Життєві історії

Роман з дружиною Юлею поїхали в гості до її батьків. Свою тещу Роман недолюблював, але готувала Марина Юріївна ну дуже смачно! Зять щиро смакував і її яловичий холодець з хріном, і канапочки з ікрою, і різні салати з майонезом… Ну, а з тестем можна було й почаркувати. Сергій Маркович нормально підготувався… Але за таким шикарним столом, Роман раптом відчув важкість. Коли всі вже пішли спати, Роман тихенько зайшов на кухню, пошукати хоч щось від шлунку. Він ішов і підсвічував собі телефоном. Раптом на кухонному диванчику хтось заворушився! Роман придивився хто там і очам своїм не повірив

Незважаючи на те, що Роман не був ні жадібним, ні шкідливим, але свою тещу він недолюблював…

Недолюблював за зарозумілість і неповагу до нього, як йому здавалося.

Загалом він і сам не знав до пуття за що. У принципі, нічого поганого вона йому не зробила.

Але було одразу видно, що Марина Юріївна раніше була начальницею. Замашки і нотки в голосі залишилися.

Іноді він ну просто не витримував вже, і дружину підганяв поїхати скоріше, якщо вони були в тещі в гостях.

От тесть був чоловік що треба! Одне було дивно, начебто він на підкаблучника схожий не був, і як він тільки прожив стільки зі своєю Мариною Юріївною? Незбагненно просто!

Дружину свою Юлю Роман любив. Тому він щосили при зустрічі з тещею намагався показувати, що вона йому майже як мама.

В голові його в ці моменти був повний безлад.

Ну яка теща мати?! У Романа мама – тиха і дуже добра.

А Марина Юріївна хоч і може на якийсь час прикинутися доброю, але потім могла на Романа подивитись і раптом скривитися так, ніби він найгірший зять у світі.

Хоча з онуками завжди Марина Юріївна ладнала, а Вірочка і Святослав її любили.

Ну ніяк він не міг свою тещу зрозуміти, хоча напевно й не було чого тут розуміти, замаскована злюка і все!

Була ще одна дивина, що підтверджувала думку Романа про тещу – це її частування.

Так виходило, що найчастіше вони з Мариною Юріївною бачилися на свята. Так ось, після тещиного застілля Романа починав турбувати шлунок. І це ще більше переконувало його в тому, що вона його терпіти не може, і годує всяким під виглядом смакоти.

Але на Водохреще дружина все ж таки вмовила Романа поїхати до своїх батьків.

Вони чудово посиділи з компанією друзів, у них діти за віком однакові та й всім було весело.

А на Різдво раніше вони зʼїздили до мами Романа. Тетяні Петрівні якраз сімдесят виповнилося. Юля купила свекрусі чудові подарунки – мікрохвильову піч і теплу кофтинку.

Мамі так сподобалися подарунки, а своїм онукам Вірочці й Святославу, і Роману з Юлею вона ще більше, ніж подарункам зраділа.

– Хороша, добра у тебе мама, та й тато теж звісно! – прошепотіла йому Юля, коли вони їхали додому. – Як ми до них у гості з’їздимо, у мене потім цілий тиждень на душі тепло і добре, вони мені як рідні!

Роман був радий звісно, що Юля з його батьками ладнає. От би і з її мамою та батьком були такі самі стосунки. Але не склалося… Батько у Юлі видно дружину так любив, що нічого не помічав.

Тільки й чути від Сергія Марковича:

– Мариночко, давай я тобі допоможу…

Загалом довелося поїхати до тещі.

Вона спочатку показувала перед ним доброзичливість та привітність. Навіть обійняла при зустрічі, чого Роман від неї зовсім не очікував.

Та й за столом вона пригощала та підливала, а Роман так втомився на роботі перед Новим роком, та й суцільні свята, коротше він розслабився. Втратив пильність, тим більше що готувала Марина Юріївна дуже смачно.

І Роман щиро їв і холодець яловичий з хріном, і канапки з ікрою, і різні салати з майонезом.

Ну, а з тестем гріх було не хильнути. Сергій Маркович нормально підготувався.

Добре, що у Романа нормально з травленням. Він худий все життя, хоч їсть все підряд, але не повніє, все проскакує.

Але за таким шикарним столом, після чаювання він відчув важкість і печію.

До того часу всі вже пішли спати. Вони ж іще й із ночівлею приїхали.

Юля заснула відразу, як її голова торкнулася подушки.

Вони з нею спали в її колишній кімнаті. Видно вона тут знову, як дитина почувається, їй затишно.

Діти Святослав і Віра лягли спати у бабусі з дідом.

А Роман, переконавшись, що всі ніби заснули, прокрався на кухню пошукати хоч щось від печії на кутовій шафці.

Він давно помітив, що там у тещі аптечка. Жаль забув, до кого їде, не взяв нічого з собою, може хоч соду знайде…

Роман зайшов на кухню, освітлюючи собі шлях телефоном. Зайшов, хотів уже відкрити шафку, як раптом на кухонному диванчику хтось заворушився.

Роман від несподіванки мало телефон не випустив.

Спочатку йому здалося, що це привид.

Він придивився і очам своїм не повірив.

То була… Теща! Вдягнена у світлий халат, а на лобі схоже мокрий рушник…

– Світло не вмикай, всіх розбудиш, ти навіщо сюди прийшов, ви ж наче спати лягли? – строго і пошепки запитала теща.

От йому не пощастило, вляпався, тепер з нею ще порозумітися. І не зрозуміє, вирішить, що він поїсти і попити ще прийшов, бо ж теща про нього такої думки!

Придивився – начебто вигляд у Марини Юріївни не такий і грізний.

І Роман наважився. Ну він уже не хлопчик, зрештою, щоб тещу боятися скільки можна?!

– Ви, Марино Юріївно, готуєте надто смачно, зупинитися неможливо, от я і… Ну коротше… Може у вас сода є чи щось від печії? Ліг спати і не можу, соромно аж!

– Та ти що, Романе? Слухай, а я теж, соромно зізнатися. Пора вже не їсти стільки, немолода давно. Та й гульбанити зовсім не можу, теж печія, от і прийшла потихеньку, а тут ти.

Я ж на роботі здоров’я попсувала. По відрядженнях їздила. У поїзді їли будь-що, та й на місці теж. І гульбанити могла, такі тоді часи були. Незручно розповідати, подумаєш, що теща у тебе не зрозуміло хто!

– Та ви що, Марино Юріївно, я так не думаю, ви ж були начальницею відділу, я знаю! – у відповідь прошепотів Роман, подумавши, що вона виявляється нормальною, людяною, а він помилявся.

От дивак!

– Так, була… Давно то було вже. Оце й готую так багато, бо стільки смачного раніше не було, як зараз. Та що я кажу, життя й раніше непросте було, та й тепер теж. Хоч на вас тішуся, що у дочки чоловік такий добрий. До речі, Романе, ти хочеш спеціальний чай від печії, сідай, я тобі його наллю…

Проговорили вони з тещею тоді пів ночі. Вона Романа особливим трав’яним чаєм пригостила, і про себе розповідала. Одного разу навіть випадково його сином назвала! Чи то обмовилася, чи просто від душі…

А Роман слухав тещу і думав:

– Оце жінка, а я думав, що зла, а вона все розуміє. Людяна, душа відкрита, ну я і недолугий!

І взагалі несподівано й дивно все вийшло.

Ось Марина Юріївна у різних лікарів була, але не допомогло зі шлунком.

Та й Роман теж слабий був.

А тут вони від душі один одному поспівчували, вона його чаєм пригостила. Роман також новинки деякі порадив.

І сталося диво, не інакше. Більше не турбує печія ні Романа, ні його тещу!

І Марина Юріївна побачивши зятя не кривиться і не дратується, а тільки привітно посміхається.

До Романа тепер Марина Юріївна часто каже “синку”.

Та й Роман до неї тепер майже як до матері ставиться.

А коли в тебе хороша теща, то й життя стає кращим!

Вам також має сподобатись...

Олег Михайлович зібрався вийти на подвірʼя, щоб нагодувати в сараї поросяток, як раптом задзвенів його телефон. Дзвонив син Петро. Олег Михайлович взяв слухавку. Олена Іванівна, його дружина напружилася і почала прислухатися до розмови. – Привіт тобі від Петра, – поклавши слухавку, сказав старий дружині. – Син наш придумав тут дещо… – Господи, що ж там вже таке сталося?! – сплеснула руками Олена Іванівна. – Та нічого такого, – відповів Олег Михайлович. – Гості у на будуть. – Які ще гості? – Олена Іванівна дивилася на чоловіка не розуміючи, що відбувається

Олена приготувала святкову вечерю. А як же ж?! Сьогодні у них з Віктором річниця весілля. Жінка накрила стіл і чекала на чоловіка. Олена якраз виймала курочку з духовки, коли помітила через вікно кухні, що ворота відкрилися і заїхала машина Віктора. – Молодець, вчасно приїхав, – усміхнулася вона. Віктор вийшов із автомобіля,  відкрив задні дверцята і щось дістав. Олена придивилася уважніше і застигла від несподіванки

Микола з батьками був у селі в своєї бабусі. Вони з батьком взялися будували сарайчик для кроликів, а бабуся з матір’ю поралися на городі. Раптом відчинилася хвіртка і на подвірʼя зайшла… Його колишня дівчина, Марина! З нею вони не спілкувалися вже досить довгий час. – Здрастуйте! – весело привіталася несподівана гостя. – Здрастуйте, – здивовано відповів батько Миколи. – Це до мене, – пояснив Микола і вивів Марину за хвіртку. – Що ти тут робиш?! – запитав він. – Для чого приїхала? – Ти навіть не запросиш мене в дім? – запитала Марина. – Ні, а навіщо? – Микола не розумів, що відбувається

– Василю! – почувся голос сусідки Василя Павловича Раїси. Чоловік вийшов на подвірʼя. – Чого тобі, Раю? – запитав він. – Я тобі картопельки свіженької принесла, – сказала жінка і простягла йому емальовану каструльку . – Дякую! – сказав той і дістав гроші. – Ну, що ти, Василю! – ахнула сусідка. – Дякую, Раю! – Василь Павлович взяв каструльку й пішов. Чоловік вже пообідав, як раптом загавкав його песик. Він вийшов на подвірʼя. У дворі стояли хлопець і дівчина. – Це хто ще такі? – не зрозумів господар. Дівчина раптом радісно побігла до Василя Павловича. Чоловік дивився на гостю й не розумів, що відбувається