор вийшов із кафе після поминального обіду. Син пропонував підвезти, але він відмовився. – Пройдусь. Мені потрібно, прийти в себе, – сказав чоловік синові у відповідь на його занепокоєння. Пішов Ігор додому. Подумалося йому – адже там зараз порожня квартира. Вдома нікого. І тепер так буде до кінця днів. – Люба, як мені тепер жити без тебе, – знову і знову запитував Ігор. В роздумах чоловік зайшов до квартири, пройшов на кухню. Раптом у квартиру подзвонили, Ігор відкрив двері, подивився хто прийшов і застиг від несподіванки

Алла вийшла з роботи і вирішила піти додому пішки. Погода буда тепла і жінці захотілося прогулятися. Алла задоволено вдихнула свіже повітря. Несподівано жінка помітила, що їй назустріч іде якийсь чоловік. – Що він на мене так дивиться? – подумала Алла. Раптом обличчя чоловіка змінилося… Він широко посміхнувся, дивлячись на Аллу! Її серце стрепенулося радісно і водночас тривожно. – Це ж він! – несподівано зрозуміла вона. – Це він! Жінка ще раз глянула на того чоловіка. Сумнівів не залишалося. Алла застигла на місці не вірячи власним очам