Життєві історії

– Ой, Михайле, давно я так не сміялася! – Валентина зайшла в хату, ледве стримуючи сміх. – Що знову в тебе сталося? – буркнув чоловік. – У мене? Ні, не в мене, у нашої сусідки Галі. Та ти сам глянь, – пояснила дружина. Михайло відсунув фіранку від вікна дачного будиночка і закрутив головою. – На що дивитися? Не видно нічого, – сказав він. – Та ти краще дивися, ліворуч, де грядки, – пояснила жінка. Михайло нахилився ближче вікна і побачив сусідку Галину, яка щось робила на грядках. Чоловік придивився уважніше до сусідки і аж присів від побаченого

– Ой, Михайло, давно я так не сміялася! – Валентина трималася за живіт.

– Що знову в тебе сталося? – буркнув чоловік.

– У мене? Ні, не в мене, у Галі. Та ти сам глянь.

Михайло відсунув фіранку від вікна дачного будиночка і закрутив головою.

– На що дивитися? Не видно нічого.

– Та ти краще дивися, ліворуч, де грядки.

Грядки сусідки Галини з вікна видно не були, Михайло одразу ж махнув рукою і втратив інтерес до того, з чого сміялася дружина.

– Обід коли буде? – перевів чоловік тему.

– Та хоч зараз! – вигукнула дружина.

На дачу Михайло їздити не любив. Дружина просила працювати від зорі до зорі, відпочивати не дозволяла. Тільки сядеш на ганок видихнути, тут же лунає її: “Що сидимо? Відпочивати вдома будеш”.

Втім, Михайло теж не відпочивав. Валентину все щось не влаштовувало, вона, вийшовши на пенсію, не могла зупинитися, хотіла тримати той же темп, виходило погано, тому теж буда невдоволена.

Дружині було простіше поступитися, ніж потім на обід, вечерю та сніданок їсти тижневий суп і вислуховувати, що він не правий. Характер у Валентини змінився не відразу, з роками, наклалося важке життя в дев’яності, потім непомітно підкралася зрілість, принісши з собою купу недуг. А життя своє вже Михайло не уявляв без Валі, усміхався, коли вона злилася і обурювалася, не вникав, що говорила, все одно марно, слухав її як пісню, дивувався співучості, різноманітності та гучним приспівам. тому що бувало, повторювала дружина щось кілька разів.

Після обіду Михайло вийшов на ґанок і, видихнувши, розправив плечі. Сусід Тимофій з іншого боку, привіз учора собі і Михайлу ліс, йому як працівникові лісгоспу щороку виписували на дрова велику машину, а Тимофій ділився колодами з сусідами за невелику плату. Колоди треба було розпиляти на цурки, а потім розколоти на дрова.

Дров’яний стіс вздовж паркану з Галиною ріс з кожним роком, Михайло не встигав стільки дров використати, скільки заготовляв, але Валя наполягала.

Багато часу йшла на розпил колод. Михайло давно доглянув собі бензопилу, але Валя відмахувалась і запевняла, що витрачати гроші на дрібниці не варто, є ж ручна пилка. Пиляла жінка разом з чоловіком, навіть з великим ентузіазмом, жваво, весело. А як інакше. Дрова їй потрібні були для лазні.

Михайло лазню не визнавав, хоча сам виріс у селі, і у них була своя лазня. Але коли пізнав красу міського життя, про лазню й не думав. Дружина ж, перш за все після покупки ділянки, вказавши на лівий край, сказала:

– Так і тут бачу лазню.

На лазню збирали майже п’ять років. Багато в чому собі відмовляли, але лазню отримала.

Михайло у лазні не парився, тільки швидко мився не чекаючи, коли там стане спекотно. Втім, Валі за станом здоров’я, як з’ясувалося потім, лазня також була не дуже корисна. От і вийшло, що стільки років чекала вона на цю лазню, а вона їй і не потрібна по суті.

Сусідка Галя з цього приводу була простішою. Вона встановила на ділянці невелику кабінку, поставила на дах бочку, і зробила собі літній душ. У ньому можна було і помитися, і освіжитися, якщо погода була не сонячна, то зручно було додати гарячої води. По грошах вийшло набагато дешевше.

Але що зроблено, те зроблено, не переживати ж тепер. Михайло мовчав. Мовчав і заготовляв дрова. Ось і зараз потрібно було взятися за колун і прибрати цурки, що залишилися, з галявини.

З одного боку пристойна гора затуляла кущі помідорів. Саме того сорту, що любив Михайло. Його улюблений «Чорний принц» Валя висаджувала всього два кущі, решту простору займали інші сорти, які потім ящиками Михайло вивозив з дачі.

Його улюблені помідори зберігалися довго,, а все, що вирощувала дружина для консервації та на їжу, швидко псувалося і це доводилося швидко заготовляти. Валентина закручувала в банки асорті, помідори чи огірки за новими рецептами ночами, не давала спати чоловікові. А потім… навесні виставляла більшу частину цих заготовок до контейнерів зі сміттям. З’їдати стільки не встигали. Двері в комору важко зачинялися від кількості заготовок. Дітям також не потрібна була консервація в таких обсягах, але дружина завзято заготовляла і твердила “А раптом”. А раптом не наставало.

Михайло розмахнувся раз по міцному березовому кругляшу і застукав по чурці весело, перетворивши її на полінця.

Працювати він любив, жадібно доводив справу до кінця, тоді тільки заспокоювався і був задоволений собою. Зміг. Що може бути кращим?

Гірка чурок тала на очах. Михайло іноді зупинявся, витирав піт з чола, який намагався закотитися в очі, і видихав.

Галю на лижах Михайло побачив одразу, але не зрозумів, що вона на них поміж грядок ходить. Стоїть собі сусідка у полуниці і нехай стоїть. Помітив, коли вона ноги почала переставляти, щоб у зворотний бік піти.

Помітив, розсміявся. Комічно виглядала серед зелені Галина у лижних черевиках на лижах. Взимку куди не йшло, зустрічав її Михайло на дорозі, обожнює сусідка прогулянки по зимовому лісі, але влітку.

– Привіт, Михайле, – махнула Галя. – Чого смієшся.

– Спортсменка ти, Галино, до зимового сезону влітку готуєшся, як подивлюся.

– Ага, вичитала новий спосіб розташування грядок, ось цього року пробую. А краще, ніж на лижах ходити нічого не вигадала, так мені легше і обробляти легше.

– Навіщо, Галю, а чим попередні грядки не влаштовували? – сміявся Михайло.

– А так захотіла. Я ось як хочу, так і роблю, хай нісенітницю, але ні в чому собі не відмовляю. Життя одне в мене, сусіде. І чоловіка нічого на дачі не прошу робити, не подобається йому тут.

Михайло навіть сміятися перестав. Не знав, що у Галини чоловік є. Діти дорослі, двоє синів, приїжджали, бачив, як допомагали вивозити врожай, а чоловіка не зустрічав. Згадав, як хотів минулих вихідних із друзями на рибалку з’їздити, а дружина не дала, справ багато на дачі накопичилося, треба терміново з’їздити. Які термінові справи, якщо через день на дачі бувають, а то й тижнями живуть.

І так захотілося Михайлу вдихнути це життя глибоко, так захотілося неймовірної свободи, що він ухнув з усього маху по чурці, щоб виплеснути свою образу, і почав махати колуном все частіше і сильніше, зганяючи своє невдоволення на дереві, поки не переробив усе.

Дружина вийшла з будиночка, коли Михайло вже сидів на ганку і відпочивав.

– Бачив, як наша чудова сусідка на лижах по городу крокує?

– Дивна ти, Валю. Вона робить, що хоче, а ти, що не треба. І в цьому розумінні життя між вами така прірва… – Михайло не продовжував.

– Відпочив і вистачить, пішли дрова складати, – побіжно заявила дружина.

Зараз він як ніколи усвідомив усю свою неспроможність у питанні “Життя прожити як хочеться”. Так сумно йому стало, так нудно, що він махнув рукою і пішов до сусіда дивитись нову бензопилу, про яку сам мріяв вже років із десять.

Хвилин за десять прийшла до Тимофія Валентина і завила, що пора додому. А Михайло відмахнувся:

– Повернуся, коли вважатиму за потрібне.

Увечері відбулася в них розмова.

Валентині й слова Михайло не дав вставити. Розклав по поличках, як вони тепер житимуть. Дружина сперечалася ще кілька років. Але потім теж втягнулася, і почала пробувати жити для себе, робити, що хоче на втіху.

Чого й вам бажаю!

Життя одне. Намагайтеся виділяти час для себе, щоб вистачало часу робити своє життя щасливим.

Вам також має сподобатись...

Тамара переїхала в місто з села і влаштувалася працювати офіціанткою. Вона навіть змогла зняти кімнату в гуртожитку. Багатих залицяльників чомусь не було… Ніхто не хотів зв’язуватися зі звичайною приїжджою дівчиною. Матері в Тамари не стало, а до батька вона приїжджала рідко. – Господи, як я втомилася! – скаржилася Тамара подрузі. – От якби в мене була власна квартира, то я б легко вийшла заміж! – А ти продай хату в селі і купи. – Та я б з радістю, от тільки батько заважає! І тут Тамара зважилася на одну не дуже хорошу річ

Зіна була на роботі, як раптом їй на телефон прийшло якесь повідомлення. Писала свекруха Марія Денисівна. – Та що ж це таке! – Зіна аж невдоволено вигукнула, глянувши на екран мобільного, зовсім забувши про те, що вона в цей момент була на роботі. Колеги здивовано зиркнули на сорокарічний жінку, якій довелося безглуздо посміхнутися. Тільки-но Зіна зібралася, щоб знову взятися за роботу, як на телефон прийшло ще одне повідомлення. На цей раз свекруха відправила відео. – Та що ж їй треба! – подумала жінка. Зіна взяла телефон, переглянула відео і застигла від побаченого

– Тебе Валерій покликав на знайомство з батьками? – запитала Надію її бабуся. – Коли йдете? – Сьогодні ввечері, – відповіла дівчина. – Якраз буде день народження його батька. – Ти ж розумієш, що не тільки на день народження йдеш? – раптом запитала старенька. – А й на оглядини теж! – Ой, бабусю, я і так хвилююся, а ти ще й нагадала… – зітхнула Надія. Вона вдягнула синю сукню, туфельки, зробила зачіску. Батьки Валерія зустріли Надію із сином у коридорі. Вони запросили молодих до столу. Надія зайшла в кімнату глянула на диван і… Не повірила своїм очам! Надія стала, як укопана

Володимир одружився з Яною. Молоді готувався провести медовий місяць біля моря. Володимир купив квитки і вони почали вже збирати валізи. Раптом пролунав дзвінок у двері. Володимир пішов у коридор відкривати. На порозі стояла жінка з дитиною. Володимир спочатку не впізнав її. Точніше, не одразу зрозумів, що це була Віка – його колишня кохана. Якесь біле обличчя, схудла… Так, це була Віка! Вона тримала за руку якусь маленьку дівчинку… – Доброго дня, – через силу посміхнулася Віка. – А ось і ми… Володимир оторопів. Він не розумів, що відбувається