Життєві історії

Владислав дивився телевізор коли додому повернулася дружина. Яна одразу зайшла в кімнату до чоловіка. – Привіт, ну як справи? – уїдливо сказала жінка. – Привіт. Та нічого, ось з роботи прийшов, відпочиваю, – не зрозумів іронії Влад. – А я у твоєї мами в гостях була, – сказала Яна. – І знаєш, Галина Петрівна мені стільки всього розповіла. – Ти про що? – не зрозумів чоловік. – А я тобі зараза покажу, – Яна дістала телефон, відкрила на ньому якесь фото і показала його чоловіку. – Як ти поясниш ось це? Владислав глянув на фото, яке показала дружина і застиг від побаченого

– Мама мені чудову ідею подала, – радісно повідомив Владислав після телефонної розмови з Галиною Петрівною.

– Яку? – нецікаво запитала Яна.

– Давай ми переїдемо жити до неї, а твою квартиру здаватимемо. У неї трикімнатна, тож місця вистачить усім, – діловито промовив чоловік.

– Ні, дякую. Мені й в однокімнатній не тісно. До того ж ти забув приказку: що далі родичі, то краще стосунки, – посміхнулася дружина.

– Даремно ти так одразу відмовляєшся, подумай гарненько. У нас дворічна дитина на руках, і з кожним днем ​​вона росте, тому скоро нам доведеться розширювати житло, хочеш ти цього чи ні. Живучи у моєї мами, ми можемо оформити іпотеку на дво- чи трикімнатну квартиру і грошима зі здачі твого житла платити її, – з розумним виглядом промовив Влад.

– А ще, живучи у твоєї мами, ми можемо посваритися з нею на побутовому ґрунті, – посміхнулася у відповідь жінка. – Іпотеку ми можемо взяти і без Галини Петрівни. Причому платити її за рахунок здачі однієї із двох квартир.

– Перш ніж купувати квартиру, необхідно накопичити на стартовий внесок, якщо ти не забула, – єхидно підмітив чоловік.

– Назбираємо, не хвилюйся. Андрійка до дитячого садка спочатку влаштую, потім на роботу з декрету вийду. Грошей побільшає, і надлишки ми відкладатимемо, – спокійно пояснила Яна.

Чоловікові не було чого заперечити дружині, тому розмову з приводу переїзду до Галини Петрівни він більше не заводив.

Протягом двох років подружжя щомісяця поповнювало свій банківський вклад і зрештою взяло в іпотеку двокімнатну квартиру.

Нове житло вони вирішили здавати в оренду, а самі продовжили жити в однокімнатній квартирі Яни.

Все б нічого, але за півроку після оформлення іпотеки Владислава звільнили з роботи.

Компанія, в якій працював чоловік, була на межі банкрутства та вимушено скоротила штат працівників.

З грошима в сім’ї стало дуже важко, доводилося економити буквально на всьому.

Влад ніяк не міг влаштуватися на рівнозначну посаду, а на менш престижну йти не хотів, тож Яні доводилося тягнути сім’ю на собі.

До того ж, під час грози стався сильний стрибок електроенергії і в молодої родини зіпсувався холодильник та пральна машина.

– На жаль, нам доведеться вибирати: або купити холодильник, або пральну машину. На те і інше грошей просто не вистачить, – сумно заявив Влад.

– Холодильник, звісно. Прати я можу і руками, – не замислюючись, відповіла Яна.

– Добре. Тоді я виберу більш менш нормальну модель і замовлю доставку, – пробурмотів чоловік і поліз у смартфон.

Наступного дня подружжю привезли новий холодильник і за окрему плату забрали побутову техніку, що зіпсувалася.

З того дня на тендітні плечі Яни лягли нові побутові обов’язки. Тепер прання перетворилося з легкого і не витратного за часом процесу на справжнє випробування.

Через два тижні прання в тазику у жінки стали сильно нити руки та спина.

– Владе, я втомилася прати речі в тазику, може краще будемо раз на тиждень їздити до твоєї мами? – Втомлено поскаржилася дружина.

– Не вийде, у неї після тієї грози теж техніка зіпсувалася, – спокійно відповів чоловік.

– Та що за напасть! Вона нову машинку купувати не збирається? – з надією у голосі поцікавилася жінка.

– Ні, вона ж пенсіонерка, поки назбирає на пральну машину, рік мине. А у кредит вона принципово не хоче влазити, – байдуже пояснив Владислав.

– Де вона сама пере речі? – цікаво запитала Яна.

– У сусідки, вона з нею давно товаришує, – сказав чоловік і ввімкнув телевізор.

Жінці здалося, що чоловік щось не домовляє і намагається уникнути розмови.

Однак вона була надто втомлена того вечора, щоб влаштовувати Владиславу допит.

У зв’язку із чим її підозри залишилися без підтвердження. Через три тижні Яна застелила останній комплект чистої постільної білизни.

Випрати постільну білизну руками їй здавалося нереальним завданням, тому вона подзвонила свекрусі.

– Галино Петрівно, ви випадково не обзавелися пральною машиною? А то мені постільну білизну випрати ніде, – поскаржилася невістка.

– Звичайно, обзавелася, бери речі і приїдь до мене, – послужливо відповіла жінка.

Яна закинула в дорожню сумку бруду постільну білизну і на таксі доїхала до родички.

Яке ж було її здивування, коли вона побачила в квартирі Галини Петрови не тільки нову пральну машину, але також холодильник, дорогий чайник і робот-пилосос.

– Нічого собі, я у вас місяці два чи три в гостях не була, а ви стільки речей встигли собі купити! Невже кредит оформили? – поцікавилася невістка.

– Ні, ти що! Я не люблю кредити, мені простіше назбирати. Всю побутову техніку мені Владик купив. Хіба ти не знала? – здивовано спитала жінка.

– Ні не знала. Очевидно, мій чоловік вирішив спочатку вам оновити техніку, а потім нам. Ось і не говорив раніше часу, – намагаючись викрутитись, обманула Яна.

Вона ледве тримала себе в руках від образи, але не хотіла, щоб це бачила Галина Петрівна. Щойно жінка повернулася додому, вона відразу влаштувала чоловікові сварку.

– Скажи мені, Владе, а звідки в тебе гроші, щоб робити матері такі дорогі подарунки? – роздратовано спитала Яна.

– Які подарунки? Я не розумію, про що ти, – нервово відповів чоловік.

– Досить обманювати! На які гроші ти купив матері побутову техніку? – сердито промовила жінка.

– Я взяв кредитну картку. Мамі було важко без машинки, і я купив їй нову, – зніяковіло зізнався чоловік.

– А робот-пилосос ти купив тому, що їй важко підмітати чи пилососити? – уїдливо поцікавилася Яна.

– Ні, там була знижка при купівлі двох товарів, ось я й купив його. Заодно вирішив оновити холодильник та чайник, – винно пробубнив Владислав.

– Тобто, маму тобі шкода було, а те, що я у ванній над тазиком стою, тебе ніяк не торкнулося? – Ображено промовила дружина.

– Яно потім би обов’язково купив нам пральну машину, – клятвенно запевнив чоловік.

– Мені не цікаві твої потім, ти міг купити її вже давно. Щонайменше замість робота-пилососа, якого ти подарував матері! З цього дня всі свої речі ти переш сам, готуєш собі теж сам! – твердо заявила Яна.

З того дня жінка перестала розмовляти із чоловіком. Владислав купив в кредит горезвісну пральну машину, але дружина від цього не розтанула і продовжила ображатися.

Довелося чоловікові влаштуватися на першу ж роботу, щоб закрити борг по кредитній картці.

Тільки через два тижні Яна вибачила чоловіка і знову почала з ним спілкуватися. Однак у душі в неї залишився осад після зрадницького вчинку Влада.

Вам також має сподобатись...

Троє дорослих дітей втратили батька, а за пів року не стало і їхньої матері… Прожили батьки довге життя, важке, але щасливе. Діти, онуки, і навіть правнуки приїхали попрощатися! Були племінники, сусіди, друзі… Валентина була старшою з дітей. Далі була сестра Ольга і молодший брат Роман. Спадщина залишилася не аби яка, тільки будинок батьків. Валентина з Ольгою вже збирали речі на переїзд, коли приїхав молодший брат Роман. – Олю, мені треба з тобою серйозно поговорити, – раптом сказав він. – Справа дуже термінова! Ольга здивовано дивилася на брата, не розуміючи, що таке відбувається

Настя з Антоном одружилися. Одразу після весілля дівчина переїхала жити до чоловіка. Вона любила його і була впевнена, що і він відчуває до неї те саме. Антон спочатку дуже хотів догодити Насті. Йому нелегко було відмовитися від вечірок із друзями, але він це зробив. У Насті народився син. Антон любив малюка та дружину, не уявляв собі життя без них. Минув рік сімейного життя. Якось повернувшись з роботи додому, Антон не побачив удома ані дружини, ані сина. На журнальному столику лежала якась записка. Антон розгорнув папірець і остовпів від побаченого

Ірина після вечері вимила посуд, заглянула до дітей в кімнату і вирушила у спальню. Вона тихенько, думаючи, що Віктор вже спить лягла на ліжко. – Діти сплять? – раптом запитав чоловік. – Так, – відповіла вона. – А ти чому не спиш? – Я думав, – тихо сказав Віктор. – І про що? – запитала дружина. – І як же ми тепер житимемо далі? – важко видихнув Віктор. – В сенсі? – не зрозуміла жінка. – Ірино, не прикидайся! Я тепер все знаю, – несподівано сказав чоловік. – Що знаєш? Ти про що? – здивувалася Ірина, нічого не розуміючи

Зоя Петрівна попросила свого зятя Леоніда полагодити їй дах. Леонід прийшов не один. За ним слідом ішли ще двоє людей. – Хто це? – строго запитала хазяйка. – Моя команда, – незворушно відповів Леонід. – Один я не зможу полагодити вам дах. – Поки ви тут працюватимете, я піду до сусідки. Не люблю я всі ці ремонтні роботи, – сказала теща і пішла. Повернулася жінка ближче до вечора. Зоя Петрівна здалеку оглянула новий дах і залишилася задоволеною побаченим. – Ось, тримайте! – сказав зять і дав жінці якийсь папірець. Зоя Петрівна розгорнула його і оторопіла від побаченого