Життєві історії

Ігор прийшов додому. Зразу після вечері, коли батько пішов до телевізора, Ігор затримався на кухні. – Мамо, а ти чому з першим чоловіком розлучилася? – тихо запитав він. – А навіщо тобі це знати? – напружилася жінка. – Та ти не бійся, я татові не скажу! – заявив Ігор. – А я й не боюся, – посміхнулася мати. – Тільки чому ти про це питаєш? – Хочу знати, і все, – сказав хлопець. – Хто був винен у вашому розлученні? Він що був дуже поганою людиною? – Та як тобі сказати, – задумливо зітхнула мама. – Просто так вийшло. Я тоді на принцип пішла… – Який ще принцип? – Ігор не розумів про, що вона говорить

– Навіть не дивись у її бік! – вигукнула раптом мати, коли побачила, як її син Ігор уважно розгялядає симпатичну продавчиню в продуктовому магазині.

– Чому?! – здивувався хлопець.

– Бо я її трохи знаю… Вона розлучена…

– І що в цьому такого?

– Якщо її покинув чоловік, значить, в неї щось не так, – ще категорично відповіла мати.

– Але ж ти теж була одружена двічі!

– Це зовсім інше! І я – не така. А вона… Ти мій син, і тобі треба зустрічатись із хорошими дівчатами. Он, у нас у дворі, Олена живе, у якої батьки музиканти. Дуже цікаві люди, між іншим. І донька в них така сама. Ти з нею знайомий?

– Ну, так, трошки…

– От і добре. На неї можеш дивитись такими очима. А про цю красуню забудь. Зрозуміло?

Ігор і в дитинстві завжди був упертим хлопчиком, а коли подорослішав – став ще впертішим. Так що дарма йому мама таке про продавчиню сказала. І про Олену, теж, даремно натякнула.

Вже наступного вечора, відразу після роботи, він зайшов у цей же магазин, нібито, за покупками, і почав чекати моменту, коли можна буде познайомитися з чарівною продавчинею. Але як на зло, людей в цей час у магазині було дуже багато, і він тільки й зміг, що мило посміхнутися їй, коли вона йому пробивала на касі шоколадку.

Як не дивно, жінка відповіла йому такою ж відкритою посмішкою. В Ігоря від цієї усмішки навіть підлога під ногами захиталася.

– Дівчина, а можна, я вам цю шоколадку подарую, – запитав він раптом у неї.

– Навіщо? – на мить розгубилася вона.

– Ну так… Щоб зробити вам приємно…

– Молодий чоловік, доглядати дівчат потрібно в іншому місці! – пролунав позаду Ігоря обурений верескливий жіночий голос. – Не затримуйте чергу!

– Так! – підхопив одразу інший голос. – Дівчино, працюйте, і не відволікайтеся! І покличте ще одного касира! Що за неподобство? Кас у магазині понаставили багато, а працює лише одна!

Ігор хотів був відповісти цим сварливим, але озирнувшись, побачив десяток роздратованих очей, які дивилися тільки на нього. Тоді він поклав куплену плитку шоколаду прямо в руки дівчини, і швидко пішов.

Вдома, одразу ж після вечері, коли батько пішов до телевізора, Ігор затримався на кухні і тихо запитав у мами:

– Мамо, а ти чому з першим чоловіком розлучилася?

– А навіщо тобі це знати? – напружилася вона.

– Та ти не бійся, я татові не скажу.

– А я й не боюся. Тільки чому ти про це питаєш?

– Хочу знати, і все. Хто був винен у вашому розлученні? Він що був дуже поганою людиною?

– Та як тобі сказати? – задумливо зітхнула мати. – Просто так вийшло… Я тоді на принцип пішла…

– Який принцип? – він не розумів про, що вона говорить.

– Йому моя робота не подобалася. Ось він і сказав: “Вибирай – я, або робота”. А я ж вперта жінка. Ну і… Розбіглися ми. Ось і все.

– Значить, я впертий у тебе?

– Ага, – засміялася мама. – І все–таки, навіщо ти про це зараз запитав?

– Та так, – ухильно відповів син.

– І чому сьогодні ти сидиш удома? – Раптом здивувалася мама. – Чому Олену не запросиш кудись?

– Яку ще Олену?

– Я ж тобі говорила про доньку музикантів.

– Мамо, досить мене сватати, – вигукнув невдоволено син, і скоріше подався до своєї кімнати.

Наступного вечора, після роботи, він знову зайшов у той же продуктовий магазин, але вже з букетом квітів. Побачив свою красуню продавчиню, і коли на касі стало пусто, швидко підійшов до неї, і трохи хвилюючись спитав:

– Дівчино, а ви коли закінчуєте роботу?

– А що? – Знову розгубилася вона.

– У мене за той час квіти не зав’януть?

– Які квіти?

– А ось ці. Які я купив для вас.

– Для мене?

Тут до каси почали підходити покупці з кошиками продуктів, і Ігор поспішаючи, вигукнув:

– Значить, майте на увазі, я на вас чекатиму з квітами на виході з магазину. І обов’язково дочекаюся.

– Але я закінчу тільки о десятій вечора! – злякано вигукнула жінка.

– Ну то й що? Я готовий чекати усю ніч.

Додому Ігор повернувся тільки о першій ночі, веселий і схвильований.

Батьки, які все ще не спали, просто в коридорі кинулися до нього.

– Ігорю, ти де був?! Чому ти вимкнув мобільний телефон? Ми тобі купу разів дзвонили! Ми вже збиралися обдзвонювати лікарні!

Син тільки легковажно махнув рукою, і мовчки пройшов повз них прямо до своєї кімнати.

Цілий тиждень він повертався додому опівночі, а потім, знову вибравши момент, став готувати маму до важливої ​​новини.

– Мамо, ти тільки, будь ласка, не сварися, але я, здається, скоро одружуся.

– А чому я маю сваритися! – Усміхнулася мама. – Я, навпаки, дуже рада. Але чому ти кажеш це тільки мені? Давай швидше покличемо сюди тата!

– Ні, постривай… Спочатку я хочу тобі розповісти ще дещо…

– Дещо? Щось погане?

– Ти хочеш дізнатися, хто буде моєю дружиною?

– Я, мабуть, її знаю.

– Ну, начебто, трохи, так …

– Невже Олена так швидко погодилася вийти за тебе заміж? – Раптом хитро запитала мама.

– А ти про яку Олену говориш? – так само хитро запитав син.

– Ну як про яку? Про ту саму.

– А я говорю тобі не про доньку музикантів.

– Я знаю, – кивнула мама. – Ти зараз натякаєш на ту гарну Олену, яка працюєте в магазині. І ще вона розлучена.

– Але, мамо! – Здивувався син. – Звідки тобі відомо, що її теж звати Олена?

– Я ж казала тобі, що я її трохи знаю.

– Але ж вона дуже хороша, мамо! Чесно!

– А хіба я казала, що вона погана?

– Але ж ти сказала – навіть не дивитися на неї, тому що вона розлучена!

– Ну, так… Але ти ж у мене впертий, весь у мене. І все зробиш не так, як тобі кажуть батьки. Тож я й сказала таке. Щоб ти зробив усе навпаки!

– Стривай! Але ж ти мені іншу Олену сватала!

– Ну, ні… – знову засміялася мама. – Якщо чесно, мені донька музикантів ніколи не подобалася. Якась вона легковажна, і злегка зарозуміла. Ну що, мені кликати тата?

– Клич! – радісно вигукнув син.

Вам також має сподобатись...

Катя приготувала вечерю, і покликала чоловіка до столу. Через декілька хвилин Вадим зʼявився на кухні. – Що це ти мені приготувала? – насупив брови Вадим. – Я таке їсти не збираюсь! – Але ж це твій улюблений салат… – зніяковіла дружина. – Я грецький вже розлюбив. Зараз усі сири якісь несмачні, – невдоволено додав чоловік. – Міг би і попередити, – Катя ображено підібгала губи. – Перед тим як я ціле “відро” накришила! – То це ще я винен? – образився Вадим. – А знаєш що! Давай краще розлучимося! – Розлучимося? Як розлучимося? Через салат? – Катя здивовано дивилася на чоловіка, не розуміючи, що відбувається

Ніна Олександрівна дуже заслабла. – Вам треба в лікарню, – стурбовано сказала їй сусідка Ліза. – Лізонько, послухай мене, – прошепотіла Ніна Олександрівна. – Підійди до комоду, там у мене скринька дерев’яна стоїть. Візьми її. Мене не стане, а там всяке знайдеш… Жінка заплющила очі. А Ліза поспішила до телефону і викликала швидку. Ніну Олександрівну забрали у місто. Ліза повернулася додому, пішла в хату до Ніни Олександрівни і відкрила комод. Там вона знайшла між рушниками невелику дерев’яну скриньку. Відкривши її, Ліза застигла від здивування

Ігор повертався з роботи пізно. По дорозі додому він зайшов у квітковий магазин. Там він купив для своєї коханої дружини Ірини найкрасивіший букет троянд і поспішив додому. Ігор зайшов у підʼїзд, весело наспівуючи якусь пісеньку. – От Іринка моя зрадіє! – думав він. – Зараз здивую її квітами і поведу в дорогий ресторан… Ігор підійшов до квартири і спробував відкрити двері своїм ключем, але потрапити всередину він не зміг! Двері були зачинені на засув… На порозі стояло кілька сміттєвих пакетів. Ігор зазирнув в один з них і оторопів від побаченого

Ліза поїхала в гості до батьків. Вона хотіла допомогти їм прополоти грядки. Її чоловік Роман залишився вдома. До нього мала приїхати сестра Ірина зі своїм новим залицяльником. Довелося Роману зустрічати гостей самому… Ліза повернулася в неділю. Гостей вже не було. Порядок у квартирі був такий собі. – Ромчику, я повернулася! – гукнула вона. – Романе! Але їй ніхто не відповів. Ліза навіть подумала, що чоловіка немає вдома. – Романе, тобі теща тут пиріжечків передала й різних смаколиків, – продовжила вона. – Романе! Але чоловік не відповідав. Ліза зайшла у вітальню й ахнула від побаченого