Життєві історії

Ігор прийшов додому. Зразу після вечері, коли батько пішов до телевізора, Ігор затримався на кухні. – Мамо, а ти чому з першим чоловіком розлучилася? – тихо запитав він. – А навіщо тобі це знати? – напружилася жінка. – Та ти не бійся, я татові не скажу! – заявив Ігор. – А я й не боюся, – посміхнулася мати. – Тільки чому ти про це питаєш? – Хочу знати, і все, – сказав хлопець. – Хто був винен у вашому розлученні? Він що був дуже поганою людиною? – Та як тобі сказати, – задумливо зітхнула мама. – Просто так вийшло. Я тоді на принцип пішла… – Який ще принцип? – Ігор не розумів про, що вона говорить

– Навіть не дивись у її бік! – вигукнула раптом мати, коли побачила, як її син Ігор уважно розгялядає симпатичну продавчиню в продуктовому магазині.

– Чому?! – здивувався хлопець.

– Бо я її трохи знаю… Вона розлучена…

– І що в цьому такого?

– Якщо її покинув чоловік, значить, в неї щось не так, – ще категорично відповіла мати.

– Але ж ти теж була одружена двічі!

– Це зовсім інше! І я – не така. А вона… Ти мій син, і тобі треба зустрічатись із хорошими дівчатами. Он, у нас у дворі, Олена живе, у якої батьки музиканти. Дуже цікаві люди, між іншим. І донька в них така сама. Ти з нею знайомий?

– Ну, так, трошки…

– От і добре. На неї можеш дивитись такими очима. А про цю красуню забудь. Зрозуміло?

Ігор і в дитинстві завжди був упертим хлопчиком, а коли подорослішав – став ще впертішим. Так що дарма йому мама таке про продавчиню сказала. І про Олену, теж, даремно натякнула.

Вже наступного вечора, відразу після роботи, він зайшов у цей же магазин, нібито, за покупками, і почав чекати моменту, коли можна буде познайомитися з чарівною продавчинею. Але як на зло, людей в цей час у магазині було дуже багато, і він тільки й зміг, що мило посміхнутися їй, коли вона йому пробивала на касі шоколадку.

Як не дивно, жінка відповіла йому такою ж відкритою посмішкою. В Ігоря від цієї усмішки навіть підлога під ногами захиталася.

– Дівчина, а можна, я вам цю шоколадку подарую, – запитав він раптом у неї.

– Навіщо? – на мить розгубилася вона.

– Ну так… Щоб зробити вам приємно…

– Молодий чоловік, доглядати дівчат потрібно в іншому місці! – пролунав позаду Ігоря обурений верескливий жіночий голос. – Не затримуйте чергу!

– Так! – підхопив одразу інший голос. – Дівчино, працюйте, і не відволікайтеся! І покличте ще одного касира! Що за неподобство? Кас у магазині понаставили багато, а працює лише одна!

Ігор хотів був відповісти цим сварливим, але озирнувшись, побачив десяток роздратованих очей, які дивилися тільки на нього. Тоді він поклав куплену плитку шоколаду прямо в руки дівчини, і швидко пішов.

Вдома, одразу ж після вечері, коли батько пішов до телевізора, Ігор затримався на кухні і тихо запитав у мами:

– Мамо, а ти чому з першим чоловіком розлучилася?

– А навіщо тобі це знати? – напружилася вона.

– Та ти не бійся, я татові не скажу.

– А я й не боюся. Тільки чому ти про це питаєш?

– Хочу знати, і все. Хто був винен у вашому розлученні? Він що був дуже поганою людиною?

– Та як тобі сказати? – задумливо зітхнула мати. – Просто так вийшло… Я тоді на принцип пішла…

– Який принцип? – він не розумів про, що вона говорить.

– Йому моя робота не подобалася. Ось він і сказав: “Вибирай – я, або робота”. А я ж вперта жінка. Ну і… Розбіглися ми. Ось і все.

– Значить, я впертий у тебе?

– Ага, – засміялася мама. – І все–таки, навіщо ти про це зараз запитав?

– Та так, – ухильно відповів син.

– І чому сьогодні ти сидиш удома? – Раптом здивувалася мама. – Чому Олену не запросиш кудись?

– Яку ще Олену?

– Я ж тобі говорила про доньку музикантів.

– Мамо, досить мене сватати, – вигукнув невдоволено син, і скоріше подався до своєї кімнати.

Наступного вечора, після роботи, він знову зайшов у той же продуктовий магазин, але вже з букетом квітів. Побачив свою красуню продавчиню, і коли на касі стало пусто, швидко підійшов до неї, і трохи хвилюючись спитав:

– Дівчино, а ви коли закінчуєте роботу?

– А що? – Знову розгубилася вона.

– У мене за той час квіти не зав’януть?

– Які квіти?

– А ось ці. Які я купив для вас.

– Для мене?

Тут до каси почали підходити покупці з кошиками продуктів, і Ігор поспішаючи, вигукнув:

– Значить, майте на увазі, я на вас чекатиму з квітами на виході з магазину. І обов’язково дочекаюся.

– Але я закінчу тільки о десятій вечора! – злякано вигукнула жінка.

– Ну то й що? Я готовий чекати усю ніч.

Додому Ігор повернувся тільки о першій ночі, веселий і схвильований.

Батьки, які все ще не спали, просто в коридорі кинулися до нього.

– Ігорю, ти де був?! Чому ти вимкнув мобільний телефон? Ми тобі купу разів дзвонили! Ми вже збиралися обдзвонювати лікарні!

Син тільки легковажно махнув рукою, і мовчки пройшов повз них прямо до своєї кімнати.

Цілий тиждень він повертався додому опівночі, а потім, знову вибравши момент, став готувати маму до важливої ​​новини.

– Мамо, ти тільки, будь ласка, не сварися, але я, здається, скоро одружуся.

– А чому я маю сваритися! – Усміхнулася мама. – Я, навпаки, дуже рада. Але чому ти кажеш це тільки мені? Давай швидше покличемо сюди тата!

– Ні, постривай… Спочатку я хочу тобі розповісти ще дещо…

– Дещо? Щось погане?

– Ти хочеш дізнатися, хто буде моєю дружиною?

– Я, мабуть, її знаю.

– Ну, начебто, трохи, так …

– Невже Олена так швидко погодилася вийти за тебе заміж? – Раптом хитро запитала мама.

– А ти про яку Олену говориш? – так само хитро запитав син.

– Ну як про яку? Про ту саму.

– А я говорю тобі не про доньку музикантів.

– Я знаю, – кивнула мама. – Ти зараз натякаєш на ту гарну Олену, яка працюєте в магазині. І ще вона розлучена.

– Але, мамо! – Здивувався син. – Звідки тобі відомо, що її теж звати Олена?

– Я ж казала тобі, що я її трохи знаю.

– Але ж вона дуже хороша, мамо! Чесно!

– А хіба я казала, що вона погана?

– Але ж ти сказала – навіть не дивитися на неї, тому що вона розлучена!

– Ну, так… Але ти ж у мене впертий, весь у мене. І все зробиш не так, як тобі кажуть батьки. Тож я й сказала таке. Щоб ти зробив усе навпаки!

– Стривай! Але ж ти мені іншу Олену сватала!

– Ну, ні… – знову засміялася мама. – Якщо чесно, мені донька музикантів ніколи не подобалася. Якась вона легковажна, і злегка зарозуміла. Ну що, мені кликати тата?

– Клич! – радісно вигукнув син.

Вам також має сподобатись...

Ольга вирішила познайомитися з майбутньою дружиною свого брата. – Ви Ганна, так? – звернулася Оля до своєї майбутньої невістки, завітавши у салон краси в якому працювала Ганна. – Так, – професійна посмішка приклеїлася до губ жінки. – Чим я можу вам допомогти? – Ой, я просто хотіла познайомитися з нареченою мого брата, – наївно заплескала очима Оля. – Я Оля, і я вами просто захоплююсь! – Е-е-е, чому? – розгубилася Ганна. І Ольга все розповіла їй. Ганна вислухала майбутню родичку і застигла від почутого

Лариса повернула додому з роботи втомлена. – Зараз прийму ванну, приготую вечерю і у ліжко, – мрійливо подумала вона. – Доню, я вдома! – гукнула вона до дочку, як тільки зайшла в коридор. Дочка не відповідала. Лариса пройшлася по квартирі, дочки ніде не було. – І куди її понесло?! – невдоволено подумала жінка. Лариса переодягнулася, пішла на кухню готувати вечерю. Раптом, на столі, вона помітила якийсь аркуш паперу. Лариса підняла його, прочитала і аж рота відкрила від прочитаного

Наталя сиділа на кухні, коли додому повернувся чоловік. – Привіт, вечеряти будеш? – запитала вона, як тільки Віктор зʼявився на кухні. – Не відмовлюся, – усміхнувся він. Наталка швидко поставила розігрівати голубці. – Вітя, завтра до нас прийде гостя! – раптом заявила дружина. – І хто ж це? – спитав Віктор. – А ось завтра й побачиш. Нехай буде сюрприз, – якось підозріло додала жінка. – Ну гаразд, сюрпризи я люблю, – усміхнувся чоловік. Але Віктор навіть уявити не міг, який «сюрприз» приготувала йому дружина

Євгенія з чоловіком Василем жили не бідно. Родичі Євгенії знали, як добре влаштувалася дочка. – Ви ж багаті! – казала Євгенії мати. – Могли б і нас до себе забрати. Он яку квартиру в центрі купили! – Мамо, це ж квартира Василя! – ахнула Євгенія. – А дітям навіщо по квартирі купили?! – не вгавала мати. – Це ж он які гроші! – Мамо, але це наші гроші, і наші діти, – сумно промовила Євгенія. – А ми з батьком що?! Краще б ти нам допомагала, аніж такі дорогі квартири купувати! Євгенія застигла від почутого. Вона не вірила своїм вухам