Життєві історії

Андрій був на роботі, як раптом пролунав дзвінок його телефону. Чоловік глянув на екран. Номер був незнайомий. – Хто б це міг бути, – здивовано пробурмотів він і взяв слухавку. – Доброго дня, це Андрій Миколайович? – запитав незнайомий жіночий голос. – Так, це я, – схвильовано відповів той, вже очікуючи почути щось нехороше. – А ви хто? – Вам треба терміново приїхати додому, – сказала жінка. – Це стосується вашої дочки і дружини. Справа невідкладна! Андрій застиг з телефоном в руках, не розуміючи, що відбувається

– Та ви просто подивіться на неї! Явно ж не годують! – хитала головою літня медсестра. – Де були батьки? Куди вони дивились?

Та будь-яка нормальна мати в такій ситуації повела б дочку у лікарню!

А якщо це не було зроблено, то напрошується один дуже неприємний висновок – позбавляти батьківських прав таких треба!

– Я все дізналася, – сухо сказала співробітниця опіки.

Вона таких дітей щодня бачила, нічого незвичайного. Щоправда, ця ситуація дещо відрізнялася від звичних, адже дівчинка росла у благополучній родині.

– Аліса живе з батьком та мачухою, її мати дуже слаба і лежить у лікарні.

– І де батько? Де мачуха? Невже вони нічого не бачать далі за свій ніс? – не заспокоювалася медсестра. – Невже їм все одно на дитину?

– Батько у відрядженні, вже більше місяця. Мачуха… Я її вже відвідала, – жінка скривилася. – Там така пані гордовита… Заявила, що падчерка її зовсім не слухалася. Бреше, звісно! А ще вона навіть не поцікавилася, у якій лікарні дитина. Наче її це зовсім не цікавить.

– А що сусіди? Невже ніхто нічого не знає?

– Та мені такого там наговорили… Звичайно, я не можу повністю довіряти подібним заявам, мені потрібні свідчення дівчинки. Але, судячи зі слів сусідів, Ірина (це мачуха) дуже голосно обурювалася тим, що треба глядіти за падчеркою.

Мовляв, вона не нянька і не підписувалася на таке. А ще вона при свідках дуже чітко заявила, що не збирається годувати зайві роти.

– І що мала робити бідна Аліса? Чому вона нічого батькові не розповіла?

– Ось мені й самій цікаво, – знизала плечима жінка. – А ще Ірина мені сказала, що Алісі щотижня батько переказував гроші, причому суми там були чималі.

– І що це змінює? Невже так складно налити дівчинці тарілку супу? Що за люди пішли! – медсестра щиро турбувалася за долю своєї пацієнтки. Та в неї онука такого ж віку!

– Ви почекайте судити людину, – відразу заявила представниця опіки. – Потрібно ще розібратися, куди Аліса витрачала гроші, отримані від батька! І чому не витрачала їх на їжу. А може вона взагалі відмовлялася їсти їжу мачухи? Потрібно розібратися в ситуації, а потім уже звинувачувати!

Медсестра тільки похитала головою. Що тут з’ясовувати? Очевидне невиконання батьківських обов’язків! Дівчинці всього тринадцять років, у такому віці вона ще повністю залежить від дорослих!

Ну що не могла мачуха привести її у лікарню?

А батько теж добрий! Невже за місяць він жодного разу не зателефонував дочці по відеозв’язку? Зараз у всіх є змога.

Одним словом, неважливо, що там сталося, винні все одно батьки! І в цьому Олена Михайлівна була впевнена на всі сто відсотків!

Мачуха не доглядала, або ж не хотіла помічати стан дівчинки. І ось як їй дитину віддавати? Та в неї і прав ніяких на падчерку немає!

Мати в лікарні, батько невідомо коли повернеться…

Невже Алісі доведеться поїхати в дитбудинок до його повернення?

Бідна дитина…

…Незабаром Аліса опам’яталася, але була вкрай небагатослівною. Так, останнім часом вона харчувалася абияк.

Так, мачуха забороняла їй брати продукти з холодильника, обґрунтовуючи це тим, що вона має власні гроші.

І так, батько справді переказував їй гроші на карту.

– І де ці гроші? – строго запитувала жінка з опіки, ігноруючи обурений погляд медсестри. – На що ти їх витрачала, якщо не на їжу?

Аліса важко зітхнула і відвела погляд убік. Жінка починала сердитись, вона запідозрила, що кошти були витрачені на щось не зовсім хороше. Інакше чому дитина відмовляється говорити? Але все виявилося набагато простіше і водночас важче.

– Мамі не розповідайте, будь ласка, – тихо попросила Аліса. – Я їй гроші віддаю, вона дуже слаба, а далеко не всі ліки надаються безкоштовно. Мамі я сказала, що це тато просив передати! І вона повірила! А якщо вона дізнається правду… Їй точно стане недобре! Не розповідайте! Будь ласка!

– А твоя мама не ставить питання, чому ти так погано виглядаєш? – підозріло поцікавилася співробітниця опіки.

В історію дівчинки вірилося слабо.

– Невже її не схвилював твій зовнішній вигляд?

– Я гроші їй на картку скидаю, мене тато навчив, – знизала плечима дівчинка.

Вона здавалася набагато старшою за свої тринадцять років. Алісі довелося рано подорослішати, надто багато було неприємностей у її житті. Розлучення батьків, недуга матері, вимушений переїзд до батька… І вишенька на торті – зла мачуха.

При чоловікові вона поводилася більш ніж пристойно, але коли його не було…

– Мама майже весь час спить. І вона сама попросила до неї не приходити, поки їй не стане легше!

– А Ірина? Невже вона не помічала, що ти така слаба?

– Та їй байдуже… Вона мене зовсім не любить! Раніше просто ігнорувала, але коли мені довелося до них переїхати… Я намагаюся їй на очі не потрапляти.

– Але ж вона мала зрозуміти, що скоро приїде твій батько, і йому явно не сподобається твій стан!

– Незабаром… Він ще пів року не приїде, – сумно відповіла дівчинка і згорнулася калачиком під ковдрою.

Вона більше не хотіла ні з ким розмовляти.

– А там… Хто знає, що зі мною могло статися за цей час? Та й взагалі, Ірина розраховувала, що наступного місяця мене тітка забере до себе, у неї в квартирі якраз повинен був ремонт закінчитися.

Жінка ще якийсь час поговорила з дівчинкою, а потім прийняла просте рішення – повідомити батька дівчинки.

І, або він повертається, або Аліса йде під опіку…

…Андрій був на роботі, як раптом пролунав дзвінок його телефону.

Чоловік глянув на екран. Номер був незнайомий.

– Хто б це міг бути, – здивовано пробурмотів він і взяв слухавку.

– Доброго дня, це Андрій Миколайович? – запитав незнайомий жіночий голос.

– Так, це я, – схвильовано відповів той, вже очікуючи почути щось нехороше. – А ви хто?

– Вам треба терміново приїхати додому, – сказала жінка. – Це стосується вашої дочки і дружини. Справа невідкладна!

Андрій застиг з телефоном в руках, не розуміючи, що відбувається…

…Аліса пробула в лікарні кілька днів. А потім приїхав батько і забрав її додому, де не було вже й сліду Ірини. Андрій виставив її з гучним скандалом.

А як інакше? Це ж вона не догледіла, що Аліса заслабла.

А ввечері, переконавшись, що батько міцно спить, Аліса зробила несподівану річ.

Вона… Задоволено усміхнулася!

Звичайно, ніхто її не чіпав! І матері жодних грошей вона не віддавала, а знімала з картки і ховала.

З сусідами взагалі вийшло дуже просто – всього лише треба було кілька разів зі сльозами на очах поскаржитися на несправедливість.

Так, довелося трохи поневірятися, але результат того вартував!

Мачуху батько виставив з дому, а Алісі приділяв тепер всю увагу й виконував кожну забаганку.

Ось так і має бути! Жодних чужих жінок біля батька! А то раптом ще одну дитину народять, а Аліса спадщиною ділитися не збирається!

Треба буде – вона ще щось придумає…

Вам також має сподобатись...

Марія накрила святковий стіл. Аякже ж?! Сьогодні її син приведе наречену, знайомитися. Коли все було готово, у двері подзвонили. На порозі стояв Віктор з Настею. – Мамо, це Настя! Моя майбутня дружина, – представив дівчину син. Марія запросили гостей до столу, перекусили, порозмовляли. – Вітя, допоможи мені принести чашки, – попросила Марія під кінець застілля. Віктор пішов за мамою. І тільки вони зайшли на кухню, як жінка почала: – Ти кого привів до нас у хату? Ти що, не бачиш, хто вона! – Мамо, ти про що? – Віктор здивовано дивився на матір, нічого не розуміючи

Лідія Іванівна поїхала на весілля до сина Юрія. Наречена Марійка і її вся рідня їй одразу ж не сподобалися… Та несподіваний сюрприз чекав наречену з самого ранку, коли вона вже почала готуватися до поїздки в ЗАГС. Юрій встав раніше за всіх і поїхав до своїх друзів, щоб теж встигнути підготуватися до урочистості. Щойно Марійка зайшла в кімнату, то раптом побачила, що свекруха, взяла її весільну сукню і понесла її… На балкон… – Жодного весілля не буде! – заявила Лідія Іванівна. Марія глянула, що збирається робити майбутня свекруха, і остовпіла від несподіванки

Ніна Олександрівна дуже заслабла. – Вам треба в лікарню, – стурбовано сказала їй сусідка Ліза. – Лізонько, послухай мене, – прошепотіла Ніна Олександрівна. – Підійди до комоду, там у мене скринька дерев’яна стоїть. Візьми її. Мене не стане, а там всяке знайдеш… Жінка заплющила очі. А Ліза поспішила до телефону і викликала швидку. Ніну Олександрівну забрали у місто. Ліза повернулася додому, пішла в хату до Ніни Олександрівни і відкрила комод. Там вона знайшла між рушниками невелику дерев’яну скриньку. Відкривши її, Ліза застигла від здивування

Сергій вийшов з дверей пологового будинку з маленьким пакунучком на руках. За ним вийшла його дружина Олена, та теща Марина Юріївна. – Ой, а це ж твоя мама! – сказала Олена до чоловіка, побачивши на горизонті свекруху, яка біжить до них. – Сергію! Дівчинка не наша! – вигукнула Лариса Вікторівна, підбігши до сина. – Мамо! Заспокойся! – сказав Сергій, закликаючи жінку замовкнути. – Я все знаю! – з торжеством у голосі промовила жінка. – Сваха мені все розповіла! – Що знаєш? Що розповіла? – Сергій здивовано дивився то на тещу, то на матір, не розуміючи, що відбувається