Сонце влітку встає рано, і бабуся встає майже як сонечко. Звичка. Треба курей випускати, годувати, треба козу доїти, а потім сніданок для онуків готувати.
Не вмиваючись, ходить бабуся навшпиньки, щоб не розбудити домашніх, хто ще спить. Ось тільки хусточку і сірий халат одягла, щоб не забруднитись, все-таки до кози та курей іде на подвір’я.
Кури вже кудахкають, і радіючи новому дню, вибігають на подвірʼя, щойно бабуся відчинить їм маленькі, немов іграшкові дверцята, які ведуть із сараю в просторий вольєр у саду.
Одна за одною курки вискакують із дверцят і поспішають до довгої дерев’яної годівниці, куди бабуся вже насипала їм зерна.
Півник виходить останнім, завжди поступається метушливим курочкам. Він теж хоче поклювати зерна, але кури, відтісняючи одна одну, поспішають і не поступаються місцем біля корму голові курника. Тоді півник озирається довкола і змахує крильми.
– Ку-ку-рі-к-у-у-у! – довго тягне він свою ранкову пісню, а бабуся махає на нього рукою.
– Ох і кричиш! – вона кидаємо йому окремо жменю зерна, бачачи, що той не наважується підійти до годівниці, щоб не заважати курям.
– Іди, поїж, бо залишишся голодним. Вони й не подумають про тебе… Бач, шкідливі які, – усміхається бабуся.
Півня вона любила особливо, бо виростила його сама, із маленького курча. Любила брати його на руки і гладити пальчиком по голові. От і став півник ручним, лагідним. Тож так на бабусю і дивиться, що в неї там у кишені?
А вона тим часом уже поспішає козу доїти. Та вранці найбільше дає молочка. Нічне молоко жирне. Козенят привела цього року на початку квітня, а наприкінці травня вже козенят купили, взяли маленьких.
Тепер бабуся дає їй у чашці суміш: нарізані овочі, посипані зерном. Поки коза їсть, треба вимити їй вимʼя теплою водою, а потім обсушити його махровим чистим рушником. І подоїти.
Коза у бабусі слухняна і добра. Стоїть при доїнні смирно. Потім бабуся веде її на прив’язі на галявину, де пасеться кізочка на зеленій траві, прив’язана до кілочка, майже до обіду, доки сонце не сильно припікатиме.
Поспішає з молоком бабуся додому, проціджує через кілька шарів чистої марлі. І ставить остигати в холоді в сінях.
Виходить вона ще раз на подвірʼя, щоб дати корм собачкам, які вже почали гавкати, вимагаючи свою пайку, а заразом і кішкам теж треба поснідати.
Тут час і собі сніданок готувати.
Але спочатку вмитися!
Можна й на подвір’ї, літо ж…
Дідусь вийшов на ґанок. Він теж іде вмиватися.
Вони посміхнулися один одному, і бабуся поспішила на кухню готувати сніданок.
А село вже прокидається.
Пішли на поле корівки з пастухом, будуть пастися поки сонце не піднялося високо, а потім пастух Петро прижене їх назад у село на денне доїння і відпочинок, добре, що поле, де він пасе корів, поруч.
Після денного короткого відпочинку знову пастух веде їх на поле годуватись.
Оленка прокинулася першою від ароматного запаху її улюблених сирників.
Вона потяглася на ліжку і зістрибнувши, поспішила на кухню.
– Сирники готуєш, бабусю? – обійняла дівчинка стареньку. – Привіт. А дід уже порається по господарству?
– Доброго ранку! Так, порається. Іди вмивайся і снідати приходь. Виспалася?
Оленка, кивнувши, іде вмиватися. А там співають птахи в саду, кудахчуть кури, кричить півень, і гримить відром дід біля криниці. Повітря вже тепле і солодке.
Помахавши діду, Оленка вмивається, а потім поспішає на город. Треба нарвати для салату зелені: трохи редиски, цибулі, салату, кропу й петрушки. Бабуся наріже до всієї цієї зелені і вареної картопельки і щедро покладе домашньої сметанки.
Оленка вимішає салат, посолити не забуде, і смакота готова! Їдять всією сім’єю із хлібом. А до чаю – сирники. Ось і корисний сніданок!
Іван теж уже сидить на кухні за столом сонний, скуйовджений, підперши голову рукою.
– Дати молочка? – запитує бабуся. – Тільки іди вмийся, Іванку…
Семирічний Іван миється вдома, бо умивальник на подвірʼї йому високо причеплений.
Після сніданку Іванко з бабусею йдуть у курник яйця збирати. Багато курей несуться рано. Ці яйця і збирає в кошик Іванко, а потім, увечері, бабуся знову зазирне в гнізда. І знову знайде кілька яєць.
Після сніданку Оленка має щоденну роботу: прополювання грядок на городі.
– Трава росте найшвидше, її садити не треба! – жартує бабуся.
Вони разом висмикують бур’яни, які бабуся складає в купки, і Оленка одразу відносить їх до курочок.
– А решту я завтра рано прополю, – каже бабуся. – Тут трохи залишилося.
Оленці десять років. І вона вже вміє доїти козу. Денне доїння прямо на полі – це справа Оленки.
Коза вже наїлася травички і лежить під кущем, ховаючись від сонця.
Оленка дає їй картоплю, та встає і їсть. А дівчинка, зовсім як бабуся, починає доїти.
Потім Олена веде її у сарай на відпочинок. Коза лягає на сіно і починає жувати свою жуйку.
За дві години чи трохи більше кізочка наїдається на гарному пасовищі. А вдома спить і пережовує свою їжу.
А дід уже щось майструє на подвірʼї, а поруч із ним Іванко грається в купі піску.
– Іванку, не боїшся курей? – запитує дід.
– Не боюся, – відповідає хлопчик.
– А півника?
Іванко задумався і знизав плечима.
– Тоді віднеси їм оце, – хитро сказав дід.
Іванко здивовано глянув на те, що в старого в руках, не розуміючи, чи той жартує, чи ні.
– Так, оцю чашку піску треба віднести. Він їм потрібний, щоб їжу перетирати, бо зубів у них немає. Зможеш? – примружився дід.
– Ходімо разом, – попросить Іванко.
– Ну ходімо.
Вони йдуть, відчиняють дверцята вольєра, й Іванко ставить чашку з піском біля паркана.
– Молодчина, – хвалить дід.
А бабуся вже порається на кухні: обідати скоро. Оленка пішла погратися до сусідської дівчинки. А у бабусі вже борщ готовий, варенички домашні, і холодний компот, який так любить Іванко.
Після обіду усі відпочивають. А хто не хоче поспати, той не заважає іншим. Бабуся, вимивши посуд, приляже на пів години. Засинає швидко за звичкою. Дід не лягає – все щось майструє. Але він ляже ввечері раніше за всіх.
Іванко й Оленка ідуть гуляти в садок. Там дід почепив гамак, є й альтанка з іграшками, і треба ще курям трави нарвати, і свіжої води налити. Брат і сестра все роблять разом, а тут уже й бабуся встала і веде козу знову на галявину пастись.
Ось і вечір. Бабуся знову веде козу додому, дає їй зерна, і поки та хрумкає, доїть свою улюбленицю.
Так само треба і курям підсипати трохи зерна. Влітку бабуся досхочу дає курям трави.
А взимку, коли свіжої трави немає, і кури не на випасі, то добре клюють вони зелене сіно і мішанку з відходів кухні: каш, залишків супів, хліба, насіння і м’ясного чи рибного бульйону.
На кухні бабуся поруч з онуками розливає чай по чашках, і гладить Іванка по голові.
– Пий, онучику, а хочеш молочка принесу? Оленко, а тобі? Там сирники ще лишилися, будеш?
– І пиріжків вистачить, бабусю… – дівчинка доїдає пиріжок з капустою. – Я наїлася. А можна я піду до Валі погратися?
– На годинку, не більше.
Олена йде до сусідки на веранду, де вони вечорами і читають, і розгадують кросворди, і граються в лото, і в ляльок.
А Іван просить діда увімкнути мультфільми.
День закінчується. Дід з онуком лягають спати раніше за всіх. Потім бабуся, дочекавшись Оленку, теж збирається спати, перевіривши насамперед всіх тваринок: закриє курей, щоб не дай Бог хто не заліз у курник, наллє свіжої води собачкам і кішкам, гляне на козу, чи все гаразд? Підкине їй трохи сіна в годівницю.
– На, на ніч тобі трошки. Міцніше спати будеш сита…
І тільки потім іде бабуся додому.
У кімнатах ще не темно, сонце сідає пізно. І бабуся тихо, намагаючись не розбудити Іванка і діда, закриває штори на вікнах, трохи прочиняючи кватирки.
– Бабусю, – шепоче Оленка. – А розкажеш казку?
– Аякже ж, – теж пошепки відповідає бабуся. – Як завжди. Тільки умова – одну. І одразу спати.
Але Оленка засинає навіть раніше під знайому вже з раннього дитинства казку.
Засинає від ласкавого бабусиного шепотіння, від її теплого плеча і м’якого, пухнастого, трохи сивого волосся, що лежить на подушці…
…Так і живуть люди в селі з покоління в покоління, так і тече потихеньку життя…
