Ніка вважала, що у розлученні її батьків винна мама. Це вона вічно похмура і буркотлива, все їй не так, вічно вона втомлена.
Хоча тато теж працював, але з роботи він повертався з усмішкою.
Вони з Нікою жартували, веселилися, а мама тільки бурчала, що вони нічого не хочуть робити.
Але якщо постійно щось робити, то не залишиться час на веселощі. Власне, як і було в мами…
Батьки часто сварилися, і Ніка завжди була на боці тата.
І коли справа дійшла до розлучення, вона дуже переживала і плакала.
Вона звинувачувала у всьому маму, благала тата її не залишати. Знала, що з мамою їй буде недобре й сумно.
– Люба, але ж ми будемо бачитися, – з усмішкою сказав тато. – Для нас мало, що зміниться.
Хоч Ніці і було тільки одинадцять, вона знала, що це не так. Вона мала друзів, у яких батьки розлучилися. І у всіх після цього життя змінилося. Щоправда, у когось в гірший бік, у когось на краще.
Наприклад, її подруга Ірина навпаки була рада розлученню батьків.
– Я втомилася від їхніх сварок, у домі було неможливо знаходитися, – розповідала вона. – А після розлучення стало спокійно. І, що дивно, навіть батьки між собою чемно спілкуються.
Але Ніка була впевнена, що це не її випадок. От якби вона залишилася з татом, може, їй і справді було б краще. Але її особливо ніхто й не питав, та й тато казав, що це неправильно.
Спочатку Ніка просто ображалася. З мамою розмовляла крізь зуби, а мама до неї ще раз і не лізла.
Напевно, Ніка розуміла, що їй теж було непросто, але співчуття до неї вона не мала. Сама винна.
А потім вони почали вчитися жити удвох. І для Ніки це здавалося дуже складним. Постійні правила, вимоги. З мамою навіть пожартувати не можна було. І раніше у них гості постійно бували в хаті, а після розлучення різко стало тихо. Мабуть, і їхні гості любили лише батька Ніки.
З татом дівчинка спілкувалася, але не так часто, як їй хотілося б.
– Я багато працюю, зайчику. Не завжди вдається побачитися. Але повір, я дуже хочу, щоб ми часто зустрічалися.
Щоразу, після зустрічі з татом, Ніка поверталася додому з каменем на душі. Адже вдома була мама, яка знову буде чимось незадоволена.
Ніка не розуміла, як можна злитися через невимитий посуд чи двійки за домашню роботу. Тато ніколи через це не сварився, для нього це все було нісенітницею. А мама завжди чіпляється…
І одного разу сталося те, що колись все-таки мало статися. Ніка дуже посварилася з мамою.
Вона вважала, що мама чіпляється через нісенітниці. Подумаєш, прийшла на пів години пізніше з прогулянки і не помітила, що телефон сів. Це ж така нісенітниця!
Але мама їй не просто виказала. Вона ще й сказала, що найближчого тижня Ніка нікуди, окрім школи не ходитиме.
І дівчинка дуже розізлилася.
– Я не хочу жити з тобою! Я хочу жити з татом! Він добрий, веселий! А ти зла, і мені нестерпно бути з тобою поряд! – на емоціях вигукнула Ніка.
Вона думала, що мама зараз почне сваритися ще більше, але цього не сталося.
Просто мати втомилася. Втомилася бути єдиною дорослою й відповідальною, втомилася, що її вічно вважають похмурою, не розуміючи, як сильно вона втомлюється все тягнути на собі.
І вона здалася…
У кожного є своя межа сил, яка може закінчитися. Саме це і сталося з мамою Ніки.
– Добре, – спокійно сказала вона. – Можеш жити з татом, я не проти.
– Що, правда? – здивовано запитала дівчинка, думаючи, що в цьому є якийсь підступ.
– Так. Збирай речі, я тебе до нього відвезу.
Ніка дуже зраділа. Вона побігла у свою кімнату, поскидала підручники, зошити, одяг і всякі дрібниці у сумку.
Зібралася буквально за п’ятнадцять хвилин, переживаючи, що мати може передумати.
Батьку дзвонити не стала. Знала, що і він буде щасливим, бо тепер вони зможуть дуже багато часу проводити разом.
Тато жив у квартирі, що дісталася йому від батьків. Раніше вона була порожня, а тепер він туди переїхав, залишивши їхнє спільне житло колишній дружині та дочці.
Мама Ніки їхала мовчки. Вона знала, що коли скаже хоч слово, то неодмінно розплачеться. А зараз це робити не можна. Ось залишиться сама, тоді й дасть волю почуттям.
Вона й сама не розуміла, до чого це призведе. Можливо, Ніка її більше цінуватиме, коли поживе з батьком. А може, вона й справді у всьому винна, і тоді доньці справді буде краще з татом.
Біля будинку тата Ніка вискочила з машини, гукнувши мамі просте: «Бувай». Вона раділа, що нарешті її мрія здійснилася. І життя тепер буде легким і спокійним. Адже саме це й відчувала Ніка поряд із батьком.
Звісно, тато дуже здивувався, побачивши дочку на порозі.
– Ніка?! Що сталося?!
Вона зняла взуття, зняла куртку і побігла в кімнату.
Чоловік застиг від здивування.
– Ми з мамою посварилися, і вона сказала, що я можу жити з тобою. Чудово, правда? – вигукнула донька.
– А вона знає, що ти тут? – гукнув той з коридору.
– Звісно. Вона мене сама сюди й привезла.
– Так? Ніко, я не впевнений, що це правильно.
Дівчинка спохмурніла.
– Ти не хочеш, щоб я жила з тобою?
– Хочу, звісно… Але як же ж мама? Та й до школи тобі добиратися незручно.
– Нічого. Усі нормально. Тату, давай фільм якийсь подивимося?
– Гаразд…
Поки вони дивилися кіно, тато Ніки листувався з колишньою дружиною.
“Навіщо ти їй дозволила?”
“Вона хоче жити з тобою. Я втомилася комусь щось доводити. Якщо Ніка думає, що так краще, то нехай буде так. Не хвилюйся, аліменти я платитиму».
«Та до чого тут гроші? Це ж неправильно!
“Неправильно, що моя дочка мене взагалі не любить”.
Чоловік зітхнув. Він зрозумів, що вони обидві налаштовані рішуче.
Спочатку Ніка була абсолютно щаслива. Вона навіть мамі не дзвонила, не хотіла псувати собі настрій.
Але те, що життя – не постійне свято, вона зрозуміла досить швидко.
– Тату, у мене завтра до школи немає чистого одягу.
– Ну так одягни щось інше, – знизав він плечима.
– Але у нас форма…
– Ніко, я не знаю, що зробити. Закинь у прання і поклади на батарею, може, одяг встигне висохнути.
Звісно, форма не висохла до ранку. І Ніка пішла в джинсах і светрі. І отримала за це догану.
На вихідних Ніка попросила тата щось приготувати.
– Я вже втомилася від піци і бутербродів. Давай щось на вечерю приготуємо?
– Ніко, я втомився. Хочеш, приготуй…
Дівчинка не вміла готувати, це завжди робила мати. Тож довелося знову зробити собі бутерброд.
А ще, коли вони стали жити з татом, виявилося, що він не готовий проводити з нею весь свій вільний час. Він постійно вечорами зустрічався десь із друзями, і Ніці доводилося лягати спати до його приходу. Вранці він їй не допомагав збиратися, не цікавився, як вона добиратиметься до школи.
Одного разу автобус зламався, і Ніці довелося повертатися з гуртка пішки увечері. А треба було пройти п’ять зупинок!
Вона дзвонила татові, думала, може, він її зустріне, але той не брав слухавку.
А коли вона прийшла, то виявила, що тато… Дивиться телевізор!
– Я тобі дзвонила! – ображено сказала вона. – Ти не хвилювався, що я майже на цілу годину затрималася?
– Що, правда? – глянув він на годинник.
– Так! Автобус зламався, інший треба було пів години чекати, і я пішла пішки!
– Ну, вибач, не чув твого дзвінка.
– Гаразд. А що на вечерю?
– Ой, зайчику, я пізно обідав. Не став нічого замовляти. Ну, подивися, що там у холодильнику є.
На кухні була гора брудного посуду. І Ніка зробила те, чого не робила раніше: вимила його без жодного нагадування. Тому що самій стало некомфортно.
А ввечері, вперше за півтора тижні, вона зателефонувала мамі.
– Як твої справи? – запитала мама.
– Все добре, – збрехала Ніка. – А як ти там?
– Теж добре.
Ніка сподівалася, що вона запропонує їй повернутися, але мама цього не зробила. Тому вони поговорили ні про що, а потім попрощалися.
Чим більше минало часу, тим більше до Ніки приходило усвідомлення того, що тепер вона в домі доросла.
Це вона думає про те, що вони будуть їсти. Це їй доводиться прати речі і прибирати. І ніхто не перевіряє її уроки й оцінки.
Раніше вона мріяла про це, а тепер почувала себе так, ніби до неї нема нікому діла.
Та й тато виявився не таким уже й веселим. Скоріше він був безвідповідальним.
Йому було байдуже, що вони разом дивляться фільм до середини ночі, коли Ніці зранку до школи.
Також йому було все одно, що Ніка їла і чи їла взагалі. Дівчинка була впевнена, що навіть якщо вона перестане ходити до школи, татові теж буде байдуже.
Періодично, вона почала поводитися як мама. Почала виказувати батьку за те, що він розкидав речі.
Казала, що втомилася, коли тато пропонував їй пізно ввечері збігати в супермаркет чи кіно.
Здалася Ніка через місяць. Вона скотилася в оцінках, тому що часом, займалася не зрозуміло чим замість уроків.
Вона навчилася готувати, бо втомилася їсти швидку, шкідливу їжу.
А ще втомилася від того, що тато не тільки сам постійно десь зустрічається з друзями, але ще й вони до нього на вихідні заходять.
А вранці Ніці доводилося все прибирати.
Через місяць вона підійшла до тата.
– Я хочу повернутись до мами, – сказала вона.
– Так? А що ж сталося?
– Тату, я втомилася. Наче я доросла, а ти – неслухняна дитина.
– Не говори нісенітниці. Жити треба легко, Ніко.
Дівчинка тільки похитала головою.
Вона сама зателефонувала мамі і запитала, чи можна їй повернутися.
– Звісно. Я тебе заберу.
Додому їхали мовчки. Ніка не знала, як попросити у мами пробачення. Напевно, вона б і так все усвідомила, ставши старшою. Але подорослішати довелося рано, і тепер Ніка розуміла, що мати все тягла на собі. А тато просто користувався всіма благами, приймаючи їх як належне. Власне, як і сама Ніка.
Мама нагодувала її смачною домашньою вечерею.
– Іди, відпочивай. Завтра до школи, – сказала вона.
– Мамо, іди ти відпочинь, – посміхнулася Ніка. – А я посуд помию.
– Справді?! Дякую…
Ніка підійшла до мами й обійняла її.
І мама все зрозуміла без слів.
Та й не потрібні були вибачення. Те, що її дочка все усвідомила, було важливішим.
Ніка, як і раніше, бачилася з батьком. Тільки тепер в її очах він не був веселим татом.
Він був, скоріше, безвідповідальним хлопчиськом. І так, їй було з ним весело, але вона знала, що не хоче мінятися ролями.
А також знала, що вдома на неї чекає мама.
Та, яка нагодує, яка викаже за погані оцінки, і та яка буде хвилюватися, якщо вона затримається хоч на хвилину!
І це, виявляється, було чудово!
